Постанова № 16945148, 16.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2011 року № 2а-18797/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Волинської В.І.;

відповідача: Виндюка І.Г.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура”

доДержавної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17 грудня 2010 року (відповідно до поштової відмітки на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” (даліпо тексту позивач, ТОВ“Мануфактура”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (далі по тексту відповідач 1, ДПІ у Соломянському районі м. Києва) та Державної податкової адміністрації міста Києва (далі по тексту відповідач 2, ДПА м. Києва), в якому просить: 1)скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 22 липня 2010 року №0002692307/0; 2)скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 22 липня 2010 року №0002702307/0; 3)скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 28вересня 2010року №0002692307/1; 4)скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 28вересня 2010року №0002702307/1; 5)скасувати рішення Державної податкової адміністрації міста Києва від 06грудня 2010 року №6902/10/25-114 “Про результати розгляду скарги”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2010року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації міста Києва від 06 грудня 2010року №6902/10/25-114 “Про результати розгляду скарги”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-18797/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25 січня 2011 року.

30 грудня 2010 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій додатково просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2010 року №0002692307/2 та №0002702307/2.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю отримання додаткових доказів.

16 червня 2011 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі від 22 липня 2010року №0002692307/0, від 28 вересня 2010 року №0002692307/1 та від 15 грудня 2010року №0002692307/2 в частині нарахування основного платежу у розмірі 3310225,00грн., та штрафних санкцій - 1655785,00 грн. та податкові повідомлення рішення від 22 липня 2010 року №0002702307/0, від 28 вересня 2010 року №0002702307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002702307/2 у повному обсязі.

В судовому засіданні 16 червня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Соломянському районі м. Києва від22липня 2010 року №0002692307/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”ТОВ“Мануфактура” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5014907,00 грн., в тому числі за основним платежем 3342823,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1672084,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Соломянському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 вересня 2010 року №0002692307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002692307/2 аналогічного змісту.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Соломянському районі м. Києва від22липня 2010 року №0002702307/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”ТОВ“Мануфактура” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3996738,00 грн., в тому числі за основним платежем 1998369,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1998369,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Соломянському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 вересня 2010 року №0002702307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002702307/2 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2010 року №0002692307/0, №0002702307/0, від 28 вересня 2010 року №0002692307/1, №0002702307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002692307/2, №0002702307/2 прийняті на підставі висновків акта від 05 липня 2010 року №9547/23-07/31513808 “Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” код за ЄДРПОУ 31513808 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р.” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні обставини: ТОВ“Мануфактура” укладено зТОВ“Укртекстильгруп” договір постачання від 07 лютого 2009 року №27/02/09ТК-01, який зі сторони продавця підписано директором Безпалько В.І.; з ТОВ “Бліц-Текстиль” укладено договір постачання від 25 лютого 20009 року №25/02/09ТК-01, який зі сторони продавця підписано директором Безпалько В.І.; з ТОВ “ВКФ “Азон” укладено договір постачання від 18 липня 2009 року №26/09/01ТК-01, який зі сторони продавця підписано директором Білоусом В.А.; при відпрацюванні постачальників ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” надано пояснення Безпалько В.І., згідно яких йому не відомо про діяльність ТОВ“Укртекстильгруп” та ТОВ “Бліц-Текстиль”, договорів та звітних документів, що стосуються діяльної цих підприємств не підписував, та пояснення ОСОБА_5, згідно яких ТОВ “ВКФ “Азон” зареєстроване ним за проханням сторонніх осіб. У висновку спеціаліста від 14 червня 2010 року№147 сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на ПЗЗ встановлено, що підписи від імені Безпалько В.І. виконані не Безпальком В.І., а іншою особою, підписи від імені Білоус В.А. виконані не ОСОБА_5, а іншою особою. Оскільки, на думку відповідача, документи фінансово-господарської діяльності, укладені без волевиявлення уповноваженої особи ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ“Бліц-Текстиль” таТОВ“ВКФ “Азон”, які значаться продавцями за вказаними договорами, дані правочини не відповідають обовязковим умовам чинності правочину.

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного та Бюджетного кодексів України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановив, що правочини, укладені між ТОВ “Мануфактура” ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” і ТОВ “ВКФ “Азон” є нікчемними та укладеними з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що призвело до завищення валових витрат за півріччя 2009 року на суму 6906098,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем в складі валових витрат враховано списання пакувальної тари по акту списання від 31 березня 23009 року №ЦБ-0000050, що не підтверджені відповідними документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та наявність яких доводить звязок зазначених витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції.

З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств”, що призвело до завищення валових витрат у І кварталі 2009 року на 1087380,00 грн.

Зазначені порушення вплинули на формування податкового кредиту та стали підставою для висновку про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 3092749,00 грн., в тому числі за квітень 2009 року 971273,00 грн., за травень 20069 року 731559,00 грн., липень 2009 року 723251,00 грн. та серпень 2009року 666667,00 грн., та завищення податкового кредиту за березень 2009 року на суму 217476,00 грн.

Згідно розрахунку наданого представником відповідача, за даними епізодами порушення позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4966010,50 грн., в тому числі за основним платежем 3310225,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1655785,50 грн.

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки в частині встановлення нікчемності правочинів, укладених з ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” і ТОВ “ВКФ “Азон” та в частині не підтвердження віднесення до складу валових витрат вартості пакувальної тари й мотивує позовні вимоги наступним: наявність господарських операцій з контрагентами ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” і ТОВ “ВКФ “Азон” підтверджується договорами, первинними бухгалтерськими документами, податковими накладними, які складені відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88; в акті перевірки відповідачем не зазначено жодного належного доказу на підтвердження укладання спірних правочинів з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства; в діючому законодавстві відсутній спеціальний порядок списання пакувальної тари, а тому за загальним правилом списання пакувальної тари здійснювалося позивачем на підставі актів списання, при цьому звязок списаної пакувальної тари з господарською діяльністю підтверджується необхідними первинними документами, які надавалися до перевірки.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступних мотивів.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 цього Закону визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Матеріали справи підтверджують, що 27 лютого 2009 року ТОВ“Мануфактура” (покупець) укладено зТОВ“Укртекстильгруп” (продавець) договір постачання від №27/02/09ТК-01, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар (текстильні вироби бязь набивна, сатин набивний, рушник махровий).

На виконання умов договору ТОВ“Укртекстильгруп” виписано видаткові накладні від 08 квітня 2009 року №РН-4, від 16 квітня 2009 року №РН-6, від 28 квітня 2009 року №РН-12, від 07 травня 2009 року №РН-18, від 21 травня 2009 року №РН-20 та від 26 травня 2009 року №РН-25, №РН-26, №РН-29 та податкові накладні від 08 квітня 2009 року №8, від 16 квітня 2009 року №12, від 28 квітня 2009 року №17, від 07 травня 2009 року №18, від21травня 2009 року №21 та від 26 травня 2009 року №25, №26, №29 на загальну суму 7329929,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1221654,92 грн.

Розрахунки за поставлений товар проведено грошовими коштами на розрахунковий рахунок ТОВ“Укртекстильгруп”.

25 лютого 2009 року ТОВ“Мануфактура” (покупець) укладено зТОВ“Бліц-Текстиль” (продавець) договір постачання від №25/02/09ТК-01, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар (текстильні вироби тканини).

На виконання умов договору ТОВ“Бліц-Текстиль” виписано видаткові накладні від 02 квітня 2009 року №РН-17 та №РН-19, від 05 травня 2009 року №РН-0000017 та податкові накладні від 02 квітня 2009 року №1 та №2, від 05 травня 2009 року №31 на загальну суму 2887060,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 481176,66 грн.

Розрахунки за поставлений товар проведено грошовими коштами на розрахунковий рахунок ТОВ“Бліц-Текстиль”.

18 липня 2009 року ТОВ“Мануфактура” (покупець) укладено зТОВ“ВКФ “Азон” (продавець) договір постачання від №29/02/09ТК-01, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар (пакувальні матеріали, каталоги продукції).

На виконання умов договору ТОВ“ВКФ “Азон” виписало видаткові накладні від18липня 2009 року №РН-А-1807, від 20 липня 2009 року №РН-А-2007, від 21 липня 2009року №РН-А-2107, від 26 липня 2009 року №РН-А-2607, від 03 серпня 2009 року №0308, від 05 серпня 2009 року №РН-А-0508, від 20 серпня 2009 року №РН-А-2008 та податкові накладні від18липня 2009 року №1807, від 20 липня 2009 року №2007, від 21липня 2009 року №2107, від 26 липня 2009 року №2607, від 03 серпня 2009 року №0308, від 05 серпня 2009 року №0508, від 20 серпня 2009 року №2008 на загальну суму 8339506,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1389917,67 грн.

Розрахунки за поставлений товар здійснювалися у вексельній формі, а самеТОВ“Мануфактура” передав ТОВ“ВКФ “Азон” згідно акту прийому-передачі від31серпня 2009 року прості векселі в кількості 18 штук на суму 4339506,00 грн. та згідно акту прийому-передачі від31серпня 2009 року прості векселі в кількості 16 штук на суму 4000 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Про здійснення розрахунків за товар у повному обсязі зазначено в Акті перевірки, факт здійснення розрахунків за поставлений товар сторонами визнається, а тому у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ “Мануфактура” займається оптовою торгівлею тканинами, виробництвом готових текстильних виробів, роздрібною торгівлею тканинами та побутовими текстильними товарами, виробництвом трикотажного полотна; що також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ“ВКФ “Азон” посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі; видами діяльності ТОВ“Укртекстильгруп” та ТОВ “Бліц-Текстиль” є виробництво готових текстильних виробів, оптова торгівля текстильними виробами, виробництво трикотажного полотна та бавовняних тканин.

На підтвердження використання придбаних товарів у межах своєї господарської діяльності та реальності господарських операцій позивач надав копії відповідних документів: копій видаткових, товарних та товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, що свідчать про реалізацію придбаних у ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” текстильних виробів низці субєктів господарювання.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” по купівлі-продажу текстильних товарів та пакувальної тари є реальними та здійснені в межах звичайної господарської діяльності цих підприємств, підтверджуються необхідними документами, а товар, що придбавався позивачем у ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ“ВКФ “Азон”, придбавався з метою використання та був використаний у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 09 вересня 2008 року.

Як свідчить Акт перевірки, підставами для висновку про не підтвердження валових витрат є пояснення директорів контрагентів позивача про непричетність до фінансово-господарської діяльності та висновок спеціаліста про не належність вчинених на договорах підписів таким особам.

Частина статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження інформації, викладеної в Акті перевірки, зокрема, вироку в кримінальній справі.

На думку суду, припущення про порушення створення підприємств-контрагентів та про підписання договорів та первинних документів неналежними особами, не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких контрагентів до моменту виключення їх з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями первинних та звітних документів.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, надані позивачем, та що підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон”, відповідають вимогам та містять всі необхідні реквізити, встановлені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Соломянському районі м.Києва про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ “Мануфактура” та ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” є пояснення Безпалько В.І. та ОСОБА_5 про непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” ТОВ “ВКФ “Азон”, та висновок спеціаліста від 14 червня 2010 року№147 сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на ПЗЗ, в якому встановлено, що підписи від імені Безпалько В.І. виконані не Безпальком В.І., а іншою особою, підписи від імені Білоус В.А. виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ “Мануфактура” та ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” були зареєстроване як субєкти підприємницької діяльності та включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем пункту підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим.

Стосовно висновку Акта перевірки про неправомірне врахування позивачем у складі валових витрат списання пакувальної тари по акту списання від 31 березня 23009 року №ЦБ-0000050 суд зазначає наступне.

Позиція податкового органу ґрунтується на тому, що віднесення вартості списаної пакувальної тари до складу валових витрат не підтверджується відповідними документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та наявність яких доводить звязок зазначених витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції.

Відповідно до акта списання від 31 березня 2011 року №ЦБ-0000050ТОВ“Мануфактура” списано коробки картонні в кількості 54000 штук на суму 810900,00 грн., плівку пакувальну в кількості 3600 штук на суму 276480,00 грн. та скотч у кількості 8120 штук на суму 31075,20 грн., всього на суму 1118455,20 грн.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не визначає порядку списання матеріальних цінностей та переліку первинних документів на підтвердження правомірності такого списання, тому при вирішенні даного спору слід керуватися загальними поняттями про первинні документи та необхідно встановити звязок списаних матеріальних цінностей з господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акт списання від 31 березня 2011 року №ЦБ-0000050, який, на думку суду, фіксує господарську операцію списання матеріальних цінностей, містить назву документа, дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, а тому є первинним документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Як пояснив представник позивача, пакувальна тара одноразового використання є споживчою, тобто такою, що реалізується споживачу з упакованим товаром та поверненню не підлягає; а необхідність пакувальної тари повязана з умовами поставки товарів.

Матеріалами справи, а саме накладними, накладними на внутрішнє переміщення-видачу товару, матеріальними звітами, підтверджується факт придбання позивачем списаної пакувальної тари, видача такої тари структурним підрозділам позивача для пакування товару та її використання.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи, що господарську діяльність ТОВ “Мануфактура” складають операції з текстильними виробами (купівля-продаж, виробництво), з огляду на те, що поставка товару (текстильних виробів) передбачає певним чином упакований товар, суд приходить до висновку, що списана пакувальна тара була використана в межах господарської діяльності позивача, та вважає, що віднесення позивачем до складу валових витрат вартості списаної пакувальної тари є правомірним; відтак висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” нормативно та документально не підтверджується.

Таким чином визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1998369,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень норм Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 1998369,00 грн. є також протиправним.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Проподаток на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Мануфактура” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів; використання зазначених товарів у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як зазначено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, ТОВ “Мануфактура” в податкових деклараціях з податку на додану вартість квітень, травень, липень та серпень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон”, та сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням товару.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” та ТОВ “ВКФ “Азон” були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні; в свою чергу податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Розглядаючи питання про порушення норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, судом встановлено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль” таТОВ“ВКФ “Азон” товарів, та встановлено, що спірні господарські операції є реальними, а товари придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

Також судом вище спростовано висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ “Мануфактура” та ТОВ“Укртекстильгруп”, ТОВ “Бліц-Текстиль”, ТОВ “ВКФ “Азон”.

Крім того, з огляду на те, що суд встановив правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості пакувальної тари, обґрунтованим є й віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість за даними операціями.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Мануфактура” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди квітень, травень, липень та серпень 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, а відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за даними епізодами порушення у розмірі 3310225,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень норм Закону України “Про податок на додану вартість” з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 1655785,50грн. є також протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі міста Києва від 22 липня 2010 року №0002692307/0, від 28 вересня 2010 року №0002692307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002692307/2 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4966010,50 грн., в тому числі за основним платежем 3310225,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1655785,50 грн., а податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2010 року №0002702307/0, від 28 вересня 2010 року №0002702307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002702307/2 в повному обсязі, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Соломянському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позовТОВ“Мануфактура” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 22 липня 2010 року №0002692307/0, від 28 вересня 2010 року №0002692307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002692307/2 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4966010,50 грн., в тому числі за основним платежем 3310225,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1655785,50 грн.

3.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва від 22 липня 2010 року №0002702307/0, від 28 вересня 2010 року №0002702307/1 та від 15 грудня 2010 року №0002702307/2.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко