Рішення № 16933158, 11.07.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2011 р.Справа № 22/5025/930/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тритон ЛТД", м. Хмельницький

до Хмельницької житлово-експлуатаційної контори № 1, м. Хмельницький

про визнання договору про спільне користування мережами водопостачання будинку від 01.01.2010 року недійсним та стягнення коштів у сумі 10751,76 грн. у відповідності до договору про спільне користування мережами водопостачання від 01.01.2010 р.

Суддя Заверуха С.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 2 від 06.06.2011 р.

ОСОБА_2 - представник за довіреністю №6 від 06.07.2011 р.

відповідача: ОСОБА_3 представник за довіреністю № 255 від 23.02.2009р.

Повне рішення складено та підписано 11.07.2011 р.

Суть спору: позивач товариство з обмеженою відповідальністю „Тритон ЛТД” м. Хмельницький звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір про спільне користування мережами водопостачання будинку від 01.01.2010 року, укладений між ТОВ „Тритон ЛТД" та Хмельницькою житлово-експлуатаційною конторою №1, м. Хмельницький, та відшкодування коштів в сумі 10751,76 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що предметом оспорюванного договору є спільне користування водопостачання будинку №2/1Б по вул. Курчатова в м. Хмельницькому, що перебувають на балансі Житлово-експлуатаційної контори №1, однак, згідно довідки МКП „Хмельницькводоканал” зовнішні мережі водопостачання та водовідведення по вул. Курчатова 2/1 Б знаходяться на балансі МКП „Хмельницькводоканал”. Також, п. 2.1. договору визначено щомісячну оплату експлуатаційних витрат в сумі 895,98 грн., тобто фактичні затрати на експлуатацію та технічне обслуговування 1 кв.м. загальної площі житлового фонду і нараховуються пропорційно займаній площі. Таким чином, за твердженнями позивача, договір від 01.01.2010р. укладено без законних на те підстав, тобто без дотримання вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, а кошти сплачені ТОВ „Тритон ЛТД” на рахунок ЖЕК №1 за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. в сумі 10751,76 грн. є безпідставно сплачені та підлягають поверненню.

На підтвердження позовних вимог позивачем подано до суду копії договору про спільне користування мережами водопостачання будинку від 01.01.2010р., листа від 09.08.2010р. №30, Довідки №318 від 04.02.2011р., листа від 18.02.2011р. №5, листа №131 від 28.02.2011р., проектної та виконавчої документації по водопостачанню ТОВ „Тритон ЛТД”.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю, вважає, що відповідач ввів в оману позивача щодо приналежності водопровідних мереж, повідомив, що відповідач усно погрожував відключенням води, при цьому не надавав документи, які б свідчили про належність йому водопровідних мереж. Надав письмові роз'яснення від 07.06.2011р., в яких, зокрема, вимогу про визнання спірного договору недійсним обґрунтовує ст. 230 ЦК України. При цьому пояснює, що позивач, не знаючи про те, що мережі водопостачання не є спільними для магазину "Тритон" та будинку по вул. Курчатова, 2/1, який обслуговує відповідач, під впливом обману уклав договір та проплатив на рахунок відповідача кошти в сумі 10751,76 грн. В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача коштів в сумі 10751,76 грн. позивач посилається на п. 2.1 спірного договору.

Стосовно факту обману з боку відповідача заступник директора ТОВ "Тритон ЛТД" Пархоменко С.К. надав суду письмові пояснення, відповідно до яких відмічає, що гр. ОСОБА_4 погрожуючи відключенням торгового центру від водопостачання та запевняючи, що водопровідна труба знаходиться на балансі ЖЕК №1 змусив відповідача укласти спірний договір. Подалі, відповідач звернувся до ЖЕК №1 з проханням надати документи, підтверджуючі, що мережі водопостачання, до яких підключено "Тритон" знаходяться на балансі ЖЕК №1, однак жодних документів надано не було. Тому, за твердженнями заступника директора, начальник ЖЕК №1 завідомо знаючи, що не має жодних законних підстав вимагати від відповідача підписання договору, змусив це зробити шляхом обману.

Представник відповідача позовні вимоги не визнає, вважає їх не обґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню. В запереченнях від 21.06.2011р. зазначає, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу. Також посилається на те, що на пропозицію ТОВ "Тритон ЛТД" був укладений договір про спільне користування мережами водопостачання, при укладені якого були враховані всі вимоги, передбачені чинним законодавством. Звернув увагу суду на тому, що при передачі житлового будинку на баланс ЖЕК №1 водопостачання приміщення, де розташований магазин "Тритон ЛТД", проводилося від мереж житлового будинку, який обслуговує ЖЕК. Відповідач стверджує, що про відключення від мереж водопостачання житлового будинку і приєднання до зовнішніх мереж водопостачання приміщення позивача з ЖЕКом не погоджувалося.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Згідно Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців товариство з обмеженою відповідальністю "Тритон ЛТД" станом на 20.01.2011р. зареєстроване як юридична особа за адресою: 29000, м. Хмельницький, вул. Курчатова 2/1 Б, код 14168559.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №248370 Хмельницька житлово-експлуатаційна контора зареєстрована як юридична особа за адресою: 29000, м. Хмельницький, вул. Соборна, 56, код 02090148.

01.01.2010р. між ЖЕК №1 (Балансоутримувач будинку) та ТОВ „Тритон ЛТД” (Власник нежитлового приміщення) був укладений договір про спільне користування мережами водопостачання будинку, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є спільне користування мережами водопостачання будинку №2/1 Б по вул. Курчатова в м. Хмельницькому, що перебувають на балансі Балансоутримувача будинку.

Нежитлове приміщення загальною площею 2986,6 кв.м. належать власнику на підставі свідоцтва на право власності (п. 1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що експлуатаційні витрати визначаються на підставі фактичних затрат на експлуатацію та технічне обслуговування 1 кв.м. загальної площі житлового фонду і нараховуються пропорційно займаній площі. Оплата в місяць: 2986,6*0,25=746,65 грн., ПДВ=149,33, разом=895,98 грн. Розмір експлуатаційних витрат щомісячно коригується на індекс інфляції. Розмір експлуатаційних витрат змінюється відповідно до змін розміру фактичних витрат на утримання житлового фонду.

Відповідно до п. 3.1. Договору сума експлуатаційних витрат нараховується Балансоутримувачем щомісячно, не пізніше 28 числа поточного місяця, та сплачується Власником приміщення до 10 числа місяця, що наступає за звітним.

Балансоутримувач зобовязаний: передати в користування мережі водопостачання, проводити профілактичні роботи по контролю за технічним станом внутрішньобудинкових інженерних мереж, їх наладці та регулюванню, підтримці в робочому стані, підготовці до сезонних періодів експлуатації (п.4.1. Договору).

Власник приміщення зобовязаний: проводити оплату експлуатаційних витрат не пізніше 10 числа місяця, що наступає за звітним (п. 4.2.5. Договору).

Згідно п. 7.1. договору даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє протягом календарного року.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін.

Так, на виконання умов оспорюванного договору позивач протягом 2010 р. здійснював щомісячні платежі за експлуатаційні витрати в сумі 10751,76 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №304 від 24.03.2010р. в сумі 1826,00 грн., №99 від 27.01.2011р. на суму 8925,76 грн.

В подальшому, не погоджуючись з обовязком щодо помісячної оплати експлуатаційних витрат, оскільки позивачу незрозуміло по яким показникам вона нарахована і які документи підтверджують знаходження даних мереж на балансі ЖЕК №1, листом №30 від 09.07.2010р. ТОВ „Тритон ЛТД” звернувся до відповідача з проханням обґрунтувати в письмовому вигляді проплату та надати копії відповідних документів, що підтверджують знаходження мереж водопостачання на балансі ЖЕК №1. В іншому випадку позивач змушений буде розірвати вказаний договір.

Згідно Довідки МКП „Хмельницькводоканал” №318 від 04.02.2011р. зовнішні мережі водопостачання та водовідведення по вул. Курчатова, 2/1 Б знаходяться на балансі МКП „Хмельницькводоканал”.

З врахуванням довідки МКП „Хмельницькводоканал” від 04.02.2011р. позивач звернувся до відповідача з листом №5 від 18.02.2011р., відповідно до якого просив ЖЕК №1 повернути ТОВ „Тритон ЛТД” безпідставно сплачені грошові кошти з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. в сумі 10751,76 грн., оскільки договір від 01.01.2010р. про спільне користування мережами водопостачання будинку був укладений без законних на те підстав.

Листом від 24.02.2011р. №131 Хмельницька житлова-експлуатаційна контора №1 повідомила позивача про те, що житловий будинок за адресою вул. Курчатова, 2/1 Б відповідно до рішення Хмельницького міськвиконкому знаходиться на балансі Хмельницької ЖЕК №1. Відповідно до ст. 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, послуги з утримання будинків і споруд та прибуткових територій (експлуатаційні послуги) відносяться до категорії житлово-комунальних послуг. Орендарі чи власники нежитлових приміщень повинні брати участь у загальних витратах на утримання будинку і прибудинкової території. Разом з цим повідомляє, що Держбуд України з метою упорядкування розрахунків за експлуатаційні послуги, наказом від 05.09.2001р. №176 затвердив Методичні рекомендації щодо участі субєктів підприємницької діяльності в утриманні будинків і прибудинкових територій. На виконання вимог норм чинного законодавства 01.01.2010р. між ЖЕК №1 та ТОВ „Тритон ЛТД” і був укладений договір про спільне користування мережами водопостачання будинку, відповідно до якого нараховуються експлуатаційні витрати. Таким чином, на думку відповідача, клопотання ТОВ „Тритон ЛТД” щодо повернення коштів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах.

Вважаючи неправомірними посилання відповідача на ст. 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, оскільки вказаний Закон жодними чином не регулює відносини оспорюваного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на норми ст. 230 ЦК України.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, право на звернення до суду має особа, чиї права та охоронювані законом інтереси були порушені.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені пункти статті 203 Цивільного кодексу України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, потрібно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту угод вимогам закону,додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою: у чому конкретно полягає неправомірність дії сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено факту порушення спірним договором від 01.01.2010р. його охоронюваних прав чи законних інтересів.

Отже, усі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні статті 203 ЦК України сторонами додержані, а саме: договір від 01.01.2010 р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (в процесі розгляду справи протилежного не доведено); волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено підписами і печатками сторін; оспорюваний договір вчинено у формі, встановленій законом; за цим договором настали реальні правові наслідки, що обумовлені ним.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 230 Цивільного кодексу України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів (п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди (п.13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.99р. зі змінами та доповненнями " Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Таким чином, правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. З цього вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману і сам факт обману.

За таких обставин у вирішенні спорів про визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, необхідно виходити з того, що такі вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману представника однієї сторони другою стороною і наявності безпосереднього звязку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом, у таких випадках, принагідно розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Факт обману доводиться зацікавленою (потерпілою) стороною.

В підтвердження наявності обману з боку відповідача під час укладання спірного правочину позивач посилається на довідку МКП "Хмельницькводоканал" з відомостями знаходження на балансі останнього зовнішніх мереж водопостачання, виконавчу документацію по водопостачанню, де зазначено точку врізки торговельного центру в зовнішні мережі по водопостачанню, а також на погрози з боку відповідача щодо відключення від водопостачання.

Твердження позивача про укладення договору з огляду на погрози відповідача щодо відключення від водопостачання судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджені жодними доказами. Суд критично відноситься до пояснень заступника директора ТОВ "Тритон ЛТД" Пархоменко С.К., оскільки останні не підтверджені будь-якими допустимими доказами. З пояснень відповідача вбачається, що ніяких погроз з його сторони не надходило, а твердження заступника директора ТОВ "Тритон ЛТД" Пархоменко С.К. є надуманими. При цьому враховано, що договір підписано директором ТОВ "Тритон ЛТД" Мазуром І.А., а не заступником директора товариства, що в свою чергу також свідчить про доведеність факту обману відповідачем саме представника позивача - Мазура Ігоря Антоновича.

Разом з тим, позивачем не надано доказів неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань щодо передачі в користування мережі водопостачання (п. 4.1.1 договору) та невикористання вказаних мереж позивачем на час дії спірного договору.

Довідка №2028 від 08.07.2011 року, яка видана В.о. головним інженером МКП "Хмельницькводоканал", лише є свідченням того, що водопостачання магазину здійснюється від дворових водопровідних мереж, що знаходять на балансі "Хмельницькводоканал" з моменту купівлі вищезазначеного приміщення ТОВ "Тритон-ЛТД" в ПАТ "Кредобанк" 06.10.2004 року. Однак, жодним чином не спростовує факту надання відповідачем та відповідно користування позивачем мережами водопостачання будинку саме в період з 01.01.2010 року по 01.01.2011 року.

Крім того, зі змісту даної довідки вбачається те, що інших врізок саме в дворові водопровідні мережі МКП "Хмельницькводоканал" не виконував. Отже, дана довідка не є свідченням того, що будь-які інші особи, зокрема відповідач, не передавав позивачу в користування мережі водопостачання будинку, оскільки можливим є одночасне використання позивачем як водопровідних мереж, що знаходять на балансі "Хмельницькводоканал" так і мереж водопостачання будинку, що перебувають на балансі відповідача.

При цьому враховано, що незважаючи на лист позивача від 09.08.2010 р. який містить вимогу можливості розірвати спірний договір, ТОВ "Тритон-ЛТД" 27 січня 2011 року сплатило відповідачу 8925,76 грн. плати за користування мережами водопостачання. Тобто, позивач не вчинив будь-яких дій до розірвання спірного договору, натомість вчинив дії пов'язані з оплатою експлуатаційних витрат вже після строку дії договору користування.

Судом враховано, що наданий позивачем в матеріали справи та підписаний сторонами акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000461, є свідченням належного виконання відповідачем обов'язків передбачених договором про спільне користування мережами водопостачання будинку за період з січня по березень 2010 року.

Також, є незрозумілим, яким чином відповідач міг реалізувати свої погрози щодо відключення від водопостачання, зважаючи на те, що на думку позивача, нежитлове приміщення загальною площею 2986,6 кв.м. не було приєднано до мереж водопостачання будинку.

Крім того, укладаючи спірний договір, позивач не був позбавлений права та можливості перевірити чи дійсно нежитлове приміщення ТОВ "Тритон ЛТД" користується мережами водопостачання будинку №2/1 Б по вул. Курчатова в м. Хмельницькому, що перебувають на балансі позивача.

Таким чином, позивачем не надано жодних допустимих доказів на підтвердження факту введення його в оману відповідачем при укладенні спірного договору або наявності у останнього такого наміру.

Згідно ч. 2 п.1 ст. 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги поділяються на: послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (п.2 ст.20 Закону).

У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч. 3 ст. 207 ГК України).

За правовою природою оспорюваного договору, останній є договором користування, оскільки умовами даного договору передбачалось передання позивачу в користування мереж водопостачання будинку (п. 4.1.1), та сплату за це відповідачу грошових коштів (п.3.1 та 4.2.5 договору). Строк дії вказаного вище договору закінчився 01.01.2011 р.

Отже, вказаний вище договір може бути припинено лише на майбутнє, тому в даному випадку договір, строк дії якого закінчився, не може бути визнано недійсним. При цьому враховано, що зобов'язання за спірним договором може бути визнано недійсним та припиняється лише на майбутнє.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, зважаючи що підставою для визнання правочину недійсним позивач зазначає укладення останнього під впливом обману (ст. 230 ЦК України), однак, в ході розгляду даного спору позивачем, в порядку статей 33, 34 ГПК України, не надано належних і допустимих доказів введення відповідачем в оману позивача при укладенні спірного договору, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним, а таким чином про відмову у задоволенні позову в цій частині.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

За таких обставин, в зв'язку з відмовою у задоволенні позову про визнання недійсним договору від 01.01.2010 р., у позовних вимогах в частині застосування наслідків недійсності правочину (зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти, одержані на виконання договору про спільне користування мережами водопостачання від 01.01.2010 р.) також належить відмовити.

Судові витрати по справі необхідно покласти на позивача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з відмовою в позові.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя С.В. Заверуха

віддрук. 3 прим.: 1. до справи, 2. позивачу, 3. відповідачу.

Повне рішення складено та підписано 11.07.2011р.

Помічник судді Гураль Л.Л.