Постанова № 16945228, 10.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2011 року 16:05 № 2а-5629/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Литвин Ю.А.;

відповідача: Макара О.З.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Агентство маркетингових комунікацій “Діалла”

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень та розпоряджень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26 травня 2003 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Рекламне агентство “Діалла” (далі по тексту позивач, ТОВ“Рекламне агентство “Діалла”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить: 1) визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0 та №119/26-062/0; 2) визнати недійсними розпорядження від 03 квітня 2003року №21-р/26-062 та №22-р/26-062.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 червня 2003 року порушено провадження у справі №28/334 за позовом ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та розпоряджень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 липня 2003 року у справі №28/334, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28жовтня 2003 року, позовні вимоги задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0 та №119/26-062/0 та розпорядження від 03 квітня 2003 року №21-р/26-062 та №22-р/26-062.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 березня 2004 року рішення Господарського суду міста Києва від 28 липня 2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2003 року у справі №28/334 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 червня 2004 року у справі №28/334-29/183, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року, позовні вимоги задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0 та №119/26-062/0 та розпорядження від 03 квітня 2003 року №21-р/26-062 та №22-р/26-062.

Постановою Вищого господарського суду України від 01 лютого 2005 року рішення Господарського суду міста Києва від 08 червня 2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року у справі №28/334-29/183 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 червня 2005 року у справі №28/334-29/183-11/44 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2007 року скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08 червня 2005 року у справі №28/334-29/183-11/44 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 03 квітня 2003 року №119/26-062/0, прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 03квітня 2003 року №119/26-062/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2010 року рішення Господарського суду від 08 червня 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2007 року у справі №28/334-29/183-11/44 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

На підставі протоколу розподілу справ між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва справі присвоєно номер №2а-5629/10-2670 та передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 01 червня 2010 року.

В судовому засіданні 01 червня 2010 року оголошено про відкладення розгляду справи, в звязку з неявкою представників сторін та клопотанням представника позивача, на 20 липня 2010 року. В судовому засіданні 20 липня 2010 року судом оголошено перерву до 04 жовтня 2010року. 04 жовтня 2010 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, судом оголошено перерву до 02 листопада 2010 року.

В судому засіданні 02 листопада 2010 року судом прийнято до уваги, що позивач змінив найменування на ТОВ “Агентство маркетингових комунікацій “Діалла” (далі по тексту ТОВ “АМК “Діалла”); представниками сторін заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, суд ухвалив задовольнити клопотання та зупинити провадження у справі до 17 грудня 2010 року.

В судовому засіданні 17 грудня 2010 року оголошено перерву до 21 січня 2011 року.

21 січня 2011 року в судове засідання не зявилися представники сторін, в звязку з чим суд оголошено про відкладення розгляду справи на 10 лютого 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0 згідно з підпунктами “а”, “б”, “в”, “г” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10970,00 грн., в тому числі основний платіж 8776,00 грн., штрафні (фінансові санкції) 2194,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2003 року №119/26-062/0 згідно з підпунктами “а”, “б”, “в”, “г” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 21571,00 грн., в тому числі основний платіж 19610,00 грн., штрафні (фінансові санкції) 1961,00 грн.

Розпорядженням ДПІ у Печерському районі м. Києва про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації по податку на додану вартість від 03 квітня 2003 року №21-р/26-062 на підставі підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування за травень 2002 року на 3286,00 грн.

Розпорядженням ДПІ у Печерському районі м. Києва про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації по податку на додану вартість від 03 квітня 2003 року №22-р/26-062 на підставі підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2002 року на 1036,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення та розпорядження прийняті на підставі акта від 01 квітня 2003 року №35/26-52/4/30373157 “Про результати позапланової документальної перевірки ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” (код ЄДРПОУ 30373157) з питань взаємовідносин з ТОВ “Леонт” (код ЄДРПОУ 31514012) за ІІ-ІІІ квартал 2002 року”, складеного співробітниками Державної податкової адміністрації у місті Києві (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено, що між ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” та ТОВ“Леонт” укладено договір від 22 травня 2002 року №22/05 про надання ряду послуг. Позивач здійснив передплату ТОВ “Леонт” за виконання послуг на загальну суму 78582,86грн. На підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Леонт” на суму 78582,86грн., в тому числі податок на додану вартість 13 097,14 грн., позивач відобразив суму податку на додану вартість в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, червень та липень 2002 року.

Між позивачем та ТОВ “Леонт” підписано акти здачі-прийому робіт на загальну суму 78 582,86 грн.

Також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09грудня 2002 року у справі №2-4245/2002р. визнано недійсними установчі документи ТОВ“Леонт” з моменту їх укладання та первинні бухгалтерські документи з реквізитами ТОВ “Леонт”.

Таким чином, в Акті перевірки відповідач прийшов до висновку про те, що первинні документи, надані позивачем до перевірки, а саме: договір від 22 травня 2002 року №22/05; податкові накладні №214 від 24 травня 2002 року, №219 від 06 червня 2002 року, №225 від 12 червня 2002 року, №329 від 27 червня 2002 року, №358 від 18 липня 2002 року; акти прийому-здачі виконаних робіт від 31 липня 2002 року, від 15 липня 2002 року, від 27 червня 2002 року та від 30 травня 2002 року, не можуть бути прийняті до уваги, як такі, що підтверджують вартість отриманих послуг та податку на додану вартість в складі ціни послуг, так як вони не відповідають вимогам діючого законодавства.

На підставі викладеного в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 13 097, 14 грн., в тому числі за травень 2002 року зменшено бюджетне відшкодування на 3 285,72 грн., за червень 2002 року донараховано податку на додану вартість в сумі 8 775,59 грн., за липень 2002 року зменшено бюджетне відшкодування на 1 035,83 грн.; та про порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого донараховано податку на прибуток в сумі 19,61 тис. грн.

На думку позивача, він правомірно включав суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідні періоди, та правомірно відносив до складу валових витрат суми сплачені за виконанні послуги ТОВ “Леон”, та звертає увагу, що фактичним замовником послуг, які виконувалися ТОВ “Леонт”, було Московське представництво юридичної особи за законодавством Ірландії “Майкрософт Айрленд Оперейшинз Лімітед”, що підтверджується матеріалами справи, та свідчить про реальність договору між позивачем та ТОВ “Леонт” і використання наданих послуг у власній господарській діяльності.

Доводи відповідача повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, та вважає позовні вимоги ТОВ “АМК “Діалла” обґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.

Скасовуючи попередні судові рішення по даній справі, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27 січня 2010 року зазначив, що визнання недійсними первинних бухгалтерських документів після формування валових витрати та податкового кредиту не може бути єдиною та виключною підставою для висновку про неправомірність їх формування. При новому розгляді суди мають дослідити питання реального виконання та отримання позивачем послуг, чи придбавалися такі послуги саме з метою їх використання у власній господарській діяльності, що є умовою для віднесення витрат з придбання до складу валових, зокрема, шляхом дослідження умов договорів встановити підстави та порядок надання послуг та порядок формування їх вартості.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обовязковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2002 року по справі №2-4245/2002р. за позовом ОСОБА_3 до ТОВ “Леонт” визнано недійсними установчі документи ТОВ “Леонт” з моменту їх укладання та первинні бухгалтерські документи з реквізитами ТОВ “Леонт”.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за визначенням статті 1 Закону України “Пробухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з абзацом третім підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

З наведених правових норм вбачається, що первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку, в свою чергу податкова накладна є підставою для податкового обліку, а тому податкова накладна не є первинним документом в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Таким чином, висновок Акта перевірки про визнання недійними податкових накладних №214 від 24 травня 2002 року, №219 від 06 червня 2002 року, №225 від 12 червня 2002 року, №329 від 27 червня 2002 року, №358 від 18 липня 2002 року; акти прийому-здачі виконаних робіт від 31 липня 2002 року, від 15 липня 2002 року, від 27 червня 2002 року та від 30 травня 2002 року, виписаних ТОВ “Леонт”, є помилковим, а відтак зазначені податкові накладні є дійсними.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закон України “Про податок на додану вартість” (тут і далі в редакції, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, червень та липень 2002 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 13 097,14 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Леонт”, та сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видана 01 червня 1999 року, та статут ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” підтверджують, що напрямками діяльності позивача є, зокрема, реклама, представницькі послуги, маркетингові дослідження, інформаційна діяльність.

Відповідно до договору №22/05/51 від 22 травня 2002 року, укладеного між ТОВ“Рекламне агентство “Діалла” та ТОВ “Леонт”, про надання останнім ряду послуг.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт від 30 травня 2002 року ТОВ “Леонт” виконано роботи по організації семінару Майкрософт; відповідно до актів здачі-приймання робіт від 27 червня 2002 року ТОВ “Леонт” виконано роботи з організації регіональних семінарів Майкрософт в Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Запоріжжі, та по організації тренінгів для партнерів Майкрософт та організації семінарів; відповідно до акту здачі-приймання робіт від 15 липня 2002 року ТОВ “Леонт” виконало послуги по організації регіональних семінарів Майкрософт в Донецьку та Маріуполі за участю компанії БМС-консалтинг; відповідно до акту здачі-приймання робіт від 31 липня 2002 року ТОВ “Леонт” надало послуги по створенню макета сертифікатів для регіональних семінарів Майкрософт.

Суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи договору про надання послуг №89/19 від 01 липня 2001 року, укладеного між позивачем та нерезидентом Ірландії “Майкрософт Айрленд Оперейшинз Лімітед”, згідно якого позивач надає ряд послуг, конкретний перелік яких визначається в додатках до вказаного договору, а саме: організація ОЕМ-програми в травні 2002 року; організація регіональних заходів; організація ОЕМ-програми, організація семінару з БМС-консалтинг; організація семінару в Донецьку та Маріуполі.

З додаткових угод до вказаного договору та актів здачі-приймання робіт від 30 травня 2002 року, від 27 червня 2002 року, від 31 липня 2002 року, від 21 липня 2002 року та інвойсів, копії яких містяться в матеріалах справи, суд вбачає, що нерезидент прийняв від позивача послуги, надання яких позивач замовляв у ТОВ “Леонт”.

Виписки банку, залучені до матеріалів справи свідчать, що нерезидент оплатив надані позивачем послуги.

Як пояснив позивач, оскільки ТОВ “Рекламне агентство “Діалла” не володіє регіональною мережею та не має можливості самостійно організовувати семінари в регіонах для виконання договору від 01 липня 2001 року №89/19, з “Майкрософт Айрленд Оперейшинз Лімітед”, тому й було залучено ТОВ “Леонт”; загальна комісія позивача по угоді з нерезидентом склала 29636,64 грн., а вартість послуг формувалася, виходячи з загальноприйнятої практики на ринку рекламних та маркетингових послуг.

З аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку, що послуги, які надавав ТОВ“Леонт” замовлялися позивачем з метою виконання умов договору про надання послуг №89/19 від 01 липня 2001 року, укладеного між позивачем та нерезидентом Ірландії “Майкрософт Айрленд Оперейшинз Лімітед”, а складання нерезидентом і позивачем актів здачі-приймання робіт про виконання замовлених послуг та здійснення оплати таких послуг, безумовно, свідчать про факт надання позивачу послуг від ТОВ “Леонт”.

Таким чином, викладене свідчить про реальність виконання ТОВ “Леонт” та отримання позивачем послуг, придбання таких послуг позивачем з метою їх використання у власній господарській діяльності та про добросовісність позивача при здійсненні господарських операцій з ТОВ “Леонт”.

На переконання суду, визнання недійсним установчих документів та первинних документів ТОВ “Леонт” не виключає можливість здійснення даним підприємством реальних господарських операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

Так, згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Леонт”, був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи саме по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом на 24 січня 2011 року ТОВ “Леонт” значиться в реєстрі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “АМК “Діалла” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди травень-липень 2002 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, а відтак визначення суми податкового зобовязання за основним платежем у розмірі 8776,00 грн. та зменшення сум бюджетного відшкодування за травень 2002 року на 3286,00 грн. та липень 2002 року на 1036,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 2194,00 грн. є також протиправним.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 цього Закону визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вище встановлено судом, позивач придбавав послуги у ТОВ “Леонт” з метою використання їх у своїй господарській діяльності та встановлена реальність здійснених господарських операцій та добросовісність дій позивача при здійсненні таких операцій.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень №516 від 23 травня 2002року на суму 19 714,34 грн., №587 від 06 червня 2002 року на суму 10 390 грн., №603 від 11 червня 2002 року на суму 26 810 грн., №687 від 27 червня 2002 року на суму 15453,52грн. та №733 від 17 липня 2002 року на суму 6 215 грн., всього на суму 78582,86грн., які підтверджують перерахування на користь ТОВ “Леонт” коштів в рахунок оплати придбаних послуг.

Відповідно до пункту 1.30 статті Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжне доручення це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Таким чином, платіжні доручення є розрахунковим документом, а тому належним чином підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ “Леонт” за придбані у нього послуги.

Враховуючи наявність підтверджуючих розрахункових документів та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” та заниження податку на прибуток у розмірі 19,61 тис. грн. є помилковим, а визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 19610,00 грн. та накладення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1961,00 грн. є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0, №119/26-062/0 та розпоряджень від 03 квітня 2003 року №21-р/26-062 та №22-р/26-062 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “АМК “Діалла” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що повязані із прибуттям до суду; 3) витрати, повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, повязані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскільки витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не належать до судових витрат у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача з Державного бюджету України суд присуджує лише суму державного мита.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Агентство маркетингових комунікацій “Діалла” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 03 квітня 2003 року №118/26-062/0 та №119/26-062/0.

3.Визнати протиправними та скасувати розпорядження Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 03 квітня 2003 року №21-р/26-062 та №22-р/26-062.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агентство маркетингових комунікацій “Діалла” судові витрати у розмірі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяВ.А. Кузьменко