Єдиний державний реєстр судових рішень УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "29" червня 2011 р. справа № 18/5007/51/11 Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 01.02.2011р. ;
від відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець (була присутня в судовому засіданні 23.06.2011р.);
розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауелінк-Україна" (м.Київ)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)
про стягнення 24654,00 грн.,
з перервою в судовому засіданні з 23.06.2011р. до 29.06.2011р. згідно ст. 77 ГПК України.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 24654,00грн. заборгованості, з яких: 18000,00грн. - основного боргу, 4500,00грн. - штрафу, 2154,00грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених в письмовому поясненні (а.с.41-42).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2008 року між ТОВ "Пауелінк-Україна" (покупець, позивач) та ФОП ОСОБА_2 (продавець, відповідач), укладено договір №03/11 (а.с.22-24), за умовами якого продавець прийняв на себе зобов'язання поставити, а покупець оплатити та прийняти трубу сталеву ГОСТ 10704-91 Ду 325х6, Ду 325х7 під природний газ, відповідно до умов даного договору (п.1.1 договору).
Загальна вартість товару складає 135000,00грн., в т.ч. ПДВ 20% (22500,00грн.). Кількість товару - 30 тонн. Ціна за 1 тону товару складає 4500,00грн. в т.ч.ПДВ 20% (пункти 2.1; 2.2; 2.3 договору).
Пунктом 2.3 договору сторони погодили умови оплати - 100% передоплата протягом 1 банківського дня з моменту підписання даного договору.
Відповідно до пунктів 3.1; 3.5 договору, строк поставки товару складає 4 календарних дні з моменту здійснення покупцем оплати за товар. Фактом отримання товару покупцем є видаткові накладні, підписані належним чином уповноваженими представниками сторін.
На виконання умов договору позивач згідно рахунку №2 від 28.11.2008р. (а.с.26) здійснив відповідачу попередню оплату за товар на загальну суму 135000,00грн.
Факт здійснення попередньої оплати підтверджується платіжним дорученням №446 від 28.11.2008р. (а.с.25), та не заперечується сторонами.
Так, на виконання умов договору відповідач, в свою чергу, 02.12.2008р. передав позивачу товар - трубу Ф 325, стінка 6,7 за ціною 4500,00грн. з ПДВ у кількості 10 тонн на загальну суму 45000,00грн.; а 16.12.2008р. передав цей же самий товар - трубу Ф 325, стінка 6,7, але за ціною 5625грн. з ПДВ у кількості 16 тонн на загальну суму 90000,00грн.
Факт отримання товару підтверджується накладними №3 від 02.12.2008р. та №4 від 16.12.2008р. (а.с.27) та не заперечується представниками обох сторін.
З наведеного вбачається, що сторони відійшли від умов договору, а саме в частині передбаченої договором кількості та ціни за тонну товару, а саме замість 30 тонн фактично поставлено 26 тонн, а також поставка 16 тонн товару була здійснена по ціні більшій, ніж передбачено умовами договору.
Однак, позивач від прийняття товару по більшій ціні не відмовився, прийняв товар без заперечень, про що свідчать відповідні накладні (а.с.27), які відповідно до п.3.5 договору є підтвердженням факту отримання товару покупцем.
Отже, ФОП ОСОБА_2, було передано товар на всю суму попередньої оплати у розмірі 135000,00грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем в односторонньому порядку було змінено ціну на товар, встановлений договором №03/11, у зв'язку із чим ТОВ "Пауелінк-Україна" було недопоставлено 4 тони товару на суму 18000,00грн., яку позивач, крім іншого, просить стягнути з відповідача.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договорів та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Згідно ст.526 ЦК України, ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Предметом спору у даній справі є правовідносини, що виникли в зв'язку з виконанням договору поставки, а саме: позивач-покупець звернувся з вимогою про часткове повернення суми попередньої оплати за недопоставлений товар, посилаючись на односторонню зміну відповідачем ціни за товар, передбаченої умовами договору.
Із матеріалів справи вбачається, що договір №03/11 був прийнятий сторонами до виконання: позивач здійснив відповідачу попередню оплату за товар, товар був поставлений відповідачем на суму передоплати - 135000,00грн. (45000грн. + 90000грн.), проте сторони відійшли від умов договору, змінивши в процесі виконання договору ціну товару.
Положеннями ст.632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Матеріалами справи стверджується, що сторони в договорі передбачили, що ціна за 1 тону товару складає 4500,00грн. Однак згідно накладної №4 від 16.12.2008р. відповідач передав позивачу товар у кількості 16 тонн за ціною 5625грн. за тонну на загальну суму 90000,00грн., тобто відповідач збільшив ціну товару.
Разом з тим, позивач товар по збільшеній ціні прийняв, від договору не відмовився. Вищенаведеним стверджується схвалення позивачем угоди щодо зміни ціни товару, укладеної його представником шляхом здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.
З врахуванням вищезазначеного, відповідач передав товар на всю суму попередньої оплати у розмірі 135000,00грн.
Посилання позивача на недопоставку товару суд не приймає до уваги з огляду на наступне:
Відповідно до ч.1 ст.669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Так, умовами договору сторони передбачили поставку товару у кількості 30 тонн.
Матеріалами справи стверджується, що товару поставлено у кількості 26тонн на всю суму попередньої оплати.
Статтею 670 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право:
- вимагати передання кількості товару, якої не вистачає,
- або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, що покупцем (ТОВ "Пауелінк-Україна") було вчинено відповідні юридично значимі дії, а саме позивач не вимагав від відповідача передання кількості товару, якої не вистачає та не відмовився від переданого товару. Представник позивача в судовому засіданні повідомив, що позивач від договору не відмовлявся.
Приписами ч.1 ст.688 ЦК України передбачено, що покупець з о б о в ' я з а н и й повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо к і л ь к о с т і, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
Згідно ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач повідомляв відповідача про порушення умов договору в частині кількості поставленого товару, та доказів, що позивач звертався до відповідача з вимогою допоставити товар, також враховуючи те, що відповідач поставив позивачу товар на всю суму сплаченої позивачем попередньої оплати, тому суд вважає, що продавець, тобто відповідач належним чином виконав свій обов'язок поставити товар на суму попередньої оплати у розмірі 135000,00грн.
Оцінивши матеріали справи в сукупності з наведеними нормами законодавства, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 18000,00грн. необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 2154,00грн. процентів за користування чужими коштами, при цьому посилається на ст.536 ЦК України, п.6 ст. 232 ГК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Однак, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування чужими коштами безпідставними, з огляду на наступне:
Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
Згідно ч.2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в с т а н о в л ю є т ь с я д о г о в о р о м , законом або іншим актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами (а.с.4), які за своєю правовою природою та формулою нарахування є пенею.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в р о з м і р і , що встановлюється за з г о д о ю сторін.
В Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" роз'яснюється, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), р о з м і р пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі, при цьому в п.2.1. Роз'яснення вказується, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили к о н к р е т н о г о р о з м і р у відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Як вбачається з умов договору №03/11 сторони не передбачили відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, в т.ч. грошових, у вигляді сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, не визначили конкретний розмір санкцій, а посилання позивача на норми ст.230 Господарського кодексу України не може бути підставою для стягнення пені, оскільки вони визначають загальне поняття штрафних санкцій як виду господарських санкцій та встановлюють особливості їх обчислення. При цьому, законодавством України не встановлено обов'язку сплати пені або відсотків за користування чужими грошовими коштами за порушення грошових зобов'язань суб'єктами господарювання за договором у разі, якщо їх розмір не визначено в договорі.
Отже, оскільки сторони у договорі не передбачили підстави виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача 2154,00грн. суми процентів за користування чужими коштами є безпідставною.
Також позивач просить стягнути з відповідача за невиконання договірних зобов'язань 4500,00грн. штрафу.
Відповідно до п.6.2 договору за порушення строків поставки, вказаних у п.3.1 договору, продавець виплачує штраф покупцю у розмірі 5% від суми недопоставленого товару.
Приписами ч.2 ст.549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Судом встановлено, що дійсно мав місце факт прострочки поставки відповідачем товару по накладній №4 від 16.12.2008р. на 14 календарних днів (оскільки згідно умов договору поставка повинна була відбутись 02 грудня 2008р. а відбулась 16 грудня 2008р.), тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення 5% штрафу від суми 90000,00грн., що складає 4500,00грн.
Разом з тим, здійснивши правову оцінку застосованих позивачем заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, господарський суд вважає за необхідне застосувати приписи статті 233 Господарського кодексу України про випадки зменшення розміру штрафних санкцій.
Так, згідно частини першої цієї статті, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня згідно ст.230 ГК України) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Оскільки позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної поставки відповідачем товару, враховуючи, що станом на день винесення судового рішення по справі, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав у повному обсязі, господарський суд, керуючись п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, вважає за необхідне зменшити розмір застосованого позивачем штрафу до 450,00грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, на суму 4500,00грн. штрафу.
Разом з тим, як зазначалось вище, суд зменшує розмір штрафу до 450,00грн.
Таким чином, до стягнення підлягає сума 450,00грн. штрафу.
Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, при частковому задоволенні позову суми державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Частина 2 цієї ж статті передбачає, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, господарський суд визнав за необхідне покласти сплату державного мита в розмірі 102,00грн. та інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 236,00грн. на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 80, 8285 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Зменшити розмір штрафу до 450,00грн.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пауелінк-Україна" (03048, м.Київ, вул.Медова, 1, літера А, код 33628610)
- 450,00грн. штрафу;
- 102,00грн. витрат по сплаті державного мита;
- 236,00грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В позові відмовити в частині стягнення 18000,00грн. основного боргу та 2154,00грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.
Суддя Соловей Л.А.
Повне рішення складено 04 липня 2011 року
Віддрукувати: 3 прим.
1 - в справу
2 - позивачу
3- відповідачу (рек. з повід).
Судове рішення № 16716684, Господарський суд Житомирської області було прийнято 29.06.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 18/5007/51/11. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: