Постанова № 16949853, 06.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011 № 16/044-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Разіної Т.І.

суддів: Шипка В.В.

Лосєва А.М.

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю б/н від 25.04.2011;

від відповідача: ОСОБА_2 юрисконсульт юридично-правового відділу департаменту автотранспортного страхування та врегулювання за довіреністю № 1606 від 16.05.2011;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року акціонерне товариство закритого типу «Страхова компанія «Азов» (правонаступником якого є приватне акціонерне «Страхова компанія «Азов») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 10410 грн. 86 коп., пені у розмірі 921 грн. 28 коп., 697 грн. 52 коп. інфляційної компенсації, 177 грн. 98 коп. 3% річних, а всього 12 207 грн. 64 коп. та судових витрат.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/9492739, позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме з відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПАТ «Страхова компанія «Азов» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 17521/А від 12.03.2009 та страхового акту № ИС 10-06 СТ від 04.02.2010 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Skoda, державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була АТ «Українська пожежно-страхова компанія», позивачем було направлено останньому претензію про відшкодування шкоди в порядку регресу. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму збитку, позивач просив стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 10410 грн. 86 коп., а також пені у розмірі 921 грн. 28 коп., 697 грн. 52 коп. інфляційної компенсації, 177 грн. 98 коп. 3% річних, а всього 12 207 грн. 64 коп. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Азов» до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», про стягнення 12207 грн. 64 коп. позовні вимоги задоволені частково (суддя О.О. Христенко).

Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 010 грн. 68 коп. матеріальної шкоди, 400 грн. 00 коп. за проведення експертизи, 104 грн. 11 коп. державного мита та 201 грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Рішення обґрунтоване тим, що у разі, коли цивільна відповідальність особи застрахована, то відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності проводиться страховою компанією. Суд першої інстанції зазначив, оскільки позивач відшкодував шкоду потерпілій особі, до позивача перейшло право регресу щодо відшкодування витрат, повязаних із відшкодуванням шкоди потерпілій особі. При винесенні оскаржуваного рішення суд посилався на приписи ст. 6, ч. 1 ст. 22, п.п. 34.1, 34.2 ст. 34, ст. 35, п.п. 37.1, 37.2 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»; ст.ст. 546, 993, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Азов» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило:

1.Прийняти до свого провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Азов» на рішення господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11.

2.Скасувати частково рішення господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11 в частині стягнення суми 921 грн. 28 коп. пені, 177 грн. 98 коп. інфляційних витрат та 697 грн. 52 коп. - 3 % річних, та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача суму пені у розмірі 921 грн. 28 грн., інфляційні витрати у розмірі 697 грн. 52 грн. та 3 % річних у розмірі 177 грн. 98 коп.

3.Скасувати частково рішення господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11 в частині стягнення державного мита у розмірі 104 грн. 11 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 201 грн. 26 коп. та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача суму державного мита у розмірі 122 грн. 10 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції вимог ст.ст. 218 ГК України, неправильним застосуванням та тлумаченням змісту ст.993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.ст. 35, 36, 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки відповідачем зобовязання своєчасно виконані не були, а тому на підставі вищевикладених норм статей та ст. 625 ЦК України апелянт просив стягнути пеню, інфляційну компенсацію та 3 % річних.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу за вих. № 15/04/8.01/210-11 від 19.04.2011.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце судового розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи 05 листопада 2009 р. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Skoda superb classik» державний номерний знак НОМЕР_2, в м. Києві по вул. Заозерній з боку пр. Ілліча у напрямку вул. М. Сибіряка не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується довідкою № 1335 від 17.11.2009. р. відділення ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області.

Умовами договору страховим випадком визначено подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, що кореспондується зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Автомобіль «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 був застрахований у Акціонерному товаристві закритого типу «Страхова компанія Азов», що підтверджується договором страхування № 17521/А від 12.03.2009 р. добровільного страхування транспортних засобів. Відповідно до зазначеного договору страховик (позивач) застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1.

Власник автомобіля «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_4 звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

За результатами проведеного автотоварознавчого дослідження автомобіля «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1, метою якого було визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля, було складено звіт № 677 від 22.12.2009 р. відповідно до якого матеріальний збиток, спричинений власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1, становить 10 527 грн. 68 коп.

На підставі висновку звіту про належну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 677 від 22.12.2009р. позивач виплатив страхове відшкодування за договором страхування № 17521/А від 12.03.2009 р., що підтверджується платіжним дорученням № 292 від 10.02.2010 р. на суму 10 010,68 грн., а також позивач виплатив 400 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження, що підтверджується платіжним дорученням № 675 від 28.12.2009 р.

Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/9492739, позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд Київської області задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування».

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п. 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Вказана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/9492739 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.11.2009 р. у справі № 3-5955 09, яку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено стягнення за адміністративне правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу «Skoda superb classik», державний номерний знак НОМЕР_2 будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ВС/9492739), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № ВС/9492739), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування договором страхування № 17521/А від 12.03.2009 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з заявою про страхове відшкодування № СКА-1281-10 від 22.06.2010р. з проханням відшкодувати завдану шкоду у розмірі 10 410,68 грн.

Також, позивач направляв на адресу відповідача претензію № СКА-1738-10 від 31.08.2010р., з вимогою сплатити матеріальну шкоду у розмірі 10 410,68 грн.

Відповідач надав відповідь позивачу, в якій повідомив, що відмовляє у задоволенні заяви № СКА-1281-10 від 22.06.2010р. про відшкодування шкоди в порядку регресу, у зв'язку з тим, що АТ «Українська пожежно-страхова компанія» була позбавлена можливості прийняти участь у визначенні обставин, характеру та розміру збитків, оскільки пошкоджений автомобіль «Mitsubishi Lancer» державний номерний знак НОМЕР_1 оглядався без присутності аварійного комісара АТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач був повідомлений про страховий випадок, що підтверджується листом № 203 від 08.12.2009 р., але не зміг направити свого представника для участі у огляді, визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Відповідно до п. 34.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

В ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки за зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10010 грн. 68 коп. матеріальної шкоди, 400 грн. 00 коп. за проведення експертизи.

Посилаючись на приписи до ст. 27 ЗУ «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, місцевий господарський суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 921,28 грн. пені, 697,52 грн. інфляційних витрат та 177,98 грн. 3% річних, оскільки до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто тільки в межах фактичних витрат.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Окрім суми страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану на підставі п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», згідно з яким за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Обґрунтовуючи названі вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виплатив страхове відшкодування у місячний строк з дня отримання регресної вимоги позивача, як передбачено у п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За розрахунками позивача, відповідач повинен сплатити пеню у загальній сумі 921 грн. 28 коп. грн. за період прострочення з 06.08.2010 р. до 01.03.2011 р.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, відповідно до вищевказаних правових норм до позивача, як страховика, перейшло право вимоги лише в межах фактично понесених ним затрат. Окрім того, положення п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобовязань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресі вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею), у звязку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені відсутні і в задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне зясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

Стосовно стягнення 3% річних та інфляційної компенсації, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок сум відповідно до ст. 625 ЦК України також був приведений позивачем в додатках до позовної заяви та становить 697 грн. 52 коп. інфляційної компенсації та 177 грн. 98 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в задоволенні вимог апелянта в частині стягнення з відповідача пені слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд, не перевіривши усі обставини, вирішив спір з порушенням матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України наявні підстави для часткового скасування рішення місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Азов» підлягає частковому задоволенню

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 47, 49, 85, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Азов» на рішення господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Київської області від 24.05.2011 р. у справі № 16/044-11скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Стягнути з акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (08500, Київська обл., м. Фастів, площа Перемоги, 1, ідентифікаційний код 20602681) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Азов» (87510, м. Маріуполь, Донецька область, пр. Адмірала Луніна, 18/3, ідентифікаційний код 24646706) 10010 (десять тисяч десять) грн. 68 коп. матеріальної шкоди, 400 (чотириста) грн. за проведення експертизи, інфляційні витрати у розмірі 697 (шістсот девяносто сім) грн. 52 коп. та 3 % річних у розмірі 177 (сто сімдесят сім) грн. 98 коп., 112 (сто дванадцять) грн. 86 коп. державного мита та 218 (двісті вісімнадцять) грн. 19 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.»

3.Стягнути з акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (08500, Київська обл., м. Фастів, площа Перемоги, 1, ідентифікаційний код 20602681) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Азов» (87510, м. Маріуполь, Донецька область, пр. Адмірала Луніна, 18/3, ідентифікаційний код 24646706) 61 (шістдесят одну) грн. за подання апеляційної скарги.

4.Доручити господарському суду Київської області видати накази.

Головуючий суддяРазіна Т.І.

СуддіШипко В.В.

Лосєв А.М.

12.07.11 (відправлено)