Постанова № 16949917, 12.07.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2011 р.Справа № 5016/1432/2011(16/113)

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Савицького Я.Ф.

Суддів: Гладишевої Т.Я.

Лавренюк О.Т.

при секретарі судового засідання Мартинюк К.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 12.07.2011р. :

від позивача: ОСОБА_3, довіреність №1 від 10.05.2011р.;

від відповідача: не зявилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 01 червня 2011 року

по справі №5016/1432/2011 (16/113)

за позовом: Фермерського господарства «ОСОБА_5»

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

про стягнення 26049,27 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.07.2011р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.06.2011р. по справі №5016/1432/2011 (16/113) (суддя В.Д. Фролов) частково задоволено позовні вимоги ФГ «ОСОБА_5»до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення 26049,27 грн.: стягнуто з відповідача на користь позивача 20000 грн. боргу за договором позики, 3496,64 грн. інфляційних втрат, 850 грн. 3% річних, 736,92 грн. пені, 250,83 грн. витрат на оплату державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, у решті позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що відповідачем належним чином не виконано умов договору про надання фінансової позики, укладеного між ФГ «ОСОБА_5»та ФО-П ОСОБА_4 від 24.03.2009р., щодо своєчасного повернення позики у строк до 30.12.2009р.. Відповідно до ст. ст. 625, 1046, 1049, 1055, 1066 Цивільного кодексу України з відповідача підлягає стягненню борг у сумі 20000 грн., інфляційні втрати у сумі 3496,64 грн., 850 грн. 3% річних.. Крім того, п.3.1 договору фінансової позики від 24.03.2009р. передбачено, що позичальник за несвоєчасне перерахування (повернення) позики, згідно з п.2.2 Договору, сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, зокрема зменшив розмір пені до 736,92 грн., який прийнятий судом як обгрунтований.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернувся ФО-П ОСОБА_4 з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2011р. по справі №5016/1432/2011 (16/113) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що господарським судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що позичальником ФО-П ОСОБА_4 не отримано на розрахунковий рахунок позики - грошових коштів у сумі 20000 грн., оскільки в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок фізичної особи ОСОБА_4, а не субєкта підприємницької діяльності, за таких обставин відповідач не мав фінансових зобовязань за даним договором надання фінансової позики.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ФО-П ОСОБА_4, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду першої інстанції змінити, з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду встановила, що 24.03.2009р. між ФГ «ОСОБА_5»(позикодавець) та ФО-П ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір фінансової позики, відповідно до умов якого ФГ «ОСОБА_5»зобовязалося надати ФО-П ОСОБА_4 грошову позику в сумі 20000 грн. протягом періоду з 24.03.2009р. по 27.03.2009р., а позичальник зобовязався повернути вказану суму в повному обсязі у строк до 30.12.2009р. (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору видача позики мала здійснюватися шляхом перерахування коштів на поточний рахунок або готівкою позичальнику.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що повернення суми позики буде здійснено позичальником шляхом перерахувань на поточний рахунок або внесення в касу позикодавця в термін до 30.12.2009р. на суму фактично одержаної позики.

Як свідчать матеріали справи, 25.03.2009р. ФГ «ОСОБА_5»перерахувало платіжним дорученням №6 (арк. спр. 10) ФО-П ОСОБА_4 20000 грн..

Між тим, як свідчать матеріали справи, ФО-П ОСОБА_4 у строк до 30.12.2009р. позику у розмірі 20000 грн. не повернув, наведене стало підставою для звернення ФГ «ОСОБА_5»до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення 26049,27 грн., з яких : 20000 грн. заборгованості за договором фінансової позики, 3496 грн. інфляційних втрат, 850 грн. 3% річних та 1702,63 грн. пені.

Під час розгляду справи в господарському суді Миколаївської області ФГ «ОСОБА_5»надало уточнений розрахунок пені, в якому просило господарський суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 736,92 грн..

Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір фінансової позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч.ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Матеріали справи свідчать про те, що ФГ «ОСОБА_5»належним чином виконало умови договору фінансової позики, надавши 25.03.2009р. ФО-П ОСОБА_4 грошову позику у сумі 20000 грн. у строк до 27.03.2009р., між тим, ФО-П ОСОБА_4 зобовязання за даним договором щодо повернення позики у строк до 30.12.2009р. не виконав.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобовязання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Станом на 13.05.2011р. заборгованість ФО-П ОСОБА_4 перед ФГ «ОСОБА_5»становить 20000 грн..

Не приймаються до уваги апеляційного господарського суду доводи скаржника ФО-П ОСОБА_4, викладені в апеляційній скарзі, про те, що позичальником ФО-П ОСОБА_4 не отримано на розрахунковий рахунок позики - грошових коштів у сумі 20000 грн., оскільки в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок фізичної особи ОСОБА_4, а не субєкта підприємницької діяльності, за таких обставин відповідач не мав фінансових зобовязань за даним договором надання фінансової позики, з огляду на те, що матеріали справи спростовують вказані доводи скаржника.

Так, в рахунку №2 від 25.03.2009р. (арк. спр. 11) позичальник ФО-П ОСОБА_4 вказав саме цей розрахунковий рахунок: р/р №НОМЕР_2 у ВАТ «Райффайзен банк Аваль»МФО 326182 код ЄДРПОУ №НОМЕР_1, підставу для перерахування грошових коштів фінансова позика згідно з договором від 24.03.2009р. та розмір 20000 грн..

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає вірним висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги ФГ «ОСОБА_5»про стягнення з ФО-П ОСОБА_4 заборгованості за договором фінансової позики у розмірі 20000 грн..

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання зобовязання ФО-П ОСОБА_4 за договором фінансової позики від 24.03.2009р., ФГ «ОСОБА_5»правомірно нарахувало відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між тим, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки позивача інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про їх невідповідність вимогам чинного законодавства та обставинам справи, у звязку з чим здійснив власні розрахунки, за якими інфляційні втрати за період з січня 2010 року по травень 2011 року становлять 3371,52 грн. (20000 грн. х 101,8% х 101,9% х 100,9% х 101,2% х 102,9% х 100,5% х 100,3% х 100,8% х 101% х 100,9% х 101,4% х 101,3% х 100,8% = 23371,52), 3% річних 31.12.2009р. по 12.05.2011р. (499 днів) 818,63 грн..

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме : інфляційні втрати у сумі 3371,52 грн., 3% річних в сумі 818,63 грн..

Крім того, ФГ «ОСОБА_5» просило господарський суд Миколаївської області стягнути з ФО-П ОСОБА_4 за несвоєчасне виконання грошового зобовязання пеню в сумі 736,92 грн..

Згідно з ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобовязання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами договору, зокрема п. 3.1, передбачено, що позичальник за несвоєчасне перерахування (повернення позики) згідно з п. 2.2 договору сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно з уточненим розрахунком пені ФГ «ОСОБА_5»розмір пені за період з 01.12.2010р. по 12.05.2011р. становить 736,92 грн., проте апеляційним господарським судом не приймається до уваги період нарахування пені, визначений позивачем в уточненні розрахунку, оскільки позивачем не враховано вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору, строк виконання зобовязання повинен був настати 30.12.2009р., між тим, відповідачем зобовязання виконано не було, у звязку з чим нарахування пені повинно було розпочатися з 31.12.2009р. та закінчитися 30.06.2010р..

Таким чином, апеляційним господарським судом приймається до уваги розрахунок пені, доданий до позовної заяви, в межах шестимісячного строку, та стягненню з відповідача підлягає у розмірі 736,92 грн., визначена саме позивачем, оскільки апеляційний господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, визначених позивачем.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2011р. по справі №5016/1432/2011 (16/113) - змінити.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2011р. по справі №5016/1432/2011 (16/113) змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, Код ДРФО НОМЕР_1) на користь фермерського господарства «ОСОБА_5»(Миколаївська обл., Веселінівський район, с. Нововоскресенка, вул. Молодіжна, 43, р/р 260021187772 у «Райффайзен Банк «Аваль»у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 35130884) 20000 (двадцять тисяч гривень ) боргу за договором позики; 3371 (три тисячі триста сімдесят одна) грн. 52 коп. інфляційних втрат; 818 грн. (вісімсот вісімнадцять) грн. 63 коп. 3% річних; 736 (сімсот тридцять шість) грн. 92 коп. пені; 249 (двісті сорок девять) грн. 27 коп. державного мита та 225 (двісті двадцять пять) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2011р. по справі №5016/1432/2011 (16/113) залишити без змін.

Стягнути з фермерського господарства «ОСОБА_5»(Миколаївська обл., Веселінівський район, с. Нововоскресенка, вул. Молодіжна, 43, р/р 260021187772 у «Райффайзен Банк «Аваль» у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 35130884) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, Код ДРФО НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 5 (пять) грн. 61 коп..

Зобовязати господарський суд Миколаївської області видати накази із зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 15.07.2011р..

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Лавренюк О.Т.