Постанова № 1675857, 23.05.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23.05.2008 р.                                                                                                     № 8/45

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомДочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

До1)          Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

2)          Державної податкової адміністрації у м. Києві

Провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень За участю представників сторін від позивача: Шемяткін О.О. за дов. № 02-2008/Legal від 28.01.2008 р., Клим В.І. за дов. № 02-2008/Legal від 21.02.2008 р.

від відповідача 1: Большакова К.А за дов. № 1056/9/10-209 від 01.02.2008 р.

від відповідача 2: Мисливий І.Ю. за дов. № 579/9/10-405 від 19.03.2008 р.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд»звернулося до суду з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2007 р. № 0004342303/0 в частині нарахування 2309893 грн. (у т. ч. 1890432 грн. –основний платіж, 419461 грн. –штрафні (фінансові) санкції), від 07.12.2007 р. № 0007792303/3; від 10.09.2007 року № 3278/10/25-114 з урахуванням змін внесених рішенням ДПА у м. Києві від 28.11.2007 р. № 4346/10/25-114.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачами при прийнятті оскаржуваних податкових-повідомлень рішень та рішення були порушені норми чинного законодавства, а саме вказує на те, що податковим органом неправомірно були застосовані положення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.6, 5.3.9 п.5.3, пп.5.4.2, пп.5.4.6 п.5.4, 5.5.2, п.5.5 ст.5, п.6.1 ст.6, п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп.17.1.3, пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідачі проти задоволення позову заперечують, посилаючись на те, що при проведенні перевірки та винесенні спірних податкових повідомлень-рішень та рішення діяли в межах чинного законодавства.

Відповідач1 в акті перевірки від 16.05.2007року №270/23-3/25394566 про результати виїзної планової перевірки позивача за період з 01.01.2006року по 31.12.2006року (стор.26) зазначає, що результати попередньої перевірки позивачем не враховано, і сума 11418321грн. включена до складу валових витрат у рядку 04.9 декларації за 2006рік. Ця сума (11418321грн.) складається в тому числі з суми 2798700грн. (збитки 2004року), яку позивач в порушення ст.86 Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік»неправомірно відніс до складу валових витрат 2006року, та 8619621грн. (11418321грн.–2798700грн.), що не підтверджені документально та в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»віднесені до складу валових витрат 2006 року.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2007 р. № 0004342303/0 в частині нарахування 2309893 грн. (у т. ч. 1890432 грн. –основний платіж, 419461 грн. –штрафні (фінансові) санкції), від 07.12.2007 р. № 0007792303/3; від 10.09.2007 року № 3278/10/25-114 з урахуванням змін внесених рішенням ДПА у м. Києві від 28.11.2007 р. № 4346/10/25-114.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

На підставі направлення від 30.03.2007року №340/23-3, виданого ДПІ у Печерському районі м.Києва, проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ДП з іноземною інвестицією «Сантрейд»вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006року та валютного законодавства за період з 01.01.2006року по 31.12.2006року. За наслідками перевірки складений акт перевірки №270/23-3/25394566 від 16.05.2007року.

За наслідками перевірки ДПІ у Печерському районі встановила завищення валових витрат за 2006 рік в загальному розмірі 11502729 грн., з яких (сума 84408,22грн. позивачем не оскаржується). Решта суми 11418321 грн. (11502729 – 84408,22) –це сума від’ємного значення об’єкта оподаткування, яку позивач зазначив в рядку 08 декларації з податку на прибуток підприємств за 2005рік та яка була перенесена до рядка 04.9 декларації з податку на прибуток за 2006рік. Відповідач1 відзначив в акті перевірки на стор.26, що позивач безпідставно відніс суму 11418321грн. до складу валових витрат 2006року оскільки за результатами попередньої перевірки від’ємне значення об’єкта оподаткування за 2005року було зменшено позивачу на 11418321грн.

В акті перевірки відповідач1 відзначає, що 2798700грн. з 11418321грн. не могли бути враховані позивачем у валових витратах 2006року, оскільки за наслідками попередньої податкової перевірки відповідач1 визначив позивачу від’ємне значення об’єкта оподаткування 2004року в сумі 4930900грн., 2005року в сумі 2798700грн. Оскільки ст.86 Закону України «Про державний бюджет на 2006рік»забороняє використання від’ємного значення 2004року, не використаного протягом 2005року, то сума 2798700грн., на думку відповідача1, безпідставно віднесена позивачем до складу валових витрат. Сума 8619621грн. (11418321грн.–2798700грн.) є сумою, яка, на думку відповідача1, віднесена до складу валових витрат без належного документального підтвердження, оскільки позивачем не були враховані висновки результатів попередньої перевірки. Результати попередньої перевірки зафіксовані в акті перевірки №277/23-7/25394566 від 29.06.2006року про результати виїзної планової перевірки ДП з іноземними інвестиціями «Сантрейд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2005 року («акт попередньої перевірки»).

Оскільки за результатами акта попередньої перевірки позивачу не були донараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток, то відповідач-1 не виносив податкових повідомлень-рішень з податку на прибуток.

За результатами акта перевірки позивачу окрім завищення валових витрат в сумі 11502729 встановлено також заниження валових витрат на суму 3856594грн. у зв’язку із неврахуванням позивачем у податковому обліку відсотків, нарахованих за кредитною угодою. У зв’язку з цим відповідач1 зменшив 11502729грн. на 3856594грн. і з отриманої суми 7646135грн. здійснив розрахунок податкових зобов’язань позивача в сумі 1911534грн. (7646135*25%) –основний платіж та в сумі 424981грн. –штрафні санкції (всього 2336515грн.).

Позивач, не погодившись з донарахованими сумами, розпочав процедуру адміністративного оскарження. За наслідками адміністративного оскарження ДПА у м.Києві прийняла рішення №3278/10/25-114 від 10.09.2007року, яким додатково донарахувала позивачу податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1722644 грн. (з яких 430423 грн. –основний платіж, а 1292221грн. –штрафна санкція). Після цього відповідач2 рішенням від 28.11.2007року №4346/10/25-114 вніс зміни до свого рішення №3278/10/25-114, змінивши додатково донараховану суму на суму штрафу в розмірі 955767 грн., який застосований на підставі пп.17.1.6 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За наслідком вказаних змін відповідач1 надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення від 07.12.2007року №0007792303/3, яким позивачу визначено суму штрафу в розмірі 955767грн. Таким чином, донарахування податкових зобов’язань на підставі п.18.3 ст.18 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»було скасовано відповідачем2 самостійно шляхом направлення позивачу рішення від 28.11.2007року №4346/10/25-114.

Позиція відповідачів, викладена у відзивах, повністю співпадає з викладеною в акті перевірки та рішеннях.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Щодо порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Як випливає з матеріалів справи, сума 11418321грн. (з урахуванням уточнюючого розрахунку) є сумою від’ємного значення 2005 року, зазначеною в рядку 08 декларації позивача з податку на прибуток підприємств за 2005рік. В подальшому така сума була перенесена позивачем до рядка 04.9 декларацій з податку на прибуток за 2006 рік.

Перенесення від’ємного значення об’єкта оподаткування 2005 року до валових витрат 2006 року повністю відповідає вимогам п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначений пункт передбачає, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідачем1 не наведено в акті перевірки підстав та фактів, які б спростовували те, що сума від’ємного значення позивача у 2005 році дорівнює 11418321грн. Відповідачем1 в акті перевірки також не зроблено посилання на дані документів бухгалтерського та податкового обліку, які б доводили, що позивач зависив суму валових витрат. Протягом судового засідання відповідач1 не надав документів чи інших доказів на підтвердження завищення позивачем валових витрат. Натомість відповідач1 робить посилання на висновки попереднього акта перевірки.

Суд вважає такий спосіб викладення акта перевірки порушенням п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005року. Зазначений пункт передбачає, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з твердженням відповідача1, про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме з тим, що сума від’ємного значення (11418321грн.), відображена в рядку 04.9 декларацій з податку на прибуток за квартал, півріччя, три квартали 2006 року та річній декларації за 2006рік, не підтверджена документально. Ця сума відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»була перенесена позивачем з рядку 08 декларації з податку на прибуток підприємств за 2005рік.

Відповідно до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач1 не навів доказів на підтвердження висновків акта перевірки про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того відповідач1 не довів, з посиланням на норми чинного законодавства, що позивач зобов’язаний був врахувати в податковому обліку з податку на прибуток висновки акта попередньої перевірки, за яким позивачу не було здійснено донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток та не було надіслано податкових повідомлень-рішень.

Незважаючи на викладене, з метою всебічного та об’єктивного розгляду справи суд дослідив висновки акта попередньої перевірки, відповідно до яких відповідач1 зменшив позивачу суму від’ємного значення об’єкта оподаткування 2005року та прийшов до висновку про безпідставність зменшення відповідачем1 від’ємного значення об’єкта оподаткування, зазначеного позивачем в декларації з податку на прибуток за 2005рік.

Як випливає з матеріалів справи позивач задекларував в річній декларації з податку на прибуток 2004року (декларація наявна в матеріалах справи) позитивне значення об’єкта оподаткування в сумі 192600грн. Відповідно до акта попередньої перевірки (стор.28) відповідач1 не погодився з обліком Позивача та визначив об’єкт оподаткування 2004року як від’ємне значення в сумі4930900грн. Така розбіжність в обліку за даними позивача та відповідача1 пояснюється тим, що, як зазначено в акті попередньої перевірки, позивач занизив валові витрати 2004року на суму 5163753грн. Ця сума складається з суми відсотків, нарахованих позивачем за кредитом, отриманим від нерезидента. Відповідно до акта попередньої перевірки позивач одночасно зависив валові витрати на суму вартості послуг аудиторів в розмірі 40327грн. З огляду на наведені в акті попередньої перевірки розрахунки, від’ємне значення 2004року складає 4930900грн. та розраховується як: 5163753грн. (сума неврахованих позивачем відсотків) – 40327грн. (сума вартості послуг аудиторів) –192,6 тис. грн. (позитивне значення об’єкта оподаткування 2004року, визначене позивачем самостійно в декларації за 2004рік).

Як вбачається з матеріалів справи позивач задекларував в декларації за 2005рік (декларація наявна в матеріалах справи) від’ємне значення об’єкта оподаткування в сумі 19133200грн. Відповідно до акта попередньої перевірки (стор.39) відповідач1 визначив об’єкт оподаткування як від’ємне значення об’єкта оподаткування в сумі 2798700грн. Така різниця (в сумі 16334500грн.) відповідно до акта попередньої перевірки полягає в тому, що позивач зависив у 2005році валові витрати на суму 14052377,45грн., занизив валові витрати на суму 4930900грн., а також занизив валові доходи на суму 7214012грн. (несвоєчасне відображення продажу товару відвантаженого на експорт, з чим позивач погодився та подав уточнюючі розрахунки до річних декларацій з податку на прибуток за 2006рік). Після подання уточнюючого розрахунку сума від’ємного значення об’єкта оподаткування склала 11418321грн.

Відповідно до акта попередньої перевірки валові витрати позивача занижені по наступним епізодам: 580941,5грн. –витрати, пов’язані зі страхуванням майна; 467035,95грн. –витрати, пов’язані з оплатою послуг аудиторів; 13004400грн. –витрати, пов’язані зі сплатою процентів за кредитними угодами. Валові витрати, відповідно до акта попередньої перевірки, занижені у зв’язку із тим, що позивач не врахував від’ємне значення об’єкта оподаткування за 2004рік, яке було визначено відповідачем1 в цьому ж акті попередньої перевірки.

З акта попередньої перевірки вбачається, що (стор. 29 –31) відповідач1 з посиланням на порушення позивачем пп.5.4.6 п.5.4 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначив завищення позивачем суми валових витрат у зв’язку із віднесенням до складу валових витрат суми страхової премії у розмірі 580941,5грн.

Як випливає з матеріалів справи позивач на підставі пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відніс до складу валових витрат суму страхової премії у розмірі 580941,5грн., яку він сплатив відповідно до Генерального договору страхування майна №065600012 від 01.02.2005року, що був укладений між позивачем та ЗАТ СК «АІГ Україна»(«договір страхування»). Сплата страхової суми підтверджується платіжним дорученням №5066 від 28.03.2005року.

Страхуванню за договором страхування підлягало як майно, що належало позивачу, так і ризики, пов’язані із здійсненням ним господарської діяльності. Так, відповідно до статей VIII, IX Сертифікату страхування, до статті 3 Умов страхування, що є невід’ємними частинами договору страхування, таким застрахованим майном були будівлі, машинне обладнання, установки та увесь інший вміст, товарні запаси, що належали позивачу.

Крім цього, позивачем була надана та залучена до матеріалів справи бухгалтерська довідка, з якої вбачається, що балансова вартість застрахованого майна постійно збільшувалась, починаючи з 01.02.2005року до 01.10.2005року (тобто, протягом періоду страхування). Так, балансова вартість лише товарних запасів до закінчення періоду страхування перевищила суму ліміту відповідальності щодо них, зазначену у статті ХІ Сертифікату страхування. А саме, станом ще на 01.09.2005року балансова вартість товарних запасів склала 325527019,88грн. Станом на 01.10.2005 року вона склала 333779219,92грн., в той час, як ліміти відповідальності стосовно товарних запасів були встановлені в договорі страхування на рівні 255226906,92грн. Це саме стосується балансової вартості основних фондів (обладнання та будівель), яка станом на 01.09.2005року виросла до 9532697,93грн.; станом на 01.10.2005року –до 9780641,97грн., станом на 01.11.2005року –до 10141382,14 грн., в той час як ліміт відповідальності стосовно будівель і обладнання становив за договором страхування в цілому 10796972,88грн.

Відповідно до ч.15 ст.9 Закону України «Про страхування», при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Зважаючи на це, суд вважає обґрунтованим встановлення лімітів відповідальності за договором страхування в такому розмірі, як вони були встановлені у статті ХІ Сертифікату страхування.

Також за договором страхування страхуванню підлягали ризики позивача, пов’язані із здійсненням господарської діяльності. Такі ризики були передбачені пунктом ІХ Сертифікату страхування, («Перерва у Діяльності»), що є невід’ємною частиною договору страхування. Зазначеними ризиками є втрата валового прибутку, отримуваного від застрахованої діяльності, що зазначена у пунктіІV. В пункті ІV «Природа діяльності страхувальника»Сертифікату страхування зазначено, що такою діяльністю є виробництво та збут соняшникової олії. З матеріалів справи вбачається, що позивач займався діяльністю, прямо пов’язаною з виробництвом зазначеної продукції. А саме, позивач на давальницьких умовах надавав сировину (насіння соняшника) для виготовлення соняшникової олії за Договорами від 27.04.2005року №327/02-2005 та від 18.02.2005року №162/02-2005, укладеними із ЗАТ «Пологівський маслоекстракційний завод».

Відповідно до пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться, серед іншого, будь-які витрати зі страхування майна платника податку, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що витрати, понесені позивачем за договором страхування в сумі 580941,5грн., пов’язані із господарською діяльністю та правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат протягом 2005року. Факт понесення витрат підтверджено документально (платіжне доручення №5066 від 28.03.2005року залучено до матеріалів справи).

Як випливає з акта попередньої перевірки (стор. 31 –33) відповідач1 з посиланням на порушення позивачем п.5.1, пп.5.3.6, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановив безпідставне віднесення до складу валових витрат вартості послуг, наданих аудиторською компанією ЗАТ «Делойт енд Туш Юкрейн Сервісез Компані», в сумі 507363,41грн. Відповідач1 визнав неправомірним віднесення до валових витрат вартості послуг аудиторів з огляду на те, що аудиторські висновки, підготовлені компанією ЗАТ «Делойт енд Туш Юкрейн Сервісез Компані», були надані аудиторам групи «Бунге». У зв’язку з цим відповідач1 кваліфікував витрати позивача по сплаті послуг аудиторів як такі, що підпадають під обмеження, встановлені пп.5.3.6 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.5.3.6 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдінгових компаній, які є окремими юридичними особами. Під терміном «холдингові компанії»слід розуміти юридичних осіб, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи, відповідно до пункту1.26 цього Закону.

В той же час відповідач1 не врахував та не застосував норму, яка підлягає застосуванню в розглядуваному випадку, а саме положення пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначений підпункт передбачає, що до складу валових витрат відносяться, серед іншого, витрати на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку. Суд погоджується з твердженнями позивача, що зазначена норма є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню у випадку проведення добровільного аудиту.

Поняття аудиту розкрито у ст.4 Закону України «Про аудиторську діяльність»(в редакції закону, чинній на час укладання та виконання договорів), яка передбачає, що аудит –це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Тобто, відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність»аудит –це перевірка звітності підприємства та іншої документації з метою визначення достовірності. Зазначена стаття Закону також передбачає, що аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів. Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про аудиторську діяльність» користувачами бухгалтерської звітності можуть бути, серед іншого, власники, засновники господарюючого суб'єкта, кредитори, інвестори. Користувачі бухгалтерської звітності мають право виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок в межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність, серед іншого, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, вищенаведені норми передбачають обов’язок будь-якого підприємства, в тому числі позивача, надавати засновнику (власнику) фінансову звітність відповідно до установчих документів.

Також матеріалами справи встановлено, що відповідно до п.11.2 статуту позивача, позивач зобов’язаний на вимогу власника надавати йому зведену бухгалтерську звітність англійською мовою. Відповідно до п.11.7 статуту позивача, власник має право одержувати будь-яку інформацію щодо фінансового стану позивача, його прибутки та збитки.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства та статуту позивача, позивач був зобов’язаний надати на вимогу власника інформацію щодо фінансової звітності позивача. У зв’язку з цим позивачем були укладені договори з аудиторською компанією ЗАТ «Делойт енд Туш Юкрейніан Сервісез Компані», а саме: угода №8839/А-04 від 04.10.2004року; угода №8974/А-04 від 15.11.2004року; угода №11107/А-05 від 04.07.2005року; угода №11603/А-05 від 04.10.2005року («Угоди»).

Відповідно до Угод аудиторська компанія на підставі документів фінансового та податкового обліку позивача підготувала аудиторські висновки. Як встановлено матеріалами справи, факт отримання від аудиторської компанії послуг, обумовлених вищенаведеними угодами, та здійснення позивачем оплати цих послуг підтверджується: актом приймання-передачі послуг від 29.10.2004року за угодою №8839/А-04 від 04.10.2004року; актом приймання-передачі послуг від 23.02.2005року за угодою №8974/А-04 від 15.11.2004року; актом приймання-передачі послуг від 26.12.2005року за угодою №11107/А-05 від 04.07.2005року; актом приймання-передачі послуг від 13.02.2006року за угодою №11603/А-05 від 04.10.2005року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вартість послуг, наданих аудиторською компанію ЗАТ «Делойт енд Туш Юкрейніан Сервісез Компані», відноситься до складу валових витрат позивача на підставі пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»як витрати на проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

Що стосується застосування відповідачем1 пп.5.3.6 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то таке застосування є безпідставним, оскільки позивач не здійснював утримання холдінгових компаній, а здійснював оплату вартості послуг аудиторської компанії, яка надавала послуги на підставі відповідних договорів з позивачем.

Також суд не вбачає будь-яких фактів порушення позивачем пп.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що пояснюється наступним. Відповідно до ч.4 пп.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Факт надання послуг аудиторською компанією підтверджуються актами приймання-передачі послуг, які були наведені вище.

Крім того, судом приймаються до уваги доводи позивача щодо того, що послуги Аудиторської компанії були використані позивачем, окрім забезпечення власника інформацією щодо фінансової звітності, також під час отримання позики у компанії «Бунге Сайпрус Лімітед»(Кіпр). Позивачем до матеріалів справи була залучена належним чином засвідчена копія листа компанії «Бунге Сайпрус Лімітед»від 25.05.2007року, з якого вбачається, що дана компанія при прийнятті рішення щодо надання позивачу згаданої позики, а також її пролонгації, виходила з аудиторських висновків Аудиторської компанії, підготовлених відповідно до Угод.

Як випливає з акта попередньої перевірки (стор. 33 –35) відповідач1 з посиланням на порушення позивачем пп.5.5.2 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визнав неправомірним віднесення до складу валових витрат суми відсотків за кредитними угодами в розмірі 13004400грн.

Як випливає з матеріалів справи сума 13004962грн. є сумою відсотків, нарахованих позивачем протягом 2004р. за кредитними договорами, укладеними з непов’язаними особами. Так відповідно до наданих позивачем бухгалтерської довідки та кредитних договорів протягом 2004р. Позивачем були нараховані відсотки за наступними договорами:

Договір №19/1-207/2003 від 15 грудня 2003р., укладений з АКБ «Райффайзенбанк Україна»(сума нарахованих відсотків 4628346,9грн.);

Договір №224 від 1 жовтня 2004р., укладений з АКБ «Сітібанк (Україна)»(сума нарахованих відсотків 1105401,82грн.);

Договір від 13.07.2004р., укладений з «БНП Паріба»(сума нарахованих відсотків 7628691,78грн.).

Зазначені відсотки не були віднесені позивачем до складу валових витрат протягом 2004р., про що свідчать дані бухгалтерського обліку (бухгалтерська довідка наявна в матеріалах справи). Як випливає з пояснень позивача відсотки не були включені до складу валових витрат 2004року помилково, а тому позивач скористався положенням пп.5.2.7 п.5.2 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначена норма передбачає, що до складу валових витрат відносяться суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат 2005року суми відсотків в розмірі 13004962грн. нарахованих протягом 2004року.

Суд також бере до уваги те, що з 13004962грн. –суми відсотків 2004р., врахованих в податковому обліку 2005р., відповідач1 визнав 5163753,34грн. як витрати IV кварталу 2004р. (стор.28 Акта попередньої перевірки). Решта сума відсотків не була врахована відповідачем1 без наведення будь-якого обґрунтування та посилання на документи бухгалтерського та податкового обліку.

Суд не бере до уваги висновки акта попередньої перевірки щодо віднесення позивачем до складу валових витрат 2005року відсотків в сумі 11477900грн., нарахованих за договором про надання позики №06-2005/01 від 13.06.2005р., укладеним з компанією «Бунге Кіпр Лімітед», та відсотків в сумі 1526493грн., нарахування яких не підтверджується даними бухгалтерського обліку, оскільки такі висновки не підтверджуються матеріалами справи. В акті попередньої перевірки відсутні докази на підтвердження таких висновків, а протягом судового засідання відповідач1 не надав суду доказів правомірності висновків акта попередньої перевірки.

Натомість позивач надав суду бухгалтерські довідки які підтверджують, що нараховані за кредитним договором з пов’язаною особою відсотки в сумі 11477948,59грн., не були віднесені до складу валових витрат у 2005р. з огляду на обмеження, встановлені пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того суд бере до уваги пояснення позивача, з яких вбачається, що договір з компанією «Бунге Кіпр Лімітед»був укладений 13 червня 2005р., а відсотки за договором почали нараховуватись лише з липня 2005р. Таким чином, в декларації за півроку 2005року з податку на прибуток не могли бути відображені відсотки за договором з компанією «Бунге Кіпр Лімітед». В той же час в декларації за півроку за 2005рік позивачем було відображено суму 12474300,17грн. (з 13004962грн.) відсотків, не врахованих у податковому обліку 2004р. Решта суми відсотків 2004р. у розмірі 530661,83грн. була включена до декларації з податку на прибуток за три квартали 2005р. (розрахунок відсотків за кредитами в бухгалтерському та податковому обліку 2004 –2005років наявний в матеріалах справи).

Суд також погоджується з твердженням позивача, що сума відсотків в розмірі 1526493грн., яка відповідно до акта попередньої перевірки не підтверджується документально, була розрахована відповідачем1 штучно, шляхом віднімання відсотків, нарахованих за кредитними договорами протягом 2005р. відповідно до даних бухгалтерського обліку (27651426,57грн.), від відсотків за кредитними договорами, відображених в податковому обліку (29177919,97грн.). При цьому відповідач1 не взяв до уваги те, що за даними бухгалтерського обліку позивача протягом 2005р. були нараховані відсотки за кредитними угодами та договором позики в сумі 27651426,57грн. Однак до податкового обліку було віднесено лише 16173477,98грн. Решта суми 11477948,59 (27651426,57-16173477,98) не була врахована Позивачем в податковому обліку з огляду на обмеження, встановлені п.5.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме не були віднесені відсотки, нараховані за договором з компанією «Бунге Кіпр Лімітед».

В той же час в податковому обліку були враховані відсотки, помилково невраховані в попередньому році в сумі 13004962грн. Таким чином 16173477,98грн. (відсотки 2005року) та 13004962грн. (відсотки 2004року) разом дають 29177919,97грн., суму відсотків, віднесених до складу валових витрат у 2005році.

Щодо порушення ст.86 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік».

В акті перевірки (стор.26) відповідачем1 зазначено, що за результатами попередньої виїзної планової перевірки від’ємне значення об’єкту оподаткування позивача становить: за 2004 рік –4930900 грн.; за 2005рік –2798700 грн. Таким чином, неправомірно відносились до складу валових витрат протягом 2006 року збитки 2004 року не погашені прибутком 2005 року в розмірі 2798700 грн. Таким чином, Підприємством порушено ст.86 Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік»та пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем положень ст.86 Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік»з огляду на наступне.

Як випливає з матеріалів справи в декларації позивача з податку на прибуток за 2004рік зазначено позитивне значення об’єкта оподаткування в сумі 192600грн. Таким чином, за даними податкового обліку позивача він не використовував протягом 2006року від’ємне значення об’єкту оподаткування 2004року. При цьому відповідач1 не довів з посиланням на норми чинного законодавства, що позивач зобов’язаний враховувати висновки акта попередньої перевірки.

Суд також погоджується з твердженням позивача, що навіть за умов наявності у позивача від’ємного значення об’єкта оподаткування за наслідками 2004 та 2005 років у розмірах, визначених відповідачем1 в акті перевірки, позивач все одно не допустив завищення валових витрат 2006року та правомірно переніс від’ємне значення 2005року в сумі 11418321грн. до рядка 04.9 декларації з податку на прибуток за 2006р., що пояснюється наступним.

Пунктом 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Тобто відповідно до наведеної норми розрахунок об’єкту оподаткування виконується наростаючим підсумком з врахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року в складі валових витрат. Отже даний пункт встановив певну черговість обліку валових витрат –облік наростаючим підсумком. Це означає, що спочатку валові доходи зменшуються валовими витратами першого кварталу, а при їх нестачі валовими витратами другого кварталу і так далі.

Такий же принцип міститься в п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким платник податку подає декларацію з податку на прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком, з розрахунком від’ємного значення об’єкта оподаткування попередніх податкових періодів. Таким чином, наростаючим підсумком розраховуються як валові витрати, так і валовий доход, що підтверджується порядком заповнення декларації по податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що в річній декларації Позивача за 2005рік був задекларований валовий дохід в сумі 2358023400грн. Тобто була задекларована сума доходу, яка перевищує суму від’ємного значення (визначену відповідачем1). В декларації за перший квартал 2005року позивачем була задекларована сума доходу, яка також перевищує від’ємне значення (визначене відповідачем1). Отже, виходячи з принципу ведення податкового обліку наростаючим підсумком, всі валові витрати першого кварталу 2005 року (з врахуванням від’ємного значення) були використані для зменшення валового доходу 2005року. Тому якщо б позивач включив до складу валових витрат суму від’ємного значення об’єкту оподаткування 2004року (визначеного відповідачем1), то зазначена сума також повністю була б використана для зменшення валового доходу 2005р. Відповідно у декларацію за 2006рік було б перенесено лише від’ємне значення об’єкту оподаткування 2005року.

Суд також приймає до уваги той факт, що норма стосовно обмеження перенесення від’ємного значення попереднього року, з'явилася в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»лише у 2007 році і стосувалася включення до складу валових витрат 2007року від’ємного значення об’єкта оподаткування 2006 року (п. 22.13 Закону). Обмеження щодо віднесення до складу валових витрат 2006року суми від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року були передбачені лише Законом України «Про державний бюджет України на 2006рік»(ст. 86).

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»порядок розрахунку оподаткованого прибутку може встановлюватися і змінюватись лише шляхом внесення змін до цього Закону. Оскільки зміни в Закон «Про оподаткування прибутку підприємств»внесені не були, то положення Закону про бюджет не можуть встановлювати порядок оподаткування податком на прибуток. Такий висновок наразі підтверджений рішеннями Конституційного Суду України у справі №1-29/2007 від 9 липня 2007року та у справі №10-рп від 22.05.2008року. В зазначених рішеннях Конституційний суд України дійшов висновку, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Щодо застосування штрафних санкцій.

Як випливає з матеріалів справи відповідач1 та відповідач2 визначили позивачу податкові зобов’язання з врахуванням штрафних санкцій. Штрафні санкції були визначені в сумі 1380748грн. з яких 424981грн. визначені на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а 955767грн. на підставі пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 цього Закону. Оскільки, як було наведено вище, суд вважає неправомірним здійснення нарахування позивачу основної суми податкових зобов’язань, нарахування штрафних санкцій в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях є також неправомірним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що під час визначення штрафних санкцій в сумі 955767грн. в податковому повідомленні-рішенні від 07.12.2007р. №0007792303/3 відповідачі допустили порушення пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що пояснюється наступним.

Відповідно пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», передбачені ним штрафні санкції застосовуються лише у наступних випадках: або якщо судом винесене рішення про засудження посадових осіб платника податків за скоєння злочину з ухилення від сплати податків, або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об’єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах.

Щодо першої умови, то відповідачі не навели доказів того, що на момент винесення оскаржуваного рішення, так само як і на даний момент, щодо посадових осіб позивача були винесені які-небудь судові рішення про їх засудження за злочин про ухилення від сплати податків. Отже суд вважає, що підстави, зазначені в першій умові, для застосування розглядуваних фінансових санкцій відсутні.

Також відповідачі не довели наявність підстав, зазначених в другій умові, як самостійний елемент гіпотези правової норми, а саме відсутність декларування «недооціненого»об’єкту оподаткування (який є необхідним складовим елементом гіпотези розглядуваної норми).

Визначення об’єкта оподаткування для різних податків може відбуватися двома основними шляхами: вимірюванням (підвидом якого є розрахунок) чи оцінкою, які є методологічно різними.

Як вбачається із чинного законодавства, термін «оцінка»застосовується в контексті оцінки майна та майнових прав (Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Отже, штраф відповідно до пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»можливо застосовувати не до всіх податкових зобов’язань, а лише до тих, які базуються на оцінці майна або майнових прав, наприклад, до податку на землю або податку на нерухомість.

Що ж стосується такого об’єкта оподаткування як прибуток підприємств, то він визначається не шляхом оцінки, а шляхом вимірювання (розрахунку), що є методологічно відмінним від оцінки.

Відповідно застосування в розглядуваному випадку штрафних санкцій за пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»суд вважає не передбаченим гіпотезою зазначеної норми.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2007 р. № 0004342303/0 в частині нарахування 2309893 грн. (у т. ч. 1890432 грн. –основний платіж, 419461 грн. –штрафні (фінансові) санкції), від 07.12.2007 р. № 0007792303/3; від 10.09.2007 року № 3278/10/25-114 з урахуванням змін внесених рішенням ДПА у м. Києві від 28.11.2007 р. № 4346/10/25-114, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 25.05.2007 р. № 0004342303/0 в частині нарахування 2309893 грн. (у т. ч. 1890432 грн. –основний платіж, 419461 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 07.12.2007 р. № 0007792303/3.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 10.09.2007 року №3278/10/25-114 з урахуванням змін внесених рішенням ДПА у м. Києві від 28.11.2007 р. № 4346/10/25-114.

5. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання постанови: 30.05.2008 р.