Постанова № 16942481, 07.07.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2011 року 16:25 Справа № 2а-0870/3147/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 (довіреність від 23 травня 2011 року), представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 24 грудня 2010 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 травня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» (далі іменується позивач) до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі іменується відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання Товариством з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 відповідачем складено акт «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010» від 28.03.2011 №93/2300-00332724 (далі іменується Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 №0000622301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 100947 грн. 50 коп.

Результати перевірки, що слугували підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, викладені в Акті перевірки, яким встановлено порушення позивачем ст.ст. 215, 203, 228 Цивільного Кодексу України; ст. 207 Господарського Кодексу України; пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач подав до суду письмові заперечення на адміністративний позов та просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 01.06.2011 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 15.06.2011.

15.06.2011 позивач у судове засідання не прибув, про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі ст.156 КАС України до терміну встановленого судом, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів по справі. Дане клопотання просив розглянути без його участі.

Відповідач у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

15.06.2011 від представника відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи для надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 15.06.2011 провадження у справі зупинено до 06.07.2011.

06.07.2011 судом поновлено провадження у справі.

06.07.2011 в судове засідання прибув представник позивача, надав додаткові докази та просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, заперечив проти адміністративного позову та просить відмовити в його задоволенні.

У звязку з необхідністю дослідження наданих сторонами додаткових письмових пояснень та доказів в судовому засіданні оголошувалась перерва до 07.07.2011.

В судове засідання 07.07.2011 прибули представники сторін та заявили про незмінність їх правових позицій щодо наявного спору.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

За результатами позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання Товариством з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 відповідачем складено акт «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010» від 28.03.2011 №93/2300-00332724 (далі іменується Акт перевірки).

В даному Акті зазначено наступне. В ході проведення перевірки матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та даних аналітичного, синтетичного бухгалтерського, фінансового, складського, матеріального та податкового обліку підприємства, аналізу укладеного правочину, матеріалів перевірок цивільно-правових відносин та інших документів, передбачених вимогами Інструкцій, які висвітлюють взаємовідносини із контрагентом TOB «Квартал» встановлено, що згідно умов договору від 19.01.2010 №020-455-AG 10 передбачено постачання натру їдкого технічного, якість якого повинна відповідати вимогам ГОСТу 2263-79 «Натр їдкий». TOB «Квартал» надано ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» податкові та видаткові накладні на постачання натру їдкого технічного. Але підприємством згідно актів приймання продукції вказано, що оприбутковано в склад «Каустик». В актах відсутні номери та підписи представника TOB «Квартал». На товарно-транспортних накладних відсутні номери, не вказано номери подорожніх листів автомобілів, якими здійснено транспортування натру їдкого технічного.

При умові, здійснення TOB «Квартал» оптової торгівлі товарами, підприємство повинно мати документи, які підтверджують його право власності на придбаний товар. Таким документом, зокрема, є акт приймання-передачі товару. Проведеною перевіркою зиявлено, що в актах приймання-передачі товарів назва продукції не відповідає назві товару, вказаній в договорі від 19.01.2010 №020-455- AG 10 та наданих податкових та видаткових накладаних. Для проведення перевірки надано товарно-транспортні накладні, на яких відсутні номери, не вказано номери подорожніх листів автомобілів, якими здійснено транспортування натрію їдкого.

Проведеною перевіркою не виявлено взаємовідносин TOB «Квартал», яке є постачальником ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт», з контрагентами, які підпадають під визначення довіреного перевізника. Якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Таким чином, як зазначає відповідач, враховуючи вищевикладене операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились.

Відповідач вказує, що прийняття товару по кількості та якості необхідно здійснювати відповідно вимог Інструкцій про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю та кількістю (постанови держарбітража при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.1965 (з наступними змінами) та №П-7 від 25.04.1966 (зі мінами та доповненнями). Такі постанови чинні та використовуються по теперішній час на підставі Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 та підтверджено їх дію у листах Вищого Господарського суду України від 17.09.2003 №01-6/270 та у листі Міністерства економіки України від 11.10.2005 №81-16/71.

Також зазначає, що відповідно до п. 2 Інструкції №П-6 при поставці товарів і створення умов для своєчасного і правильного приймання отримувачем відправник (постачальник) зобов'язаний дотримуватись: встановлених правил пакування і затарювання продукції, маркування і опломбування окремих місць; чіткого і правильного оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості і ін.), вивантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності її.

Відповідно п. 5 Інструкції № П-6 при прийманні товарів, як передбачено правилами, що діють на транспорті (перевезення), одержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорта складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акта при доставці вантажу автомобільним транспортом). Відповідно до п. 12. Інструкції №П-6 приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ярлики і ін.) відправника (виробника). Відповідно п. 22 Інструкції №П-6 для приймання продукції виділяються особи, компетентні (по роду роботи, по освіті, по досвіду трудової діяльності) по питанню визначення якості і комплектності продукції, що підлягає прийманню. Відповідно до п. 26 №П-6 Інструкції акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше, чим на наступний день після складання акту. Відповідно п. 28 №П-6 Інструкції акти приймання продукції по кількості реєструються і зберігаються у порядку, встановленому на підприємстві.

Таким чином, в ході проведення перевірки згідно наявних документів, як зазначає відповідач, не доведено передачу ТМЦ від продавця (постачальника) до перевізника, та до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування ТМЦ відповідно до вищезазначених інструкцій не встановлено.

В ході проведення перевірки встановлено, що операції із придбання та реалізації мали не товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно наявних на час ведення перевірки документів не має можливості встановити, розмір витрат, особу, яка несла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності ведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

Зазначені операції не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин ділової мети). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідачем також зазначено, що враховуючи вищевикладене, договір поставки, укладений між ТДВ «Пологівський ічний завод «Коагулянт» та TOB «Квартал» від 19.01.2010 №020-455- AG 10 не спричиняє реального настання правових наслідків, виходячи із наступного: ст.ст. 626, 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або тьше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та ів'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). За ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якшо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покунцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого травочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має їчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Згідно ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

Згідно п. 4.2 ст. 9 вказаного Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Законодавчо визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Таким чином, відповідач вважає, що несплачений підприємством податок на додану вартість внаслідок невірного формування податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави, а отже, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, зазначає відповідач, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих. що пов'язані із його недійсністю.

В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договора відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 1. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного Кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (із змінами та доповненнями) (далі іменується Закон України №996-ХІV) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону України №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

В Акті також зазначено, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2 статті 9 Закону України №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 первинні документи на паперових і машинозчитуваних носіях інформації для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України №996-ХІV.

Отже, зазначений договір, як вважає відповідач, відповідно до п.п. 1,2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі зазначених вище обставин та доводів, відповідач в Акті перевірки, а також в наданих до суду письмових запереченнях, зазначив, що договір, укладений між ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» та TOB «Квартал» від 19.01.2010 №020-455-AG 10, спрямований на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт».

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивач відмовився його підписувати, про що представниками відповідача складено акт «Про відмову посадових осіб платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) документальної перевірки» від 28.03.2011 №6/2301-03327724.

01.04.2011 позивач звернувся до відповідача з письмовими запереченнями на Акт «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТДВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» за період з 01.12.2010 по 31.12.2010» від 28.03.2011 №93/2300-00332724, в яких зазначив, що відповідач надав невірну правову оцінку юридично значимим діям платника податків та неправильно застосував норми цивільного та податкового законодавства, що встановлюють правила оподаткування податком на додану вартість. За таких обставин позивач вважає оскаржуване рішення податкового органу незаконним, тобто таким, що підлягає скасуванню.

Позивач в поданих запереченнях на Акт перевірки вказав, що наведені в ньому висновки є протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. У грудні 2010 року відповідно до умов договору поставки №020-455-AG10 від 19.01.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» був поставлений платнику податків товар натр їдкий технічний на суму 484550 грн. 12 коп. Вказаний юридичний факт підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства та наданими Позивачем до перевірки, зокрема, вищевказаним договором, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями тощо.

Позивач вважає, що на арк. 9-14 Акту перевірки викладені хибні висновки ревізора-інспектора щодо нікчемності правочину договору поставки №020-455-AG10 від 19.01.2010.

Позивач зазначає, що «каустик» є технічною назвою натру їдкого технічного, тобто у наданих до перевірки документах правильно вказано назву речовини, яка була поставлена платнику податків та посилається на визначення поняття «каустик» у науковій та технічній літературі. Стверджує, що у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних зазначено їх номери та вказано номери подорожніх листів автомобілів, якими здійснювалося транспортування платнику податків натру їдкого технічного, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить категорії «довіреного перевізника», що ускладнює з'ясування логічних ланцюгів тверджень, викладених ревізором-інспектором у Акті перевірки та зазначає, що Інструкціями про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю і кількістю, затвердженими постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР №П-6 від 15.06.1965. та №П-7 від 25.04.1966, передбачено складання актів лише у випадках виявлення порушень умов поставки, виявлених під час прийняття продукції її недостачі або пошкодження, неналежної якості тощо.

Відтак, вважає, що наведене свідчить про безпідставність тверджень ревізора-інспектора щодо безтоварності операцій з поставки каустика між Позивачем та його контрагентом TOB «Квартал», здійснених у грудні 2010 року, а значить і хибність висновку про нікчемність договору поставки №020-455-AG10 від 19.01.2010.

Також позивач зазначає у запереченнях на Акт перевірки, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Позивач наголошував відповідачу, що купує каустик, або натр їдкий технічний, у кількох постачальників для використання у господарській діяльності. Вказана речовина необхідна для вироблення основної продукції платника податків реагентів для очищення води. Усі господарські операції, що відображені у податковому обліку підприємства, у тому числі операції, зміст яких складав предмет даної перевірки, носять реальний характер та здійснені у зв'язку з господарською діяльністю останнього.

Також вказує, що наведене не було враховано ревізором-інспектором під час проведення перевірки та викладення її результатів у Акті перевірки №93/2300-00332724 від 28.03.2011.

За результатами розгляду даних заперечень відповідачем надано висновки «Про результати розгляду заперечень до акта позапланової невиїзної документальної перевірки…», згідно з якими відповідач визнав доводи позивача безпідставними та підтримав всі наведені а Акті перевірки обставини.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 №0000622301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 100947 грн. 50 коп.

Вважаючи позицію відповідача необґрунтованою та незаконною, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2011.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» укладений договір від 19.01.2010 №020-455-AG10, яким передбачено постачання натру їдкого технічного, якість якого повинна відповідати вимогам ГОСТу 2263-79 «Натр їдкий». Згодом, між сторонами договору були укладені додаткові угоди №1 та №2, яким останні визначили остаточну вартість поставленого товару, а саме 5070 грн. 00 коп. за тону у 100% обчисленні, у тому числі ПДВ (20%) 845 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що на виконання умов даного договору позивачу був поставлений товар натр їдкий технічний на суму 484550 грн. 12 коп. та надані відповідачу для перевірки, зокрема, документи:

паспорти на «Натр технічний рідкий» (ГОСТ 2263-79) №1577 від 01.12.2010, №1581 від 02.12.2010, №1597 від 06.12.2010, №1624 від 08.12.2010, №1635 від 04.12.2010, №1657 від 15.12.2010, №1660 від 16.12.2010, №1669 від 20.12.2010, №1691 від 22.12.2010, №1697 від 23.12.2010;

рахунки-фактури від 01.12.2010 на суму 59319,00 грн., від 02.12.2010 на суму 48935,64 грн., від 06.12.2010 на суму 51171,52 грн., від 08.12.2010 на суму 51465,58 грн., від 09.12.2010 на суму 51678,52 грн., від 15.12.2010 на суму 51648,10 грн., від 16.12.2010 на суму 24675,70 грн., від 20.12.2010 на суму 50471,86 грн., від 22.12.2010 на суму 45503,26 грн., від 23.12.2010 на суму 49680,94 грн.;

видаткові накладні від 01.12.2010 на суму 59319,00 грн., від 02.12.2010 на суму 48935,64 грн., від 06.12.2010 на суму 51171,52 грн., від 08.12.2010 на суму 51465,58 грн., від 09.12.2010 на суму 51678,52 грн., від 15.12.2010 на суму 51648,10 грн., від 16.12.2010 на суму 24675,70 грн., від 20.12.2010 на суму 50471,86 грн., від 22.12.2010 на суму 45503,26 грн., від 23.12.2010 на суму 49680,94 грн.;

податкові накладні від 01.12.2010 на суму 59319,00 грн., від 02.12.2010 на суму 48935,64 грн., від 06.12.2010 на суму 51171,52 грн., від 08.12.2010 на суму 51465,58 грн., від 09.12.2010 на суму 51678,52 грн., від 15.12.2010 на суму 51648,10 грн., від 16.12.2010 на суму 24675,70 грн., від 20.12.2010 на суму 50471,86 грн., від 22.12.2010 на суму 45503,26 грн., від 23.12.2010 на суму 49680,94 грн.;

товарно-транспортні накладні від 01.12.2010, від 02.12.2010, від 06.12.2010, від 08.12.2010, від 09.12.2010, від 15.12.2010, від 16.12.2010, від 20.12.2010, від 22.12.2010, від 23.12.2010.

В Акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, зазначено, що надані податковому органу для огляду товарно-транспортні накладні не містили номерів та номерів дорожніх листів. На цих обставинах наполягав і представник відповідача під час проведення судових засідань.

Проте, судом під час дослідження копій товарно-транспортних накладних, наданих позивачем до суду, та огляду їх оригіналів встановлено, що останні містять всі необхідні реквізити, що передбачені нормами діючого законодавства. Зокрема, вони містять присвоєні номери та номери дорожніх листів.

Відповідач зазначає, що в ході перевірки матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та аналітичного, бухгалтерського, фінансового, складського, матеріального та податкового обліку, аналізу укладеного правочину, матеріалів перевірок цивільно-правових відносин та інших документів встановлено, що згідно умов договору від 19.01.2010 передбачено поставку натру їдкого технічного, якість якого повинна відповідати вимогам ГОСТу 2263-79 «Натр їдкий».

ТОВ «Квартал» надано позивачу податкові та видаткові накладні на постачання натру їдкого технічного. Проте, як зазначає відповідач, підприємством згідно актів приймання продукції вказано, що оприбутковано на склад «каустик».

Таким чином, відповідачем зроблено висновок про відсутність господарської операції згідно укладеного договору від 19.01.2010.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивачем оприбутковано на склад саме той товар, який був отриманий останнім згідно договору від 19.01.2010, оскільки «каустик» є технічною назвою натру їдкого технічного.

Судом встановлено, що позивачем здійснена оплата поставленого товару згідно договору від 19.01.2010, в повному обсязі, що підтверджується документами, які знаходяться в матеріалах справи: платіжні доручення №6202265 від 07.12.2010, №2077 від 09.12.2010, №6202370 від 10.12.2010, №2127 від 20.12.2010, №1338620245 від 21.12.2010, №2147 від 23.12.2010, №2144 від 23.12.2010, №2197 від 29.12.2010, №1338620362 від 05.01.2011, №21 від 11.01.2011, №54 від 13.01.2011, №79 від 19.01.2011, №1338620497 від 21.01.2011, №117 від 25.01.2011, №1338620537 від 02.02.2011, №1338620633 від 08.02.2011, №1338620645 від 09.02.2011, №1338620679 від 11.02.2011, №15 від 14.02.2011, №48 від 16.02.2011, №1338620707 від 17.02.2011.

Крім того, позивачем надані суду копії банківських виписок в підтвердження оплати поставленого товару, а саме: банківські виписки від 02.02.2011, від 08.02.2011, від 09.02.2011, від 11.02.2011 та реєстри документів проведених по системі «Клієнт-Банк».

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1)встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обовязковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Проподаток на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не міститяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми матеріального права відображені і Податковому кодексі України.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обовязковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обовязковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідач по справі заперечує реальність здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому на підтвердження даних податкового обліку приймалися лише достовірні первинні документи, які складені в результаті фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд оцінивши докази по справі у їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, не спростовані як докази позивача, так і власно надана інформація.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені контролюючим органом під час перевірки обставини не створюють підстав для висновку про нікчемність правочинів платника податків та, відповідно, заниження ним податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Отже, оскаржуване рішення суперечить вимогам податкового законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області від 13 квітня 2011 року №0000622301.

Присудити на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська

12.07.2011 постанова виготовлена в повному обсязі.