Постанова № 17020195, 12.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2011 № 13/337

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

при секретарі:

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність №3796 від 29.11.2010 року),

від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність №05416892 від 12.04.2011 року)

розглянувши матеріали апеляційної скарги державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор»,

на рішення господарського суду міста Києва від 22 лютого 2011 року

у справі № 13/337 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ,

до державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор», м. Київ,

про стягнення заборгованості та вилучення майна в розмірі 148 510,41 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДП Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та вилучення майна (т. І а.с. 5-11).

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 лютого 2011 року по справі №13/337 позов задоволено частково (т. ІІ а.с. 94-99).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22 лютого 2011 року у справі № 13/337 частково та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 та ч. 3 ст. 267 ЦК України, ст. 61 Конституції України, а також ст. 43 ГПК України.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 27 травня 2011 року відновлено строк подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін.

У судовому засіданні 06 червня 2011 року представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення господарського суду міста Києва, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06 червня 2011 року розгляд справи було відкладено на 20 червня 2011 року, у звязку з незявленням у судове засідання представника скаржника.

У судових засіданнях 20 червня 2011 року та 04 липня 2011 року, у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувались ухвали.

У судовому засіданні 04 липня 2011 року представник відповідача подав письмові пояснення до апеляційної скарги, а представник позивача подав додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 12 липня 2011 року представник відповідача підтримує апеляційну скаргу, просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22 лютого 2011 року у справі № 13/337 та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить змінити рішення в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 12 липня 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

22 серпня 2008 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець) та ДП Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №080822-144/ФЛ-Ю-А (надалі Договір) (т. І а.с. 26-33).

Предметом даного Договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення Договору якого наведена в Специфікації (Додаток № 2 до Договору) далі за текстом «Майно» або «Предмет лізингу», для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Відповідно до 2.1 Договору строк користування лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна згідно п. 4.3. Договору за умови сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за договором.

Згідно з п. 3.1 Договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів.

19 вересня 2008 року сторонами Договору складено, підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі майна в користування за договором №080822-144/ФЛ-Ю-А, яким підтвердили, що лізингодавець передав майно, а саме: автомобіль Volkswagen Transporter, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер АА 5489 НТ, номер кузова WV2ZZZ7HZ9H003824, а лізингоодержувач прийняв вищевказане майно в користування (фінансовий лізинг) (т. І а.с. 41). Пунктом 3 вказаного Акту встановлено, що вартість майна на момент передачі становить 204317 грн. 73 коп.

Сторони підписали Графік сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) (т. І а.с. 35).

Позивачем за період з січня по квітень 2010 року було виставлено 4 рахунки-фактжур на загальну суму 51375 грн. 21 коп. (т. І а.с. 20-23). Вказану заборгованість погашено платіжним дорученням № 24 від 19 травня 2010 року на суму 51375 грн. 21 коп. (т. І а.с. 125).

За період з травня по серпень 2010 року відповідачем було сплачено 49255 грн. 09 коп. в якості погашення суми основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями: № 152 від 18 серпня 2010 року на суму 12416 грн. 75 коп., № 153 від 18 серпня 2010 року на суму 12388 грн. 46 коп., № 58 від 19 серпня 2010 року на суму 12209 грн. 66 коп., № 56 від 19 серпня 2010 року на суму 12240 грн. 22 коп. (т. І а.с. 108-111).

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що діюче законодавство України, а також умови договору фінансового лізингу від 22 серпня 2008 року не звільняють лізингоотримувача від внесення лізингових платежів та від відповідальності за їх прострочення у разі розірвання договору з вини лізингоотримувача. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року по справі № 2-5/2766-2010.

Станом на 22 лютого 2011 року (день прийняття спірного рішення місцевим господарським судом) відповідач погасив заборгованість перед позивачем за лізинговими платежами за спірний період.

За приписами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тому, місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 18 173 грн. 76 коп. основного боргу.

Крім того, згідно із ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 11.2.1 Договору, за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 Договору і Графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених Договором, відповідач зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачеві, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати відповідачем лізингових платежів Позивач буде змушений нести збитки (в тому числі пов'язані з збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші). Відповідач протягом 5 (п'яти) банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо розміру задоволених пені, 3% річних та інфляційних нарахувань з огляду на наступне.

27 січня 2011 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказав, що погоджується з висновком судово-економічної експертизи № 1933ц та просить стягнути з відповідача 8330 грн. 11 коп. пені, 1179 грн. 89 коп. 3% річних та 3513 грн. 89 коп. інфляційних (т. ІІ а.с. 37-38).

Проте позивачем не вказано періодів, за які він просить стягнути зазначені суми.

Висновком судово-економічної експертизи № 1933ц розраховано пеню, індекс інфляції та три відсотки річних за несвоєчасне внесення лізингових платежів по Договору за період з 16 жовтня 2008 року по 13 травня 2010 року.

Однак, між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» та ДП Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» вже розглянуто судом спір про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат (за прострочення сплати чергових лізингових платежів по Договору № 080822-144/ФЛ-Ю-А) за період з березня по жовтень 2009 року, який було вирішено рішенням господарського суду міста Києва від 02 лютого 2010 року у справі № 23/180 (т. ІІ а.с. 86-87).

Тому, заява позивача від 27 січня 2011 року про уточнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зазначених сумах, не підлягала прийняттю місцевим господарським судом, а тому вказані вимоги належить розглядати з урахуванням уточнення позовних вимог від 16 вересня 2010 року за період з 15.01.2010 по 18.05.2010 року. (т. І а.с. 117-120).

Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних та 3 % річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що розрахунки позивача в частині нарахування 2274 грн. 65 коп. пені, 332 грн. 87 коп. 3% річних та 486 грн. 37 коп. інфляційних не перевищують сум, нарахованих судовою колегією, а тому підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до п. 16.3. Договору на вимогу лізингодавця Договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів.

Платіжним дорученням № 24 від 19 травня 2010 року підтверджується, що відповідач прострочив сплату поточного платежу за березень 2010 року більше ніж на 30 днів (т. І а.с. 125).

17 травня 2010 року позивач вручив відповідачеві повідомлення № 1361 від 12 травня 2010 року, в якому вказав про розірвання Договору та вимагав у строк до 20 травня 2010 року повернути ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» за адресою : м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 літера «Г», отримане за договором майно предмет лізингу (т. І а.с. 102). Отримання відповідачем цього повідомлення 17 травня 2010 року підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції в правому нижньому куті.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених 10.1.1, 10.1.5 Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про розірвання Договору, є рекомендований або цінний лист лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 7 робочих днів з моменту направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача відповідної вимоги, повернути майно лізингодавцю. Примусове вилучення майна здійснюється у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобовязаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Таким чином, вимога позивача про повернення предмета лізингу є правомірною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Пунктом 11.2.2 Договору передбачено, що в разі якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким майно, при обов'язковій наявності відповідного письмового дозволу лізингодавця, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули майно або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення майна у відповідності до ст. 10 Договору, лізингоодержувач сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, від загальної вартості майна на момент укладення Договору, вказаної в п. 3.2. Договору, за кожний день прострочення строку повернення майна.

Як зазначено вище, позивач повідомленням № 1361 від 12 травня 2010 року вимагав повернути майно у строк до 20 травня 2010 року, однак, відповідач вимог цього повідомлення не виконав та предмет лізингу не повернув.

Позивач заявляє вимоги про стягнення неустойки за період з 20 травня 2010 року по 02 червня 2010 року. Перевіривши правильність нарахування неустойки, колегія суддів встановила, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 148 грн. 75 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за порушення процедури вилучення майна судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізипгоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Також, пунктом 10.3 Договору передбачено, що лізингодавець має право стягнути (витребувати) майно у лізингоодержувача або інших осіб, у яких знаходиться майно, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Тобто, процедура вилучення майна передбачає звернення до нотаріуса за отриманням виконавчого напису або до суду.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» виконавчий напис нотаріуса не отримувало, а тому процедуру вилучення майна до моменту звернення до суду не розпочинало.

Пунктом 11.2.5 Договору встановлено, що за порушення процедури вилучення майна, порушень положень статті 7, пунктів 5.3, 5.5 цього Договору - штраф у розмірі 10 % загальної вартості майна на момент укладення цього Договору за кожен випадок такого порушення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що штраф, який просить стягнути позивач накладається саме за порушення процедури вилучення майна, яку останній в установленому порядку, ще не розпочинав.

Отже, штраф за порушення процедури вилучення майна заявлено позивачем передчасно, а тому, задоволенню не підлягає.

Місцевим господарським судом вказане вище зясовано не було.

Щодо посилань скаржника на порушення місцевим господарським судом ч. 6 ст. 232 ГК України, а також п. 1 ч. 2 ст. 258 та ч. 3 ст. 267 ЦК України, колегія суддів зазначає, що нарахування штрафних пені не за прострочення сплати лізингових платежів не перевищує шести місяців від дня, коли вони мали бути сплачені. Слід відзначити, що відповідачем не подавалось заяви про застосування строку позовної давності до вимог про нарахування штрафних санкцій.

При вирішенні спору у справі № 13/337 колегія суддів Київського апеляційного господарського суду врахувала позицію Вищого господарського суду України, яка викладена у постановах від 02 березня 2011 року по справі № 9/135, від 24 травня 2011 року по справі № 55/387, від 01 березня 2011 року по справі № 2-5/2766-2010 та від 10 листопада 2010 року по справі № 12/221.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Господарським судом міста Києва при прийнятті рішення у справі не виконано вимог викладених вище. У звязку з чим місцевий суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи. Тому, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 22 лютого 2011 року слід скасувати частково і прийняти нове рішення.

Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року N 15 "Про порядок обчислення та справляння державного мита").

ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» заявляє вимоги про стягнення грошових коштів (майновий характер) та вилучення та передачу власнику предмету лізингу (немайновий характер).

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-102, п.п. 1-1 та 2 ч. 1 ст. 80, п. 2 ст. 103, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на рішення господарського суду м. Києва від 22 лютого 2011 року у справі № 13/337 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 22 лютого 2011 року по справі №13/337 скасувати частково.

3.Прийняти нове рішення та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» (03037, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 39/1, код 34000752) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354) 2274 грн. 65 коп. пені, 332 грн. 87 коп. 3% річних, 486 грн. 37 коп. інфляційних та 148 грн. 75 коп. неустойки за прострочку повернення майна, а також 117 грн. 43 коп. державного мита та 122 грн. 17 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 18173 грн. 76 коп. основного боргу.

4. В задоволенні позовних вимог у частині стягнення 20431 грн. 77 коп. штрафу за порушення процедури вилучення майна - відмовити.

5. Вилучити у Державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" (03037, м. Київ, проспект Повітрофлотський 39/1, код ЄДРПОУ 34000752) предмет лізингу автомобіль Volkswagen Transporter T5 Combi, номер кузова WV2ZZZ7HZ9H003824, державний номер АА 5489 НТ та повернути його Товариству з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул.. Дегтярівська, 21-г, код ЄДРПОУ 33880354).»

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354) на користь державного підприємства Український державний інститут з проектування обєктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» (03037, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 39/1, код 34000752) 51 грн. 01 коп. державного мита за перегляд справи у Київському апеляційному господарському суді.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6.Справу № 13/337 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддяЧорногуз М.Г

СуддіАгрикова О.В.

Суховий В.Г.

14.07.11 (відправлено)