Рішення № 16932722, 24.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2011 р. Справа № 5023/4999/11

вх. № 4999/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

ТОВ "НПП "Компанія Інгвар" - Сапелкін М.С.

ТОВ "Електрощит-Сервіс" - не з"явився

ТОВ "Фінвестбуд" - не з"явився

ТОВ "Дом і К" - не з"явився

розглянувши справу за позовом

ТОВ "НПП "Компанія Інгвар", м. Полтава

до ТОВ "Електрощит-Сервіс", м. Харків ,

ТОВ "Фінвестбуд", м. Харків ,

ТОВ "Дом і К", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ТОВ «НПП «Компанія - Інгвар» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно на його користь з відповідача1, відповідача2, та відповідача3 заборгованість за договором поруки №01/08 від 01.08.2010р. в сумі 8 500 гривень 00 коп., та визнати недійсними правочини у вигляді: договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2.

В обґрунтування свого позову, позивач вказує, що зазначені правочини у вигляді договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, було укладено сторонами з порушенням ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, а тому вказані правочини є таким, що порушує публічний порядок, що має наслідком визнання договорів недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України.

Відповідачі відзиви на позовну заяву суду не надали, представники відповідачів в судове засідання не з"явились.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

23.03.2010р. між позивачем ТОВ «НПП «Компанія ІНГВАР»(покупець) та відповідачем1 ТОВ «ЕЛЕКТРОЩИТ-СЕРВІС» (продавець) було укладено договір №2303/1, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з пунктом 1.1. договору відповідач1 був зобов’язаний поставити, а позивач прийняти та оплатити продукцію, вид якої вказується в специфікаціях до договору.

Відповідно до специфікації №1 та №2 від 23.03.2010р. до договору, сторони визначили вид продукції що поставлятиметься, а саме: штанга бурова, штанга кінцева, штанга бурова важка, штанга бурова легка, штанга бурова СБУ 100.

У виконання договору №2303/1 від 23.03.2010р. відповідачем було в декілька етапів здійснено поставку товару позивачу за договором, а саме: 23.03.2010 року на суму 406056,00 грн. (видаткова накладна № 23/03-1 від 23.03.2010 року); 29.03.2010 року на суму 58800,00 грн. (видаткова накладна № 33 від 29.03.2010 року); 12.04.2010 року на суму 406056,00 грн. (видаткова накладна № 43.01 від 12.04.2010 року); 22.04.2010 року на суму 35 280,00 грн. (видаткова накладна № 51 від 22.04.2010 року). Податкові накладні : №43 від 29.03.2010р. на суму 58800.00 гривень; №43.01 від 29.03.2010р. на суму 100000.00 гривень; №50.01 від 07.04.2010р. на суму 48000.00 гривень; №61 від 22.04.2010р. на суму 35280.00 гривень; №53.02 від 12.04.2010р. на суму 258056.00 гривень;

16.07.2010р. між позивачем ТОВ «НПП «ІНГВАР» (покупець) та відповідачем2 ТОВ «ФІНВЕСТБУД» (продавець) було укладено договір №257, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з пунктом 1.1. договору відповідач2 був зобов’язаний поставити, а позивач прийняти та оплатити продукцію, вид якої вказується в специфікаціях до договору.

Відповідно до специфікації №1 від 16.07.2010р. до договору №257 сторони визначили вид продукції що поставлятиметься, а саме: буровий станок СБШ-250МНА-32.

У виконання договору №257 від 16.07.2010р. відповідачем2 було в здійснено поставку товару позивачу за договором, а саме: 30.11.2010 року на суму 6919200,00 грн. (видаткова накладна № РН-0045804 від 30.11.2010 року); 08.12.2010 року на суму 6919200,00 грн. (видаткова накладна № РН-0046602 від 08.12.2010 року); Податкові накладні : №45804 від 30.11.2010р. на суму 100 000.00 гривень; №45702 від 29.11.2010р. на суму 970 000.00 гривень; №45301 від 25.11.2010р. на суму 2 350 000.00 гривень; №44505 від 17.11.2010р. на суму 3 150 000.00 гривень; №39808 від 30.09.2010р. на суму 2 775 000.00 гривень; №39204 від 24.09.2010р. на суму 100 000.00 гривень; №32200 від 09.08.2010р. на суму 3 060 000.00 гривень; №32100 від 09.08.2010р. на суму 340 000.00 гривень; №46002 від 02.12.2010р. на суму 50 000.00 гривень; №46100 від 03.12.2010р. на суму 100 000.00 гривень; №46504 від 07.12.2010р. на суму 1 010 000.00 гривень; №46602 від 08.12.2010р. на суму 833 400.00 гривень.

В забезпечення виконання зобов’язання відповідачем1 та відповідачем2 за вищевказаними договорами, 01.08.2010р. між позивачем та відповідачем3 було укладено договір поруки від №01/08, відповідно до якого відповідач3 поручився перед позивачем за виконання ТОВ «Електрощит-сервіс» своїх зобов'язань за договором №2303/1 від 23.03.2010р. та виконання ТОВ «Фінвестбуд» своїх зобов’язань за договором №257 від 16.07.2010р.

Відповідно до п.3.2. договору поруки, у разі визнання недійсними договору №2303/1 від 23.03.2010р. та договору №257 від 16.07.2010р. відповідач3 зобов’язаний сплатити позивачу грошову суму в розмірі 8 500 гривень 00 коп.

Пункт 2.1. договору поруки № 01/08 від 01.08.2010 року передбачає солідарну відповідальність боржника та поручителя. Позивач вважає, що зазначена грошова сума має бути стягнуті з всіх відповідачів солідарно.

Аналізуючи вищевказані накладні оспорюваних правочинів у вигляді договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, суд дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість» та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірного правочину), якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

Таким чином, укладені між сторонами правочини за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Посилання позивача на те, що зазначені правочини у вигляді договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, було укладено сторонами з порушенням ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, а тому вказані правочини є таким, що порушує публічний порядок, що має наслідком визнання договорів недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України – жодним чином не підтверджені з доказової точки зору, оскільки відсутні належні та допустимі докази (матеріали досудового слідства, вирок суду), які би вказували на те, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину порушено конституційні права і свободи людини і громадянина, знищено, пошкоджено майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або вчинено незаконне заволодіння означеним майном.

Зрештою, суду надано переконливі докази здійснення сторонами поставки товару за договором поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договором поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, на що вказують видаткові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «НПП «Компанія Інгвар» про визнання договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2 за наведених у позовній заяві підстав не можуть бути задоволені через їх цілковиту правову та доказову безпідставність.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.

Під недійсним правочином відповідно до вимог чинного законодавства слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Згідно частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Поняття договору поставки закріплено в частині 1 статті 712 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім, або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач при зверненні з позовом не зазначив норму матеріального права, яка була сторонами порушена на момент підписання договору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при укладенні договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2 сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, вагу, упаковку, ціну та загальну вартість кожної партії. Зазначені документи підписані сторонами, засвідчені їх печатками.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши укладенні договір поставки №2303/1 від 23.03.2010р, та договір поставки №257 від 16.07.2010р., надані до матеріалів справи, суд встановив, що сторони при їх підписанні сторони домовилися щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов.

Договори було скріплено печатками підприємств, що посвідчує їх дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, оскільки за змістом ч.2 ст.207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.

Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов’язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладений між позивачем то відповідачем1, та договір поставки №257 від 16.07.2010р. укладений між позивачем та відповідачем2 є дійсними, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення на його користь з відповідача1, відповідача2, та відповідача3 заборгованість за договором поруки №01/08 від 01.08.2010 в сумі 8 500 гривень 00 коп. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Пунктом 3.2. договору поруки встановлено що, у разі визнання недійсними договору №2303/1 від 23.03.2010р. та договору №257 від 16.07.2010р., відповідач3 (поручитель) зобов’язаний сплатити позивачу грошову суму в розмірі 8 500 гривень 00 коп. Пункт 2.1. договору поруки № 01/08 від 01.08.2010 року передбачає солідарну відповідальність боржника та поручителя.

З аналізу статей 553-559 ЦК України вбачається, що поручитель поручається перед кредитором за виконання обов’язку боржника, що виникло на підставі забезпеченого зобов’язання поручителем.

Як вбачається з оспорюваних позивачем договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, останні не передбачають відповідальністю відповідача1 та(або) відповідача2 сплатити на користь позивача будь-які кошти у разі визнання судом оспорюваних правочинів недійсними.

Таким чином, відповідач3 поручився перед позивачем за зобов’язання, що не встановлено сторонами в договору поставки №2303/1 від 23.03.2010р, укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №257 від 16.07.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2.

З огляду на викладене, в частині позовних вимог ТОВ «НПП «Компанія Інгвар» до відповідача1, відповідача2, відповідача3 про солідарне стягнення 8 500 грн. на користь позивача слід теж відмовити.

За таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов ТОВ «НПП «Компанія Інгвар» таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові – на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В позові ТОВ «НПП «Компанія ІНГВАР» до ТОВ «Електрощит-сервіс» відмовити повністю.

В позові ТОВ «НПП «Компанія ІНГВАР» до ТОВ «Фінвестбуд» відмовити повністю.

В позові ТОВ «НПП «Компанія ІНГВАР» до ТОВ «Дом і К» відмовити повністю.

Стягнути з ТОВ «НПП «Компанія ІНГВАР» (36021 м. Полтава, вул. Алмазна, 4, к. 247-а, код 31316757, рах. 2600101643982 в ПАТ "Державний експортно - імпортний банк України", м. Київ, МФО 322313) на користь державного бюджету України - 170 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Тихий П.В.