Рішення № 16796620, 05.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2011Справа №5002-32/1632-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Закладу Федерації професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» (98500, АДРЕСА_4 ідентифікаційний код 02651769).

До відповідача - Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

За участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2).

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3).

Про визнання договору недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_5 представник, дов. № 730 від 11.10.2010р., ОСОБА_6 представник, дов. № 346 від 13.05.2011р.

Від відповідача ОСОБА_7 представник, дов. № 371 від 28.04.2009р.

Від третіх осіб № 1,2 - ОСОБА_8 представник, дов. від 05.01.2011р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Заклад Федерації професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» звернувся до Господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, та просить суд визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.10.2008р., укладений між ТОВ «Імідж» та ФОП ОСОБА_2 недійсним. Також просить визнати за собою право власності на незавершене будівництвом нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4.

Ухвалою господарського суду від 21.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 05.05.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 05.05.2011р., 17.05.2011р., 20.06.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

У судових засіданнях 30.05.2011р., 09.06.2011р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться незавершений будівництвом обєкт, що є предметом оспорюваного договору.

09.06.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач збільшив позовні вимоги шляхом додавання вимоги про витребування з чужого незаконного володіння недобудовану споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_4.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, До початку розгляду справи господарським судом по суті позивач має право змінити предмет, або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Аналізуючи зміст позовних вимог, викладених у заяві від 09.06.2011р., та порівнюючи їх із первісними вимогами, суд зазначає, що позивачем змінюється предмет позову, тобто фактично ця заява є саме заявою про зміну предмету позову, проте не про збільшення позовних вимог.

Зазначена заява судом не приймається і не розглядається, оскільки розгляд справи по суті було розпочато, з огляду на приписи статті 22 ГПК України, позивач втратив своє право на зміну предмету позову.

Відповідно до пункту 1.4 Рішення зборів суддів Вищого господарського суду України № 4 від 04.08.2010р. за змістом змін, внесених до частин 4, 5 статті 22 та статті 60 Господарського процесуального кодексу України, зміна предмета або підстав позову можливі лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Заяви про зміну предмету або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду.

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначену заяву залишити без розгляду та подальший розгляд справи здійснювати в межах первісно заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 17.05.2011р. до розгляду справи у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

До позовної заяви позивачем було також додане клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на недобудовану споруду, розташовану в АДРЕСА_4.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 30.06.2011р. у задоволенні заяви відмовлено.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, мотивуючи свої заперечення в 2004р. позивач змінив організаційно-правову форму, а отже Колективне підприємство «ОУСЦ «Спартак», на імя якого виданий державний акт на право постійного користування землею, припинився. А на імя позивача немає документу про право постійного користування земельної ділянки, на якій розташований спірний обєкт.

Крім того, відповідач посилався на те, що до особи,яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні іншої особи , переходить право користування земельною ділянкою, на яких вони розміщені.

Також, до позовної заяви позивачем було надано клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на недобудовану будівлю (будинок кафе), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 05.07.2011р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

15.10. 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імідж» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом, якого є незавершена будівництвом споруда, розташована за адресою: АДРЕСА_4. ( а.с. 8 т.1).

Так, спірний обєкт незавершеного будівництва розташований на земельній ділянці площею 0, 0600 га, кадастровий номер 0110300000:01:003:0149.

Ця земельна ділянка була передана ТОВ «Імідж» у користування на підставі договору оренди земельною ділянкою від 05.04.2004р., укладеного між ТОВ «Імідж» та Алуштинською міською радою на підставі рішення Алуштинської міської ради № 16/134 від 25.02.2004р.

Проте, Рішенням Господарського суду АР Крим від 31.10.2008р., залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.01.2009р. та Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2009р. у справі № 2-8/15388-2007 вищезазначене рішення Алуштинської міської ради скасоване, а договір оренди земельної ділянки визнаний недійсним.

Так, стосовно посилань відповідача на реорганізацію відповідача, як на підставу відсутності в нього права користування земельною ділянкою, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на факти, встановлені Постановами Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2008р., Вищого господарського суду України від 05.11.2008р. у справі № 2-13/12314-2007, Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2009р. у справі № 2-5/2307-2009, які не потребують доказування в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, суд не може прийняти посилання відповідача в якості належних з огляду на те, що пунктом 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У вищенаведених справах мав місце інший субєктний склад, отже застосування приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в даному випадку, є неприпустимим.

Як вбачається з Державного акту на право постійного користування землею, який виданий Колективному підприємству Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» земельна ділянка площею 9, 3833 га надається у постійне користування відповідно до рішення Алуштинської міської ради народних депутатів від 28.05.1999 № 398 ( а.с. 14 т.1).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Колективного підприємства «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак», затвердженого 30.01.96, Колективне підприємство «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» являється спортивним закладом Федерації профспілок України і переданий в управління Центральній раді спортивного товариства профспілок «Україна» у відповідності з постановою президії Федерації профспілок України № П-17-14 від 27.12.94 . КП «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» згідно п.1.1 Статуту є правонаступником «Олімпійського учбово-спортивного центру «Спартак».

Згідно з постановою Президії Федерації профспілок України від 26.11.03 № П-7-1г, КП «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» у м. Алушта, як спортивний заклад Федерації профспілок України, було перейменовано в «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак», який, відповідно до п.1.1 Статуту, є правонаступником Колективного підприємства «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак».

Відповідно до постанови Президії Федерації профспілок України від 08.12.05 №П-23-4 «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» було перейменовано в Заклад Федерації професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак», який відповідно до п.1.1 Статуту є правонаступником «Олімпійського учбово-спортивного центру «Спартак».

В подальшому, постановою Президії Федерації профспілок України від 21.09.06 №П-6-27 було затверджено нову редакцію Статуту Закладу ФПУ «ОУСЦ «Спартак», пунктом 1.1 якого прямо передбачено, що Заклад Федерації професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак», являється правонаступником «Олімпійського учбово-спортивного центру «Спартак».

Приписами статті 108 Цивільного кодексу України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Тобто, в даному випадку зміна організаційно-правової форми позивача не призвела до автоматичної втрати права користування земельною ділянкою, як на те посилається відповідач.

А матеріали справи не містять будь-яких доказів позбавлення права позивача на користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний обєкт.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2009р. у справі № 8/105-09 спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна визнаний дійсним.

В рамках даного спору розглядалась сама форма договору і вищенаведеним рішенням договір визнаний дійсним без подальшого нотаріального посвідчення.

На підставі чого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на спірну будівлю кафе. ( а.с. 69 т.1).

Проте, детально дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного:

Як зазначено в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Імідж» є власником незавершеного будівництва обєкту нерухомого майна будівлі кафе,що розташована за адресою Україна, АДРЕСА_4 на підставі Рішення Господарського суду АР Крим від 03.06.2004р. по справі № 2-20/8248-2004 ( а.с. 66 т.1).

Пунктом 1 статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В даному випадку, право власності на спірний обєкт за початковим власником зареєстрований на підставі рішення Господарського суду.

Пунктом 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Пунктом 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Таким чином, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.10.2008р. ТОВ «Імідж» повинно було бути законним власником цього майна.

Статтею 4-7 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Визнаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна дійсним Господарський суд Дніпропетровської області виходив з дослідження факту ухилення Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору, проте не досліджував правову дієздатність сторін в договорі.

Тоді як, судом встановлено, що Постановою Вищого Господарського суду України від 14.09.2010р. рішення Господарського суду АР Крим від 03.06.2004 року по справі № 2-20/8248-2004, на підставі якого ТОВ «Імідж» набуло право власності на оспорюваний обєкт, скасоване.

Таким чином, не можна вважати ТОВ «Імідж» законним власником майна, яке воно продало ФОП ОСОБА_2.

Отже, мало того, що правові підстави для забудови ТОВ «Імідж» земельної ділянки відпали, оскільки договір оренди землі визнаний недійсним рішеннями суду, як вже описане вище, так і безпосередньо право власності на спірний обєкт, що було зареєстроване за ТОВ «Імідж» не має правого підґрунтя.

Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В пункті 16 Інформаційного листа від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу? Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Пунктом 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Господарський суд, приймаючи рішення, має правовизнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, дослідивши спірний договір детально, суд встановив порушення вимог законодавства при його укладанні , що є підставою для визнання його недійсним.

Стосовно посилань відповідача, що оскільки на теперішній час вона не є власницею спірного обєкту, то й не може бути відповідачкою в рамках спору, суд вважає за необхідне зауважити, що однією з вимог в рамках даного спору, є визнання договору, укладеного між ТОВ «Імідж» та відповідачкою недійсним. За даним договором відповідачка є безпосередньою стороною покупцем. Отже, оскільки ТОВ «Імідж» на момент розгляду спору ліквідований та не може бути стороною у справі, відповідачем у справі про визнання недійсним договору може бути тільки ФОП ОСОБА_2.

Крім того, позивач просить суд визнати за ним право власності на незакінчене будівництвом нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити наступне:

Главою 24 Цивільного кодексу України передбачені підстави для набуття права власності на майно.

Позивач посилається на необхідність вирішення долі недобудованої споруди, проте з юридичної точки зору, для визнання права власності на майно у суду повинні бути законні обґрунтовані підстави.

Пунктом 5 статті 376 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте при детальному дослідженні обставин справи, суд встановив, що на теперішній час власниками спірного обєкту є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується укладеним договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15.04.2010р. ( а.с. 70-71), який на момент розгляду справи не визнаний недійсним.

Дослідження вищенаведеного договору та його дійсності не є предметом розгляду в рамках даного спору, отже суд, будучи позбавленим права виходити за межі позовних вимог, не надає йому правової оцінки.

Жодних підстав, на яких суд мав би можливість визнати право власності на обєкт за позивачем, останнім не надано.

На теперішній момент спірний обєкт є власністю осіб, що не є відповідачами у справі.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" зазначалося, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пунктом 1 статі 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не надано жодних доказів наявності в нього підстав для визнання за ним права власності на спірний обєкт, особливо з врахуванням того факту, що позов предявлений до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, яка не може бути відповідачкою за вимогою про визнання права власності на обєкт, якій їй вже не належить.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання права власності на спірний обєкт за позивачем не підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.10.2008р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імідж» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недійсним.

3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Закладу Федерації професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» (98500, АДРЕСА_4 ідентифікаційний код 02651769) 85, 00 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.