Постанова № 16945247, 15.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 березня 2011 року 15:50 № 2а-5103/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Ахрамєєва В.І.;

Левицького В.А.;

відповідача: Штогрина П.А.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Профіцентр Плюс”

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30 березня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Профіцентр Плюс” (далі по тексту позивач, ТОВ“Профіцентр Плюс”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 24 липня 2009 року №0002522307/0/32333.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-5103/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03 червня 2010 року.

В судовому засіданні 03 червня 2010 року суд задовольнив клопотання відповідача: направити запит щодо набрання законної сили рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області та оголосив перерву до 23 липня 2010 року.

23 липня 2010 року в судове засідання не прибув представник відповідача, представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з чим суд оголосив про відкладення розгляду справи на 05 жовтня 2010 року.

05 жовтня 2010 року судове засідання не відбулося у звязку з технічною неможливістю фіксування судового процесу. Наступне судове засідання призначено на 06жовтня 2010 року.

В судовому засіданні 06 жовтня 2010 року від представників сторін надійшло клопотання про зупинення провадження у справі; суд ухвалив задовольнити клопотання та зупинив провадження у справі до 17 грудня 2010 року.

В судових засіданнях по справі неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 15 березня 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 24липня 2009 року №0002522307/0/32333 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Профіцентр Плюс” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 7778,00 грн., в тому числі за основним платежем 5185,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2593,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Податкове повідомлення-рішення від 24 липня 2009 року №0002522307/0/3233 прийнято на підставі акта від 13 липня 2009 року №3516/2307/32769003 “Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Профіцентр Плюс” (код ЄДРПОУ 33443187) з питань правових відносин з ТОВ “Вентороп-КД” (код ЄДРПОУ 35081570) за період 01.04.2007р. по 31.08.07р.“ (далі по тексту Акт перевірки).

Представник відповідача у письмовому запереченні пояснив, що в звязку з механічною помилкою в Акті перевірки невірно вказано реєстраційний номер, а саме: №3516/2307/32769003 замість вірного - №3516/2307/33443187. Таким чином, суд встановив, що Акт перевірки має номер №3516/2307/33443187.

Як свідчить Акт перевірки, перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 5185 грн. по взаємовідносинам з ТОВ “Венторопт-КД”.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді з 01 квітня 2007року по 31серпня 2007 року на суму 5185,00 грн., а саме по періодам: квітень 2007 року на суму 872,00 грн.,червень 2007 року на суму 2051,00 грн., липень 2007 року на суму 230,00грн., серпень 2007 року на суму 2032,00 грн.

Такий висновок ДПІ у Дарницькому районі м. Києва базується на рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2007 року у справі №2496/07 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ “Венторопт-КД”, Державної податкової адміністрації у м. Києві, третя особа Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів товариства, відповідно до якого позов задоволено та визнано недійсними з часу внесення до державних реєстрів статут ТОВ “Венторопт-КД” та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ “Венторопт-КД” №10040628.

В зазначеному рішенні зазначено, що статут ТОВ “Венторопт-КД” укладався всупереч волі ОСОБА_4, реєструючи товариство, він не бажав настання наслідків у вигляді державної реєстрації підприємства, не розумів значення своїх дій, статутний фонд підприємства не формував, фінансово-господарську діяльність підприємства не здійснював та доходів від підприємницької діяльності не отримував.

На підставі цього рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва складено акт від 16січня 2008 року №1413 про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100040628 від 14 травня 2007 року, виданого 14 травня 2007 року ТОВ“Венторопт-КД”; дата анулювання свідоцтва 14 травня 2007 року.

З огляду на викладене відповідач прийшов до висновку, що зазначені в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” необхідні ознаки первинних документів, отриманих ТОВ “Профіцентр Плюс” від ТОВ “Венторопт-КД”, є такими, що суперечать чинному законодавству від дати їх складання; ТОВ “Венторопт-КД” з 14 травня 2007 року не є платником податку на додану вартість та не мало права на складання податкових накладних.

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням і мотивує позов наступним: на дату складання податкових накладних ТОВ “Венторопт-КД” було зареєстроване як платник податку на додану вартість та не було прийнято рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2007 року по справі №2496/07; позивачу не було відомо про обставини створення та реєстрації контрагента ,що викладені у рішенні суду, а тому податкові накладні, виписані ТОВ “Венторопт-КД”, були легітимними, а суми податку на додану вартість правомірно включено до складу податкового кредиту, оскільки були сплачені у звязку з придбанням товару.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами ТОВ “Профіцентр Плюс”, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи, а саме видаткові, податкові накладні, рахунки-фактури свідчать, що за період квітень-серпень 2007 року позивач мав взаємовідносини з ТОВ “Венторопт-КД”, в межах яких ТОВ “Венторопт-КД” поставляло позивачу авто шини.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Профіцентр Плюс” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів; використання зазначених товарів у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як встановлено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень, червень, липень та серпень 2007 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Венторопт-КД”, та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням товарів.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що ТОВ “Венторопт-КД” зареєстровано платником податку на додану вартість з 14 травня 2007 року, а тому мав право видавати податкові накладні на поставку товару лише з 14 травня 2007 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Венторопт-КД” до 14 травня 2007 року є неправомірним.

Як свідчать матеріали справи, до реєстрації платником податку на додану вартість ТОВ “Венторопт-КД” виписало позивачу наступні податкові накладні: від 23 квітня 2007року №341 на загальну суму 1920,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 320,00 грн.; від 26 квітня 2007 року №345 на загальну суму 1500,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 250,00 грн.; від 27 квітня 2007 року №347 на загальну суму 948,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 158,00 грн.

Згідно наданого відповідачем розрахунку суми податкового зобовязання та штрафних санкцій вбачається, що за даними податковими накладними позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1308,00 грн., в тому числі за основним платежем 872,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 436,00 грн.

Враховуючи викладене, на думку суду, визначення суми податкового зобовязання у розмірі 1308,00 грн., в тому числі за основним платежем 872,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 436,00 грн. є правомірним, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Поряд з цим на момент складання податкових накладних з 14 травня 2007 року ТОВ“Венторопт-КД” було зареєстровано як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, виписані з 14 травня 2007 року, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ “Венторопт-КД” станом на 10 березня 2011 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними Акта перевірки, основними видами діяльності позивача є: оптова та роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям.

Матеріали справи свідчать, що позивач придбавав у ТОВ “Венторопт-КД” автомобільні шини, які в подальшому були реалізовані ним іншим субєктам господарської діяльності.

З викладеного вбачається, що господарські операції позивача з ТОВ “Венторопт-КД” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари використанні позивачем у власній господарській діяльності, що свідчить про добросовісність позивача при здійсненні спірних господарських операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

На переконання суду, визнання недійсним статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість контрагента-продавця не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що визначає осіб, яким надано право складати податкові накладні, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Профіцентр Плюс” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Венторопт-КД” з 14 травня 2007 року, а тому висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в частині заниження податкового зобовязання у розмірі 4313,00 грн. є помилковим, а визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у такому ж розмірі є протиправним.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи неправомірність визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4313,00 грн., неправомірним є також накладення штрафу на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 2157,00 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 24 липня 2009 року №0002522307/0/32333 в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання у розмірі 6470,00 грн., в тому числі 4313,00 грн. основного платежу та 2157,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, є протиправними та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва частково доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Профіцентр Плюс” підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Профіцентр Плюс” задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 24 липня 2009 року №0002522307/0/32333 в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання у розмірі 6470,00 грн., в тому числі 4313,00 грн. основного платежу та 2157,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Профіцентр Плюс” судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одну гривню сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяВ.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 17 березня 2011 року.