Рішення № 16796497, 05.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2011Справа №5002-32/1958-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея» (98100, АР Крим, м. Феодосія, пр.. Айвазовського, 27, ідентифікаційний код 31164553 ).

До відповідача Феодосійської міської ради (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Земська, 4 ).

Про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2, довіреність № 30 від 21.06.2011р. у справі

Від відповідача ОСОБА_3, довіреність № 02-29-3584 від 29.12.2010р. у справі.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Медея» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Феодосійської міської ради про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.04.2008р. та додаткової угоди до договору від 19.05.2009р., а саме позивач просить визнати недійсним оспорюваний договір в частині пункту 5 « нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить станом з 28.03.2008р. по 05.09.2008р.: ділянка № 1 2218789,99грн., ділянка № 2 -590663,12 грн., ділянка № 3 -599746, 37 грн., ділянка № 4 172326, 56 грн.» та в частині нової редакції відповідно до додаткової угоди до договору пункт 5 « нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить станом з 01.01.2009р. по 13.04.2010р.: ділянка № 1 5871576, 82 грн., ділянка № 2 -1214867, 45 грн., ділянка № 3 -1307254, 04 грн., ділянка № 4 534683, 32 грн.», а також договір в частини пункту 9: «орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 28.03.2008р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 107445, 78 грн. за рік, у тому числі : ділянка № 1 -66563, 70 грн., ділянка № 2 17719, 89 грн., ділянка № 3 17992, 39 грн., ділянка № 4 5169, 80 грн.» та в частині нової редакції пункту 9 договору відповідно до додаткової угоди: «орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 01.01.2009р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 267851, 44 грн. за рік, у тому числі : ділянка № 1 -176147, 30 грн., ділянка № 2 36446, 02 грн., ділянка № 3 39217, 62 грн., ділянка № 4 16040, 50 грн.»

Ухвалою господарського суду від 13.05.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 24.05.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 24.05.2011р., від 09.06.2011р., від 23.06.2011р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 02.06.2011р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, обчислення орендної плати повинно було здійснюватись з моменту державної реєстрації договору та додаткової угоди до нього.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення безпідставністю позовних вимог.

05.07.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою позивач доповнив заявлені позовні вимоги, вимогою щодо викладення пунктів договору від 14.04.2008р. в наступних редакціях: 5 « нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить на момент державної реєстрації договору оренди землі.: ділянка № 1 2218789, 99 грн., ділянка № 2 -590663,12 грн., ділянка № 3 -599746, 37 грн., ділянка № 4 172326, 56 грн.», в частини пункту 9: «орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 107445, 78 грн. за рік, у тому числі : ділянка № 1 -66563, 70 грн., ділянка № 2 17719, 89 грн., ділянка № 3 17992, 39 грн., ділянка № 4 5169, 80 грн.» , та в частині нової редакції відповідно до додаткової угоди до договору пункту 9: «орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з дати державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі від 05.09.2008р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 267851, 44 грн. за рік, у тому числі : ділянка № 1 -176147, 30 грн., ділянка № 2 36446, 02 грн., ділянка № 3 39217, 62 грн., ділянка № 4 16040, 50 грн.».

Суд вважає за необхідне уточнення позивача в частині п. 4 залишити без розгляду у звязку з наступним.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-6 було внесено зміни до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, у якій зокрема зазначено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У звязку з тим, що вказаний закон набрав чинності 30.07.2010р., то розгляд справи повинен здійснюватись у відповідності з чинною редакцією ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, у звязку з тим, що розгляд справи по суті розпочатий 02.03.2011р., про що сторони були повідомлені у судовому засіданні, то прийняти уточнення позивача, яке фактично є зміною предмету позову , не вбачається можливим та повинно бути залишене судом без розгляду.

Відповідно до рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 04.08.2010р. № 4 заяви (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Отже, суд вважає подальший розгляд справи здійснюватиме в межах первісно заявлених позовних вимог.

Що стосується виправлення технічної помилки яку виявив позивач та виправив у вищенаведеній заяві, то суд приймає зазначені виправлення визначені у прохальній частині у пунктах 2,3 зазначеної заяви.

05.07.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи у звязку із необхідністю надання додаткових доказів.

Судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначений виключний перелік підстав для відкладення розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки, досліджуючи матеріали справи, суду сталі зрозумілі взаємовідносини сторін та характер позовних вимог, додаткові докази позиції позивача не потребуються, бо суттєво не вплинуть на рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея» ( Орендар) ( позивач) та Феодосійською міською радою (Орендодавець) (Відповідач) був укладений договір оренди землі (а.с. 17-22).

19.05.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея» ( Орендар) ( позивач) та Феодосійською міською радою (Орендодавець) (Відповідач) було укладено додаткову угоду до договору ( а.с.23)

Згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Так, позивач просить суд визнати недійсними пункт 5 договору ( обєкт оренди), пункт 9 договору (орендна плата) та зміни, внесені в ці пункти додатковою угодою, мотивуючи свої вимоги тим, що зобовязання з оплати орендної плати виникло у позивача лише з моменту державної реєстрації договору та додаткової угоди до нього.

Пунктом 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Що і було зроблено Феодосійською міською радою, як це вбачається з договору оренди.

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вже зазначено вище, позивач просить суд визнати недійсними дві істотні умови договору, в іншій частині ,як то вважає позивач, умови договору повинні продовжувати свою дію.

Обґрунтовуючи свої заперечення на строки оплати орендної плати, погоджені в договорі, позивач посилається на те, що вони повинні починати перебіг з моменту державної реєстрації, проте його вимога викладена саме в контексті визнання пунктів договору недійсними, а не у якості зміни умов договору.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Предметом позову по даній справі є саме визнання пунктів договору оренди та пунктів додаткової угоди до нього недійсними, проте не зміна умов договору.

Позивач не надав жодного правового обґрунтування недійсності пунктів договору, які він просить визнати недійсними.

Правова позиція та доказу вальна база позивача ґрунтується на обґрунтуванні інших строків нарахування орендної плати, проте не надає підстав для можливості вважати оспорювані пункти договору недійсними.

Пунктом 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, позивач вважає за можливе визнати недійсними пункти договору, що стосуються нормативної грошової оцінки земель, переданих в оренду, та орендної плати, проте продовжувати користуватись земельною ділянкою на підставі пунктів договору, що залишились незмінними, бо вважає, що недійсність оспорюваних пунктів не потягне за собою недійсності договору вцілому.

Проте, норми діючого законодавства не передбачають можливості дії договору оренди землі без погодження сторонами орендної плати та обєкту оренди.

Крім того, як вже було зазначено вище, позивач не надав доказів недійсності спірних пунктів в розумінні вимог діючого законодавства.

Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Тобто більш пізні дати державної реєстрації договору оренди та додаткової угоди до нього, ніж дати підписання цих документів не є правовою та обґрунтованою підставою для визнання оспорюваних пунктів недійсними.

Правомірність же зміни строків нарахування орендної плати та нормативної грошової оцінки земельних ділянок не є предметом розгляду в рамках даної справи, та оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, ним не надається правова оцінка можливості таких змін.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем всупереч вимогам діючого законодавства, не надано доказів того, що зміст оспорюваних пунктів договору та додаткової угоди суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, чи інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Що оспорювані пункти, вчинені особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності. Що волевиявлення сторін договору та додаткової угоди не було вільним або не відповідало їх внутрішній волі. Що оспорювані пункти договору та додаткової угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Що би в свою чергу могло понести наслідком визнання цих пунктів недійсними.

Не можуть бути прийняті посилання позивача на приписи статті 18 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, оскільки ніхто не оспорює моменту набрання чинності договору та додаткової угоди до нього, тобто моменту, коли умови договору почали діяти.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведена недійсність оспорюваних пунктів договору та додаткової угоди до нього, а його правова позиція спростовується матеріалами справи та нормами діючого законодавства.

Судові витрати покладаються на позивача згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.