Рішення № 16936070, 09.06.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2011 р.Справа № 5013/450/11 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. при секретарі судового засідання Юрчик К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5013/450/11

за позовом: Малого приватного підприємства "Вибір", Кіровоградська область, смт.Петрове

до відповідачів:

І - Відділу державної виконавчої служби Петрівського районного управління юстиції, Кіровоградська область, смт. Петрове

ІІ - Селянського фермерського господарства "Арніка", Кіровоградська область, смт. Петрове

ІІІ - Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України", м. Київ

про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, адвокат, договір від 26.04.2011р.; ОСОБА_2, довіреність від 01.06.2011 р.;

від відповідача І - участі не брали;

від відповідача ІІ - участі не брали;

від відповідача ІІІ - ОСОБА_3, довіреність № 21 від 10.01.2011р.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Малим приватним підприємством “Вибір” подано позов про визнання за ним права власності на насіння соняшника після очищення в кількості 103550 кг, вказане в акті опису і арешту майна АА №295670, та звільнення даного майна з-під арешту.

Позов обґрунтовано належністю позивачеві на праві власності зазначеного майна, яке неправомірно описано та арештовано органом ДВС в рахунок погашення боргів, стягнутих за виконавчими документами з селянського фермерського господарства “Арніка”.

Ухвалою господарського суду від 26.04.2011 р. залучено до участі у справі іншого відповідача Державне підприємство “Державний резервний насіннєвий фонд України”, який є стягувачем у відповідному виконавчому провадженні.

Відповідачами - відділом ДВС Петрівського районного управління юстиції та Державним підприємством “Державний резервний насіннєвий фонд України” позовні вимоги заперечено, про що надано письмові відзиви (т. 1 а.с. 45-49, т. 2 а.с. 9-11).

Відповідач селянське фермерське господарство “Арніка” позов визнав (т. 2 а.с. 29).

В судовому засіданні 09.06.2011 р. представниками позивача позовні вимоги підтримано; представником Державного підприємства “Державний резервний насіннєвий фонд України” позовні вимоги заперечено; представники органу ДВС та селянського фермерського господарства “Арніка” в судове засідання не з'явились.

З огляду на повідомлення всіх сторін про проведення засідання суду, відсутність клопотань про необхідність відкладення розгляду справи, господарський суд розглядає справу за відсутності представників відповідачів 1 і 2 та за наявними у справі документами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників, наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти нього, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем відділу ДВС Петрівського районного управління юстиції за актом серії АА № 295670 від 21.09.2010 р. було описано і арештовано майно насіння соняшника після очищення в кількості 103550 кг, що знаходився на критому току, належному малому приватному підприємству “Вибір” (надалі -МПП "Вибір") (т. 1 а.с. 20-21, 81-82).

Акт опису і арешту майна був складений у зв'язку із здійсненням виконавчого провадження по примусовому виконанню наказів господарського суду Кіровоградської області про стягнення з селянського фермерського господарства “Арніка” (наділа - СФГ "Арніка") на користь Державного підприємства “Державний резервний насіннєвий фонд України” і держави боргів.

МПП “Вибір” посилаючись на те, що описане і арештоване майно належало йому, а не боржникові СФГ “Арніка”, просить визнати на нього право власності та зільнити його з-під арешту.

Частина 1 статті 60 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З наведеної норми слідує, що підставами для визнання зазначеного права є наявність права власності особи на майно. Для отримання судового захисту необхідно довести законність права належними доказами. Обов'язок доказування права покладається на сторону, яка заявляє про його наявність.

Поміж тим, позивачем не доведено належними доказами наявність права власності на описане і арештоване за актом від 21.09.2010. р. майно, що слідує з наступного.

Згідно загальних засад цивільного законодавства, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ним набуто право власності на спірне майно на підставі укладеного з СФГ “Арніка” договору підряду від 05.01.2010 р., яким передбачено, що право власності на посіви і вирощену продукцію належить МПП “Вибір”.

Як слідує з умов договору підряду від 05.01.2010 р., боржник СФГ “Арніка”, який виступив в якості Замовника, доручав, а позивач МПП “Вибір”, як Підрядник, зобов'язувався на свій ризик виконати роботи, пов'язані із вирощуванням соняшнику (Продукція) на полях, що знаходяться у розпорядженні та користуванні Замовника загальною площею 176,8 га, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району (т. 1 а.с. 22-23).

Згідно з пунктом 3.1. договору до переліку робіт, виконуваних Підрядником, віднесено: підготовку земель до посіву; посів; вирощування Продукції, що включає здійснення всього комплексу агротехнічних заходів щодо попереджання, зменшення втрат продукції від шкідників, хвороб, бур'янів (внесення агрохімікатів та пестицидів); збирання продукції; збереження Продукції, реалізація Продукції.

У відповідності до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, основними ознаками договору підряду є, зокрема, виконання підрядником робіт за завданням замовника та передання результатів робіт замовникові.

Частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України містить перелік видів робіт, які виконуються за договором підряду. Умовно їх можна поділяти на три групи. Перша - створення, виготовлення певної речі; друга - зміна споживних якостей індивідуально визначеної речі (обробка, переробка, ремонт і інш.), третя - інша робота, яка може бути і не пов'язана з річчю, але в результаті повинна відбутись зміна матеріального об'єкту. В будь-якому випадку виконанням підрядної роботи є виникнення матеріалізованого результату, право на який має замовник.

За загальним правилом підрядні роботи виконуються з матеріалів та засобами підрядника (стаття 839 Цивільного кодексу України).

Сторонами в тексті договору від 05.01.2010 р. також передбачено, що роботи виконуються із застосуванням техніки, матеріалів, засобів та робочої сили Підрядника (п. 6.1. договору).

Відповідно, що право власності на матеріали та засоби, які використовуються Підрядником по договору від 05.01.2010 р. до Замовника не переходять (п. 10.1. договору).

Наряду з цим, пунктом 4.1. договору від 05.01.2010 р. окремо визначено, що результатом робіт за договором є вирощена та реалізована продукція.

Таким чином, за умовами укладеного договору, результатом здійснюваної МПП “Вибір” роботи, що полягає у вирощуванні соняшника (п. 2.1. договору), є вирощений соняшник (врожай) (п. 4.1. договору).

За таких обставин, здійснення позивачем за договором від 05.01.2010 р. робіт з вирощування соняшнику (т. 1 а.с. 126-150, т. 2 а.с. 1-7) не має правовим наслідком виникнення у позивача права власності на вирощений і зібраний врожай.

Посилання позивача на те, що договір від 05.01.2010 р. містить в собі елементи договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів, відхиляється господарським судом, оскільки предметом договору від 05.01.2010 р. не є спільна діяльність сторін для досягнення певної мети.

Слід відмітити, що згідно пояснень відділу ДВС Петрівського районного управління юстиції та матеріалів виконавчого провадження, під час здійснення опису і арешту посівів насіння соняшнику на земельних ділянках СФГ “Арніка”, збору та арешту врожаю, були присутні посадові особи МПП “Вибір” (директор, комірник), які прийняли арештоване майно на зберігання, та будь-яких відомостей з приводу належності позивачеві майна не повідомляли, договір підряду від 05.01.2010 р. державному виконавцю не пред'являли (т. 1 а.с.45-49, 73-83). Лише після опису та арешту врожаю було надано органу ДВС договір, однак датований 01.12.2009р. (т. 1 а.с. 85-86).

Господарський суд враховує, що земельні ділянки, на яких МПП “Вибір” здійснювались роботи за договором від 05.01.2010 р., перебувають в оренді СФГ “Арніка” (т. 1 а.с. 66). Відомості про наявність в користуванні СФГ “Арніка” інших земельних ділянок в матеріалах справи відсутні. СФГ “Арніка” прозвітувало до органів статистики по підсумкам збору врожаю за 2010 рік, з відображенням своїх даних про зібраний врожай соняшника в кількості 1035 ц (т. 1 а.с. 37-40).

Згідно зі статтею 189 Цивільного кодексу України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами "а", "б" частини 1 статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі та право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши договір, на який позивач послався як на підставу своїх позовних вимог, та оцінивши інші наявні у справі докази, господарський суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено наявність у нього права власності на описане та арештоване за актом від 21.09.2010 р. майно. Позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Клопотання Державного підприємства “Державний резервний насіннєвий фонд України” про витребування доказів, а саме декларацій позивача з податку на прибуток, задоволенню не підлягає, оскільки в порушення статті 38 Господарського процесуального кодексу України в клопотанні не вказано які конкретно обставини можуть підтвердити зазначені докази. Крім того, згідно усних пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні 09.06.2011 р., підприємство не звітує по зазначеній в клопотанні формі декларації.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя В.В.Тимошевська

Повне рішення складено 14.06.2011 р.