Постанова № 16937817, 13.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2011 року Справа № 5020-2/033-198/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіВолкова К.В.,

суддівБалюкової К.Г.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 01.07.11, товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Севастополь-Авіа";

відповідача: не з'явився, Відділ освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя;

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1 від 04.01.11, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

третьої особи: не з'явився, Севастопольська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 05 квітня 2011 року у справі №5020-2/033-198/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Севастополь-Авіа" (вул. 7-го Листопада, 3,Севастополь,99042)

до Відділу освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя (вул. 7 листопада, 3,Севастополь,99042)

Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

3-тя особа, яка не заявляєє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Севастополь-Авіа”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, відділу освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя про визнання за позивачем права власності на 80/100 часток офісного приміщення загальною площею 85,1 м2, яке розташоване за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3 (т.1, а.с. 2-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач посилаючись на норми діючого законодавства, зокрема, на статті 331, 773, 778 Цивільного кодексу України та статтю 23 закону України „Про оренду державного та комунального майна”, просив визнати право власності на на 80/100 часток офісного приміщення загальною площею 85,1 м2, яке розташоване за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 01 квітня 2010 року за ініціативою господарського суду до участі у справі залучений інший відповідач, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Також, при новому розгляді справи господарського суду міста Севастополя ухвалою від 24 лютого 2011 року залучив Севастопольську міську Раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів (т.2, а.с. 1 -21).

Справа не одноразово розглядалась різними судовими інстанціями, остаточно рішенням господарського суду міста Севастополя від 05 квітня 2011 року у справі №5020-2/033-198/2011 (суддя Головко В.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Севастополь-Авіа” задоволено в повному обсязі.

Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Севастополь-Авіа” право власності на 80/100 часток офісного приміщення, загальною площею 85,1 м.кв., розташованого за адресою міста Севастополь, вул.. 7-го Листопада, 3.

Не погодившись з рішенням суду, Севастопольська міська рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (т.2, а.с. 60-61).

Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Борисової Ю.В. від 05 липня 2011 року у звязку з хворобою судді Рибіної С.А. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г.

У судове засідання, призначене на 05 липня 2011 року, представник відповідача - відділу освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя та третьої особи не з'явились, про місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, від представника Фонду комунального майна Севастопольської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з не сплатою державного мита у повному розмірі.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає не достатніми поважними підстави викладені в клопотанні для відкладення розгляду справи, а також зазначає, що не сплата державного мита в повному обсязі не перешкоджає для розгляду справи по суті.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності незявившихся представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає, представник Фонду комунального майна Севастопольської міської ради висловив свою думку.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

28 листопада 2001 року між власником комунального майна на праві оперативного управління (повного господарського відання), відділом освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Севастополь-Авіа” (орендар) укладений договір №3 оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудоване приміщення загальною площею 87,5 м2, що знаходиться на першому поверсі і розташоване за адресою: місті Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3, вартість якого згідно з актом оцінки вартості (незалежним висновком) від 30 серпня 2001 року становить 20 895,00 грн. (т.1, а.с. 9-10).

Договір погоджений з Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації і Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради.

Згідно з пунктом 1.6 Договору орендоване приміщення використовуватиметься під офіс.

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі орендарю права власності на це майно, власником майна залишається міська Рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

03 грудня 2001 року зазначене приміщення передано орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі орендованого майна (т.2, а.с. 38). При цьому, як убачається з висновку комісії з приймання-передачі майна, орендоване приміщення на час передачі в оренду перебувало у незадовільному стані і потребувало капітального ремонту.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що орендар має право за згодою о орендодавця проводити реконструкцію, розширення, технічне переобладнання орендованого майна.

10 квітня 2002 року орендар звернувся до орендодавця із заявою №10/04-2002, в якій просив останнього надати дозвіл на реконструкцію нежитлових приміщень площею 87,5 м , розташованих за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3, під офіс, орієнтовно - на суму 58 000,00 грн. (т.1, а.с. 28).

Орендодавець в особі начальника відділу освіти С.В.Куликова надав згоду на реконструкцію зазначених приміщень, про що свідчить відповідний напис „Погоджено” на листі-заяві (т.1, а.с. 28). Аналогічний напис „Погоджено” зроблений на Робочому проекті №3021-02-АС начальником управління з питань майна комунальної власності С.А.Фроловим (т.1, а.с. 83).

Орендарем був виконаний певний обсяг будівельних робіт, що підтверджується, зокрема, Робочим проектом №3021-02-АС (т.1, а.с. 79-88) та Звітом про незалежну оцінку вбудованих приміщень, які розміщуються на першому поверсі окремої триповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3 (т.1, а.с. 12-24).

Актом районної державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом реконструкції нежитлових приміщень під офіс, об'єкт нерухомості, розташований за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3, прийнятий в експлуатацію (т.1, а.с. 25-27).

25 січня 2010 року позивач звернувся до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із заявою про реєстрацію права власності на 80/100 часток офісного приміщення за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3 (т.1, а.с. 8).

Проте, відповідач повідомив позивача про неможливість задовольнити його заяву, посилаючись на те, що Договір оренди №3 від 28 листопада 2001 року не передбачає виникнення у Орендаря права власності на об'єкт оренди (т.1, а.с. 7).

Наведене стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у звязку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Право на захист цивільних прав і інтересів та способи такого захисту визначені статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, встановленим Цивільним кодексом України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Одним із способів захисту права є визнання права.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України суд вбачає, що пред'явити позов про визнання права власності може власник цього майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, відповідно пункту 2 статті 2 Закону України „Про власність” право власності охороняється законом, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно статей 48, 55 цього Закону України „Про власність” ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як з підстав, встановлених законом, до яких, зокрема, віднесений судовий порядок. Таким чином, примусове позбавлення права власності не може бути здійснено інакше як за рішенням суду, або за обставинами надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна.

Зі змісту статті 319 Цивільного кодексу України, випливає, що володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном може тільки власник даного майна.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набути правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підставами для набуття права власності є певні юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права власності. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 статті 334 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснити реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Аналогічна по суті норма міститься у частині третій статті 773 Цивільного кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, орендарем за погодженням із власником комунального майна, відділом освіти Балаклавського районної державної адміністрації та органом управління комунальною власністю, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради був виконаний певний обсяг будівельних робіт, що підтверджується, зокрема, Робочим проектом №3021-02-АС (т.1, а.с. 79-88) та Звітом про незалежну оцінку спірного майна (т.1, а.с. 12-24).

Додатковим підтвердженням того, що реконструкція спірних нежитлових приміщень під офіс відбувалась з дозволу Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, є лист начальника управління С.А.Фролова на адресу БТІ та ДРОНМ (т.2, а.с. 41).

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, що виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створеним майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкти нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Таким чином, ці нормативні акти під реконструкцією розуміють перебудову, тобто переробку речі, в результаті якої створюється нова річ.

Стаття 332 Цивільного кодексу України визначає переробку речі в якості підстави набуття права власності.

Згідно із частішою 1 статті 144 Господарського кодексу України, майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна.

Згідно зі статтями 331, 332, 778 Цивільного кодексу України, до основних ознак нової речі - об'єкта нерухомості - відноситься наступне: річ створена з матеріалів особи, що претендує на новостворене майно. При цьому, чіткого законодавчого визначення понять „нова річ”, „новостворене майно” чинна нормативно-правова база не містить.

В результаті здійсненої реконструкції вбудованого нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3, загальною площею 87,5 м орендарем створене офісне приміщення літ. „А” з новими технічними показниками (відокремлений вхід, кабінети збільшені за площею але зменшені за кількістю) та новою площею приміщення, яка змінилася і стала складати 85,1 м2, що, зокрема, підтверджується Актом районної державної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом реконструкції нежитлових приміщень під офіс, за адресою: місто Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3 (т.1, а.с. 25-27), затвердженим розпорядженням Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя від 30 грудня 2008 року №743-р (т.1, а.с. 96).

Судова колегія вважає, що вказаний акт є доказом створення нової речі, оскільки поліпшення не потребують вводу до експлуатації.

Також наявність технічних змін, що відбулися із нежилими приміщеннями, які були передані в оренду, убачається при порівнянні плану нежитлових приміщень (т.1, а.с. 80) та плану офісу (т.1, а.с. 85).

Частинами 1 та 2 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до положень частини 1 статті 778 Господарського кодексу України, наймач може за згодою наймодавця поліпшити річ, що є предметом договору найму.

Згідно з частиною 4 статті 778 Цивільного кодексу України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки Договором оренди №3 від 28 листопада 2001 року питання щодо виникнення у орендаря права власності на новостворену річ не врегульовано інакше, ніж визначено законом, суд застосовує до спірних правовідносин наведені вище норми.

У відповідності з пунктом 1.1. вказаного договору оренди вартість вбудованого приміщення, яке передається в оренду, складає згідно експертному висновку 20 895,00 грн.

Відповідно до висновку із звіту про ідентифікацію невідокремлених поліпшень та оцінці ринкової вартості комунального майна: вбудованих приміщень, розташованих на першому поверсі трьохповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. 7 Листопада, 3, ринкова вартість невідокремлених приміщень орендованого майна складає: 73 790,00 грн. (т.1, 12-24), що, відповідно, складає 80/100 частки даного офісного приміщення, тому що початкова вартість обєкту оренди складала 20 895,00 грн.

За такими обставинами, судова колегія погоджується з судом першої інстанції в тому, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Севастополь-Авіа” - є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у звязку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Також, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 червня 2011 у справі №5002-2/033-198/2011 апеляційну скаргу Севастопольської міської ради було прийнято до провадження та призначено справу до розгляду, а також зобовязано заявника апеляційної скарги в строк до 05 липня 2011 року надати докази сплати державного мита.

Однак, заявником апеляційної скарги так і не було надано апеляційному суду доказів сплати державного мита за подання апеляційної скарги у повному обсязі.

Згідно з пунктом 6.4 роз'ясненні Вищого арбітражного суду України за №02-5/78 від 04 березня 1998 року „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за поданням заяви про перегляд рішення в апеляційному або касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснюю господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Згідно пункту „г” частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року №7-93 при поданні апеляційної або касаційної скарги на рішення чи постанову суду, сплачується державне мито у розмірі 50 % ставки, яка належить сплаті при поданні заяви до суду першої інстанції, а по спорах майнового характеру - 50% ставки, виходячи з оспорюваної суми.

Однак, заявником апеляційної скарги - Севастопольською міською радою при подачі апеляційної скарги сплачено лише частину державне мито.

Також, колегія суддів зазначає, що в квитанції про сплату державного мита було не вірно вказано призначення платежу, а саме: замість „державне мито за подачу апеляційної скарги до Севастопольського апеляційного господарського суду України” було зазначено „державне мито за подачу касаційної скарги до Вищого господарського суду України”.

З урахуванням викладеного, вбачається необхідність стягнення не доплаченого державного мита з Севастопольської міської ради за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05 квітня 2011 року у справі №5020-2/033-198/2011 залишити без змін.

3. Стягнути з Севастопольської міської ради (вул.. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 24872845) на користь Державного бюджету України (рахунок 3 111309 570 000 7, банк одержувача: ГУДК України в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 240 355 98, код платежу: 220 90200, одержувач Держбюджет Ленінського району м.Севастополя) 333,83 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Головуючий суддяК.В. Волков

СуддіК.Г. Балюкова

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Севастополь-Авіа" (вул. 7-го Листопада, 3,Севастополь,99042)

2. Відділ освіти Балаклавської районної державної адміністрації міста Севастополя (вул. 7 листопада, 3,Севастополь,99042)

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

3. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

4. Господарський суд міста Севастополя (вул.. Л.Павліченко, 5, Севастополь, 99011)