Ухвала суду № 16947114, 07.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2011 року м. КиївК-20080/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Аліна»

на постанову Господарського суду Житомирської області від 07 червня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року

у справі № 10/132-НА

за позовом Приватного підприємства «Аліна»

до Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Аліна»(далі позивач) звернулось до суду з позовом до Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач), в якому просило скасувати рішення № 0002042302 від 18 жовтня 2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Київської області від 20 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку кафе «Оазис», що належить позивачу, щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу субєктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт № 06300130/2320/13567180 від 08 жовтня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0002042302 від 18 жовтня 2006 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 416,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі Закон № 265/95-ВР) у звязку з невідповідністю суми готівкових коштів на місці проведення розрахункових операцій сумі коштів, яка зазначена в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій на 283, 27 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 13 статті 3 Закону № 265/95-ВР субєкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач не спростував факт наявності надлишкових коштів на місці проведення розрахунків, які не проведені через реєстратор розрахункових операцій та використані барменом ОСОБА_1 для розміну отриманої купюри номіналом сто гривень від посадових осіб відповідача під час контрольної закупівлі товару.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо проведення перевірки з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 509-XII) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі).

Згідно з частинами 7, 8 статті 11-1 Закону № 509-XII позаплановими перевірками вважаються перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках - за рішенням суду. Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Відповідно до статті 11-2 Закону № 509-XII посадові особи податкового органу вправі приступити до проведення як планових так і позапланових перевірок, за умови надання субєкту господарської діяльності під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки. Ненадання зазначених документів субєкту господарської діяльності є підставою для недопущення перевіряючих до проведення перевірки.

Отже, у разі ненадання працівниками податкового органу направлень та наказу на проведення перевірки субєкт господарювання має право не допустити таких осіб до її проведення. Разом з тим, недотримання податковим органом вимог законодавства під час здійснення такої перевірки не звільняє субєкта господарювання від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства, що виявлені в ході її проведення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами відповідача предявлено направлення на перевірку, а позивачем, в свою чергу, допущено зазначених в направленнях посадових осіб відповідача до її проведення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Житомирської області від 07 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Аліна»відхилити, а постанову Господарського суду Житомирської області від 07 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Степашко О.І.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко