Рішення № 16859739, 21.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р. Справа № 5023/3051/11

вх. №

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Клімова О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, дов. від 31.12.2010 року;

Прокурор - Сухорукова І.К., посв. №140 від 15.09.10р.

Відповідач - ОСОБА_3, дов. №950 від 12.05.11р.

1Третя особа - ОСОБА_4, дов. №13-14-34/2804 від 31.03.11р.

2Третя особа - не з"явився

розглянувши справу за позовом Прокурора Комінтернівського району м. Харкова в особі Харківської міської ради, м. Харків

Треті особи - які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1)Головне управління держкомзему у Харківській області, м. Харків;

2) Комунальне підприємство “Юна”, м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, с. Федірівці

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ФОП ОСОБА_7, в якій происть суд зобовязати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по пр. Г. Сталінграду в м. Харкові, яка зайнята під підприємницьку діяльність., а також просить суд віднести на відповідача витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач використовує земельну ділянку без документів, що посвідчують право на неї.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 квітня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 23 травня 2011 року о 10:30 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління держкомзему у Харківській області, м. Харків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 травня 2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство “Юна”, розгляд справи відкладено на 31 травня 2011 року о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 травня 2011 року продовжено строк розгляду справи до 05 липня 2011 рок; розгляд справи відкладено на 09 червня 2011 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 червня 2011 року розгляд справи відкладено на 15 червня 2011 року об 11:40 год.

14 червня 2011 року, відповідач, через канцелярію суду надав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 14767), яке судом задоволена, надані відповідачем документи судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

15 червня 2011 року, прокурор, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 11704), яка судом задоволена, надані прокурором документи судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15 червня 2011 року, в порядку ст.. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 20 червня 2011 року об 11:00 год.

У судовому засіданні 20 червня 2011 року відповідач надав клопотання (вх. № 15615) в якому просить суд здійснювати фіксацію судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши яке, суд вважає, його таким, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, задовольняє його, а тому фіксування наступного судового засідання буде проводитись за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.

Також відповідачем надано письмові пояснення (вх. № 15493), які судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20 червня 2011 року, в порядку ст.. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 21 червня 2011 року об 11:00 год.

У призначеному судовому засіданні 21 червня 2011 року прокурор підтримував заявлений позов та просив суд його задовольнити.

Присутні у судовому засіданні представники позивача та третьої особи - Головне управління держкомзему у Харківській області, м. Харків позов прокурора підтримували та наполягали на його задоволенні; через канцелярію суду, позивач надав письмові пояснення (вх. № 12089), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позову заперечує, посилаючись на те, що прокурором документально не доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах «червоних ліній», вказує що він дійсно використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багіра») для реалізації квітів з торгівельного павільйону, проте він займає цю земельну ділянку не самовільно, а на підставі ордера № 10/3/т/ч-948л-6396, а також на підставі договору між відповідачем та КП «Юна», засновником якого є Харківська міська рада, на організацію тимчасового місця для реалізації квітів по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багіра»).

Третя особа - Комунальне підприємство “Юна” у судове засідання не зявився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі третьої особи КП «Юна» за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні перевірки дотримання земельного законодавства прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова було встановлено, що по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багіра») ФОП ОСОБА_8 (відповідач у справі) самовільно, в порушення статті 125 Земельного кодексу України, без набуття права власності чи права користування земельною ділянкою та встановлення землевпорядними органами меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) зайняв та використовує для експлуатації та обслуговування торгівельного місяця для торгівлі квітами земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, 155 площею 0,0006 га.

З огляду на відсутність у ФОП ОСОБА_8 (відповідача у справі), передбачених вказаною нормою документів, та невиникнення у нього права користування спірною земельною ділянкою, прокурор звернувся в інтересах Харківської міської ради з позовом у даній справі про застосування щодо цієї ділянки вимог ст. 212 Земельного кодексу України, згідно з якою самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Під час розгляду справи, позивачем надано письмові пояснення (вх. № 12087 від 21.06.2011 р.) в яких позивач зазначив, що правова позиція Харківської міської ради щодо підтримки позовних вимог прокурора підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 02.06.2011 року, яким встановлено відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на землю; в матеріалах справи не міститься рішення Харківської міської ради на розробку проекту відведення чи надання в оренду земельної ділянки, у відповідача відсутній договір оренди на спірну земельну ділянку.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази врегулювання спору в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельних ділянок вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У ч.1 п. п. "в" п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року № 7, вказується, що "відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договорів оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)."

Згідно приписів ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);

- використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

- будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

- надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;

- надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

- надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

- розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

- будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

- створення озеленених територій загального користування;

- будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

- передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

- надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;

- поновлення договорів оренди землі;

- надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.

Частиною 3 зазначеної норми передбачено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

У відповідності по п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження спірної земельної ділянки здійснює Харківська міська рада.

Статтями 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України “Про землеустрій”, Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 р. "Про порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передбачено порядок укладення договорів оренди, відповідно до якого при наданні земельних ділянок у оренду повинна розроблятись землевпорядна документація (проект відведення чи технічна документація). Після виготовлення землевпорядна документація, погоджена в установленому порядку відповідними органами державного контролю, подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади, до повноважень якого належить надання у користування земельної ділянки. За наслідками розгляду землевпорядної документації орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою рішення щодо надання в оренду спірної земельної ділянки ФОП ОСОБА_6 не приймалось; землевпорядна документація щодо спірної земельної ділянки не розроблялась.

Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Однак, відповідачем передбачені законодавством заходи, щодо оформлення земельної ділянки не проведені, а земельна ділянка не звільнена.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до п.1.6 Рекомендацій Вищого господарського суду України “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства” N 04-06/15, 02.02.2010 року,- в порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2011 року, державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Харківської області за участю помічника прокурора Комінтернівського району м. Харкова проведено обстеження земельної ділянки за результатами, якої складено акт та встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 в м. Харкові, використовується рядом субєктів підприємницької діяльності, у тому числі і відповідачем (ФОП ОСОБА_6.) під 6 торгівельними павільйонами для здійснення підприємницької діяльності; загальна орієнтована площа зайняття земельної ділянки складає 0,0096 Га, тобто кожний павільйон займає площу приблизно 0,0016 га. На момент обстеження правовстановлюючі документи на земельні ділянки під торговельними павільйонами відсутні.

Окрім цього, 02 червня 2011 року Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради ОСОБА_1 проведено обстеження земельної ділянки, за результатами чого складено акт від 02.06.2010 року № 1642/11, яким встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багира») використовується кількома субєктами підприємницької діяльності, у тому числі і відповідачем (ФОП ОСОБА_6.) для експлуатації та обслуговування тимчасових павільйонів з торгівлі квітами. Окрім того, в зазначеному акті вказано, що між субєктами підприємницької діяльності та КП «ЮНА» укладені договори надання в експлуатацію (користування) місць для розміщення малих архітектурних форм (палатки для торгівлі квітами) розташованих за адресою: АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багира») для здійснення торгівельної діяльності. Документи на право користування земельною ділянкою КП «Юна» по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багира») не оформлено.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що відповідач займає земельну ділянку без оформлення документів, які підтверджують право на неї.

Посилання відповідача, що ним земельна ділянка зайнята ним не самовільно, оскільки ФОП ОСОБА_6 видано дозвіл (ордер) № 10/3т/ч-948л-6393 на право торгівлі квітами за адресою: АДРЕСА_1, є безпідставними, оскільки наявність дозволу (ордеру) на право здійснення торгівлі з лотку для продажу квітів за умови додержання інших необхідних вимог (державної реєстрації, одержання ліцензій, патентів тощо) надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому, такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини 1 статті 79 Земельного кодексу України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, є самовільним зайняттям земельної ділянки, та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України.

Суд враховує, що аналогічна правова позиція зазначена в п 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року.

Таким чином, виникнення права власності або права користування земельною ділянкою на підставі ордеру на здійснення торгівлі Земельним кодексом України, а також іншими нормами чинного законодавства, не передбачено.

Окрім того, порядок видачі ордерів на право здійснення торгівлі передбачений рішенням Виконкому Харківської міської ради від 13.04.1994р. №156. Проте, як вбачається зі змісту зазначеного положення, ордер не звільняє від необхідності додержання інших вимог чинного законодавства, зокрема законодавства галузі земельних відносин.

Також, з наданого до матеріалів справи дозвілу (ордер) № 10/3т/ч-948л-6393 вбачається, що відповідачу цим ордером надано право на здійснення торгівлі з лотку для продажу квітів.

Проте, як вбачається з проведених обстежень спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а також пояснень представника відповідача у судових засіданнях, відповідач використовує земельну ділянку для обслуговування та експлуатації тимчасового павільйону для продажу квітів.

Суд зазначає, що павільйон та лоток є різними за своєю правовою природою поняттями. Так, згідно п. 6.23 ДСТУ 4303-2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" визначено, що павільйон це торговельний об'єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організування продажу товарів кінцевим споживачам, розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговельну залу для покупців. А п. 6.38 вказаних ДСТУ визначено, що лоток це Торговельний об'єкт для організування роздрібного продажу товарів обмеженого асортименту з використанням для їхнього викладання відкритого пристосовання складано-розбірної конструкції, легкопереміщуваної з місця на місце.

Також є необґрунтованими твердження відповідача на те, що він правомірно займає спірну земельну ділянку для торгівлі квітами на підставі договору № 35/11у, укладеного між відповідачем та КП «Юна», засновником якого є Харківська міська рада, на організацію тимчасового місця для реалізації квітів по АДРЕСА_1 в м. Харкові (напроти кафе «Багіра»).

По перше твердження відповідача, що між ним та КП «Юна» укладено договір оренди є його припущенням, оскільки матеріали справи не містять договору оренди або суборенди земельної ділянки укладеного між ФОП ОСОБА_8 та КП «Юна». Предметом договору № 35/11у від 04.01.2011 року, на який відповідач посилається як на договір оренди (суборенди), є надання КП «Юна» послуг з організації тимчасового місця для реалізації квітів за адресою: АДРЕСА_1.

По-друге, матеріали справи не містять доказів того, що власник спірної земельної ділянки (Харківська міська рада) надавав КП «Юна» у встановленому діючим законодавством порядку в користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Керуючись ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи, що власник кіоску, розташованого на спірній земельній ділянці ФОП ОСОБА_6 (відповідач у справі) не надав суду жодного документу, що обґрунтовує використання спірної земельної ділянки на підставі документів, які підтверджують право на неї (право власності, право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди), або інших документів, що спростовує викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відповідачем у справі правомірна та обґрунтована, така, що підтверджується доданими до матеріалами справи доказами та не спростована другим відповідачем у справі, тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтею 373 Цивільного кодексу України, статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні ”, статтями 25, 116, 125, 126, 134, 212 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 46, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0016 Га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (напроти кафе «Багіра»).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 85,00 грн. державного мита.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) на користь держбюджету України 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано24 чеервня 2011 року

справа № 5023/3051/11