Рішення № 16940427, 16.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16 червня 2011 року справа № 5020-850/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрГРИТ”(54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 70/2, ідентифікаційний код 33310770)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство технопарка “Корабел”(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, буд. 13, ідентифікаційний код 30628492)

про стягнення 128788,73 грн.,

Суддя Погребняк О.С.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 25.05.2010;

відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 15.06.2011;

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “УкрГРИТ” звернулось до господарского суду м.Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство технопарка “Корабел” про стягнення 128788,73 грн., з яких 103517,50 грн. сума інфляційних витрат, 25271,23 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.09.2007 господарським судом м.Севастополя у справі № 20-12/148-9/178 було винесено рішення про стягнення з ТОВ “Спільне підприємство технопарка “Корабел” на користь ТОВ “УкрГРИТ” заборгованості в сумі 280535,23 грн. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 рішення суду першої інстанції у справі № 20-12/148-9/178 було залишено без змін, а постановою державного виконавця від 11.03.2008 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу у справі № 20-12/148-9/178, який фактично було виконано лише 26.05.2011.

Таким чином, позивач просить суд окремо стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3 % річних від суми основного боргу за період з 26.05.2008 по 26.05.2011.

Ухвалою від 01.06.2011 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 5020-850/2011.

У судовому засіданні 16.06.2011 підтримав підтримав позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні з доводами позовних вимог не погодився, зазначивши, що розрахунок 3 % річних зроблено без врахування позовної давності, а індекс інфляції застосовано без надання його детального розрахунку. Також відповідач вважає недоведеними збоку позивача обставини існування порушеного зобов`язання та вважає відсутніми підстави для застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Представникам сторін у судовому засіданні були роз`яснені їх процесуальні права і обов`язки, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та підлягаючими задоволенню виходячи з наступного.

13.09.2007 господарським судом м.Севастополя у справі № 20-12/148-9/178 було винесено рішення про стягнення з ТОВ “Спільне підприємство технопарка “Корабел” на користь ТОВ “УкрГРИТ” заборгованості в сумі 280535,23 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 рішення суду першої інстанції у справі № 20-12/148-9/178 було залишено без змін (а.с.8-11).

У порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України був виданий наказ на примусове виконання означеного рішення суду.

Постановою державного виконавця від 11.03.2008 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу у справі № 20-12/148-9/178.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем є встановленим та не потребує додаткового доказування.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Крім того, Вищий господарський суд України в Інформайційному листі від 20.11.2008 № 01-8/865 «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»зазначив, що чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Верховний Суд України визнав правильними висновки господарських судів стосовно стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним зобов'язанням, виходячи з такого.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07).

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих окремо на суму боргу,стягнуту за рішення суду, але не виконану фактично протягом тривалого періоду.

Дослідивши період, за який позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, судом встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 20-12/148-9/178 було відкрито постановою державного виконавця від 11.03.2008. Позивач в якості періоду стягнення вказує 26.05.2008-26.05.2011.

Початкова дата є більш пізньою, ніж дата відкриття виконавчого провадження у справі, однак суд зазначає, що це не суперечить жодним вимогам чинного законодавства, визначення змісту позовних вимог є правом саме позивача.

Що стосується кінцевої дати 26.05.2011, то саме така дата взята позивачем виходячи з дати повного виконання державною виконавчою службою наказу суду № 20-12/148-9/178 та перерахування з рахунку відділу державної виконавчої служби на користь ТОВ УкрГРИТ»суми, яка надійшла від боржника ТОВ “Спільне підприємство технопарку “Корабел” (а.с. - зворот).

Відповідач, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не представив суду доказів того, що ним сума боргу на підставі рішення суду у справі № 5020-12/148-9/178 була перерахована позивачеві раніше, ніж 26.05.2011.

За таких обставин, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат саме за період з 26.05.2008 по 26.05.2011.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про перевищення позивачем заявленого до стягнення періоду на 1 день та вихід за межі встановленого законом трирічного строку позовної давності суд не може визнати обґрунтованими.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді.

В даному випадку від ТОВ “Спільне підприємство технопарка “Корабел” жодних заяв про застосування позовної давності суду не подавало, у зв`язку з чим, з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 25271,23 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції, суд, з урахуванням Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р «Рекомендації відносно застосування індексів інфляції про розгляді судових справ», вважає, що сума інфляційного відшкодування у звязку із застосуванням індексу інфляції складає 103517,50 грн., сам розрахунок, здійснений позивачем, суд вважає вірним (а.с.8).

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство технопарка “Корабел” (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, буд. 13, ідентифікаційний код 30628492) на користть Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрГРИТ” (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 70/2, ідентифікаційний код 33310770) 103517,50 грн. (сто три тисячі п`ятсот сімнадцять гривень, 50 копійок) інфляційних втрат та 25271,23 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті сімдесят одна гривня, 23 копійки) - 3 % річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство технопарка “Корабел” (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, буд. 13, ідентифікаційний код 30628492) на користть Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрГРИТ” (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 70/2, ідентифікаційний код 33310770) витрати на оплату державного мита у розмірі 1287,89 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено і підписано

в порядкустатті 84 Господарського

процесуальногокодексу України 17.06.2011