Рішення № 16932721, 24.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2011 р. Справа № 5023/5004/11

вх. № 5004/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судовогозасідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

"Дробмаш-Україна" - ОСОБА_1. дов. від 31.05.11

ТОВ "Едан Плюс" - не з"явився

ТОВ "Фінвестбуд" - не з"явився

ТОВ "Дом і К" - не з"явився

розглянувши справу за позовом "Дробмаш-Україна", м. Полтава до

ТОВ "Едан Плюс", м. Харків ,

ТОВ "Фінвестбуд", м. Харків ,

ТОВ "Дом і К", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Дробмаш-Україна» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно на його користь з відповідача1, відповідача2, та відповідача3 заборгованість за договором поруки №01/09 від 01.09.2010р. в сумі 8500 гривень 00 коп., та визнати недійсними правочини у вигляді: договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2.

В обґрунтування свого позову, позивач вказує, що зазначені правочини у вигляді договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, було укладено сторонами з порушенням ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, а тому вказані правочини є таким, що порушує публічний порядок, що має наслідком визнання договорів недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України.

Відповідачі відзиви на позовну заяву не надали, представники відповідачів в судове засідання не з"явились.

За таких обставин, справа розглядається відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17.07.2009р. між позивачем ТОВ«Дробмаш-Україна»(продавець) та відповідачем1 ТОВ «Едан Плюс» (покупець) було укладено договір № 17-07-09 з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з пунктом 1.1. договору позивач був зобовязаний поставити, а відповідач1 прийняти та оплатити продукцію, вид якої вказується в додатках до договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 20.07.2009р. до договору, сторони визначили вид продукції що поставлятиметься, а саме: сепаратор магнітний ПБМ-ПП 90/250.

У виконання договору №17-07-09 від 17.07.2009р. позивачем було в декілька етапів здійснено поставку товару відповідачу за договором, а саме: 10.08.2009 року на суму 181800,00 грн. (податкова накладна № 34 від 10.08.2009 року); 02.09.2009 року на суму 60000,00 грн. (податкова накладна № 49 від 02.09.2009 року); 08.09.2009 року на суму 40000 грн. (податкова накладна № 50 від 08.09.2009 року); 25.09.2009 року на суму 148778,00 грн. (податкова накладна № 53 від 25.09.2009 року);

25.08.2010р. між позивачем ТОВ «Дробмаш-Украина» (покупець) та відповідачем2 ТОВ «ФІНВЕСТБУД» (постачальник) було укладено договір № 25/08, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з пунктом 1.1. договору позивач був зобовязаний поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію, вид якої вказується в додатках до договору.

Відповідно до специфікації до договору №25/08 сторони визначили вид продукції що поставлятиметься, а саме: дробильня конусна, дробильний конус, випалювальне кільце, головна гайка, кільце ущільнювача, дробильний кожух, циліндрична втулка, вкладиш ексцентрика, підшипник верхній.

У виконання договору № 25/08 від 25.08.2010р. відповідачем2 було в здійснено поставку товару позивачу за договором, а саме: 29.11.2010 року на суму 2826 000,00 грн. (видаткова накладна №РН-0045700 від 29.11.2010р., податкова накладна №36401 від 27.08.2010 року на суму 110000,00 грн, податкова накладна №45700 від 29.11.2010 року на суму 988400,00 грн., податкова накладна №45400 від 26.11.2010 року на суму 345000,00 грн., податкова накладна №45204 від 24.11.2010 року на суму 112600,00 грн., податкова накладна №45001 від 22.11.2010 року на суму 1270000,00 грн.

В забезпечення виконання зобовязання відповідачем1 та відповідачем2 за вищевказаними договорами, 01.09.2010 між позивачем та відповідачем3 було укладено договір поруки від №01/09, відповідно до якого відповідач3 поручився перед позивачем за виконання ТОВ «Едан Плюс» своїх зобов'язань за договором №17-07-09 від 17.07.2009р. та виконання ТОВ «Фінвестбуд» своїх зобовязань за договором №25/08 від 25.08.2010р.

Відповідно до п.3.2. договору поруки, у разі визнання недійсними договору №17-07-09 від 17.07.2009р. та договір №25/08 від 25.08.2010р. відповідач3 зобовязаний сплатити позивачу грошову суму в розмірі 8500 гривень 00 коп.

Пункт 2.1 договору поруки № 01/09 від 01.09.2010 року передбачає солідарну відповідальність боржника та поручителя. Позивач вважає, що зазначена грошова сума має бути стягнуті з всіх відповідачів солідарно.

Аналізуючи вищевказані накладні оспорюваних правочинів, суд дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість» та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірного правочину), якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

Таким чином, укладені між сторонами правочини за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Посилання позивача на те, що зазначені правочини у вигляді договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, було укладено сторонами з порушенням ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, а тому вказані правочини є таким, що порушує публічний порядок, що має наслідком визнання договорів недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України жодним чином не підтверджені з доказової точки зору, оскільки відсутні належні та допустимі докази (матеріали досудового слідства, вирок суду), які би вказували на те, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину порушено конституційні права і свободи людини і громадянина, знищено, пошкоджено майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або вчинено незаконне заволодіння означеним майном.

Зрештою, суду надано переконливі докази здійснення сторонами поставки товару за договором поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договором поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, на що вказують видаткові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Дробмаш-Україна» про визнання договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2 за наведених у позовній заяві підстав не можуть бути задоволені через їх цілковиту правову та доказову безпідставність.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.

Під недійсним правочином відповідно до вимог чинного законодавства слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Згідно частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Поняття договору поставки закріплено в частині 1 статті 712 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім, або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач при зверненні з позовом не зазначив норму матеріального права, яка була сторонами порушена на момент підписання договору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при укладенні договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. сторони узгодили найменування продукції, кількість одиниць товару, вагу, упаковку, ціну та загальну вартість кожної партії. Зазначені документи підписані сторонами, засвідчені їх печатками.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши укладенні договір поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договір поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, наданих до матеріалів справи, суд встановив, що сторони при їх підписанні сторони домовилися щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов.

Договори було скріплено печатками підприємств, що посвідчує їх дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, оскільки за змістом ч.2 ст.207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.

Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобовязання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладений між позивачем то відповідачем1, та договір поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладений між позивачем та відповідачем2 є дійсними, направленим на реальне настання правових наслідків та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення на його користь з відповідача1, відповідача2, та відповідача3 заборгованість за договором поруки №01/09 від 01.09.2010 в сумі 8500 гривень 00 коп. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Пунктом 3.2. договору поруки встановлено що, у разі визнання недійсними договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, відповідач3 (поручитель) зобовязаний сплатити позивачу грошову суму в розмірі 8500 гривень 00 коп. Пункт 2.1 договору поруки № 01/09 від 01.09.2010 року передбачає солідарну відповідальність боржника та поручителя.

З аналізу статей 553-559 ЦК України вбачається, що поручитель поручається перед кредитором за виконання обовязку боржника, що виникло на підставі забезпеченого зобовязання поручителем.

Як вбачається з оспорюваних позивачем договору поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договору поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2, останні не передбачають відповідальністю відповідача1 та(або) відповідача2 сплатити на користь позивача будь-які кошти у разі визнання судом оспорюваних правочинів недійсними.

Таким чином, відповідач3 поручився перед позивачем за зобовязання, що не встановлено сторонами в договорі поставки №17-07-09 від 17.07.2009р. з додатковою угодою до нього №1 від 20.07.2009р., укладеного між позивачем то відповідачем1, та договорі поставки №25/08 від 25.08.2010р. укладеного між позивачем та відповідачем2.

З огляду на викладене, в частині позовних вимог ТОВ «Дробмаш-Україна» до відповідача1, відповідача2, відповідача3 про солідарне стягнення 8500 грн. на користь позивача слід також відмовити.

За таких обставин справи та з урахуванням наведених вимог чинного законодавства, суд вважає позов ТОВ «Дробмаш-Україна» таким, що позбавлений фактичного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим в його задоволенні відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В позові ТОВ «Дробмаш-Україна» до ТОВ «Едан Плюс» відмовити повністю.

В позові ТОВ «Дробмаш-Україна» до ТОВ «Фінвестбуд» відмовити повністю.

В позові ТОВ «Дробмаш-Україна» до ТОВ «Дом і К» відмовити повністю.

Стягнути з ТОВ «Дробмаш-Україна» (36021 м. Полтава, вул. Алмазна, 4, код 32635674, рах. 260043609501 в ПАТ Банк "Фінанси та кредит", м. Київ, МФО 321024) на користь державного бюджету України - 170 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Тихий П.В.