Рішення № 16852947, 09.03.2011, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

09.03.2011

Справа № 2-87/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Я М У К Р А Ї Н И

09 березня 2011 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запорожжя в складі головуючого судді Васецької В.В., при секретарі Самбур І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справа за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція» про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за увесь час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»про поновлення порушених трудових прав, а саме: визнання недійсним та скасування наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. про звільнення позивача у звязку з скороченням штату, визнання недійсним та скасування наказу № 247-к від 12.03.2009 р. про внесення змін до наказу № 3645 с від 23.12.2008 р. про звільнення позивача в звязку з скороченням штату, поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника генерального директора відповідача по економічній політиці і розвитку виробництва, змінення дати звільнення позивача у трудовій книжці з «26.01.2009 р.»на день винесення рішення по цивільній справі, стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 171010 грн. 66 коп., стягнення на користь позивача з відповідача моральної шкоди в сумі 30000 грн., а також судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив наказом відповідача № 138-к від 18.02.2008 р. позивач був прийнятий на посаду заступника генерального директора по ядерному виробництву, а наказом відповідача № 289-к від 11.04.2008 р. позивач був переведений на посаду першого заступника генерального директора відповідача по економічній політиці і розвитку виробництва.

Наказом відповідача № 3645 лс від 23.12.2008 р. позивач був звільнений за скороченням штату, але під час звільнення, з 22.12.2008 р. позивач знаходився на лікарняному. Непрацездатність позивача тривала до 26.01.2009 р., що підтверджується відповідним листом непрацездатності. У звязку з цим, наказом відповідача № 247-к від 12.03.2009 р. до наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. були внесені зміни в частині дати звільнення. У трудовій книжці, згідно наказу 247-к від 12.03.2009 р., дата звільнення була визначена як 26.01.2009 р., тобто останній день непрацездатності позивача.

02.02.2009 р. та 06.02.2009 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою з вимогою надіслати трудову книжку та наказ про звільнення на адресу: АДРЕСА_1 Незважаючи на це, відповідач тривалий час не надсилав позивачу трудову книжку на зазначену адресу і позивач отримав трудову книжку поштою лише 14.12.2009 р.

Посилаючись на ст. 40, 47, 48, 116, 117 Кодексу законів України про працю, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 р. «Про трудові книжки працівників», п. п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110), позивач наполягає на задоволенні його позовної заяви в повному обсязі.

Крім того, позивач просить поновити йому строк на звернення до суду у звязку з тим, що на момент закінчення строку позовної давності, з 11.01.2010 р. до 25.01.2010, в нього загострився приступ хронічного псоріазу і він змушений був звернутися до лікарні, що підтверджується витягом від 25.01.2010 р. з амбулаторної карти № 101, який видано медичним центром «Алтей».

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги при обґрунтуваннях, зазначених в позові, та просив суд визнати недійсним та скасувати наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. про звільнення позивача у звязку з скороченням штату, визнати недійсним та скасувати наказ № 247-к від 12.03.2009 р. про внесення змін до наказу № 3645 с від 23.12.2008 р. про звільнення позивача в звязку з скороченням штату, поновити позивача на роботі на посаді першого заступника генерального директора відповідача по економічній політиці і розвитку виробництва, змінення дати звільнення позивача у трудовій книжці з «26.01.2009 р.»на день винесення рішення по цивільній справі, стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 208508 грн. 03 коп., стягнути на користь позивача з відповідача моральної шкоди в сумі 30000 грн., а також судові витрати по справі.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги при обґрунтуваннях, зазначених в позові, та просив суд визнати недійсним та скасувати наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. про звільнення позивача у звязку з скороченням штату, визнати недійсним та скасувати наказ № 247-к від 12.03.2009 р. про внесення змін до наказу № 3645 с від 23.12.2008 р. про звільнення позивача в звязку з скороченням штату, поновити позивача на роботі на посаді першого заступника генерального директора відповідача по економічній політиці і розвитку виробництва, змінення дати звільнення позивача у трудовій книжці з «26.01.2009 р.»на день винесення рішення по цивільній справі, стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 215893 грн. 88 коп., стягнути на користь позивача з відповідача моральної шкоди в сумі 30000 грн., а також судові витрати по справі.

В ході розгляду справи позивач остаточно уточнив свої ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги при обґрунтуваннях, зазначених в позові, та просив суд визнати недійсним та скасувати наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. про звільнення позивача у звязку з скороченням штату, визнати недійсним та скасувати наказ № 247-к від 12.03.2009 р. про внесення змін до наказу № 3645 с від 23.12.2008 р. про звільнення позивача в звязку з скороченням штату, поновити позивача на роботі на посаді першого заступника генерального директора відповідача по економічній політиці і розвитку виробництва, змінення дати звільнення позивача у трудовій книжці з «26.01.2009 р.»на день винесення рішення по цивільній справі, стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 318294 грн. 68 коп., стягнути на користь позивача з відповідача моральної шкоди в сумі 30000 грн., а також судові витрати по справі, а також витрати на правову допомогу 6597 грн. 73 копійки.

В судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позовної заяви з урахуванням уточнених позовних вимог на підставах і обґрунтуваннях, зазначених в позові, в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, просили в його задоволенні відмовити та пояснили, що наказом № 642 від 02.07.2008 р. «Про зміни організаційної структури ВП ЗАЕС, ВП РАЕС», наказом ВП ЗАЕС № 473 від 02.07.2008 р., посада першого заступника генерального директора з економічної політики та розвитку виробництва була виключена з організаційної структури ВП ЗАЕС. У звязку з цим, позивач мав бути звільнений на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законодавства України про працю за скороченням штату. Наведені накази були оголошені позивачу.

З 14.07.2008 р. по 22.10.2008 р. позивач знаходився на лікарняному і вийшов на роботу 23.10.2008 р., надавши відповідачу листи непрацездатності за весь зазначений період. 23.10.2008 р. позивач також був ознайомлений з документами, що стосуються його звільнення за скороченням штату і пропонування йому іншої посади.

Наказом № 3645 лс від 23.12.2008 р. позивач був звільнений з займаної посади, але наказ йому оголошено не було у звязку з його відсутністю на робочому місті. Лише 05.01.2008 р. відповідачем був отриманий лист позивача, відправлений 29.12.2008 р., в якому останній зазначав, що з 22.12.2008 р. він знаходиться на лікарняному.

09.01.2009 р. та 26.01.2009 р. позивач направив відповідачу листи (отримані відповідачем 14.01.2009 р. та 28.01.2009 р. відповідно), в яких зазначав, що в період з 22.12.2008 р. по 06.01.2009 р. та в період з 08.01.2009 р. по 26.01.2009 р. він також знаходився на лікарняному, до яких додавались листи непрацездатності.

29.01.2009 р. відповідач надіслав позивачу лист з проханням зявитися до відповідача з метою повідомлення про причини відсутності на робочому місті, який був отриманий позивачем 30.01.2009 р. Позивач до відповідача не зявився, але 02.02.2009 р. направив на адресу відповідача лист, в якому просив надіслати йому трудову книжку та наказ про звільнення на адресу: АДРЕСА_1, який був отриманий відповідачем 02.02.2009 р.

06.02.2009 р. відповідач надіслав на адресу Запорізької обласної клінічної лікарні лист з проханням повідомити про лікування позивача, на який 23.02.2009 р. була отримана відповідь про те, що позивачу був встановлений строк явки до лікаря 26.01.2009 р. і лист непрацездатності був закритий позивачем саме 26.01.2009 р.

06.02.2009 р. позивач повторно направив відповідачу лист, в якому просив надіслати йому трудову книжку та наказ про звільнення на адресу: АДРЕСА_1, який був отриманий відповідачем 09.02.2009 р.

17.02.2009 р. відповідач знову направив позивачу лист з вимогою зявитися до відповідача та повідомити про причини відсутності на роботі, який позивачем також було проігноровано.

У звязку з цим, 12.03.2009 р. відповідачем був винесений наказ № 247-к, згідно з яким були внесені зміни до наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. і визначена нова дата звільнення 26.01.2009 р.

В подальшому, протягом березня-жовтня 2009 р., відповідачем направлялись на різні адреси, які ним вважались адресами місцезнаходження позивача, вимоги про явку до відповідача з метою отримання трудової книжки, але всі ці листи позивачем не отримувались і повертались відправнику у звязку з закінченням строку зберігання.

Зокрема, 17.04.2009 р. відповідачем були направлені позивачу повідомлення про необхідність явки до відповідача за різними адресами, як власне фізичній особі, так і засновнику окремих господарюючих субєктів із застосуванням спецзвязку. Згідно довідки Запорізького обласного вузлу спецзвязку вих. № 09/07-656 від 16.06.2010 р., в цей же день, 17.04.2009 р. за однією з адрес позивач відмовився від отримання відправлень спецзвязку.

22.04.2009 р. позивач направив відповідачу лист з вимогою про направлення йому трудової книжки поштою, але без зазначення адреси, на яку слід надсилати трудову книжку, який було отримано позивачем 23.04.2009 р.

06.05.2009 р. відповідач знову направив позивачу листи з вимогою зявитися до відповідача для отримання трудової книжки за різними адресами. Один з цих листів був отриманий уповноваженим представником позивача 12.05.2009 р. за адресою: АДРЕСА_1.

23.11.2009 р. відповідач отримав від позивача лист від 17.11.2009 р., в якому була зазначена адреса, на яку слід надсилати трудову книжку, а саме: АДРЕСА_1. 01.12.2009 р. трудова книжка була направлена позивачу за цією адресою і була отримана уповноваженим представником позивача 14.12.2009 р.

З урахуванням наведених вище обставин, відповідач зазначає, що в його діях немає вини у затриманні повернення позивачу трудової книжки та проведенні кінцевого розрахунку з позивачем, що, згідно з п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110), є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Крім того, відповідач наполягає на тому, що позивач без поважних підстав пропустив строк позовної давності для звернення до суду, визначений ст. 233 Кодексу законів України про працю і, згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати до позовної заяви позивача строк позовної давності.

Вислухавши сторони, пояснення свідків ОСОБА_3. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. відбулось під час знаходження позивача на лікарняному з 22.12.2008 р., що не заперечується відповідачем і підтверджується листом непрацездатності серії ААЩ № 129438. Про непрацездатність ОСОБА_1 повідомив відповідача листом від 29.12.2008 р., який був отриманий відповідачем 05.01.2009 р. Таким чином, юридичний факт звільнення позивача під час його непрацездатності і знаходження на лікарняному відбувся саме 23.12.2008 р. і на момент розгляду цивільної справи цей наказ скасований не був. В той же час, звільнення робітника під час його тимчасової непрацездатності прямо заборонено ст. 40 Кодексу законів України про працю.

З 08.01.2009 р. по 26.01.2009 р. ОСОБА_1 знову був непрацездатним, що підтверджується листом непрацездатності серії АБЖ № 117858, довідкою Запорізької обласної клінічної лікарні (вих. № 1073 від 19.02.2009 р.) і не заперечується відповідачем. Про власну непрацездатність позивач повідомляв відповідача листами від 09.01.2009 р. (отриманий відповідачем 14.01.2009 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення) та від 26.01.2009 р. (отриманий відповідачем 28.01.2009 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення), до яких додавались копії листів непрацездатності.

02.02.2009 р. позивач направив на адресу відповідача лист, в якому просив надіслати йому трудову книжку та наказ про звільнення на адресу: АДРЕСА_1, який був отриманий відповідачем 02.02.2009 р. А 06.02.2009 р. позивач повторно направив відповідачу лист, в якому просив надіслати йому трудову книжку та наказ про звільнення на адресу: АДРЕСА_1, який був отриманий відповідачем 09.02.2009 р. Таким чином, вже після звільнення, позивач двічі вимагав від відповідача направлення йому трудової книжки за конкретною адресою. Крім того, після отримання відповідачем 23.02.2009 р. відповіді з Запорізької обласної клінічної лікарні вих. № 1073 від 19.02.2009 р.) у відповідача була в наявності достовірна інформація про те, що лист непрацездатності, на який посилався позивач вже останнім закритий 26.01.2009 р., тобто саме в той день, коли мала відбутися явка позивача до лікаря.

Таким чином, визначення відповідачем нової дати звільнення 26.01.2009 р. на підставі наказу № 247-к від 12.03.2009 р., згідно з яким були внесені зміни до наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. є неправомірним, оскільки 26.01.2009 р. було останнім днем, коли позивач ще був непрацездатним і знаходився на лікарняному. Визначення цієї дати в якості звільнення позивача суперечить вимогам ст. 40 Кодексу законів України про працю.

Суд не може погодитись з позицією відповідача стосовно того, що фактично датою звільнення позивача є 12.03.2009 р., оскільки, начебто, саме з цієї дати у позивача виникає право оскаржити наказ про звільнення і в цей період часу позивач був працездатним. Як вже зазначалось вище, наказ про звільнення позивача, як юридичний факт, який спричиняє юридичні права та обовязки, вже існував з 23.12.2008 р. (наказ № 3645 лс), він не скасовувався, не є скасованим на момент винесення рішення по цій справі і позивач вже мав право оскаржувати саме цей наказ, оскільки його було звільнено під час тимчасової непрацездатності та знаходження на лікарняному. Крім того, суд приймає до уваги, що з моменту отримання відповідачем останнього повідомлення від позивача, що він знаходиться на лікарняному (28.01.2009 р.) і до моменту винесення наказу № 247-к від 12.03.2009 р. пройшло 43 дні і протягом цього періоду часу відповідач двічі надсилав позивачу листи з проханням повідомити про причини неявки на робоче місце (03.02.2009 р. і 17.02.2009 р.), а також звертався до Запорізької обласної клінічної лікарні (06.02.2009 р.) для отримання інформації щодо стану захворювання позивача. При цьому, відповідачем ігнорувались вже отримані від позивача листи з вимогами про направлення трудової книжки на зазначену в них позивачем адресу. Наведене свідчить про те, що відповідач не виконав вимоги п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110) і трудову книжку позивачу на наведену ним адресу не надіслав.

Також суд не вважає належним доказом направлення позивачу повідомлення про звільнення довідку Запорізького обласного вузлу спецзвязку вих. № 09/07-656 від 16.06.2010 р. з наступних підстав. В цій довідці зазначено, що 17.04.2009 р. відправлялись вісім поштових відправлень, але на адресу однієї особи позивача і за однією з адрес позивач відмовився від прийняття поштового відправлення спецзвязку. При цьому, в довідці не зазначено, за якою саме адресою була здійснена відмова у прийнятті, а також чи дійсно саме позивач відмовився від прийняття такого поштового відправлення, оскільки особа, що здійснювала відмову, доказів того, що співробітником вузла спецзвязку особа встановлювалось не надано. Сумнівний характер цієї довідки як належного доказу також підтверджується копіями конвертів поштових відправлень спецзвязку, які відповідач надав до матеріалів цивільної справи. Кожен з цих конвертів, які, до речі, як вже зазначалось вище, адресовані саме позивачу, на зворотній стороні містить примітку «відмова в отриманні», що спростовує інформацію, наведену в довідці, стосовно того, що позивач відмовився приймати поштове відправлення спецзвязку лише за однією з адрес.

Суд також вважає неправомірним ігнорування відповідачем листа позивача від 22.04.2009 р. (отриманий відповідачем 23.04.2009 р.), в якому останній просить направити йому трудову книжку поштою. Посилання відповідача на ту обставину, що цей лист не містить адреси, на яку слід надсилати трудову книжку, безпідставне, оскільки раніше, листами від 02.02.2009 р. (отриманий відповідачем 02.02.2009 р.) та від 06.02.2009 р. (отриманий відповідачем 09.02.2009 р.) позивач вже інформував відповідача про адресу, на яку слід направляти трудову книжку, тобто: АДРЕСА_1, і лист від 22.04.2009 р. має цю ж саме зворотну адресу. Крім того, безпосередньо у своїх запереченнях проти позову вих. № 28-1/14365 від 24.06.2010 р. відповідач зазначає, що всі листи (від 02.02.2009 р., від 06.02.2009 р., від 22.04.2009 р., від 17.11.2009 р.) направлялись позивачем саме з адреси: АДРЕСА_1, тобто, саме з тієї адреси, на яку позивач одразу ж просив надіслати трудову книжку. Все це свідчить про те, що, в дійсності, відповідачу з самого початку була відома адреса, на яку слід було надсилати трудову книжку позивача.

Суд також приймає до уваги ту обставину, що поштове відправлення, відправлене відповідачем позивачу 06.05.2009 р. було отримано уповноваженим представником позивача 12.05.2009 р. саме за адресою: АДРЕСА_1, тобто за тією адресою, яку позивач раніше повідомляв відповідачу для направлення трудової книжки. Крім того, безпосередньо трудова книжка була також отримана уповноваженим представником позивача 14.12.2009 р. саме за цією адресою. Наведені обставини спростовують твердження відповідача про те, що позивач навмисно ігнорував кореспонденцію, яка надсилалась для нього відповідачем.

Крім того, судом враховується, що відповідач, ігноруючи листи позивача від 02.02.2009 р. (отриманий відповідачем 02.02.2009 р.), від 06.02.2009 р. (отриманий відповідачем 09.02.2009 р.) та від 22.04.2009 р. (отриманий відповідачем 23.04.2009 р.), за період з 02.02.2009 р. до 01.12.2009 р. не надіслав позивачу його трудову книжку і, навіть, не намагався зробити цього. Будь-які належні докази того, що позивачу в цей період часу направлялась поштою саме його трудова книжка відповідач суду не надав.

Суд не бере до уваги показання свідків ОСОБА_3. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, оскільки виїзди їх для встановлення місця мешкання позивача не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, в період його тимчасової непрацездатності. У відповідності до п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільного права, можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права. Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання недійсним та скасування наказу № 3645 лс від 23.12.2008 р. про звільнення його у звязку із скороченням штату, визнання недійсним та скасування наказу № 247-к від 12.03.2009 р., згідно з яким в якості дати звільнення було визначено 26.01.2009 р, а також про поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника генерального директора відповідача, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням того, що посада, яку займав позивач до звільнення, вже скорочена за штатом відповідача, позовні вимоги позивача про змінення дати звільнення з 26.01.2009 р. на день винесення судом рішення по цивільній справі, тобто на «09»березня 2011 р. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобовязаний день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобовязаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

У відповідності до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110), власник або уповноважений ним орган зобовязаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 4.2 наведеної Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

З аналізу наведених фактичних обставин, які містяться у матеріалах цивільної справи, суд дійшов висновку, що саме з вини відповідача виникла затримка видачі трудової книжки позивачу. При цьому, під час звільнення позивача були порушені ст. ст. 40, 47 Кодексу законів України про працю, а також п. п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110).

У звязку з обґрунтованим задоволенням позовних вимог позивача про поновлення на роботі та зміни дати звільнення з 26.01.2009 р. на дату винесення рішення по цивільній справі, враховуючи наявність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо сплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що позивач фактично не працював останні два місяці, виходячи з яких позивач здійснює розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до ст. ст. 21, 23, 40 Кодексу законів України про працю, період тимчасової непрацездатності включається до загального строку трудового договору. Позивачем надана до матеріалів цивільної справи довідка відповідача від 20.01.2009 р., в якій зазначена заробітна плата позивача за жовтень (12537,82 грн.) та листопад (12460,42 грн.) 2008 р., тобто за два місяці, що передували звільненню позивача, а також зазначено, що з цієї заробітної плати утриманий податок з доходів фізичних осіб. Таким чином, середня заробітна плата позивача за останні два місяця роботи складає 12499,12 грн. В той же час, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не надані будь-які альтернативні відомості щодо стану заробітної плати відповідача за останні два місяця роботи перед звільненням, а також не наданий будь-який альтернативний розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача.

З приводу заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного. Ст. 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові й моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться в разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди також передбачено п. 3 ч. 2 ст. 11, п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 23 Цивільного кодексу України. Суд враховує, що позивач був звільнений з займаної посади з порушенням закону, приймає до уваги, що на час винесення рішення по цій цивільній справі позивач не працевлаштований, а також акцентує увагу на тому, що затримка видачі позивачу трудової книжки та проведення повного розрахунку з позивачем за весь час вимушеного прогулу виникли внаслідок винних дій відповідача. Все це призвело до певних моральних страждань з боку позивача. В той же час, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди є не співмірною з моральними стражданнями позивача і підлягає задоволенню лише в сумі 5000 грн.

В позовній заяві позивач порушував питання щодо поновлення йому строку на звернення до суду, посилаючись на те, що цей строк був пропущений ним з поважних причин. В обґрунтування пропущення строку позовної давності позивач надав витяг від 25.01.2010 р. з амбулаторної карти № 101, який видано медичним центром «Алтей». Згідно з цим витягом, на момент закінчення місячного строку позовної давності, який визначено ст. 233 Кодексу законів України про працю, тобто станом на 14.01.2010 р., позивач проходив амбулаторне лікування у звязку з загостренням хронічного псоріазу і йому була запропонована госпіталізація до медичної установи на стаціонарне лікування. Амбулаторне лікування тривало з 11.01.2010 р. по 25.01.2010 р. включно.

Відповідач вважає, що у суду немає підстав поновляти позивачу строк позовної давності на звернення до суду, оскільки з 25.01.2010 р. позивач мав достатньо часу на звернення до суду, але звернувся з позовом лише 12.03.2010 р.

Заслухавши думку представників сторін, вивчивши надані докази, суд дійшов наступного висновку. Трудову книжку з формулюванням підстав звільнення та наказ про звільнення позивач отримав поштою лише 14.12.2009 р. і з 15.12.2009 р. почався перебіг місячного строку позовної давності, який мав закінчитись 14.01.2010 р. Відповідно до загальних правил обчислення строків позовної давності, визначених ст. ст. 253-255, 260 Цивільного кодексу України, позовна давність, як процесуальний строк, розпочинається з наступного дня після відповідної календарної дати, з якою повязаний її початок, а закінчується, у разі визначення її місяцями, у відповідне число останнього місяцю строку. При цьому, закон не встановлює будь-які інші підстави для початку чи закінчення обчислення строку позовної давності. Саме в момент закінчення строку позовної давності позивач проходив амбулаторне лікування і не міг скористатися правом на звернення до суду. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду пропущений з поважних підстав і підлягає поновленню.

У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України, до судових витрат відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу. Згідно зі ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги і граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. У відповідності до ч. 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Приймаючи до уваги те, що представник позивача є фахівцем в галузі права, що підтверджується його дипломом і, як субєкт підприємницької діяльності, надає юридичні послуги, а також враховуючи те, що розрахунок юридичних послуг складений у повній відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 р., заява позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6597,73 грн. підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги ту обставину, що позивач на момент розгляду цієї цивільної справи не є працевлаштованим, суд, керуючись ст. ст. 214, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць .

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.8, 10,11, 57,58, 59,15, 213-215,218 ЦПК України, ст. 40, 47, 116, 233, 237-1 Кодексу законів України про працю, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 253, 254, 255, 260 Цивільного кодексу України , суд

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати наказ № 3645 лс від 23.12.2008 р. Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»про звільнення ОСОБА_1 в звязку з скороченням штату.

Визнати недійсним та скасувати наказ № 247-к від 12.03.2009 р. Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»про внесення змін до наказу № 3645 с від 23.12.2008 р. про звільнення ОСОБА_1 в звязку з скороченням штату.

Поновити ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) на роботі на посаді першого заступника генерального директора відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(код ЄДРПОУ 19355964, 70504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133) по економічній політиці і розвитку виробництва.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»у трудовій книжці БТ-I № 6039071 (з урахуванням вкладки АТ-І № 4792927) з «26.01.2009 р.»на «09.03.2011»року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»(код ЄДРПОУ 19355964, 70504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 26.01.2009 року по 09.03.2011 року в сумі 318294 (триста вісімнадцять тисяч двісті девяносто чотири) грн. 68 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»(код ЄДРПОУ 19355964, 70504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133) моральну шкоду в сумі 5000 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»(код ЄДРПОУ 19355964, 70504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133) на користь ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) судові витрати по сплаті судового збору 1500 грн. 00 коп., та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду цивільної справи у розмірі 120 грн. 00 коп., витрати на правову допомогу в сумі 6597 грн. 73 коп.

В іншій частині, заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція»(код ЄДРПОУ 19355964, 70504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133) на користь ОСОБА_1 (код ДРФОПП НОМЕР_1, 69002, АДРЕСА_2) у розмірі середньомісячної заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення

Суддя : В.В.Васецька