Рішення № 16921668, 23.05.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.11 Справа № 20/5009/1347/11

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Базовий азовський рибопереробний комплекс” (71101, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Кабельників, 1-А)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (04070, м. Київ, вул.Іллінська, 8) в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (69035, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57-В)

про стягнення 232 328,69 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача: Череповський В.П. (директор, протокол №6 від 26.05.2008р.);

Від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність №2137/18 від 17.12.2010р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 236 831,02грн. збитків у звязку із страховим випадком: 5583,70 грн. пені, 55693,07 грн. збитків від інфляції, 108692,43 грн. банківський відсоток за користування чужими грошовими коштами, 66862 грн. витрати на оплату юридичних послуг станом на грудень 2010р.

Ухвалою господарського суду від 22.03.2011р. порушено провадження у справі №20/5009/1347/11, судове засідання призначено на 11.04.2011р. На підставі ст.77 ГПК України в судовому засіданні 11.04.2011р. оголошувалась перерва до 12.05.2011р., потім до 23.05.2011р.

23.05.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Позивач спочатку підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, просить на підставі ст.ст.22, 623-625 ЦК України, ст.ст.267, 268, 382 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.44 ГПК України стягнути з відповідача суму 236 831,02 грн. збитків, які складаються з сум пені, втрат від інфляції, відсотків річних, нарахованих у звязку з несвоєчасною виплатою страхового відшкодування, а також суми додаткових витрат на оплату юридичних послуг, повязаних з проведенням консультацій і веденням господарської справи в судових інстанціях всіх рівнів, які також є збитками позивача. 23.05.2011р. судом отримано заяву позивача про зменшення позовних вимог, яка в порядку ст.22 ГПК України прийнята судом до розгляду. Просить з урахуванням довідок товариства “Базовий азовський рибопереробний комплекс” за вихідним №74 від 20.05.2011р. та №75 від 20.05.2011р. на підставі ст.ст.22,623-625 ЦК України, ст.ст.267,268,382 КТМ України, ст.ст.15,54-57 ЦПК України стягнути з відповідача збитки в звязку із страховим випадком: пеню в сумі 11 078,50грн. за період з 17.03.2010р. по 17.11.2010р. (246днів); збитків від інфляції в сумі 55 693,07грн.; банківський відсоток за користування чужими грошовими коштами в сумі 98695,30грн. за період з 22.07.2008р.по 17.11.2010р.; за станом на грудень 2010р. оплатою юридичних послуг в сумі 66862грн., всього в сумі 232 328,69грн та судові витрати у вигляді оплати державного мита та інформаційних послуг. Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Між позивачем, як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, 04.04.2007р. було укладено договір №02-вт/07зп морського страхування водного транспорту - риболовного судна МРТК “НАДЕЖДА”. 01.04.2008р. на зазначеному судні сталася аварійна морська подія, у звязку з чим 02.04.2008р. позивачем було направлено відповідачу повідомлення про страховий випадок із зазначенням приблизної суми витрат на відновлення судна внаслідок завданої шкоди. У звязку з тим, що страхова компанія відмовилася добровільно виплатити суму страхового відшкодування, позивач змушений був звернутися до господарського суду Запорізької області з відповідним позовом. За остаточними результатами розгляду та перегляду касаційною інстанцією справи №10/568/08-6/323/09 постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. позовні вимоги ТОВ “Базовий азовський рибопереробний комплекс” було задоволено, з ЗАТ “СК “АХА Страхування” в особі Запорізької філії стягнуто суму 184 536,36 грн. страхового відшкодування, а також судові витрати, здійснені позивачем під час розгляду даної справи в усіх судових інстанціях. Отже, з дати прийняття даної постанови, якою встановлено факт порушення прав позивача на своєчасне і повне відшкодування, останній також отримав право на відшкодування в повному обсязі збитків відповідно до ст.22 ЦК України. За таких обставин, згідно з ст.ст.267, 382 Кодексу торговельного мореплавства України, ч.2 ст.258, ст.623-625 ЦК України, умов договору морського страхування позивачем на суму 184 536,36 грн. нараховано: пеню в сумі 11 078,50грн. за період з 17.03.2010р. по 17.11.2010р. (246днів); збитки від інфляції в сумі 55 693,07грн. за період затримки платежу з квітня 2008р. по листопад 2010р.; банківський відсоток за користування чужими грошовими коштами в сумі 98695,30грн. за період з 22.07.2008р.по 17.11.2010р.; збитки станом на грудень 2010р., повязані з оплатою юридичних послуг в сумі 66862грн., всього в сумі 232 328,69грн. Із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та доданих до неї довідок, позивач зробив перерахунок банківського відсотка, починаючи з 22.07.2008р., тобто уточнив початок нарахування з дати прийняття страховою компанією рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. У звязку з відмовою страховика у виплаті страхової суми позивач поніс додаткові витрати на оплату юридичних послуг, повязаних з проведенням консультацій і веденням господарської справи №10/568/08-6/323/09 в усіх судових інстанціях, які складають 66 862 грн., включаючи ПДВ, які також є збитками позивача, оскільки при звичайній практиці відшкодування страхових виплат він би цих збитків не зазнав. На підтвердження виплати суми витрат на юридичні послуги позивач надав договір №01/07-БАРК/АБВ від 24.07.2009р., укладений позивачем на представництво інтересів з міжнародною юридичною фірмою “Неоклеоус, Воробьев и Ко” та копії платіжних доручень за період з 21.10.2009р. по 01.12.2010р. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач вимоги не визнав, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах. Наведені позивачем посилання на ст.44 ГПК України, ст.623 ЦК України та ст.267 КМТ України, як нормативне стягнення витрат на юридичну допомогу, виключають одна одну, оскільки є різними за своєю правовою природою. Витрати на юридичну допомогу також не є за своєю правовою природою збитками в розумінні ст.ст.224, 225 ГК України. Крім того, віднесення позивачем до складу збитків витрат на юридичну допомогу суперечить вимогам закону, зокрема положенням ст.ст. 22, 611, 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру. Так, представництво інтересів сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у ч.ч.1,2 ст.28 ГПК України, особами, не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони. Таким чином, позовні вимоги ТОВ “БАРК” щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у якості збитків (у тому числі відповідно до ст.267 КТМ України) не підлягають задоволенню. Якщо розглядати витрати позивача на юридичну допомогу у якості судових витрат (стаття 44 ГПК України), то такі вимоги теж не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї статті судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Позивачем наданий договір №01/07-БАРК/АБВ від 29.07.2009р. про представництво інтересів, укладений між двома юридичними особами - ТОВ “БАРК” та МЮФ «Неоклеоус, Воробьев и Ко”, а не з адвокатом, та ряд платіжних доручень, які свідчать про те, що кошти в сумі 66862,00 грн. перераховано позивачем не адвокату за надані ним послуги, а в рахунок оплати юридичних послуг, наданих міжнародною юридичною фірмою. Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів сплати ним адвокату гонорару за надання правової допомоги, як це передбачено ст.33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол №6). Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам. Крім того, особа, яка у двох судових засіданнях представляла інтереси ТОВ “БАР” від імені МЮФ “Неоклеоус, Воробьев и Ко” - Воробьов О.Б. є адвокатом Московської колегії адвокатів “Інюрколегія”, тобто в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю не одержував і присягу адвоката України не приймав. Таким чином, у будь-якому випадку, така особа не підпадає під поняття особи, яка є адвокатом, яке встановлено в ст.2 Закону України “Про адвокатуру”, а тому такі витрати не можуть бути компенсовані відповідно до статей 44, 48 ГПК України. Таким чином, витрати позивача на юридичні послуги не підлягають відшкодування ні як збитки, оскільки не є збитками у розумінні законодавства, ані витратами на послуги адвоката (тобто судовими витратами). Позовні вимоги про стягнення пені, інфляції та банківського проценту за користування чужими грошовими коштами відповідач вважає такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним. Договір № 02-вт\07зп страхування риболовного судна МРТК “Надежда” від 04.04.2007р. за своєю формою та змістом відповідає вимогам КТМ України щодо договорів морського страхування, що також встановлено в постанові Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. та у звязку з цим необхідно застосовувати спеціальне законодавство, яке регулює такий вид страхування, а саме: КТМ України. Відповідно до теорії права загальні норми права поширюються на рід відносин вцілому, спеціальні ж діють тільки в межах визначеного виду відносин і встановлюють для нього певні особливості порівняно із загальним правилом. Відповідно до частини 1, 2 статті 389 КТМ України до вимог, що виникають з договорів морського страхування, застосовується дворічний строк позовної давності. Цей строк обчислюється з дня виникнення права на позов. Відповідно до позовної заяви позивача, право на позов виникло у нього 28.04.2008р., тобто з дня його письмової вимоги до відповідача. Таким чином, оскільки вимоги позивача були пов'язані і виникли з договору морського страхування, строк позовної давності за цими вимогами сплинув 28.04.2010р. Враховуючи подання 15.09.2008р. ОВ “БАРК” позову щодо основної вимоги за Договором № 02-вт\07зп морського страхування від 04.04.2007р., строк позовної давності перервався, при цьому його перебіг почався заново у день прийняття позову судом, але з врахуванням спеціальної норми - статті 389 КТМ України, яка передбачає дворічну позовну давність, строк позовної даності після його переривання 15.09.2008р., сплинув 15.09.2010 року. На підставі викладеного, позивач, маючи право на позов у процесуальному сенсі, не має права на позов у матеріальному сенсі, оскільки сплинув строк позовної давності як за основною, так і за додатковими вимогами, які витікають з Договору морського страхування. Під час розгляду справи №10/568/08-6/323/09 позивачем 21.10.2009р. була подана суду заява в порядку ч.4 статті 22 ГПК України про зміну, уточнення, збільшення позовних вимог. Цією заявою позивач збільшив розмір раніше заявлених позовних вимог з 96402,50 грн. до 184536,36 грн., а також заявив вимоги щодо стягнення інфляції, пені, банківського проценту за користування чужими грошовими коштами, збитки по оплаті юридичних послуг. Згідно з ухвалою суду від 22.10.2009р. у справі №10/568/08-6/323/09, вимоги в цій частині не були прийняті судом до розгляду. Одночасно зазначеною ухвалою суд розяснив позивачу його право звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача пені, банківського проценту за користування чужими грошовими коштами, збитків по оплаті юридичних послуг. Проте, позивач не звернувся до суду з відповідними позовом у межах строків позовної давності та у звязку з її спливом на час подачі позову у даній справі, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Додатково до відзиву відповідачем подано суду заяву про застосування строку позовної давності (том 1 а.с.118). Відповідно до ст.389 КМТ України, ст.ст.265-167 ЦК України просить застосувати строк позовної давності два роки і наслідки його пропущення в частині вимог про стягнення пені, інфляції, банківського проценту за користування чужими грошовими коштами, які витікають з договору морського страхування. На цих підставах, відповідач просить відмовити у позові в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2008р. господарським судом Запорізької області було порушено провадження у справі №10/568/08 за позовом ТОВ “Базовий азовський рибопереробний комплекс” ( далі - ТОВ “БАРК”) до ВАТ “Страхова компанія “АХА Страхування” в особі Запорізької обласної дирекції про стягнення страхового відшкодування в розмірі 96402,50 грн. відповідно до договору страхування від 04.04.2007 р. № 02-вт\07зп.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.01.2009р. у справі №10/568/08, залишеним постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 08.04.2009р. без змін, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2009р рішення від 20.01.2009р. господарського суду Запорізької області та постанову від 08.04.2009р. Запорізького апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду господарським судом Запорізької області справи №10/568/08-6/323/10, в ході якої судом прийнято до розгляду збільшені позивачем вимоги про стягнення страхового відшкодування до 184 536,36 грн., рішенням від 28.01.2010р. у задоволенні позовних вимог ТОВ “БАРК” було відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. апеляційну скаргу ТОВ “БАРК” залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 28.01.2010р. без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. рішення господарського суду Запорізької області від 28.01.2010р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. у справі №10/568/08-6/323/10 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто на користь ТОВ “Базовий азовський рибопереробний комплекс” суму 184 536,36 грн. страхового відшкодування, державне мито за подання позовної заяви, подання апеляційної та касаційної скарги та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .

21.03.2011р. ТОВ “Базовий азовський рибопереробний комплекс” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, за якою порушено провадження у даній справі №20/5009/1347/11, про стягнення з відповідача збитків: пені, втрат від інфляції, відсотків річних, нарахованих на суму 184 536,36 грн. у звязку з несвоєчасною виплатою страхового відшкодування, а також суми додаткових витрат на оплату юридичних послуг, повязаних з проведенням консультацій і веденням господарської справи в судових інстанціях всіх рівнів. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст.22, 623-625, Цивільного кодексу України, ст.ст.267, 268, 382 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.44 ГПК України.

Приписами ст.ст.12, 16, 20 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений договором або законом. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Право на захист особа здійснює також на свій розсуд.

У постанові Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. у справі №10/568/08-6/323/09 на підставі матеріалів справи встановлено наступні обставини. 04.04.2007р. між ТОВ “БАРК” (Страхувальник) та Страховою компанією (Страховик) було укладено договір страхування водного транспортного засобу №02-вт/07ЗП, відповідно до умов якого було застраховано риболовне судно “Надежда”. Згідно з п.1.1 цього договору Страхувальник зобовязався сплатити страхову премію за цим Договором, а Страховик відшкодувати збитки, понесені Страхувальником внаслідок настання страхових випадків, у порядку і на умовах, встановлених даним Договором страхування. 02.04.2008р. ТОВ “БАРК” надало Страховій компанії повідомлення про подію, відповідно до якого 01.04.2008р. о 07 годині 10 хвилин в акваторії Керченського рибного порту сталася аварійна морська подія (АПМ) з дейдвудним пристроєм кормової частини риболовного судна “Надежда” по одному з наступних пунктів п.п. 2.1.2, 2.1.5 п.2 Договору страхування. Відповідно до висновків, викладених в постанові, факт АМП, як страховий випадок, є доведеним компетентними та уповноваженими на те органами у відповідності з діючим законодавством. Матеріалами справи доведено, що витрати у сумі 184 536,36 грн. понесені ТОВ “БАРК” у зв'язку з усуненням наслідків АМП, та зазначена сума заборгованості по відшкодуванню заподіяних ТОВ “БАРК” збитків підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно з п.п.5.1, 5.2 договору страхування водного транспортного засобу №02-вт/07ЗП страховик несе відповідальність за цим договором у розмірі фактично понесеного Страхувальником збитку, але не вище розміру страхової суми, а у випадку, якщо страхова сума виявиться вище дійсної вартості судна, лімітом відповідальності Страховика є дійсна вартість судна. Страхова сума за договором встановлена в межах дійсної вартості судна: 1 785 200 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги в даній справі №20/5009/1347/11, позивач вказує, що усі заявлені до стягнення суми є збитками у звязку зі страховим випадком. У судовому засіданні позивач уточнив, що сума 66 862 грн. витрат на оплату юридичних послуг підлягає стягненню одночасно на підставі ст.44 ГПК України, 623 ЦК України, ст.267 КТМ України як відшкодування для покриття витрат і збитків, повязаних з аварійним ремонтом МРТК “Надежда” і розглядом господарської справи в суді.

Статтею 623 ЦК України передбачено відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання. Так, відповідно до ч.ч.1,2 зазначеної норми боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Згідно зі ст.22 ЦК України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1)втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4)вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

На кредитора покладений обовязок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобовязання, прямого причинного звязку між порушенням зобовязанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника відсутність вини (ст.ст.614, 623 ЦК України).

Позивачем представлено договір про представництво інтересів №01/07-БАРК/АБВ від 24.07.2009р., укладений між ТОВ “БАРК” (Довіритель) та Міжнародною Юридичною Фірмою “ Неоклеоус, Воробьев и Ко” (Виконавець), відповідно до умов якого позивач доручив, а виконавець прийняв на себе зобовязання з надання юридичних послуг по представництву інтересів у звязку з предявленням позову ТОВ “Барк” до ЗАТ “Страхова компанія АХА Страхування” про стягнення збитків у звязку з відмовою у виплаті страхового платежу. Для виконання доручення виконавець призначає адвоката відповідної кваліфікації, а довіритель зобовязується провести оплату виконаних робіт відповідно до даного договору (т.1.а.с.31-33). Згідно з п.3.1 цього договору сторони встановили, що довіритель виплачує виконавцю гонорар за підготовку матеріалів та консультації у звязку з розглядом справи по касаційній скарзі у Вищому господарському суді в сумі 31000 грн., за наступну участь в засіданнях господарського суду Запорізької області, апеляційної та касаційної інстанції 45 000 грн. На підтвердження оплати витрат на юридичні послуги за цим договором позивачем представлені платіжні доручення, копії яких залучено до матеріалів справи (том 1 а.с.34-45).

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позивачем не доказано, і судом не встановлено необхідності понесення позивачем витрат на оплату юридичних послуг саме у такому розмірі, а також наявності прямого причинного зв'язку між понесеними витратами та діями відповідача. Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що представництво інтересів сторони у суді іншими особами (а саме такі повноваження взяв на себе адвокат), не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони. Віднесення до збитків витрат позивача, повязаних з отриманням юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки в розумінні ст.ст.22,623 ГК України, на які посилається позивач, у звязку з тим, що ці витрати (а тим більше їх розмір) не мають обовязкового характеру і не знаходяться в причинному звязку, у тому числі із діями відповідача.

Не підлягають ці грошові кошти стягненню і на підставі ст.267 КТМ України, відповідно до змісту якої страховик зобовязаний відшкодувати страхувальнику необхідні витрати, зроблені останнім з метою запобігання або зменшення збитків, за які відповідає страховик, а також витрати, зроблені для виконання вказівок страховика (стаття 263 цього Кодексу), для зясування і встановлення розміру збитків, належних відшкодуванню страховиком, і для складання диспаші з загальної аварії.

Відповідно до змісту даної норми відшкодуванню страховиком підлягають тільки ті необхідні витрати, що зроблені страхувальником для запобігання або зменшення збитків безпосередньо повязаних зі страховим випадком або зроблені для виконання вказівок страховика. Позивач невірно застосовує приписи вказаної статті та необґрунтовано зазначає, що витрати на оплату юридичної допомоги у звязку з відмовою страховика добровільно виплатити страхове відшкодування підлягає виплаті на його користь як понесені ним збитки, а тим більше є необхідними та знаходяться у причинному звязку з діями відповідача. В пункті 3.7 договору страхування встановлено, що збитки страхувальника від втрати фрахту та будь-які інші побічні (не прямі) збитки ні в якому разі не підлягають відшкодуванню.

Крім того, постанова Вищого господарського суду України у справі №10/568/08-6/323/09 прийнята 19.08.2010р., спір розглянуто по суті. Згідно з п.4.1 договору на представництво інтересів №01/07-БАРК/АБВ від 24.07.2009р. строк його дії становить 1 рік, тобто до 24.07.2010р.. Договором не передбачена автоматична пролонгація його дії, доказів продовження строку дії договору шляхом укладення додаткової угоди позивачем не надано. Як вбачається із копій платіжних доручень, якими позивач обґрунтовує розмір збитків в частині оплати юридичних послуг, призначенням платежу визначено оплату послуг за іншим договором, який не вказано у підставі позову і позивачем не представлено, а саме: договір від 01.12.2009р., рахунок №07-01/Х-10 від 14.10.10р., рахунок №07-02/Х-10 від 11.11.10р. (платіжні доручення №79 від 11.02.2010р., №238 від 06.04.2010р., №347 від 20.05.2010р., №522 від 28.07.2010р., №604 від 10.09.2010р., №661 від 28.09.2010р., №747 від 27.10.2010р., №771 від 03.11.2010р., №830 від 19.11.2010р., №859 від 30.11.2010р., №867 від 01.12.2010р., т.1 а.с. 35-.45). Таким чином, позивачем не доведено, що сплачена ним сума 66 862 грн. на оплату юридичних послуг знаходиться в прямому причинному звязку з діями відповідача.

На підставі ст.ст.44,49,84 Господарського процесуального кодексу України можна прийти до висновку, що питання про розподіл господарських витрат вирішується судом при винесенні рішення за наслідками розгляду конкретної справи. Це питання може бути вирішено судом одночасно з розглядом справи, у якій понесені витрати. Отже, на підставі зазначених норм позивач не був позбавлений можливості заявити до стягнення витрати на оплату юридичних послуг як судових витрат в межах справи, з розглядом якої вони були повязані, а саме :справи №10/568/08-6/323/09, що і було йому розяснено в ухвалі суду від 22.10.2009р. (т.1 а.с.115).

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми 66 862 грн. юридичних послуг суд вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Із змісту ст.ст.11,509 ЦК України слідує, що підставою виникнення зобовязань, які згідно з ст.526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до мов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, є, зокрема, договір.

Відповідно до ст.239 Кодексу торговельного мореплавства України (далі КТМ України) за договором морського страхування страховик зобовязується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає обєкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Згідно з ст.4 КТМ України до цивільних, адміністративних, господарських і інших правовідносин, правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України застосовуються в тих випадках, коли вони не врегульовані КТМ України, а тому загальні норми Цивільного кодексу України, інших нормативних актів можуть застосовуватися для розгляду морських правовідносин лише у випадку, якщо аналогічної норми немає в КТМ України.

У розділі VІІІ КТМ України, який регулює правовідносини в сфері морського страхування, немає положень, які встановлюють строки, в які страховик зобовязаний відшкодувати страхувальнику збитки, понесені у разі настання страхового випадку.

Вирішуючи спір, суд враховує, що основні положення, які регулюють правову основу договору страхування, визначено у главі 67 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 990 Цивільного кодексу України визначено умови та порядок здійснення страхової виплати: страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п.п.2, 3, 4 ст.988 ЦК України страховик зобов'язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором; відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором.

Статтею 263 КТМ України встановлено, що у разі настання страхового випадку страхувальник зобовязаних вжити всіх залежних від нього заходів запобігання і зменшення збитків. Він повинен негайно сповістити страховика про настання страхового випадку і дотримуватися його вказівок, якщо такі вказівки будуть страховиком повідомлені. Страховик звільняється від відповідальності за збитки, які виникли внаслідок того, що страхувальник умисно або через грубу необережність не вжив заходів для запобігання або зменшення збитків.

Згідно з п.п.8.3.2, 8.3.3 укладеного між сторонами договору страхування водного транспортного засобу передбачено, що Страховик зобовязаний протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати Страхувальнику страхового відшкодування. У разі визнання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку, встановленому розділом 9 цього договору.

У пунктах п.9.1, 9.8 договору встановлено, що для отримання страхового відшкодування Страхувальник надає Страховику заяву про виплату страхового відшкодування. Протягом 7 робочих днів з дня, наступного за днем одержання документів, зазначених в п.9.1 Страховик складає акт із зазначенням розміру збитків, і протягом 10 робочих днів після підписання страхового акту здійснює виплату страхового відшкодування Страхувальнику або приймає обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. У випадку необхідності проведення додаткових заходів з розслідування обставин страхового випадку протягом 7 робочих днів після його закінчення страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування. При цьому строк такого розслідування не може перевищувати 30 днів з моменту отримання заяви страхувальника з додатками згідно п.9.1 цього договору. Якщо обставини вимагають отримання додаткової інформації від державних органів, підприємств, установ і організацій, страховик може продовжити цей строк ще на 60 діб.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У пункті 13.1 розділу 13 укладеного між сторонами договору страхування водного транспортного засобу №02-вт/07ЗП встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором та законодавством України.

Згідно з ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

У пункті 13.2 договору сторони встановили, що за несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті, за кожен день прострочення, але не більше ніж подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України пеня є штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у сумі 11 078грн. 50 коп. за період з 17.03.2010р. по 17.11. 2010р. (246 днів прострочення).

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Із матеріалів справи слідує , що відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування 22.07.2008р. листом №5054-08 (т.2 а.с.68). Таким чином, позивач мав право нараховувати пеню за період з 23.07.2008р. по 21.01.2009р. (183 дні), оскільки інше ні договором, ні законом не передбачено. Суд вважає, що позивач помилково ототожнює період нарахування штрафних санкцій (пені), встановлений ч.6 ст.232 ГК України, з спеціальною позовною давністю в один рік, встановленою ст.258 ЦК України, оскільки згідно з ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 11 078грн. 50 коп. за період з 17.03.2010р. по 17.11. 2010р. (246 днів прострочення) задоволенню не підлягають. Згідно з ст.83 ГПК України суд не має права змінити період нарахування, оскільки це є виходом за межі позовних вимог, відповідно до ст.22 ГПК України змінити предмет або підставу позову до початку розгляду справи по суті належить позивачу.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення збитків від інфляції в сумі 55693грн. 07 коп. за період затримки платежу з 28.04.2008р. до 17.11.2010р. на суму 184536,36грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту ст.625 ЦК України слідує, що інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів. Втрати від інфляції нараховуються на грошове зобовязання, їх слід вважати складовою частиною основного боргу.

Із аналізу вищезазначених норм слідує, що необхідною умовою є правильне визначення правової природи заявленої до стягнення суми, періоду прострочки, зокрема дати її виникнення. Також суттєве значення має розмір грошового зобовязання, від якого залежить розмір втрат від інфляції, що підлягають стягненню з боржника, який неналежним чином виконав це зобовязання.

По-перше, позивач безпідставно нараховує індекс інфляції за період з 28.04.2008р. за період затримки платежу в сумі 184 536,36грн., оскільки судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування 22.07.2008р. По-друге, як вбачається із письмових пояснень позивача у справі №10/568/08-6/323/09, копія яких надана позивачем у судовому засіданні 23.05.20011р. (т.2 а.с.72), загальну суму 184 536,36грн., стягнуту постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. у справі №10/568/08-6/323/09, позивач визначив як реальні збитки і просив стягнути відповідно до ст.623 ЦК України, ст.267 КТМ України. При цьому, ця сума включала в собі, зокрема, 39 841,80грн. податку на додану вартість, 3495,65грн. податків на фонд оплати праці, 8876,71грн. заробітної плати екіпажу (харчування), 7106,4грн. забезпечення судна електроенергією, 9112,50грн. витрат на відрядження, 31462грн. процентів за залучені кредитні ресурси для ремонту судна за період з 01.04. по 22.10.2009р. Більш того, нарахування стягнутих сум було проведено позивачем під час розгляду справи №10/568/08-6/323/09 за періоди по 20.05.2008р. (послуги по ремонту, причальний тариф, забезпечення судна електроенергією, нарахування заробітної плати, відряджень, податки), по 22.10.2009р.(проценти за залучені кредитні ресурси). Таким чином, станом на 28.04.2008р. у відповідача не існувало реальних збитків у сумі 184536,36грн., оскільки вони виникли послідовно пізніше, з урахуванням заявленого позивачем періоду (20.05.2008р., 22.10.2009р.) (т.2,а.с.72).

Як слідує з пояснень сторін та обставин, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. у справі №10/568/08-6/323/09, Страховик відмовився від виплати страхового відшкодування з тих мотивів, що пригода, яка сталася з застрахованим водним засобом “Надежда” 01.04.2008р. не визнавалася ним як страховий випадок, внаслідок чого між сторонами виник спір, який і був предметом розгляду у справі №10/568/08-6/323/09. Провадження у цій справі було порушено 15.09.2008р., первісно розмір заявленої позивачем до стягнення суми страхового відшкодування складав 96 402,50 грн., остаточний розмір відшкодування в сумі 184536,36 грн., стягнутий на користь позивача, був заявлений в процесі розгляду справи №10/568/08-6/323/09 шляхом подачі заяви про збільшення позовних вимог. Відповідно до змісту ухвали від 22.10.2009р. у зазначеній справі (том 1 а.с.113-117) заява про збільшення вимог була подана позивачем та прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 22.10.2009р. Враховуючи зазначене, суд вважає, що нарахування втрат від інфляції в сумі 55693грн. 07 коп. за період затримки платежу з 28.04.2008р. до 17.11.2010р. на суму 184536,36грн. страхового відшкодування, яке складається з реальних збитків, суперечить вимогам наведеного вище законодавства та представленим доказам. Нарахування збитків від інфляції на збитки законом не передбачено. Тому позовні вимоги в частині стягнення 55693грн. 07 коп. втрат від інфляції не підлягають задоволенню по суті у звязку з недоведеністю.

Предметом спору є також стягнення суми банківського відсотку за користування чужими грошовими коштами в сумі 98695,30грн. за період з 22.07.2008р.по 17.11.2010р. (з урахуванням прийнятої до розгляду судом заяви про зменшення позовних вимог) на підставі ст.382 КТМ України.

Статтею 382 КТМ України встановлено, що у разі відшкодування вимог, що випливають з передбачених цим Кодексом відносин, на сплачувану суму нараховуються відсотки у розмірі середньої ставки банківського процента, що існує в місці знаходження кредитора. Відсотки нараховуються з дня заявлення письмової вимоги про оплату відповідної суми по день сплати.

Таким чином, вказаною нормою спеціального законодавства встановлено право позивача вимагати відсотки за користування чужими коштами на сплачувану суму, оскільки відшкодовані вимоги, що випливають з відносин, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України.

Вирішуючи спір в цій частині, суд бере до уваги, що ст.382 КТМ України визначено період нарахування відсотків у розмірі середньої ставки банківського процента, що існує в місці знаходження кредитора, по день сплати.

Із змісту позовної заяви, заяви про зменшення позовних вимог та розрахунку стягуваної суми, викладеного у довідці (т.2 а.с.63, 66), слідує, що мотивуючи вимоги в частині відсотків за користування чужими грошовими коштами, позивач вказує, що ці кошти нараховуються з 22.07.2008р. по 17.11.2010р. в розмірі 98 695,30 грн.

Відповідно до платіжного доручення №9808 на виконання постанови ВГСУ від 19.08.2010р. Запорізькою філією ЗАТ СК “АХА Страхування” 04.11.2010р. було перераховано суму страхового відшкодування на рахунок Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ (т.1 а.с.148). Всього сплачено загальну суму 188 463,08 грн. (в тому числі судові витрати, повязані з розглядом господарської справи). Позивачем у підтвердження дати отримання коштів представлено Виписку по рахунку (т.2 а.с.95-97), згідно з якою 188 463,08грн. перерахована ВДВС позивачу 17.11.2010р. Суд вважає, що відповідач виконав зобовязання щодо сплати 04.11.2010р., таким чином, обгрунтованим є нарахування банківського відсотку за користування чужими грошовими коштами на стягнену суму по 04.11.2010р.

Відповідач, мотивуючи свої заперечення в частині стягнення сум пені, втрат від інфляції, банківського відсотку за користування чужими коштами вказує, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд враховує, що відповідно до ст.267 ЦК України правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Оскільки судом відмовляється у стягненні пені, втрат від інфляції по суті у звязку з необгрунтованості вимог, заява відповідача про застосування позовної давності розглядається в частині заявленої до стягнення суми 98 695,30 грн. банківських відсотків, нарахованих з 22.07.2008р. по 17.11.2010р.

Відповідно до ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Так, відповідно до приписів ч.1, п.2 ч.2 ст.389 КТМ України до вимог, що виникають, зокрема з договорів морського страхування, застосовується дворічний строк позовної давності. За вимогами, що виникають з договору морського страхування, цей строк обчислюється з дня виникнення права на позов.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Право позивача на позов виникло з моменту отримання відмови страховика 22.07.2008р., провадження у справі №10/568/08-6/323/09 було порушено 15.09.2008р. Таким чином, після перерви перебіг позовної давності почався заново 15.09.2008р. і закінчився 15.09.2010р. щодо вимог про стягнення банківського відсотка, нарахованого за період з 22.07.2008р. по 15.09.2010р. Оскільки згідно з ст.382 КТМ України позивач має право нараховувати ці відсотки по день сплати, тобто по 04.11.2010р., суд вважає, що банківський відсоток за користування 184536,36грн. чужих коштів за період з 16.09.2010р. по 04.11.2010р. (50днів) у сумі 6021,45грн. (184536,36грн.х 23,82% :365дн. х 50дн.) позивач нараховує обґрунтовано і позовна давність в цій частині позивачем не пропущена.

На підставі викладеного, позов задовольняється частково.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 35,44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, р/р №26503073654301 у філії КРУ ВАТ “Банк “Фінанси і Кредит”, МФО 300937, код ЄДРПОУ 20474912) в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (69035, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57-В, код ЄДРПОУ 26183400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Базовий азовський рибопереробний комплекс” (71101, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Кабельників, 1-А, р/р №260003055870230 в БО ЗРУ КБ “Приватбанк”, МФО 313399, код ЄДРПОУ 33086027) суму 6 021грн. 45коп. банківських відсотків за користування чужими грошовими коштами, суму 60 грн. 22 коп. витрат на державне мито, суму 6 грн. 12коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Л.П.Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 27.05.2011р.