Ухвала суду № 16947116, 07.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2011 року                               м. Київ                                        К-25454/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Рибченка А.О.

суддів:                               Голубєвої Г.К.

                                                            Карася О.В.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року

у справі № 32/125-А

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут»

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року, позов Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі –відповідач) задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000762305/2 від 05 грудня 2005 року в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 78639,00 грн., в тому числі 52426,00 грн. основного платежу та 26213,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В інший частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП МО України «Центральний проектний інститут» 5 728,10 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2007 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року та прийняття нового рішення –про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01 липня 2000 року по 01 січня 2005 року, за результатами якої складено акт № 45/23-0541/07989865 від 30 червня 2005 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 000762305/0 від 01 липня 2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 89 809,50 грн. (57 873,00 грн. –основний платіж, 29 936,50 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково. Остаточно, прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000762305/2 від 05 грудня 2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 86 809,50 грн. (57873,00 грн. –основний платіж, 28 936,50 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 168/97-ВР) у зв’язку з неутриманням податку на додану вартість з операцій з виконання проектно-вишукувальної документації на житлові будинки для фізичних осіб.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону № 168/97-ВР визначено, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що операції з придбання робіт (послуг), пов’язані з будівництвом житла фізичним особам, не звільняються від оподаткуванням податком на додану вартість, і оподатковуються за ставкою 20 відсотків в загальному порядку.

Разом з тим, відповідно до уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок, позивач здійснив коригування (збільшення) податкових зобов’язань в зв’язку з оподаткуванням операцій з виконання проектно-вишукувальної документації на житлові будинки для фізичних осіб.

В свою чергу, при коригуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з виконання проектно-вишукувальної документації на житлові будинки для фізичних осіб та застосуванні ставки податку в розмірі 20 відсотків позивач повинен також відкоригувати податковий кредит, а саме, віднести до його складу суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) в зв’язку з виконанням проектно-вишукувальної документації, які раніше не відносились до податкового кредиту внаслідок застосування підприємством пільги.

Крім того, відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 2181-III) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

А тому, оскільки, спірне податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем 05 грудня 2005 року, то в межах строку давності, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III, він мав право визначити податкове зобов’язання виключно за період 1095 днів, тобто не раніше 07 грудня 2002 року.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що визначення податкового зобов’язання позивачу за період, який передує 07 грудня 2002 року, є неправомірним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Голубєва Г.К.

Карась О.В.

                                        Степашко О.І.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко