Постанова № 16934069, 29.06.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2011 року

Справа № 5020-413/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком";

відповідача: не з'явився, військова частина А1656;

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 11 квітня 2011 року у справі № 5020-413/2011

за позовом відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (бул. Т. Шевченка, 18, Київ 30, 01030)

в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Р Люксембург, 2, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до військової частини А1656 (вул. Н. Островської, 8, Севастополь, 99008)

про стягнення 7314,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком”, звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, Військової частини А 1656 про стягнення 7 314,18 грн., у тому числі: 6 859,15 грн. - основного боргу, 383,59 грн. –пені та 71,44 грн. - 3% річних (а.с. 2-4).

Позовні вимоги з посиланням на норми статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 175 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року, загальною площею 1 м2, яке розташоване на 3-ому поверсі 3-х поверхового будинку №1 по вулиці Кірова, місто Керч.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11 квітня 2011 року у справі №5020-413/2011 (суддя Шевчук И.Г.) у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року не був посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації, отже вказаний договір не може вважатися вчинений, у зв’язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтовано дійшов висновку щодо нечинності вказаного договору, оскільки між сторонами існували договірні відносини за цим договором та його умови виконувались частково.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, яка міститься у матеріалах справи (а.с. 50-51).

У судовому засіданні, призначеному на 31 травня 2011 року, представник позивача підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні, представник відповідача не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, у зв’язку з чим колегія дійшла висновку про відкладення розгляду справи на 21 червня 2011 року.

21 червня 2011 року, представники сторін у судове засідання не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

16 квітня 2010 року між відкритим акціонерним товариством „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” (Орендодавець) та Військовою частиною А 1656 (Орендар) був укладений договір №256-34вх оренди нерухомого майна (а.с. 11-14).

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування приміщення, розташоване в місті Керчі, на 3-ому поверсі 3-х поверхового будинку №1 по вул. Кірова, загальною площею 1 м2 виробничих приміщень, із них 1 м2 спеціалізованих технологічних приміщень.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору сторони домовились про те, що на їхні договірні відносини не поширюються норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786 „Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна”.

Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і перераховується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до пункту 3.2 договору орендна плата за перший (базовий-січень) місяць оренди майна у відповідності з фіксованим розміром місячної орендної плати - за 1 м2 всієї орендованої площі становить 435,79 грн. з ПДВ (20%).

Пунктом 3.2.2 договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.

За умовами пункту 3.4 договору оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року, орендар оплачує витрати на утримання майна та вносить плату за комунальні послуги окремо у строк, зазначений у пункті 3.1 договору, згідно з рахунками орендодавця пропорційно орендованій площі. Крім цього, у разі неможливості визначення суми компенсації витрат на утримання майна, експлуатаційні витрати можуть нараховуватись у розмірі 25% від суми орендної плати. Орендар відшкодує витрати на електроенергію у порядку, визначеному Правилами користування електричною енергією, та на підставі окремого розрахунку орендодавця в термін, зазначений у пункті 3.1 договору (пункт 3.5 договору).

Пунктом 6.1.3. договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі обумовлені цим Договором.

Згідно з пунктом 8.2. договору за несвоєчасне перерахування орендної плати, оплати за комунальні послуги та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікове ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який оплачується пеня, починаючи з 28 числа місяця, який наступає за розрахунковим.

У пункті 12.1 договору оренди від 16 квітня 2010 року передбачено, що договір укладено до 25 грудня 2013 року.

Відповідачем у порушення взятих на себе зобов’язань за договором оренди не було сплачено орендну плату з 28 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у розмірі 6 859,15 грн.

Також, відповідачем була залишена без відповіді претензія відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії від 02 серпня 2010 року №04-439 (а.с. 17).

Отже, вищевказане, а саме не сплата орендної плати орендарем спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв’язку з чим дійшла висновку про її задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України .

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Так, як вже зазначалось вище, 16 квітня 2010 року між відкритим акціонерним товариством „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” (Орендодавець) та Військовою частиною А 1656 (Орендар) був укладений договір №256-34вх оренди нерухомого майна (а.с. 11-14).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі встановлених обставин, місцевим судом надано висновку, що договір оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року не був посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації, отже вказаний договір не може вважатися вчинений, у зв’язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Втім, судова колегія вважає такі висновки місцевого суду передчасними, з огляду на наступне.

Згідно приписів статей 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов’язань є, зокрема, договори, інші правочини та юридичні факти.

Поняття неукладений договір є тотожнім договору, що не відбувся. Такі підходи закріплені в частині 8 статті 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Ця правова позиція закріплена частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України, де вказується, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтями 793 та 794 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до положень статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Одночасно статтею 181 Господарського кодексу України прописаний порядок укладання господарських договорів, який чітко регламентує процес досягнення сторонами згоди за істотними умовами договору.

При цьому відповідно до положень частини 8 статті 181 Господарського кодексу України договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) лише у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору.

Закріплення поняття „неукладений договір” у статті 181 Господарського кодексу України, яка має назву „Загальний порядок укладання господарських договорів”, свідчить про те, що вказані положення можливо застосувати до спірних правовідносин лише на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.

Отже, розглядаючи вказану категорію спорів суди повинні з'ясовувати чи виконується відповідний договір оренди сторонами та у випадку, якщо матеріали справи свідчать про його виконання (підписаний акт приймання-передачі майна, сплачується орендна плата за користування майном, тощо), не можна робити висновок про те, що вказаний договір є неукладеним, оскільки це суперечить наведеним положенням статті 181 Господарського кодексу України.

Істотні умови договору оренди наведені в статті 284 Господарського кодексу України, до них належать: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Дослідивши зміст спірного договору суд апеляційної інтонації дійшов висновку, що всі передбачені законом істотні умови договору оренди знайшли своє відображення в тексті Договору, який було підписано сторонами.

Визначення моменту укладення договору здійснюється за правилами статті 640 Цивільного кодексу України, зокрема договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно частини 2 статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Отже, про укладення між сторонами договору свідчить акт приймання –передачі орендованого майна, який був підписаний та скріплений печатками з обох сторін.

Також, існування між сторонами договірних відносин підтверджується актом звірення взаємних розрахунків від 08 квітня 2011 року, який був підписаний обома сторонами (а.с. 36).

11 квітня 2011 року представник відповідача надав суду першої інстанції відзив на позовну заяву №258 від 08 квітня 2011 року, в якому зазначив, що факт існування договірних зобов'язань між відкритим акціонерним товариством „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” та Військовою частиною А 1656 ним підтверджується, але зазначив, що не має повноважень на визнання позову, тому ним у встановленому порядку направлено запит відповідному керівникові на визнання позову, проте відповіді на день розгляду справи не одержано.

На підставі викладеного, судова колегія не погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо неукладеності вищевказаного договору.

У зв’язку з чим, колегія суддів зазначає, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами. В даному випадку виконання договору вже свідчить про те, що дії сторін направлені на настання реальних правових наслідків. Адже, виконуючи договір, сторони вважали його таким, що відбувся.

Викладене свідчить, що місцевий суд необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року є укладеним, отже позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливим зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України, частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача (орендаря) справляється плата (орендна плата), розмір якої встановлюється договором найму (оренди).

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.2 договору орендна плата за перший (базовий-січень) місяць оренди майна у відповідності з фіксованим розміром місячної орендної плати - за 1 м2 всієї орендованої площі становить 435,79 грн. з ПДВ (20%).

Пунктом 3.2.2 договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Отже, порушуючи вказані норми законодавства та умови укладеного договору, Військова частина А 1656 не сплачувала орендну плату з 28 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року, внаслідок чого за нею утворилася заборгованість у розмірі 6 859,15 грн.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не було надано апеляційному господарському суду доказів погашення наявної заборгованості з орендної плати.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку стосовно того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволення в повному обсязі - у сумі 6 859,15 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням Орендарем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №256-34вх від 16 квітня 2010 року позивач, просив суд стягнути з відповідача 383,59 грн. –пені та 71,44 грн. - 3% річних.

Суд апеляційної інстанції дослідивши розрахунки позивача дійшов висновку стосовно того, що таки вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також, статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 3-4 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 8.2. договору за несвоєчасне перерахування орендної плати, оплати за комунальні послуги та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікове ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який оплачується пеня, починаючи з 28 числа місяця, який наступає за розрахунковим.

Отже, перевіривши розрахунок пені, який був зроблений позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що він був зроблений з додержанням всіх норм законодавства, у зв’язку з чим пеня у розмірі 383,59 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

При розрахунку суми боргу позивачем не застосовувався індекс інфляції, у зв’язку з тим, що відповідно до пункту 3.2.1 вказаного договору розмір орендної плати кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 71,44 грн., також підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції були порушенні норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” підлягає задоволенню, а оскаржене рішення –скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачене відповідачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, частиною 1 пунктом 4 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 квітня 2011 року у справі №5020-413/2011 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення.

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Військової частини А 1656 (99028, місто Севастополь, вул.. Н. Островський, 8, р/р 35223013000103 Банк УДК в м. Севастополь, МФО 824509, код ЄДРОПУ 08271023) на користь відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” (95000, місто Сімферополь, вул.. Р. Люксембург, 2, р/р 260064839, МФО 324021 КРД „Райфазен Банк Аваль”, код ЄДРОПУ 22236588) суму заборгованості в розмірі 6 859,15 грн., пені –383,59 грн., 3% річних –71,44, суму судових витрат за сплату державного мита у розмірі 153,00 грн. та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., а всього стягнути 7 703,18 грн.

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді В.Є. Дмитрієв

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" (бул. Т. Шевченка, 18,Київ 30,01030)

в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Р Люксембург, 2,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

2. Військова частина А1656 (вул. Н. Островської, 8,Севастополь,99008)

3. Господарський суд міста Севастополя (вул.. Л.Павліченко, 5, Севастополь, 99011)