Постанова № 16934316, 06.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

4 липня 2011 року Справа № 5020-9/326-12/196

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіДмитрієва В.Є.,

суддівБалюкової К.Г.,

Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 23.03.96 - фізична особа-підприємець;

представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 701 від 24.06.11 - Міністерство оборони Російської Федерації;

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 04 травня 2011 року у справі №5020-9/326-12/196

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,99002)

(АДРЕСА_2,99016)

доМіністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19, місто Москва, 119160)

(військова частина 62764-Ю - вул. Радянська,4, місто Севастополь,99050)

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію в сумі 39765,37грн. та збитків в сумі 9000,00грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Міністерства оборони Російської Федерації в особі структурних підрозділів військової частини 99764-2 та фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації про стягнення 48765,37грн., з яких 39765,37грн. сума основного боргу за поставлену продукцію, 9000,00грн. збитки.

Ухвалою господарського суду від 09.09.2010, враховуючи заяву позивача, здійснено заміну відповідача - Міністерства оборони Російської Федерації в особі структурних підрозділів Військової частини 99764-2 та фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації, на належного відповідача - Міністерство Оборони Російської Федерації.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 04 травня 2011 року у справі №5020-9/326-12/196 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства оборони Російської Федерації задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 39765,37грн., а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 397,65грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 254,83грн.

В частині позовних вимог про стягнення збитків у сумі 9000,00грн. - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду від 04 травня 2011 року за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства оборони Російської Федерації про стягнення заборгованості за поставлену продукцію в сумі 39765,37грн. та збитків в сумі 9000,00грн. скасувати, провадження у справі припинити.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення господарського суду прийнято при порушенні норм статей 235, 236, 237 Господарського кодексу України. Крім того, заявник посилається на те, що господарський суд необґрунтовано та в порушення статті 80 Господарського процесуального кодексу України та статті 4 Угоди держав учасників СНД "Про порядок вирішення спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності" дійшов висновку щодо підсудності вказаного спору господарському суду міста Севастополя.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді - Видашенко Т.С., судді Волкова К.В., судді Балюкової К.Г. та призначено до розгляду на 29 червня 2011 року.

Розпорядженням керівництва суду від 14 червня 2011 року головуючого суддю Видашенко Т.С., у звязку з надходженням її у відпустці було замінено на суддю Рибіну С.А. та призначено її головуючим у справі.

Відповідно до розпорядження в.о. секретаря судової палати від 04.07.2011, головуючого суддю у справі Рибіну С.А. у звязку з хворобою було замінено на суддю Дмитрієва В.Є. та призначено його головуючим у справі.

Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2008 між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченка В.В. (держзамовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) укладений державний контракт №133 (том 1, а.с.11-12) (далі контракт №133), відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобовязується поставити та передати у власність держзамовника продовольчі товари: картоплю свіжу продовольчу, таку, що відповідає вимогам ГОСТ 7176-85, цибулю ріпчасту свіжу, таку, що відповідає вимогам ГОСТ 1723-86, за цінами, у кількості та строки, зазначені у специфікації (додаток №1), що є невідємною частиною контракту, а держзамовник зобовязується прийняти поставлену продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах контракту.

Право власності на продукцію переходить до держзамовника після оформлення вантажоодержувачем акту про прийом матеріалів форми М-7 або форми 4. Акт прийому продукції оформлюється після висновку 1049 Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту про відповідність продукції вимогам ГОСТ (пункт 1.3 контракту №133).

Згідно пункту 2.2 контракту №133, вантажоодержувачами продукції є військові організації, відвантажувальні реквізити яких повідомляються постачальнику у специфікації до контракту.

Днем виконання постачальником зобовязань щодо поставки продукції вважається дата поставки на склад отримувача без урахування часу на проведення лабораторних досліджень, якщо ними в подальшому підтверджена відповідність поставленої продукції вимогам якості. Перевірка якості продукції здійснюється 1049 Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (пункт 3.1 контракту №133).

Відповідно до пункту 4.3 контракту, оплата поставленої продукції здійснюється держзамовником за фактом прийому вантажу вантажоодержувачем протягом 10 банківських днів після надання акту прийому, рахунку із зазначенням ґатунку, кількості, ціни продукції з урахуванням єдиного податку та копії довіреності.

Розділом 5 контракту №133 сторонами встановлені умови відповідальності за порушення умов контракту.

Так, при невиконанні постачальником зобовязань за контрактом, у тому числі при не виконанні графіку відвантаження (поставки), держзамовник має право в односторонньому порядку розірвати його в повному обсязі або частково, письмово повідомив про це замовника (пункт 5.2 контракту №133).

Пунктом 7.5 контракту №133 сторони визначили, що контракт діє до 19.09.2008, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення.

У специфікації №1 до контракту №133 сторони домовились про найменування, кількість, ціну, обсяги та строки поставки (том 1, а.с.13).

Відповідно до специфікації №1 вантажоодержувачем продукції є 2054 військовий склад.

Встановлено, що контракт №133 та специфікація №1 до нього підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Матеріалами справи підтверджується, що 18.08.2008 між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченка В.В. (держзамовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) укладений державний контракт №141 (том 1, а.с.14-15) (далі контракт №141), згідно пунктом 1.1 якого, постачальник зобовязується поставити та передати у власність держзамовника продовольчі товари: блоки з сердець яловичини заморожені, такі, що відповідають вимогам ДСТУ 46.019-2002, за цінами, у кількості та строки, зазначені у специфікації (додаток №1), що є невідємною частиною контракту, а держзамовник зобовязується прийняти поставлену продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах контракту.

Право власності на продукцію переходить до держзамовника після оформлення вантажоодержувачем акту про прийому матеріалів форми М-7 або форми 4. Акт прийому продукції оформлюється після висновку 1049 Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту про відповідність продукції вимогам ДСТУ (пункт 1.3 контракту №141).

Вантажоодержувачами продукції є військові організації, відвантажувальні реквізити яких повідомляються постачальнику в специфікації до контракту (пункт 2.2 контракту №141).

Днем виконання постачальником зобовязань щодо поставки продукції вважається дата поставки на склад отримувача без урахування часу на проведення лабораторних досліджень, якщо ними в подальшому підтверджена відповідність поставленої продукції вимогам якості. Перевірка якості продукції здійснюється 1049 Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (пункт 3.1 контракту №141).

Оплата поставленої продукції здійснюється держзамовником за фактом прийому вантажу вантажоодержувачем протягом впродовж 20 банківських днів після надання товарно-транспортної накладної, акту прийому, рахунку із зазначенням ґатунку, кількості, розфасовки, ціни продукції з урахуванням єдиного податку та копії довіреності (пункт 4.3 контракту №141).

У розділі 5 контракту №141 сторони встановили умови відповідальності за порушення умов контракту.

Згідно пункту 5.5 контракту №141, при невиконанні постачальником зобовязань за контрактом, у тому числі при не виконанні графіку відвантаження (поставки), держзамовник має право в односторонньому порядку розірвати його в повному обсязі або частково, письмово повідомив про це замовника.

У пункті 7.5 контракту №141 сторони домовились, що контракт діє до 13.09.2008, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення.

У специфікації №1 до контракту №141 сторони домовились про найменування, кількість, ціну, обсяги та строки поставки (том 1, а.с.16).

Відповідно до специфікації №1 вантажоодержувачем продукції є 2054 військовий склад.

Контракт №141 та специфікація №1 до нього також підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Крім того, 19.09.2008 між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченка В.В. (держзамовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) укладений державний контракт №159 (том 1, а.с.17-18) (далі контракт №159), пунктом 1.1 якого визначено, що постачальник зобовязується поставити та передати у власність держзамовника продовольчі товари: молоко коровяче ж.3.2% в т/п, таке, що відповідає вимогам ТУ У 15.5-25593656-002:2008, чай чорний, такій, що відповідає вимогам ГОСТ 1938-90, карамель льодяникову, таку, що відповідає вимогам ДСТУ 3893-99, сік томатний, такій, що відповідає вимогам ТУ У 22229967.004-98, за цінами, у кількості та строки, зазначені у специфікації (додаток №1), що є невідємною частиною контракту, а держзамовник зобовязується прийняти поставлену продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах контракту.

Право власності на продукцію переходить до держзамовника після оформлення вантажоодержувачем акту про прийом матеріалів форми М-7 або форми 4. Акт прийому продукції оформлюється після висновку Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) про відповідність продукції вимогам ГОСТ, ТУ У, ДСТУ (пункт 1.3 контракту №159).

Вантажоодержувачами продукції є військові організації, відвантажувальні реквізити яких повідомляються постачальнику в специфікації до контракту (пункт 2.2 контракту №159).

Днем виконання постачальником зобовязань щодо поставки продукції вважається дата поставки на склад отримувача без урахування часу на проведення лабораторних досліджень, якщо ними в подальшому підтверджена відповідність поставленої продукції вимогам якості. Перевірка якості продукції здійснюється Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) (пункт 3.1 контракту №159).

Оплата поставленої продукції здійснюється держзамовником за фактом прийому вантажу вантажоодержувачем протягом впродовж 20 банківських днів після надання товарно-транспортної накладної, акту прийому, рахунку із зазначенням ґатунку, кількості, розфасовки, ціни продукції з урахуванням єдиного податку та копії довіреності (пункт 4.3 контракту №159).

Згідно пункту 5.6 контракту №159, при невиконанні постачальником зобовязань за контрактом, у тому числі при невиконанні графіку відвантаження (поставки), держзамовник має право в односторонньому порядку розірвати його в повному обсязі або частково, письмово повідомив про це замовника.

У пункті 7.5 контракту №159 сторони домовились, що контракт діє до 28.11.2008, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення.

У специфікації №1 до контракту №159 сторони домовились про найменування, кількість, ціну, обсяги та строки поставки (том 1, а.с.19).

Відповідно до специфікації №1 вантажоодержувачем продукції є 2054 військовий склад.

Судом встановлено, що контракт №159 та специфікація №1 до нього підписані сторонами та скріплені їх печатками.

При цьому, умовами пункту 2.1 вищезазначених контрактів №133, №141, №159, постачальник зобовязався оповістити держзамовника та вантажоодержувача не пізніше, чім за два дня про початок відвантаження продукції на склад вантажоодержувача.

За твердженням позивача, на виконання контракту №133 він поставив відповідачеві продукцію картоплю та цибулю ріпчасту на загальну суму 279070,00грн. Відповідач прийняв продукцію, проте розрахувався за неї частково, у звязку з чим заборгованість за відповідачем за контрактом №133 складає 3928,25грн.

На виконання контракту №141, позивач поставив відповідачеві продукцію блоки з сердець яловичини заморожені на загальну суму 91890,50грн. Відповідач прийняв продукцію, проте розрахувався за неї частково, у звязку з чим заборгованість за відповідачем за контрактом №141 складає 4529,97грн.

На виконання Контракту №159, позивач поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 1507259,50грн. Відповідач прийняв продукцію, проте розрахувався за неї частково, у звязку з чим заборгованість за відповідачем за контрактом №159 складає 32579,15грн.

Відповідно до пункту 5.1 контрактів №133, №141, №159 у випадку невиконання постачальником в установлений строк умов контрактів по поставці продукції, або у випадку дострокового розірвання контрактів в повному обсязі або частково (у випадку не виконання постачальником погодженого графіку відвантаження (поставки) зазначеного в специфікації) постачальник сплачує держзамовнику неустойку в розмірі 50% від вартості не відвантаженої (непоставленої) продукції. У випадку несвоєчасного відвантаження (поставки) продукції згідно контрактів, постачальник сплачує держзамовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості не відвантаженої (недопоставленої) продукції за кожний день не відвантаження (недопоставка), що розраховується з дня, наступного за днем строку відвантаження (поставки), зазначеного у специфікації. У випадку не відвантаження (непоставки) продукції більш ніж два дня від погодженого строку продукція вважається не поставленою.

На підставі зазначеного пункту контрактів на адресу позивача, відповідачем були виставлені претензії №41 від 05.09.2008 та №43 від 30.09.2008 на загальну суму 254,97грн., яка була погашена за рахунок кредиторської заборгованості за фактично поставлену продукцію (том1 а.с.58-59). Зазначені претензії позивачем визнані, у звязку з чим, на думку позивача заборгованість відповідача за поставлену продукцію складає 39765,37грн.

Крім того, позивач зазначив, що у звязку з тім, що відповідач відмовився прийняти продукцію, поставлену позивачем 02.09.2008, та не оформив належним чином повернення вантажу, позивачем були понесені збитки на суму 9000грн.

Дані обставини обумовили звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Відповідач позовні вимоги не визнав, пояснив, що зазначена сума заборгованості в розмірі 39765,37грн є неустойкою за недопоставлену продукцію та пенею за несвоєчасну поставку продукції, що були погашені за рахунок кредиторської заборгованості. Щодо суми заявлених збитків, то відповідач вважає, що вона не обґрунтована та не підтверджена належними доказами.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що за контрактом №133 позивачем на адресу відповідача була поставлена продукція (цибуля та картопля) за видатковими накладними №15 від 18.08.2008, №15 від 19.08.2008, №14 від 22.08.2008, №18 від 26.08.2008, №19 від 26.08.2008, №21 від 02.09.2008, №23 від 10.09.2008, №24 від 10.09.2008, №25 від 10.09.2008 (том1 а.с.20-30).

За контрактом №141 позивачем була поставлена відповідачеві продукція (блоки з сердець яловичини) за видатковими накладними №22 від 17.09.2008, №24 від 19.09.2008, №28 від 02.10.2008, №30 від 09.10.2008 (том1 а.с.31-32,35,39).

За контрактом №159 позивачем на адресу відповідача була поставлена продукція за видатковими накладними №26 від 23.09.2008, №27 від 25.09.2008, №28 від 03.10.2008, №29 від 07.10.2008, №29 від 08.10.2008, №30 від 09.10.2008, №31 від 21.10.2008, №32 від 23.10.2008, №33 від 13.11.2008 №35 від 27.11.2008 (том1 а.с.33-34, 36-44).

Як встановлено судовою колегією, підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами у справі, позивачем були виставлені рахунки на оплату поставленої продукції (том 1 а.с.84,86,95,97,100,103,106,109,111,114, 116,118,120,122,125,127), яки були оплачені відповідачем платіжними дорученнями (том 1 а.с.46-56,84,86,95,97,100,103,106,109,111,114,116,118,120, 122,125,127).

Крім того, як вказувалось вище, відповідачем на підставі пункту 5.1. контрактів були виставлені позивачу претензії №41 від 05.09.2008 та №43 від 30.09.2008 на загальну суму 254,97грн, яка була погашена за рахунок кредиторської заборгованості за фактично поставлену продукцію (том 1 а.с.58-59). Зазначені претензії позивачем визнані.

Таким чином, позивачем було поставлено на адресу відповідача продукцію на загальну суму 1876822грн., яка була оплачено відповідачем (з урахуванням претензій, що визнаються позивачем) на загальну суму 1837056,63грн.

Також, на підставі пункту 5.1. контрактів, відповідачем були виставлені позивачеві претензії №48 від 06.11.2008 та №49 від 06.11.2008 на суму 510,40грн.(том 1 а.с.92,107)., зазначені суми були погашені за рахунок наявної кредиторської заборгованості, тому на думку відповідача, він не має заборгованості перед позивачем за поставлену продукцію.

Статтями 235 та 237 Господарського кодексу України встановлено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Відповідно до пункту 5.1 Контрактів №133, №141, №159 у випадку невиконання постачальником в установлений строк умов Контрактів по поставці продукції, або у випадку дострокового розірвання Контрактів в повному обсязі або частково (у випадку не виконання постачальником погодженого графіку відвантаження (поставки) зазначеного в специфікації) постачальник сплачує Держзамовнику неустойку в розмірі 50% від вартості не відвантаженої (не поставленої) продукції. У випадку несвоєчасного відвантаження (поставки) продукції згідно Контрактів постачальник сплачує Держзамовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості не відвантаженої (недопоставленої) продукції за кожний день не відвантаження (недопоставка), що розраховується з дня, наступного за днем строку відвантаження (поставки), зазначеного у специфікації. У випадку не відвантаження (не поставки) продукції більш ніж два дня від погодженого строку продукція вважається не поставленої. Відповідно до статей 235 та 237 Господарського кодексу України неустойка та пеня погашається в односторонньому порядку за рахунок кредиторської заборгованості у замовника перед постачальником (при її наявності).

На підставі пункту 5.1. контрактів позивачу були виставлені претензії №48 від 06.11.2008 на суму 39000грн. та №49 від 06.11.2008 на суму 510,40грн, які позивачем визнані не були.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, оскільки відповідачем зустрічного позову до позивача про стягнення неустойки та пені не заявлено, суд не може вийти за межі позовних вимог та дослідити правомірність застосування до позивача оперативно-господарських санкцій за порушення постачальником умов контрактів.

У звязку з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що пеня та неустойка не є різновидами оперативно-господарських санкцій у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту вказаної норми чинного законодавства вбачається, що пеня та неустойка не може вважатись оперативно-господарською санкцією, оскільки є штрафною санкцією, отже вказані види санкцій не можна ототожнювати, а отже не можна застосовувати у даних спірних правовідносинах сторін.

Крім закріплення у нормах Глави 49 Цивільного кодексу України, неустойка знайшла правове регулювання також у положеннях Господарського кодексу України, де для її визначення застосовується термін "штрафні санкції". Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства (напр. санкції, передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"). Неустойка в розумінні зазначеної статті - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань. Отже норми цієї статті не можуть застосовуватись до інших видів правовідносин.

В той же час, поняття оперативно-господарської санкції визначено в статті 235 Господарського кодексу України, відповідно до якої, за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Крім того, претензія №48 від 06.11.2008 на суму 39000грн. має виправлення, а тому не може бути належним доказом у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що доводи відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства.

Що стосується доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції приписів статей 235, 237 Господарського кодексу України, судова колегія зазначає, що цим кодексом визначені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема статтями 216-249.

Згідно статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Як вказувалось вище, відповідно до частини 2 статті 235 цього кодексу до субєкта який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, головною умовою застосування оперативно-господарської санкції є, по-перше вказівка про це в договорі, по- друге сторони можуть застосовувати лише ті оперативно-господарські санкції, які вони закріпили у договорі, по-трете порядок застосування господарсько-оперативних санкцій регулюється виключно договором. Підставою для застосування такої санкції є факт порушення господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

При таких обставинах, судова колегія приходить до висновку, що у даному випадку є неможливим застосування статті 235 Господарського кодексу України для даного виду правовідносин сторін, оскільки пунктом 5.1 контрактів передбачено стягнення саме неустойки та пені, які не є оперативно-господарськими санкціями.

Таким чином, вказаний довід апеляційної скарги відхиляється судовою колегією, як необґрунтований.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального Кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. В свою чергу, в силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення наведеного, відповідач не подав судовій колегії доказів погашення заборгованості за поставлену продукцію у повному обсязі.

Проте, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач має заборгованість за поставлений йому товар на суму 39765,37грн., а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є цілком правильним.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача завдані йому збитки посилаючись на те, що відповідач відмовився прийняти продукцію в кількості 75,3 тонн, поставлену позивачем 02.09.2008, та не оформив належним чином повернення вантажу, у звязку з чим, позивачем були понесені збитки на суму 9000грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту повернення вантажу №17 від 02.09.2008 (том 1, а.с.89) картопля кількістю 58000,6кг була повернута постачальнику 02.09.2008.

Позивач вважає, що продукція була повернена без проведення експертизи якості, проте, всупереч викладеному, в матеріалах справи наявний акт №6262 від 02.09.2008 відбору проб аналізів (дослідження) (том 1 а.с.88), на підставі якого було прийнято рішення повернути продукції як таку, що не відповідає вимогам ГОСТ-7176-85, п. 1.3 п/п 4, 6, 10.

Відповідно до статей 22, 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок.

Статтями 224, 225, 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У відповідності до пунктів 3.1, 3.3 Контракту №133 відповідач відмовився від отримання продукції та прийняв рішення повернути продукції як таку, що не відповідає вимогам ГОСТ-7176-85, п. 1.3 п/п 4, 6, 10.

Таким чином, позивач не подав суду належних та допустимих доказів завдання йому збитків відповідачем. Подані в якості доказів завдання збитків відповідачем акти фітосанітарного контролю під карантинних та підконтрольних матеріалів транспортних засобів, а також відбору зразків для карантинної експертизи від 02.09.2008 (том1 а.с.50-51) не можуть бути прийняти судом як належний доказ завдання позивачу збитків оскільки контрактом №133 визначений порядок прийому продукції за якістю. Вказаний висновок суду першої інстанції судова колегія вважає обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування господарським судом норми пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, судова колегія вважає їх неспроможними, виходячи з наступного.

Статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України визначено Угодою між Україною і Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997, яка ратифікована Законом України від 24.03.1999 і набула чинності 12.07.1999.

Відповідно до цієї Угоди, з'єднання та військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, які дислоковані на території України, визначено як військові формування (стаття 2) та передбачено, що військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації (стаття 6).

Відповідно до частини 8 зазначеної Угоди утримання військових формувань на території України, їх комплектування особистим складом, фінансування та забезпечення здійснюється всіма видами довольства та запасів здійснюються Російською Федерацією.

Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу Російської Федерації представництвом є відособлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем його знаходження, яке представляє інтереси юридичної особи та здійснює їх захист. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем його знаходження та здійснюючий всі або частину його функцій , у томі числі функції представництва. Представництва та філії не є юридичними. Вони наділяються майном юридичної особи, яка їх створила.

Таким чином, саме Міністерство оборони Російської Федерації як юридична особа, наділений правами власника майна, закріпленого за Збройними Силами Російської Федерації, здійснює юридично значущі дії, направлені на реалізацію наданих йому законодавством РФ повноважень і придбало за Контрактами всі права і обовязки.

Стосовно посилань скаржника на порушення господарським судом статті 4 Угоди держав учасників СНД "Про порядок вирішення спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності", судова колегія зазначає, що відповідно до статті 4 вказаної Угоди, компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав: в) виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, що є предметом спору (частина 1).

Відповідно до частини 2 статті 4 вказаної Угоди, компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.

У звязку з цим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5.4 контрактів укладених між сторонами, спори, що виникають між постачальником та держзамовником при укладанні, зміні, розірванні та виконанні контрактів на постачання продукції, а також відшкодуванні понесених збитків та інші можливі спори, розглядаються у встановленому законодавством порядку у господарському суді міста Севастополя.

Викладеним спростовуються доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при повно встановлених обставинах справи, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 04 травня 2011 року у справі №5020-9/326-12/196 залишити без змін.

Головуючий суддяВ.Є. Дмитрієв

СуддіК.Г. Балюкова

К.В. Волков

розсилка:

1.фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99002)

2. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_2,99016)

3. Міністерство оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19,місто Москва,119160)

4. Міністерство оборони Російської Федерації (військова частина 62764-Ю, вул.Радянська, 4, Севастополь, 99050)