Рішення № 16932869, 05.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2011 р. Справа № 5023/3420/11

вх. № 3420/11

Суддя господарського суду Буракова А.М.

при секретарі судовогозасідання Чепак А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за дов. від 14.04.2011 року,

відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Нова лінія", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Нова лінія", м. Харків (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків про стягнення заборгованості за договором оренди та розірвання договору оренди №ДГУ-12-265 від 18.11.2010 року. В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов"язків за договором оренди №ДГУ-12-265 від 18.11.2010 року, в частині повної та своєчасної орендної плати, з урахуванням чого, просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1586,94 грн., індексу інфляції в розмірі 186,15 грн., пеню в розмірі 277,87 грн., 10% річних в розмірі 179,27 грн., неустойку в сумі 11102,00 грн., а також просить суд розірвати спірний договір, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 травня 2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 30 травня 2011 року о 10:30 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 травня 2011 року розгляд справи було відкладено на 20.06.2011 року о 10:30 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2011 року розгляд справи було відкладено на05.07.2011 року о 10:30 годині.

Представник позивача у судовому засіданні на заявлених позовних вимогах наполягає у повному обсязі з урахуванням наданих уточнень (вх. 15500 від 20.06.2011 року) та просить суд задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, причини не явки у судове засідання суду не відомо, вимог попередньої ухвали суду не виконав.

Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх незявлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

18.11.10р. між Приватним акціонерним товариством "Нова лінія" (Позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Відповідач) було укладено Договір оренди № ДГУ-12-265 (Договір), згідно якого Позивач передав, а Відповідач за Актом прийому-передачі від 15.12.2010р. прийняв в тимчасове платне користування об'єкт оренди загальною площею 2 м. кв., що розташований в торговельному центрі «Нова лінія» за адресою: АДРЕСА_2

У зазначеному договорі, сторони погодили, що: щомісячна ставка орендної плати встановлюється в розмірі гривневого еквіваленту 100 дол. США за один метр квадратний об'єкту оренди, з врахуванням ПДВ, за курсом НБУ на перший банківський день поточного (розрахункового) місяця; на дату підписання цього договору загачьний місячний платіж (орендна плата) за курсом НБУ (7,93 грн. за 1 долар США) становив: 1586,0 грн. (1321 грн. 67 коп., ПДВ 264,33 грн.); вартість комунальних послуг згідно п.3.2. Договору входить до складу орендної плати; відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно до 12 числа поточного (розрахункового) місяця, незалежно від факту отримання (не отримання) рахунку (відповідно до п. 3.5 Договору). Відповідач зобов'язався внести у якості авансу орендну плату за два місяця оренди (розраховану по курсу НБУ на день підписання Акта прийому-передачі об'єкта оренди), протягом 3-х календарних днів з дати підписання Акта прийому-передачі об'єкта оренди, крім того, зазначена сума буде врахована сторонами при розрахунках за перший та останній місяці оренди.

Відповідно до п.2.1. Договору, Орендодавець зобов'язується передати об'єкт оренди Орендарю в тимчасове платне користування протягом 10 (десяти) календарних днів після підписання даного Договору. Факт передачі об'єкта оренди підтверджується Актом прийому-передачі об'єкта оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2010р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі, скріплений підписами уповноважених представників сторін та печатками юридичних осіб. (а.с. 19)

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направляв на адресу відповідача рахунки на оплату, а саме: Рахунок на оплату №БУ-00000258 від 01.01.2011 року на суму 1592,34 грн., Рахунок на оплату №БУ-00000539 від 01.02.2011 року на суму 1588,30 грн., Рахунок на оплату №БУ-00003795 від 15.12.2010 року на суму 873,37 грн., Рахунок на оплату №БУ-00000830 від 01.03.2011 року на суму 1586,94 грн. (а.с. 25-26)

Проте, відповідач сплатив заборгованість не в повному обсязі, лиша на суму 4054,01 грн. (а.с. 64), з урахуванням чого утворилась заборгованість на суму 1586,94 грн., яка підтверджена матеріалами справи.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, передбачено, що зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимоги ст.759 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а також вимоги ст.901 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Як вбачається з матеріалів справи, суму заборгованості відповідачем не сплачено. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та умов договору, суд знаходить що сума заборгованості за орендну плату, є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі в розмірі 1586,94 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача, інфляційні нарахування в розмірі 186,15 грн., пеню в розмірі 277,87 грн., 10% річних в розмірі 179,27 грн., неустойку в сумі 11102,00 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, інфляційних нарахувань в розмірі 186,15 грн., 10% річних в розмірі 179,27 грн. (п.7.2. Договору) суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

п.7.1. Договору, передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України.

Згідно п.7.2. Договору, у випадку порушення Орендарем терміну перерахування орендної плати (в т.ч. строку внесення авансового платежу), визначеного п.п. 3.4; 3.5. даного Договору, Орендар зобов'язується сплатити Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання зобов'язання та додатково 10 % річних (від суми заборгованості) за кожен день прострочення (згідно з п.2 ст.625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, предбачено, Якщо наймач не виконує обов"язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Перевіривши нарахування пені за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 277,87 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, тому підлягає задоволенню.

В частині стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 11102,00 грн., суд відмовляє з наступних підстав.

Згідно п. 7.5. Договору, у випадку дострокового розірвання цього Договору з ініціативи Орендаря (крім випадків, передбачених ст.784 Цивільного кодексу України та п.8.4. Договору) та/або односторонньої відмови Орендаря від цього Договору (в тому числі але не виключно, яка виражена в діях Орендаря (наприклад одностороннє звільнення об'єкту оренди без підписання відповідного акту Орендодавцем)), Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця неустойку у розмірі орендної плати, визначеної у п.3.1. Договору, помноженої на період, який залишився до закінчення строку дії цього Договору, визначеного у п.9.1. Договору.

Таким чином суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що саме Орендар є ініціатором розірвання спірного договору, окрім посилань на це позивача у своїй позовній заяві.

Крім того, суд зауважує, що саме Орендодавець звернувся до суду з позовом до відповідача з позовною вимогою про розірвання договору оренди, а зазначений пункт Договору, передбачає сплату неустойки у розмірі орендної плати, визначеної у п.3.1., помноженої на період, який залишився до закінчення строку дії цього Договору, визначеного у п.9.1., при умові дострокового розірвання спірного Договору з ініціативи Орендаря (проте ініціатором в даному випадку орендар не являється).

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому договором та діючим законодавством порядку та доказів передачі орендованого майна, зокрема акту прийому - передачі орендованого майна, суд вважає, що станом на момент розгляду справи, договір є діючим.

Розглянувши позовну вимогу в частині розірвання спірного договору, суд виходить з наступного.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Загальні підстави виникнення права у наймодавця вимагати розірвання договору найму визначені статтею 783 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Спір у даній справі виник у звязку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди щодо своєчасної сплати орендних платежів та не здійснив зобов"язання щодо укладання договорів на отримання комунальних послуг.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", встановлено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Частиною другою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України), якими, в силу статті 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди №ДГУ-12-265 від 18.11.2010 р., є обгрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку державне мито покладається на сторони прапорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, статтями 193,198, 217, 230, 285 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Розірвати Договір оренди № ДГУ-12-265 від 18.11.2010р. укладений між Приватним акціонерним товариством "Нова лінія" (код ЄДРПОУ: 30728887) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1)

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61140, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, п/р 26002060711776 у ГРУ КБ «Приватбанк» м. Харків, МФО 351533) на користь Приватного акціонерного товариства "Нова лінія" (02061 м.Київ, Харківське шосе, 168 код ЄДРПОУ: 30728887 ІПН 307288826516 п/р 26006001334641 у АТ «ОТП Банк», МФО 300528) суму заборгованості за Договором оренди № ДГУ-12-265 від 18.11.2010р в розмірі 1586,94 грн., інфляційні нарахування в розмірі 186,15 грн., пеню у розмірі 277,87 грн., 10% річних у розмірі 179,27 грн., державного мита в сумі 107,30 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Буракова А.М.

Повний текст рішення по справі 5023/3420/11 складено та підписано 07.07.2011 року.