Постанова № 16944949, 04.07.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/1133/11

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Левчука Д.С.,

сторін:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за довіреністю;

представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомприватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс»доНовоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (надалі позивач, ПП з ІІ «Земі-транс») звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті 17.05.2011 р. Новоселицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області (надалі відповідач, Новоселицька МДПІ) за формою «Р» № 0000172300, яким визначено грошові зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 3052075,00 грн. за основним платежем та 763018,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); за формою «Р» № 0000162300, яким визначено грошові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3044998,00 грн. за основним платежем та 761249,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); за формою «В1» № 0000015230/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 308213,00 грн.

Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що ґрунтуються на хибних та нігілістичних в правовому сенсі висновках та змісті акту перевірки, у звязку з чим підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесено податковим органом правомірно за виявлені в ході позапланової перевірки порушення вимог податкового законодавства.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.07.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на строк не більше ніж на пять днів, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини. Оскільки закінчення строку виготовлення та підписання повного тексту постанови припало на вихідний день, повний текст постанови виготовлено та підписано судом 11.07.2011 р., тобто в перший робочий день після нього.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (60315, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) зареєстроване Герцаївською районною державною адміністрацією Чернівецької області 17.12.2003 р. та взяте на облік 15.06.2005 р. Новоселицькою МДПІ як платник податків за № 168 (Т.1 а.с. 11, 20, 145-146).

Відповідно до свідоцтва № 32723181 від 31.10.2005 р. виданого Новоселицькою МДПІ приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» зареєстровано як платника податку на додану вартість (Т.1 а.с. 20).

Новоселицькою МДПІ, в порядку п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу № 396 від 18.04.2011 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», згідно направлення від 18.04.2011 р. № 23, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 284/23/32626146 від 29.04.2011 р. (Т.1 а.с. 19-105, Т.3 а.с. 198, 199).

За результатами проведеної перевірки відповідачем зроблено висновок, що позивачем порушено:

1. п.п. 5.2.1 п. 5.2, ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3052075,00 грн., в т.ч. за 1 квартал 2010 р. в сумі 702922,00 грн., за 2 квартал 2010 р. в сумі 847031,00 грн., за 3 квартал 2010 р. в сумі 828139,00 грн., та 4 квартал 2010 р. в сумі 673983,00 грн.

2. п. 4.1, п. 4.3, ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.11 Наказу ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997 р. за № 250/2054, в результаті чого встановлено:

- заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 3044998,00 грн., в тому числі за січень 2010 р. в сумі 178212,00 грн., лютий 2010 р. в сумі 310714,00 грн., березень 2010 р. в сумі 533097,00 грн., квітень 2010 р. в сумі 246252,00 грн., травень 2010 р. в сумі 225783,00 грн., червень 2010 р. в сумі 229748,00 грн., липень 2010 р. в сумі 162197,00 грн., серпень 2010 р. в сумі 169047,00 грн., вересень 2010 р. в сумі 309987,00 грн., жовтень 2010 р. в сумі 230654,00 грн., листопад 2010 р. в сумі 224069,00 грн., грудень 2010 р. в сумі 225238,00 грн.;

- завищення суми податку на додану вартість, заявленого на рахунок платника у банку всього в сумі 2895943,00 грн., в тому числі за січень 2010 р. в сумі 99158,00 грн., березень 2010 р. в сумі 271159,00 грн., квітень 2010 р. в сумі 276901,00 грн., травень 2010 р. в сумі 335185,00 грн., червень 2010 р. в сумі 211956,00 грн., липень 2010 р. в сумі 399327,00 грн., серпень 2010 р. в сумі 438712,00 грн., вересень 2010 р. в сумі 330316,00 грн., жовтень 2010 р. в сумі 82523,00 грн., листопад 2010 р. в сумі 218071,00 грн., грудень 2010 р. в сумі 232635,00 грн.;

- завищення рядку 26 декларації з ПДВ «Залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» станом на 31.12.2010 р. в сумі 5887695,00 грн. (Т.1 а.с. 103).

На підставі висновків акту перевірки, Новоселицькою МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2011 р. за формою «Р» № 0000172300, яким позивачу визначено грошові зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 3052075,00 грн. за основним платежем та 763018,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); за формою «Р» № 0000162300, яким визначено грошові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3044998,00 грн. за основним платежем та 761249,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); за формою «В1» № 0000015230/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 308213,00 грн. (Т.1 а.с. 13, 15, 17).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Також судом встановлено, що 03.06.2011 р. старшим слідчим СВ ПМ ДПА України в Чернівецькій області капітаном податкової міліції Черновським В.В. прийнято постанову відповідно до якої відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно службових осіб ПП з ІІ «Земі-транс», у звязку з відсутністю в їх діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (Т.3 а.с. 216-218).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для визначення позивачеві грошових зобовязань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок відповідача про заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3052075,00 грн., заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 3044998,00 грн., завищення суми податку на додану вартість, заявленого на рахунок платника у банку в сумі 2895943,00 грн., завищення рядка 26 декларації з ПДВ на суму 5887695,00 грн.

В якості обґрунтування здійснених донарахувань відповідач визначив відсутність, на його думку, правових підстав для включення позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість за 2010 р. сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, у звязку з установленою працівниками податкового органу під час перевірки нікчемністю контрактів № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 віл 01.10.2010 р., які укладені між позивачем та нерезидентом України фірмою «AUTO LUX».

Єдиним мотивом для визнання вказаних контрактів нікчемними стало отримання відповідачем листа з Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України від 23.03.2011 р. № 51/15-549/1-1423 про відсутність в базі даних ресурсу «Кредитінформ» відомостей про зареєстровану в Німеччині фірму з назвою «AUTO LUX».

Задовольняючи позов повністю, суд виходить з того, що висновки органу державної податкової служби про відсутність правових підстав для включення позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість за 2010 р. сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, у звязку з установленням нікчемністю правочинів є необґрунтованими з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що основним видом діяльності позивача є імпорт вживаних автомобілів та їх подальша реалізація на митній території України.

04.06.2005 р. між юридичною особою за законодавством Федеративної Республіки Німеччини, заснованою підприємцем ОСОБА_7, фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (надалі за текстом цієї угоди та інших документів, що складені в рамках цієї угоди - фірма «AUTO LUX») та юридичною особою за законодавством України приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Земі-транс» було укладено генеральну угоду б/н (Т.1 а.с. 125).

В рамках вказаної угоди фірма «AUTO LUX» зобовязувалась виконувати на замовлення позивача відбір наземних транспортних засобів (у тому числі некомплектних), запчастин та комплектуючих до них, двигунів внутрішнього згорання, як нових, так і тих, що були у використанні і продає їх позивачу.

Як видно із статті 2 генеральної угоди, сторони дійшли згоди, що умови постачання, терміни оплати, терміни постачання, спосіб доставки, порядок предявлення претензій визначаються окремими контрактами, які будуть укладатися в рамках даної генеральної угоди. Контракти можуть укладатися як на купівлю певної партії (у тому числі некомплектних), запчастин та комплектуючих до них, двигунів внутрішнього згоряння, як нових, так і тих, що були у використанні та і на співпрацю в цій сфері протягом певного періоду, але в будь-якому випадку такі контракти не можуть суперечити цій генеральній угоді та вважатимуться її додатками допоки генеральна угода не втратить юридичну чинність.

Згідно ст. 5 генеральної угоди, термін дії даної угоди - з моменту укладення до того моменту поки одна із Сторін письмово не заявить про свій намір припинити співробітництво. Однак на момент такої заяви всі зобовязання за контрактами, укладеними в рамках цієї угоди, повинні бути виконані, розрахунки завершені повністю. Одностороння відмова є достатньою для припинення співробітництва.

Відповідно до ст. 6 генеральної угоди, з метою врегулювання будь-яких спорів, претензій або рекламацій сторони докладатимуть всіх зусиль для їх врегулювання шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди щодо врегулювання вказаного в цій статті спірного питання або претензій протягом 45 календарних днів з моменту першого звернення з відповідною претензією або рекламацією спір підлягає вирішенню в суді. При цьому сторони застосовуватимуть процесуальне право суду, який розташований в країні відповідача. З метою врегулювання норм матеріального права сторони застосовуватимуть зміст Конвенції Організації Обєднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р., а у випадках, що не врегульовані названою Конвенцією - норми матеріального права країни Продавця, тобто фірми «AUTO LUX».

В рамках вищезазначеної генеральної угоди, між сторонами було укладено ряд контрактів, зокрема № 1 від 04.06.2005 р., № 2 від 02.05.2006 р., № 3 від 15.05.2008 р., № 4 від 01.02.2009 р., № 5 від 01.10.2010 р. (Т.1 а.с. 126-128, 129-131, 132-134, 135-137, 138-140).

Дослідженням перелічених контрактів встановлено, що з боку фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX») вони підписані ОСОБА_7, а з боку позивача - ОСОБА_8

Згідно умов контракту № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р., фірма «AUTO LUX» (скорочена назва в рамках генеральної угоди) зобовязувалась виконати на замовлення позивача відбір наземних транспортних засобів (в тому числі некомплектні), запчастин та комплектуючих до них, двигунів внутрішнього згорання, як нових, так і тих, що були у використані і продати їх позивачеві. Загальна вартість контрактів склала 990000 тисяч Євро кожен (Т.1 а.с. 135-137, 138-140).

Судом встановлено, що в ст. 2 вказаних контрактів, сторони домовились, що фірма «AUTO LUX» (назва в рамках генеральної угоди) поставляє товари у відповідності та на умовах: «Фрахт та страхування сплачені до місця призначення», СІР - м. Чернівці, що підтверджується міжнародною транспортною накладною. Товар поставляється на власному ходу, або на вантажному автомобілі - носії до місця призначення представниками Продавця не пізніше ніж 30 днів після відбору.

Також сторонами досягнуто згоди, що оплата за поставленні товари здійснюється після його реалізації, але не пізніше ніж 1020 календарних днів з моменту поставки до місця призначення (п. 4.3 ст. 4 контрактів).

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що сторонами генеральної угоди та контрактів, укладених в рамках вказаної генеральної угоди є фірма «ІНФОРМАЦІЯ_2» заснована підприємцем ОСОБА_7 (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX») та ПП з ІІ «Земі-транс».

При цьому суд звертає увагу на те, що нормами міжнародного права та законодавством України не встановлено обмежень (заборони) щодо можливості використання субєктами зовнішньоекономічних відносин скороченої (умовної) назви в рамках укладених зовнішньоекономічних контрактів, та відповідно використання такої назви в документах, які складаються в рамках їх виконання.

В даному випадку, сторони дійшли згоди та письмово зазначили в генеральній угоді від 04.06.2005 р., що надалі за текстом цієї угоди та інших документів, що укладені в рамках цієї угоди фірма «ІНФОРМАЦІЯ_2» використовує скорочену назву - фірма «AUTO LUX».

Саме при укладенні контрактів № 1 від 04.06.2005 р., № 2 від 02.05.2006 р., № 3 від 15.05.2008 р., № 4 від 01.02.2009 р., № 5 від 01.10.2010 р. та складанні первинних документів на поставку позивачеві товару, в рамках цих угод, фірма «ІНФОРМАЦІЯ_2» використовувала скорочену назву - фірма «AUTO LUX».

Як видно з акту позапланової перевірки, на виконання умов контрактів № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р. позивачем в період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. було імпортовано транспортні засоби, що були у користуванні на загальну суму 965190 Євро (12852856,00 грн. - фактурна вартість з врахуванням мита) згідно ВМД, наведених в додатку № 12 до акту перевірки (Т. 4 а.с. 44-53).

Дослідженням в судовому засіданні реєстру фактично імпортованих засобів та додатків до акту позапланової перевірки встановлено, що позивачем в 2010 р., на виконання умов контрактів № 4 та 5 імпортовано транспортні засоби, що були у користуванні на загальну митну вартість 30891855,00 грн. та сплачено ПДВ на митниці в сумі 6178371,00 грн. (Т.1 а.с. 67, Т. 4 а.с. 32-36, 37-43, 44-53, 54-65).

Вказана обставина сторонами не заперечувалась в судовому засіданні та підтверджується дослідженими в судовому засіданні ВМД.

Також в ході позапланової перевірки відповідачем зафіксовано, що оплата за отриману продукцію від фірми «AUTO LUX» по контракту № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р. не проводилась. Фактично за перевіряємий період ПП з ІІ «Земі-транс» проведено розрахунки з нерезидентом фірмою «AUTO LUX» за отриманні транспортні засоби по контракту № 2 від 02.05.2006 р. в сумі 178400,00 Євро (1885981,81 грн.). Станом на 31.12.2010 р. по ПП з ІІ «Земі-транс» за імпортними контрактами, укладеними з нерезидентом фірмою «AUTO LUX» рахується кредиторська заборгованість в загальній сумі 3008504,00 Євро або 27210238,71 грн. (Т.1 а.с. 32). Вказані обставини сторонами в судовому засіданні не заперечувались та підтверджуються матеріалами справи.

Як видно з довідки Базового відділення ЧОД Райффайзен Банк Аваль від 18.05.2011 р. вих. № С25-000-101/392, з поточних валютних рахунків ПП з ІІ «Земі-Транс» було відправлено платежі на загальну суму 178400,00 євро згідно контракту № 2 від 02.05.2006 р. з фірмою «AUTO LUX» (Німеччина). Всі платежі було відправлено вчасно. Повернення коштів не було. (Т.3 а.с.162).

Вказана обставина, на думку суду, також свідчить про використання фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» в рамках виконання генеральної угоди від 04.06.2005 р. та укладених до неї контрактів скороченої назви - фірма «AUTO LUX», а також проведення розрахунків по вказаних угодах.

ПП з ІІ «Земі-транс» віднесено до валових витрат у рядку 04.1 декларації з податку на прибуток вартість отриманих товарів по контракту № 4 від 01.02.2009 р., № 5 від 01.10.2010 р. в сумі 12208298,00 грн. (Т.1 а.с. 31-32).

За період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. позивачем не задекларовано податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету (Т.1 а.с. 90).

Протягом 2010 р. позивачем заявлено до відшкодування податок на додану вартість в сумі 2895943 грн., в тому числі за січень 2010 р. в сумі 99158 грн., березень 2010 р. в сумі 271159 грн., квітень 2010 р. в сумі 276901 грн., травень 2010 р. в сумі 335185 грн., червень 2010 р. в сумі 211956 грн., липень 2010 р. в сумі 399327 грн., серпень 2010 р. в сумі 438712 грн. , вересень 2010 р. в сумі 330316 грн., жовтень 2010 р. в сумі 82523 грн., листопад 2010 р. в сумі 218071 грн., грудень 2010 р. в сумі 232635 грн. Заявлена сума до відшкодування виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

Станом на 31.12.2010 року за даними обліку в залишку знаходиться 75 одиниць транспортних засобів на загальну суму 1885749,44 грн. (фактурна вартість, в тому числі мито).

Позивачем в декларації з податку на додану вартість за останній перевірений податковий період у рядку 26 декларації з ПДВ «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» відображена сума від'ємного значення ПДВ в розмірі 6 592 673 грн.

Протягом перевіряємого періоду позивачу відшкодовано з бюджету ПДВ в сумі 308213,00 грн., у т.ч. за липень 2010 р. в сумі 88399,00 грн. відшкодовано 30.01.2011 р. згідно висновку про суми відшкодування ПДВ № 1 від 28.01.2011 р.; серпень 2010 р. в сумі 219814,00 грн. відшкодовано 30.01.2011 р. згідно висновку про суми відшкодування ПДВ № 2 від 28.01.2011 р.

Наведені обставини відображено відповідачем в акті перевірки та не заперечувались сторонами в судовому засіданні.

Дослідженням письмових доказів по справі встановлено, що з метою перевірки легітимності контрагента ПП з ІІ «Земі-транс» - фірми «AUTO LUX» АДРЕСА_1 ДПА в Чернівецькій області направлено запит від 17.03.2011 р. за вих. № 2600/9/35-07 на адресу Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України.

Згідно відповіді Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України від 23.03.2011 р. № 51/15-549/1-1423, за даними зазначеними у запиті назва компанії не відповідає дійсності. Компанію «AUTO LUX» в Німеччині не зареєстровано. Справжня назва компанії - «ІНФОРМАЦІЯ_2» (Т.3 а.с. 203).

Одночасно Департаментом зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України до відповіді долучено інформацію щодо компанії - «ІНФОРМАЦІЯ_2», отриману за допомогою бази даних ресурсу «Кредитреформ» (Т.3 а.с. 204).

Дослідивши стандартний формуляр запиту по системі «Кредитреформ» судом в тому числі встановлено, що назва фірми та юридична адреса - «ІНФОРМАЦІЯ_2», АДРЕСА_1, Deutschland; статус фірми - активний (не ліквідована); рік заснування - 01.03.2001 р. як приватне підприємство; засновник та володар -ОСОБА_7 (ОСОБА_7), 1958 р.н., адреса - 33758 АДРЕСА_1; сфера діяльності торгівля автотранспортом, торгівля вантажним автотранспортом вагою 3.5 т або менше.

У звязку з отриманням відповіді з Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України від 23.03.2011 р. № 51/15-549/1-1423, Новоселицькою МДПІ проведено позапланову перевірку, яка оформлена актом від 29.04.2011 р. № 284/23/32626146 (Т.1 а.с. 19-105).

На підставі інформації наведеної в листі Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України, відповідачем зроблено висновок про невідповідність укладених контрактів вимогам закону, вчинення з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому що від укладання та виконання спірних контрактів інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді не надходження до Державного бюджету коштів у великих розмірах, що суперечить моральним засадам суспільства, а отже контракт між фірмою «AUTO LUX» та ПП з II «Земі-транс» є нікчемним (Т.1 а.с. 33-34).

У звязку з цим, відповідач, керуючись ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України визнав контракти № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р., укладені між фірмою фірма «AUTO LUX» та ПП з ІІ «Земі-транс» такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, не відповідають вимогам закону, або вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладені учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), порушують публічний порядок, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, незаконне заволодіння ним.

З урахуванням наведеного, відповідачем зроблено висновок про те, що у позивача відсутнє право на включення до складу валових витрат вартості імпортованих товарів, продавцем яких задокументовано компанію «AUTO LUX» та відповідно у звязку з отриманням позивачем товару за нікчемною угодою безкоштовно, тобто договірна (контрактна) вартість дорівнює нулю, то незважаючи на те, що в майбутньому такий товар планується використовувати в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, ПП з ІІ «Земі-транс» - імпортер такого безкоштовного товару не має права на податковий кредит по ПДВ (Т.1 а.с. 37, 90).

Вказані висновки стали підставою для винесення Новоселицькою МДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Висновок органу державної податкової служби про нікчемність контрактів та застосування до первинних документів наслідків недійсності правочину, суд вважає необґрунтованим та зробленим не на підставі та у спосіб, що передбачені законами України, з перевищенням меж повноважень податкового органу.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV(далі Закон № 2709-IV).

Частиною 1 ст. 31 Закону № 2709-IV встановлено, що якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом (ч.1 ст. 32 Закону № 2709-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 2709-IV дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Згідно ст. 382 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Як видно із змісту ст. 6 генеральної угоди від 04.06.2005 р., укладено між фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках угоди - фірма «AUTO LUX») та позивачем, сторони домовились, що застосовуватимуть процесуальне право суду, який розташований в країні відповідача. З метою врегулювання норм матеріального права сторони застосовуватимуть зміст Конвенції Організації Обєднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р., а у випадках, що не врегульовані названою Конвенцією - норми матеріального права країни Продавця, тобто фірми «AUTO LUX».

Таким чином, відповідач безпідставно визнав в позасудовому порядку недійсними зовнішньоекономічні контракти № 4 від 01.02.2009 р., № 5 від 01.10.2010 р. та застосував до них наслідки недійсності правочину на підставі норм матеріального права України.

Також суд зазначає, що у звязку із змінами, внесеними до ст. 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011 р., порядок визнання недійсними правочинів, вчинених із завідомо суперечливою інтересам держави та суспільства метою, трансформувався.

Норма ч. 2 ст. 288 ЦКУ встановлює окремий вид недійсних правочинів правочини, вчинені з метою, що суперечать інтересам держави та суспільства. Ці правочини, як зазначено у відповідній статті, можуть бути визнані судом недійсними. Отже вони є не нікчемними, а оспорюваними.

Відтак, висновок про недійсність правочину, вчиненого всупереч інтересам держави і суспільства, може бути зроблено лише на підставі судового рішення.

Зі змісту акту «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП з ІІ «Земі-транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.» № 284/23/32626146 від 29.04.2011 р. вбачається, що відповідачем в акті перевірки зроблено висновки про те, що контракти № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р. не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому що від укладання та виконання спірної угоди інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді не надходження до Державного бюджету коштів у великих розмірах, що суперечить моральним засадам суспільства, а отже контракти між фірмою «AUTO LUX» та ПП з II «Земі-транс» є нікчемним. (Т.1 а.с. 19-105).

Отже, відповідач неправомірно зробив висновки про недійсність правочинів під час проведення перевірки.

У відповідності до ст. 13 Закону № 2709-IV документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Вимоги щодо оформлення іноземних офіційних документів містять міжнародні договори України, зокрема Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 р. (набула чинності для України 22.12.2003 р.).

Дія Конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такі документи засвідчуються спеціальним штампом «APOSTILLE» уповноваженим органом їх держави-походження і додаткового засвідчення (легалізації) не потребують.

22.07.2010 р. Німеччина зняла своє застереження щодо приєднання України до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 р. Таким чином ця конвенція набула законної чинності у відносинах між Німеччиною та Україною з 22.07.2010 р. (Т. 3 а.с. 152).

Згідно інформації посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні стосовно проставляння апостилю, отримання документів про цивільний стан та інших документів в Україні й у Німеччині станом на квітень 2011 р. (http://www.kiew.diplo.de), Апостиль складається з усталеного тексту, який підтверджує вірність підпису, посаду і прізвище особи, яка підписувала документ, а також, якщо необхідно, справжність печатки чи штампу, яким засвідчено документ. Апостиль проставляється безпосередньо на документ або на аркуш паперу, приєднаний до документу. Документи, видані дипломатичними або консульськими представниками чи документи, які стосуються торговельного обміну чи митних процедур, звільняються від підтвердження справжності, тобто для них не потрібен ані апостиль, ані легалізація (Т.3 а.с. 152-155).

Під час судового розгляду справи позивачем подано до суду, на німецькій мові та перекладені на українську мову, нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_7 та Апостиль, а також витяги з торгового реєстру, свідоцтво торгово-промислової палати землі Східної Вестфалії, Білефельд, відповідь Інформаційного управління митниці міста Дрезден, відповідь Федеративної податкової служби Німеччини (Т.3 а.с. 163-191).

Дослідженням в судовому засіданні вказаних письмових доказів встановлено наступне.

Як вбачається із заяви ОСОБА_7, нотаріально посвідченої 27.04.2011 р. виконувачем обовязків нотаріуса ОСОБА_9, він є керівником фірми Auto - Нandel Export Weizel (AutoLux) «Ауто-Гандель-Експорт Вайцель» (АвтоЛюкс), що підтверджує ЕОРІ-номер НОМЕР_2, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 (Т.3 а.с.163-164, 178-179).

До документу виданого виконувачем обовязків нотаріуса ОСОБА_9, приєднано Апостиль виданий 28.07.2011 р. президентом Земельного суду, Біллефільд, скріплений печаткою (Т.3 а.с. 177, 191).

Дослідивши витяги з Торгового реєстру, судом встановлено, що за ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., уродженцем Кулаги, Казакстан, проживаючим за адресою АДРЕСА_2, зареєстровано 12.02.2011 р. «Ауто-Гандель-Експорт» (Auto - Нandel Export). Дата початку зареєстрованої діяльності - 01.03.2011 р. Адреса підприємства - АДРЕСА_2; вид діяльності - продаж, експорт машин. Згідно витягу з Торгового реєстру від 21.04.2011 р., ОСОБА_7 21.01.2011 р. проведено перереєстрацію підприємницької діяльності, зокрема змінено адресу підприємства - АДРЕСА_1 та додано додаткову назву підприємства - АвтоЛюкс (AutoLux) (Т.3 а.с. 166, 167, 181, 182).

Як видно із дослідженого в судовому засіданні свідоцтва Торгово-промислової палати землі Східної Вестфалії, Білефельд від 15.04.2011 р., ОСОБА_7, АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про реєстрацію бізнесу від 12.02.2001 р. відповідно до параграфу 2 (1) Закону про торгово-промислову палату від 18.12.1956 р. належить до Торгово-промислової палати землі Східної Вестфалії, Білефельд (Т.3 а.с. 168, 183).

Згідно відповідь Інформаційного управління митниці міста Дрезден від 02.03.2010 р. вбачається, що «починаючи з 01.03.2010 р. для фірми ОСОБА_7 за ЕОРІ номер НОМЕР_2 були змінені дані. Відтепер за вашою фірмою закріплені наступні вихідні дані: податковий номер: 347/5294/0929; ПДВ ІD: НОМЕР_1; населений пункт Штукенброк; тип бізнесу - торгівля машинами; розташування - Шлос Хольте-Штукенброк; правовий статус - приватний підприємець» (Т.3 а.с. 169-170, 184-185).

Відповідно до відповіді Федеративної податкової служби Німеччини від 23.12.2009 р. ОСОБА_7 надано ПДВ - ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 (Т.3 а.с. 171-172, 186).

Оскільки надані позивачем письмові докази по справі стосуються торгівельного обміну та митних процедур, суд вважає що до них не потрібен ані апостиль, ані легалізація.

Доводи відповідача про те, що надані позивачем під час перевірки та судового розгляду справи первинні документи не можуть ідентифікувати особу зазначену в документах, на підставі яких проводилась поставка автомобілів, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Порядок оформлення та подання вантажних митних декларацій (далі - ВМД) регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію».

Згідно п. 1 та 3 цього Положення вантажна митна декларація використовується для декларування товарів і транспортних засобів. ВМД застосовується під час декларування транспортних засобів і товарів, що переміщуються через митний кордон України юридичними або фізичними особами, яким вони належать, або уповноваженими ними особами.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997 р. затверджено Інструкцію про порядок заповнення вантажної митної декларації, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.09.1997 р. за № 443/2247 (далі - Інструкція).

Главою 2 розділу II «Опис граф вантажної митної декларації» Інструкції визначено порядок заповнення відповідних граф ВМД при декларуванні товарів, що ввозяться на територію країни, в тому числі в режимі імпорту.

Згідно з Інструкцією у графі 2 ВМД зазначаються відомості про відправника, а в графі 8 про одержувача. При цьому, якщо відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), нерезидент - сторона зовнішньоекономічного договору (контракту) не є відправником, у графі зазначаються відомості про відправника і вчиняється запис «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про нерезидента - сторону зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту).

Дослідженням в судовому засіданні ВМД, згідно переліку наведеному в додатку № 12 до акту позапланової перевірки від 24.04.2011 р. «Реєстр фактично імпортованих транспортних засобів ПП з ІІ «Земі-транс» за період з 01.01.21010 р. по 31.12.2010 р.», судом встановлено, що в графі 2 ВМД експортером та відправником імпортованих позивачем товарів є фірма «АUТО LUX» АДРЕСА_1, а одержувачем в графі 8 ПП з ІІ «Земі - транс». Вказані відомості зазначені та перевірені Чернівецькою обласною митницею шляхом її співставлення з зовнішньоекономічними контрактами та первинними документами, які засвідчують факт передачі товару, що підтверджується відмітками митниці про пропуск товарів для вільного обігу в Україні. Такими первинним документами, що надані митниці разом з ВМД є комерційний рахунок-фактура (інвойс) на відповідну партію отриманого позивачем товару, оформлена у відповідності до Женевської Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 19.05.1956 р., міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR-накладна), а також технічний паспорт на товар, оформлений у відповідності до законодавства країни попередньої реєстрації такого товару.

Факт подачі митним органам таких первинних документів та їх перевірки, у відповідності до Інструкції, підлягає відображенню в графі 44 ВМД «Додаткова інформація/подані документи/сертифікати та дозволи». При цьому у цій графі зазначаються коди згідно з Класифікатором документів і реквізити документів, поданих при декларуванні. Відомості щодо кожного документа починаються з нового рядка за схемою:

- код документа згідно з Класифікатором документів;

- номер документа, дата й за наявності даних - кінцевий термін його дії.

Згідно з Класифікатором документів, що затверджений наказом Державної митної служби України від 12.12. 2007 р. № 1048, міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR-накладній) присвоєно код 2730, рахунку-фактурі (інвойсу) - 3105, зовнішньоекономічному договору (контракту) - 4100.

Дослідженням ВМД встановлено, що в графах 44 відображено коди документів 2730, 3105, 4105 та їх реквізити.

Зокрема коду 4100 відповідають реквізити договору № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р., укладених між позивачем та фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX») в рамках генеральної угоди.

Як видно із досліджених в судовому засіданні рахунків-факт (інвойсів), які подавались митниці разом із ВМД, в них зазначено, що відправником імпортованих позивачу товарів є AutoLux, Auto Import & Export, ОСОБА_7, АДРЕСА_1, zoll code НОМЕР_2 та Ind. code: НОМЕР_1.

В судовому засіданні представниками відповідачів не заперечувалось отримання позивачем автомобілів та їх подальший продаж, який в повному обсязі відображений в розділах валові доходи та податкові зобовязання декларацій позивача з податку на прибуток підприємств та податок на додану вартість, що відображені в акті позапланової перевірки, проте вказували на неможливість ідентифікувати особу нерезидента - постачальника товару.

Суд, враховуючи встановлені по справі обставини, вважає, що позивачем товари (автомобілі) фактично отримано на умовах контрактів № 4 від 01.02.2009 р. та № 5 від 01.10.2010 р., укладених в рамках генеральної угоди від 04.06.2005 р., від фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»).

Вказана обставина підтверджується первинними документами поданими митниці разом з ВМД, в яких вказано ЕОРІ номер НОМЕР_2 та ПДВ ідентифікаційного коду НОМЕР_1, що відповідає контрагенту - фірмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»), а також листом Департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Міністерства закордонних справ України від 23.03.2011 р. № 51/15-549/1-1423, згідно якого стверджується, що справжня назва компанії «AUTO LUX» - «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Таким чином, матеріали справи спростовують висновки податкового органу про невідповідність контрактів № 4 від 01.02.20089 р. та № 5 від 01.10.2010 р. вимогам закону, вчинених з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечливою інтересам держави і суспільству, неможливість ідентифікувати особу зазначену в первинних документах, а також неотримання товару від фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»).

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин, далі Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 названого Закону до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва платника податків при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Абзацом 4 п.п. 5.39 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту регульовано Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин, далі Закон № 168/97-ВР)

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства (п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР).

Згідно п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» від 09.06.1997 р. № 574 вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів. Вантажна митна декларація використовується для декларування товарів і транспортних засобів.

Статтею 86 Митного кодексу України встановлено, що митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під терміном первинний документ, згідно ст. 1 Закону № 996-XIV, слід розуміти документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що підтвердженням правомірності включення позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ з вартості імпортованих товарів від постачальника - фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX») є первинні документи, які оформлені відповідно до вимог Законів України № 996-XIV, № 334/94-ВР, № 168/97-ВР, Митного кодексу України та відображають реальність господарської операції.

В даному випадку має місце укладення позивачем правочинів з фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»), що підтверджуються первинними документами, які оформлені відповідно до вимог Законів України № 996-XIV, № 334/94-ВР, № 168/97-ВР, Митного кодексу України та відображають реальність господарської операції.

Зокрема судом встановлено, що на підставі первинних документів (рахунків фактур (інвойсів), міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR - накладна), технічних паспортів, контрактів тощо) поданих разом з ВМД до Чернівецької обласної митниці, позивачем в період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. було імпортовано транспортні засоби, що були у користуванні на загальну суму 965190 Євро (12852856,00 грн. - фактурна вартість з врахуванням мита) загальною митною вартість 30891855,00 грн. та сплачено ПДВ на митниці в сумі 6178371,00 грн. Вказані транспортні засоби в подальшому Чернівецької обласної митниці випущені у вільний обіг в Україні.

Повна сплата ПДВ на митниці в сумі 6178371,00 грн. не заперечувалась сторонами та підтверджується графою 47 «Нарахування платежів» досліджених ВМД.

Таким чином, первинні документи підтверджують факт отримання товарів від фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»), оскільки вони оформлені відповідно до вимог законодавства, відображають реальність господарських операцій та підтверджують сплату податку на додану вартість, мита. Відтак вказана обставина свідчить про правомірність включення позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ з вартості імпортованих товарів від постачальника - фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»).

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто для визначення податкового кредиту повинні використовуватися щонайменше дві умови: 1) товари (послуги) мають бути придбані; 2) придбані товари повинні надалі використовуватись в господарській діяльності платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем придбано транспортні засоби у фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»), які використовуються ним в господарській діяльності, відтак позивач має право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно п.п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено до відшкодування податок на додану вартість в сумі 2895943 грн., яке виникло за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., та відповідно правомірно отримав відшкодування з бюджету ПДВ в сумі 308213,00 грн.

Порядок визначення суми податкових та/або грошових зобовязань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів встановлено главою 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Зокрема п. 54.3 ст. 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (п. 58.1 ст. 58 ПК України).

Пунктом 123.1 ст. 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, зазначене тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені обставини по справі та правомірність включення позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ з вартості імпортованих товарів від постачальника - фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди - фірма «AUTO LUX»), суд вважає, що відповідач безпідставно визначив позивачу грошові зобовязання з податку на прибуток, податку на додану вартість, зменшив суму бюджетного відшкодування з цього податку та застосував штрафні санкції.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися субєкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення відповідачем зазначених критеріїв при винесенні оскаржуваних рішень, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Твердження відповідача про отримання позивачем товару (автомобілів) безкоштовно суд вважає необґрунтованим, оскільки контрактами № 4 від 01.02.2009 р та № 5 від 01.10.2010 р. передбачено, що оплата за поставлені товари здійснюється після його реалізації, але не пізніше 1020 календарних днів з моменту поставки до місці призначення.

Позивачем в період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. було імпортовано транспортні засоби, що були у користуванні на загальну суму 965190 Євро (12852856,00 грн. - фактурна вартість з врахуванням мита) загальною митною вартістю 30891855,00 грн. та сплачено ПДВ на митниці в сумі 6178371,00 грн.

Станом на 31.12.2010 р. за даними обліку в залишку знаходиться 75 одиниць транспортних засобів на загальну суму 1885749,44 грн.(фактурна вартість, в т.ч. мито).

За даними бухгалтерського обліку позивача станом на 31.12.2010 р. за імпортними контрактами укладеними з фірмою «AUTO LUX» рахується кредиторська заборгованість в сумі 3008504,00 Євро або 27210238,71 грн.

Таким чином, товар (автомобілі) отримані позивачем згідно контрактів, укладених з фірмою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (скорочена назва в рамках генеральної угоди фірма «AUTO LUX») на платній основі, строк оплати якої ще не настав.

Посилання представників відповідача про укладення генеральної угоди від 04.06.2005 р. та імпортних контрактів № 4 від 01.02.2009 р та № 5 від 01.10.2010 р. з порушенням Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на думку суду є безпідставним.

Так, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.09.2001 р. за № 833/6024 встановлено, що договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Згідно вказаного Положення, у преамбулі договору зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

В даному випадку, генеральна угода від 04.06.2005 р та імпортних контрактів № 4 від 01.02.2009 р., № 5 від 01.10.2010 р. підписані від імені фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від імені позивача. В судовому порядку вказані угоди не визнані недійсними.

Крім того, суд зазначає, що сторони дійшли згоди та письмово зазначили в генеральній угоді від 04.06.2005 р., що надалі за текстом цієї угоди та інших документів, що укладені в рамках цієї угоди фірма «ІНФОРМАЦІЯ_2» використовує скорочену назву - фірма «AUTO LUX». Саме при укладанні контрактів № 4 від 01.02.2009 р та № 5 від 01.10.2010 р. в рамках генеральної угоди , а також оформленні та видачі первинних документів фірма «ІНФОРМАЦІЯ_2» використовувала скорочену назву - фірма «AUTO LUX».

Інші доводи відповідача щодо недотримання Положення також не заслуговують уваги, оскільки не спростовують реальність ввезення на митну територію України автомобілів, отримання їх позивачем та використання в господарській діяльності.

Не заслуговують уваги також доводи відповідача про те, що на момент укладення контрактів № 4 від 01.02.2009 р та № 5 від 01.10.2010 р. ОСОБА_7 не перебував на території України та не міг їх підписати, оскільки місце укладення правочину не є тотожним місцю його підписання, а правочин може бути укладений шляхом обміну поштовою кореспонденцією. Протилежного відповідач не довів.

Необґрунтованими суд вважає також доводи відповідача про завдання позивачем збитків Державному бюджету України, оскільки при ввезенні товару на митну територію України позивачем сплачено мито та ПДВ. Ця обставина не заперечувалась сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Частина 1 ст. 94 КАС України, визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки адміністративний позов задоволено повністю, судові витрати здійснені позивачем в розмірі 3,40 грн., присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, зокрема в розмірі 3,40 грн., які підлягають стягненню з Державного бюджету.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 129 Конституції України. ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті 17.05.2011 р. Новоселицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області:

за формою “Р” № 0000172300, яким визначено грошові зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 3052075,00 грн. за основним платежем та 763018,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

за формою “Р” № 0000162300, яким визначено грошові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3044998,00 грн. за основним платежем та 761249,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

за формою “В1” № 00000152300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 308213,00 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України судовий збір на користь приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (60315, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) в розмірі 3,40 грн.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. З ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.К. Левицький

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 11.07.2011 р.