Постанова № 16947698, 16.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-19293/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                                  Степашка О.І.

суддів:                                                            Костенка М.І.

                                                                      Маринчак Н.Є.

                              Островича С.Е.

                              Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007

у справі №5/1624-19/314А

за позовом          Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”

до                               Державної податкової інспекції у м. Рівне

третя особа                    Державної податкової інспекції у м. Львові

про                              визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ :

Державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця” (далі по тексту –позивач, ДТГО “Львівська залізниця”) звернулось до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Рівне) від 04.08.2006 № 0001732342/0/23-121 та № 0001722342/0, від 13.11.2006 № 0001732342/2/23-121.

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.11.2006, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007, позовні вимоги задоволені частково; спірні податкові повідомлення-рішення визнані нечинними та скасовані, з огляду на протиправність їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв’язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової перевірки Рівненської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006, складено акт № 460/23-100/04728327 від 02.08.2006, в якому зафіксовані порушення:

-          пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2, п 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»внаслідок чого підприємством не визначено суму податкового зобов’язання та подано до ДПІ у м. Рівне податкових декларацій з податку на прибуток за І квартал 2005 року, І півріччя 2005 року, 9 місяців 2005 року, 2005 рік за І квартал 2006 року;

-          пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2 та п. 16.4 ст. 16 вказаного Закону, внаслідок чого підрозділом занижено податок на прибуток, який одержано не від господарської діяльності залізничного транспорту на суму 27810 грн.;

-          п. 15 «Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту», затвердженого постановою КМУ № 1494 від 16.08.1999, п. 5.1 розділу V та п. 6.2 розділу VІ Інструкції «Про порядок обчислення і справляння збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту», затвердженої спільним наказом Міністерства фінансів України, ДПА України, Міністерства економіки України, Мінекономбезпеки України № 231/539/118/219 від 01.10.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 за № 711/4004, що призвело до заниження збору за спеціальне використання водних ресурсів на суму 35,20 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 04.08.2006 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001732342/0/23-121 про донарахування податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток в сумі 38236,73 грн., в т.ч. 27810,12 грн. основного платежу та 10426,61 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

2) № 0001722342/0 від 04.08.2006 про донарахування податкового зобов’язання за платежем: збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 205,20 грн., в т.ч. 35,20 грн. основного платежу та 170 грн. штрафних санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення № 0001732342/0/23-121, 13.11.2006 податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001732342/2/23-121 про донарахування податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток в розмірі 38029,48 грн.

Також судами встановлено, що ДТГО “Львівська залізниця” належить до категорії підприємств залізничного транспорту, а Рівненська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт (МЧ-3) є структурним підрозділом підприємства залізничного транспорту без права юридичної особи. Структурний підрозділ позивача взято на податковий облік ДПІ у м. Рівне 22.12.1995.

10.12.2004 ДТГО “Львівська залізниця” листом № НЗЕ-10/4206 повідомила ДПА у Рівненській області, що з 01.01.2005 платником податку на прибуток буде управління залізниці, яке буде подавати єдину зведену декларацію з податку на прибуток в ДПІ у м. Львові.

Відповідно до абз. 1 п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Згідно п. 2.2 вказаного Закону платниками податку на прибуток, одержаного від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про залізничний транспорт”, залізничний транспорт –це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Підприємство, згідно з п.1 ст.62 Господарського кодексу України, –самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до пунктів 3, 4 цієї ж статті підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту та є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Як встановлено судами, Державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця” діє на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 31.01.2006р. № 80 та зареєстрованому державним реєстратором 06.02.2006р. за № 14151050051000929, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб. В той же час, МЧ-3, є відокремленим підрозділом ДТГО “Львівська залізниця” без права юридичної особи.

До категорії підприємств залізничного транспорту належить ДТГО “Львівська залізниця”, а Рівненська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт (МЧ-3) є структурним підрозділом підприємства залізничного транспорту.

Нормами пп. 2.2.2 п.2.2 ст.2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи. Оскільки ДТГО “Львівська залізниця” належить до категорії підприємств залізничного транспорту, - суди дійшли правомірного висновку, що позивач мав право самостійно сплатити податок на прибуток, одержаний не від господарської діяльності структурного підрозділу МЧ-3.

Крім того, судами встановлено фактичну сплату до бюджету податку на прибуток за результатами відображення господарської діяльності юридичної особи –ДТГО “Львівська залізниця”.

Пунктом 4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено порядок визначення податковим органом податкового зобов’язання.

Згідно з вимогами п.1.2 ст.1 цього ж Закону, - податковим зобов’язанням вважається зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Таким чином, органу державної податкової служби при визначенні податкового зобов’язання, зокрема, з податку на прибуток, що має місце в даному випадку, належить встановити - чи визначена сума податкового зобов’язання з даного податку відображена в документі податкової звітності і, лише за відсутності такого відображення, визначати податкове зобов’язання.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення про донарахування плати за спецвикористання води державного значення та визначення штрафної санкції, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ст.ст. 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування” не передбачено такий платіж, як плата за спецвикористання води державного значення.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Водного кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005 № 2505 –ІV, який набрав чинності з 31.03.2005, стаття 30 Водного кодексу України доповнена частиною сьомою, відповідно до якої платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

До цього часу платники збору за спеціальне використання водних ресурсів визначалися пунктом 3 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 № 1494, та пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої відповідно до пункту 2 вказаної постанови наказом Міністерства фінансів України, ДПА України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 № 231/539/118/219, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 за № 711/4004.

Повноваження Кабінету Міністрів України на затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування передбачено частиною 5 ст.49 Водного кодексу України.

Відповідно до п. 3 Порядку від 16.08.1999 та п. 2.1 Інструкції від 01.10.1999 платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни –суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Статтею 42 цього Кодексу встановлено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними (частини 1-4).

Встановлюючи, що водокористування може бути загальним та спеціальним (стаття 46), Кодексом передбачено, що загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів (ч. 1 ст. 47), а спеціальне –юридичними і фізичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ч. 2 ст. 48) та є платним ( ч. 7 ст.49).

Відповідно до пункту 4 Порядку від 16.08.1999 органи Мінприроди зобов’язані щороку до 20 січня подавати органам державної податкової служби перелік водокористувачів, яким надано дозволи на спеціальне водокористування, із зазначенням термінів їх дії. Водокористувачі, які отримали дозволи на спеціальне водокористування та здійснюють передачу води іншим водокористувачам, зобов’язані щороку до 20 січня подавати органам державної податкової служби перелік таких водокористувачів.

Водокористувачі, які використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, справляють збір до відповідних бюджетів за обсяги фактично використаної води з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання відповідно до встановлених нормативів (пункт 15 цього Порядку).

Перелік обставини, за наявності яких збір за використання водних ресурсів не справляється, наведений в пункті 16 зазначеного Порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платниками збору за використання водних ресурсів є водокористувачі, як первинні так і вторинні, які здійснюють спеціальне водокористування, в тому числі фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси /1/ та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва /2/.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється саме за використання природного ресурсу всіма водокористувачами, окрім як з громадян при здійсненні ними загального водокористування.

На основі вищевикладеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку про неправомірність скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення позивачу збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення, оскільки податковим органом правомірно нараховане податкове зобов’язання з такого збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 скасувати в частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001722342/0 від 04.08.2006.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В решті постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.І. Костенко (підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)С.Е. Острович (підпис)Є.А. Усенко З оригіналом згідно Секретар                                                             І.Ю. Гончарук