Рішення № 16798469, 15.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р. Справа № 5023/3840/11

вх. № 3840/11

Суддя господарського суду Яризько В.О.

при секретарі судовогозасідання Сінченко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов.)

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом приватного транспортного підприємства "АТП-1997", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Галон", м. Харків

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне транспортне підприємство "АТП-1997", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Галон", про визнання недійсними договорів поставки від 29 червня 2010 року за № 29/06-10-МО та від 05 січня 2011 року за № 05/01-11-МО.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вказані договори не відповідають вимогам чинного законодавства, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави, суспільства і інтересам позивача.

В слуханні справи оголошувалась перерва до 15.06.2011р. о 12:00 год.

У судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

09.06.2011р. від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечує, а також надав додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами за відсутності відповідача.

Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між приватним транспортним підприємством "АТП-1997" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галон" (відповідач, постачальник) укладено договори поставки № 29/06-10-МО від 29 червня 2010 року та № 05/01-11-МО від 05 січня 2011 року.

За умовами вказаних договорів поставки, відповідач зобов'язувався протягом дії зазначених договорів постачати у власність позивача нафтопродукти, а позивач зобов'язувався приймати у власність дані нафтопродукти та оплатити їх вартість. Згідно п.3.2. зазначених договорів, право власності на кожну партію Товару переходить до Позивача з моменту передачі Товару за видатковою накладною. Передача Товару здійснюється на підставі довіреності Позивача на отримання Товару. Одночасно з видатковою накладною Позивач отримує оригінал рахунку-фактури на відвантажену партію Товару, при цьому доказом отримання оригіналу рахунку-фактури на відвантаження є підпис особи уповноваженої на отримання Товару, на видатковій накладній.

Як вбачається з наданих суду документів умови вказаних договорів були виконані сторонами, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (поставка товару).

Також відповідачем на кожну поставку видавалась відповідна податкова накладна, копії яких додані до матеріалів справи.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що згідно інформації, що міститься в акті від 29.04.2011 року за №15-409/24284344, складеного податковим органом за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПТП "АТП-1997", ТОВ "Компанія "Галон", код 36988374, має в своєму штаті 2 особи, має основні фонди в незначних розмірах, відсутність витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат. Також за даними вищевказаного акту перевірки зазначається обставини того, що до ДПІ у Київському районі м. Харкова відповідач подав додаток Кі\1 до Декларації про прибуток підприємства за 2010 рік, відповідно до якого підприємство має незначний розмір основних фондів, тому не є можливим зробити висновок про наявність в достатній кількості для здійснення господарської діяльності основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів ( сировини), товарних засобів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.

Суд зазначає, що вказані посилання спростовуються наданими до суду матеріалами, а саме відповідачем укладались з іншими контрагентами договори щодо перевезення нафтопродуктів, договори оренди майна, договір зберігання нафтопродуктів. У відповідності до договору оренди майна від 24 березня 2010 року за № 43 ТОВ "Компанія "Галон" використовує у своїй господарській діяльності на правах тимчасового платного користування майно взяте в оренду у ТОВ "Хадо-Інвест". Зберігання наявних нафтопродукті відповідачем проводилося на підставі договору зберігання нафтопродуктів за № 2-Ю від 14 вересня 2010 року, укладеною між ТОВ "Компанія "Галон" та ТОВ "Спутнік-Октан".

У відповідача маються в наявності складські приміщення для зберігання нафтопродуктів, згідно договору оренди майна за № 26 07-01. Перевезення нафтопродуктів проводилося на підставі догорів про надання транспортних послуг за № 13 від 13.04.2010 р., № 13 від 26.03.2010 р., № 41 від 23.03.2010 р.

А отже зазначені документи спростовують доводи позивача, про те, що, у підприємства відповідача були відсутні ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони досягли згоди з істотних умов щодо передачі, прийняття та оплати за товар.

Ст. 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки, так як і за договором купівлі-продажу, продавець (постачальник) передає у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Також ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови, викладені в спірних договорах були визначені та погоджені сторонами. Вказані договори містять умови про предмет, ціну та строк його дії (умови, що є обовязковими згідно ст. 180 ГК України), та інші умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства.

Письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

Як встановлено судом, спірні договори складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписано уповноваженими представниками юридичних осіб, первинні документи, що були оформлені сторонами у процесі виконання договорів були оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Позивач не наводить жодної обставини, з якою закон пов'язує недійсність правочинів.

Представлені позивачем до суду матеріали, свідчать, що всі вищезазначені договори були підписані сторонами за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до ст. 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 р.).

Таким чином, суд дійшов висновку, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірних договорів відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів поставки, а зміст вказаних договорів не суперечить діючому законодавству України і не порушує публічний порядок та були спрямовані на реальне настання правових наслідків

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не наведено жодної обставини, за якої спірний договір може бути визнаний недійсним, судом також при розгляді справи не встановлені обставини, які б свідчили про недійсність спірного договору.

Позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованість правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги нормативно та документально не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Яризько В.О.

Повний текст рішення підписаний 20.06.2011р.