Постанова № 16639878, 27.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2011 року 15:21 № 2а-3136/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства "Сіті Терм Плюс"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

проскасування повідомлення - рішення № 0002782302/0 від 14.09.2010, № 0002782302/11/48577 від 15.12.2010року

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (дов.від 10.01.201 №б/н)

від відповідача: ОСОБА_3 (дов.від 04.01.11 №3)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.04.2011 року о 15 год. 21 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги заявлені про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2010р. №0002782302/0 та від 15.12.2010р. №0002783302/1/48577.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов, на його думку висновки викладені в акті перевірки від 30.08.2010року є безпідставними і необґрунтованими. Позивач вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень та акту перевірки не враховані вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України в частині визнання правочину фіктивним тільки за рішенням суду, не надано належну оцінку первинних документів, які підтверджують операції позивача з його контрагентами. Тому позивач вважає, що сплативши відповідні суми за отримані послуги на підставі договорів та актів здачі-приймання виконаних послуг, отримавши податкові накладні, ним правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість отриманого товару. Сформований податковий кредит правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а твердження відповідача про відсутність звязку між поставленою продукцією (послугами) та господарською діяльністю ДП «Сіті Терм Плюс»не відповідають дійсності.

За наведених обставин, представник позивача просив суд скасувати податкові повідомлення рішення.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, на його думку під час проведеної перевірки встановлено порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Сіті Терм Плюс», при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662, 655 та 656 ЦК України. Крім того перевіркою встановлено порушення п.7.2.1. п.7.2., п.п.7.4.4. п.7.4., п.п.7.4.5., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97 в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1532387,48 грн. в т.ч. березень 2010р. в сумі - 147061,76 грн., квітень 2010р. в сумі 892055,07 грн., травень 2010р. в сумі 493270,65 грн.

Вказані порушення призвели до прийняті податкових повідомлень-рішень, які на думку відповідача є правомірними, а заявлені позовні вимог не обґрунтованими, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду про наступне.

Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва (надалі відповідач) проведено невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»(далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Онтаріос»за березень-травень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.08.2010р. №5430/23-02/34841002, яким встановлено порушення: ст.662, 655 та 656 ЦК України, п.7.2.1. п.7.2., п.п.7.4.4. п.7.4., п.п.7.4.5., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97 в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1532387,48 грн.

На підставі виявленого порушення відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення, що оскаржуються від 14.12.2010р. №0002782302/0 та від 15.12.2010р. №0002783302/1/48577.

З огляду на зазначене суд акцентує увагу на наступному.

Відповідно до вимог ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Отже, безумовною підставою для визнання правочину недійсним, є вказані підстави, адже відповідно до ст.. 42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво»підприємництво е безпосередня самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як субєкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обовязків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, відповідно до ст. 202 ЦК України.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязує передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Момент виникнення обовязку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обовязок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Враховуючи вищевикладене, правочин нібито укладений між позивачем та підприємствами постачальниками не спричинив реального настання юридичних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (п.2 ст. 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. п.1 ст. 215 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств постачальників у періоді березень травень 2010 року, що свідчить про те, що правочини між позивачем та підприємствами постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99р. №996, бухгалтерський облік є обовязком видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України ««Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99р. №996, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом міністерства фінансів України від 24.05.95 №8 визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їх юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, приз віща і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили i доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).

Згідно п.3.1. Закону України „Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування, кpiм того, того, є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України."

Відповідно до п.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість" „База оподаткування операцій з поставки Toварів послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг))."

У зв'язку з вищевикладеним, у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з підприємством-постачальником в розумінні ст. 3 вищенаведеного Закону.

Крім того, операції позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Тому, позивач не міг фактично здійснювати господарські операції з урахування часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Відповідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова - накладна видається платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу ix отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

п. 1.7 ст.1 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит-сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 вищезазначеного Закону "Податковий кредит звітного періоду складається iз сум податк1в, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (po6iт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (o6iгy) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації"".

Відповідно до положень пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" п.18 "Порядку заповнення податкової накладної від 30.05.97р. №165 зареєстрованого в Мінюсті України 13.06.97р. №233/2037 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями.

В порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.4.п.7.4, п.п. 7.4.5.п.7.4 ст. 7 №168/97-ВР позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 1 532'387,48 грн.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені законом.

Враховуючи те, що у позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби то операції позивача не є його господарською діяльністю, в розумінні п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регуляторною, постійною і суттєвою.

З огляду на вищевикладене, враховуючи докази наявні в матеріалах справи, пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, про відмову в заявлених позовних вимогах. На думку суду, відповідач, як субєкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведеної перевірки, тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 97, 160-167 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст. 185- 187 КАС України

Суддя І.А. Качур