Ухвала суду № 16947451, 21.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2011 року                               м. Київ                                        К-25533/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                               Карася О.В.

Костенка М.І.

Усенко Є.А.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Господарського суду Київської області від 25 жовтня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року

у справі № А20/329-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Технокомплект»

до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

          Постановою Господарського суду Київської області від 25 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Технокомплект»(далі –позивач) до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі –відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001272310/0/16513 від 13 грудня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ ВКФ «Технокомплект»3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 25 жовтня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року та прийняти нове рішення –про відмову в задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ ВКФ «Технокомплект» з питань правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за періоди: липень, серпень, вересень, листопад 2004 року, з урахуванням матеріалів проведених зустрічних перевірок по запитам, що були надіслані під час попередніх позапланових документальних перевірок, за результатами якої складено акт № 1765/23-2/31414219 від 08 грудня 2006 року.

          На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001272310/0/16513 від 13 грудня 2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 377765,05 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 168/97-ВР) у зв’язку з непідтвердженням правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, листопад 2004 року.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування, Ірпінська ОДПІ Київської області виходила з того, що податковий кредит сформовано позивачем при відсутності підтвердження надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість його контрагентами по ланцюгу постачання.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковий кредит з податку на додану вартість сформовано позивачем при здійсненням господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотортехсервіс», Малим приватним підприємством «Ультрамет», Приватним підприємством «Луганськтрейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехноресурс».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ ВКФ «Технокомплект»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, оскільки, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Київської області від 25 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити, а постанову Господарського суду Київської області від 25 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Карась О.В.

                                        Костенко М.І.

Усенко Є.А.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко