Ухвала суду № 16919075, 12.07.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2011 р.Справа № 13/157/08/5016 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Ткаченко О.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вознесенської об’єднаної державної податкової інспекції у Миколаївської області на постанову господарського суду Миколаївської області від 16.12.2008 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю – спільне Українсько-Бельгійське підприємство з іноземними інвестиціями «Євролакт» до Вознесенської об’єднаної державної податкової інспекції у Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2008 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю – спільне Українсько-Бельгійське підприємство з іноземними інвестиціями «Євролакт», звернувся з вищевказаним адміністративним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.05.2008 року № 0000042302/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування на 4666,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що в основу висновків податкового органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства покладені необґрунтовані дані, що засновані на невірному застосуванні законодавства, зокрема п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою господарського суду Миколаївської області від 16.12.2008 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі..

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської об’єднаної державної податкової інспекції у Миколаївської області від 20.05.2008 року № 0000042302/0.

Не погоджуючись з даною постановою суду Вознесенська об’єднана державна податкова інспекція у Миколаївської області подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі податкового органу зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі відповідних направлень та наказів співробітниками податкової служби проведена планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення позивачем операцій з поводження з небезпечними відходами за листопад 2006 року, за результатами якої складений акт від 20.05.2008 року № 9-23/32332395.

Перевіркою встановлено порушення, яке полягало в тому, що контрагент позивача - підприємство постачальник Корпорація з поводження з небезпечними відходами за наслідками укладення господарської угоди з позивачем повинно було включати до податкових зобов’язань та сплатити до бюджету податок на додану вартість, таку суму в податковій декларації з ПДВ в рядку «податкове зобов’язання» не відображало та відповідно, податок до бюджету не сплатило, а тому відсутня надмірна сплата податку до бюджету, як передбачено нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищенаведених висновків відповідачем прийнято спірне рішення, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за листопад 2006 рік у розмірі 4666 грн., у зв’язку з порушенням позивачем вимог п.1.8 ст.1 , п.п.7.7.2 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 , п.п. 7.7.1 ,7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з наступних мотивів.

Фактичні обставини , за наслідками яких відповідачем прийнято рішення, а саме здійснення господарських операцій між ТОВ «Євролакт» та контрагентом -Корпорацією з поводження з небезпечними відходами сторонами не заперечуються.

Посилаючись на вимоги п.1.8 ст.1 та п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд зазначив, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина від’ємного значення між податковими зобов’язанням і податковим кредитом, яка дорівнює сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам, а не факт сплати податку до бюджету постачальником.

Урахувавши наведене суд першої інстанції дійшов до висновку , що неправильне, у даному випадку, тлумачення відповідачем діючого законодавства призвело до прийняття неправомірного рішення та задовольнив адміністративний позов.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що узгоджуються з вимогами ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України 03.04.1997р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.

Так фактичним предметом спору є право позивача на отримання бюджетного відшкодування внаслідок укладання угоди з контрагентом та віднесення відповідної суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Вирішуючи справу колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

          Згідно з пп. 7.4.5 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

          При цьому в пп. 7.5.1 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України N 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної

          Апеляційним судом встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту було включено витрати зі сплати податку на додану вартість в розмірі 4666 грн. за податковою накладною, виданою контрагентом позивача внаслідок викання господарської операції, товарність якої сторонами не заперечуюється.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві. А якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

          За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а спірне податкове повідомлення рішення – скасуванню.

Доводи апеляційної скарги є не суттєвими та такими що висновків суду не спростовують.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Вознесенської об’єднаної державної податкової інспекції у Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 16.12.2008 року-залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян