Постанова № 16639852, 14.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 квітня 2011 року                     № 2а-18179/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомЗакрите акціонерне товариство "БАНК НРБ"

до Спеціалізована державна податкова інспекція у місті Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов.від 18.11.10)

від відповідача: ОСОБА_2 (дов.від 27.04.10 №732/9/10-110)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «БАНК НРБ»(правонаступник ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.04.2011 року о 15 год. 13 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В :

          Позовні вимоги заявлені про скасування податкових повідомлень –рішень №0001102310/0 від 25.12.2006р. №0001102310/1 від 18.01.2007р, №0001102310/2 від 29.03.2007р., від 07.05.2007р. №0001102310/3.

          Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2010 року касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків задоволено частково: скасовано Постанову Господарського суду міста Києва від 07 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2009 року, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2010року справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.

          Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача посилається на ті обставини, що не погоджується з викладеними у акті перевірки порушеннями, якими йому донараховано 464802,58 грн. податку на прибуток. Вважає, що відповідач дійшов хибного висновку щодо виявленого порушення, а прийняті ним податкові повідомлення-рішення є неправомірними, та такими , що підлягають скасуванню. За таких підстав просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

          Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, на його думку виявлені під час проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження останнім податку на прибуток на загальну суму 354681,72 грн. Тому, вважає прийняті податкові повідомлення - рішення правомірними, а заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду про наступне.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Києві (далі - відповідач) проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк НРБ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.06.2006р.

З матеріалів справи встановлена заміна Закритого акціонерного товариства «Банк НРБ» правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», що підтверджено статутом ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», (надалі позивач) довідкою АА №266723 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 22.10.2010р. та свідоцтвом серії А01 №306138 про державну реєстрацію юридичної особи ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії»від 05.08.2009р. (далі - позивач).

За результатами перевірки складено акт від 18.12.2006р. №843/2310/25959784, яким встановлено порушення пп.5.2.4. п.5.2 ст.5, п.п.76.1. п.7.6. ст.7, пп.8.2.2. п.8.2., пп.8.6.1 п.8.6 ст.8, пп.12.2.1., пп.12.2.2., пп.12.2.3. п.12.2. ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в наслідок чого виявлено заниження позивачем податку на прибуток на суму 354681,72 грн., у т.ч. по періодах: за 2003р. на суму 58,25 грн., за 2004 р. на суму 54784,86 грн., за 2005 рік на сум 1159,79 грн., за півріччя 2006 року на суму 298678,82 грн.

          На підставі виявлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення –рішення №0001102310/0 від 25.12.2006р. №0001102310/1 від 18.01.2007р, №0001102310/2 від 29.03.2007р., від 07.05.2007р. №0001102310/3.

З огляду на виявлені порушення суд акцентує увагу на наступному.

Матеріалами справ встановлено, що згідно договорів від 27.07.2005 №Т1947;12051Тг від-29.07.2005, №Тг955;12Є59Ту від29.08.2005 №Т1968;12093Т від 19.04.2006 №12328Т від 30.06.2006 №12405Т - позивач придбавав інвестиційні сертифікати, та згідно договорів від 27.07.2005 №Т1952;12053Т, від 29.07.2005 №Т1956;12060Т від 29.07.2005 ЖГ1971 ;12096Т- позивач продавав інвестиційні сертифікати.

Відповідно до абз.2 п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (надалі - Закон №334/94) вищезазначені операції з інвестиційними сертифікатами позивач відображав в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з акціями та корпоративними правами.

Відповідно до абз.2 п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону №334/94 якщо потягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів 200 деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

В розумінні абз.1 п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону №334/94 платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Згідно із ст.3 Закону України 18.06.1991 №1201-Х1І "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери (іпотечні сертифікати та іпотечні облігації) сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Розділ II Закону України 23.02. 2006 №3480-IV „Про цінні папери та фондовий ринок" поділяє цінні папери на види, в якому відповідно до ст. 12 визначені особливості такого виду цінного паперу як інвестиційні сертифікати.

Враховуючи вищенаведені норми права, можна зробити висновок, що інвестиційні сертифікати є окремим видом цінних паперів.

Таким чином з урахуванням вищезазначених вимог законодавства, позивач не мав підстав відображати, в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з акціями та корпоративними правами, операції з інвестиційними сертифікатами, а повинен був їх відображати в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з іншими цінними паперами.

Відповідно до абз.3 п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону №334/94 якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Таким чином, позивачем в порушення абз. 3 пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону №334/94, з урахуванням порушення абз.1 п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 зазначеного Закону, занижено валовий дохід за І пів. 2006 року на загальну суму 1 077 025,00 грн.

З письмових пояснень позивача встановлено, що вказане порушення в ході перевірки ним було відкориговане в декларації з податку на прибуток за III квартали 2006 року та сплачено штраф у розмірі 5% від суми недоплати.

Щодо посилання позивача на факт самостійного виявлення невірного податкового обліку операцій з інвестиційними сертифікатами.

Відповідно до п.17.2 ст.17 Закону України від 21.12.2000 №2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, який до початку його перевірки, контролюючим, органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Вказана вимога Закону України передбачає , що платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, має право сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 % від такої суми лише до початку його перевірки контролюючим органом.

Також, при поданні позивачем декларації з податку на прибуток за III квартали 2006 року, в якій виправлено дані податкового обліку операцій з інвестиційними сертифікатами, не відповідає вимогам п.17.2 ст.17 Закону України від 21.12.2000 №2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки вказану декларацію позивач подав в ході проведення перевірки, а не до її початку. Зазначений факт підтверджується направленням на перевірку від 31.10.2006р. №382, повідомленням позивача про початок виїзної перевірки від 20.10.2006р. №9834/10/23-10, та декларацією поданою 09.11.2006р. за №17887.

Щодо правомірності формування страхових резервів за рахунок валових витрат під стандартну заборгованість.

В порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп. 12.2.2, п.12.2 ст. 12 Закону №334/94 позивачем завищено суму валових витрат в частині формування страхового резерву сформованого під кредитну заборгованість, що за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України та протоколу кредитного комітету від 02.09.2004 №149 визнана стандартною.           Відповідно до пп. 12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону №334/94 будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Вимогами пп. 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334/94, з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення повного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Тому, підставою віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів, внесених до страхових резервів в податковому обліку є наявність ризику неповернення основного боргу (наявність основного боргу) за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними.

Враховуючи вимоги Закону, позивач має право формувати страховий резерв з відповідним віднесенням суми до складу валових витрат в податковому обліку при отримані у сукупності таких умов: за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством; за наявності ризику неповернення основного боргу; за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними.

Щодо посилання позивача на те, що позивачем не було завищено суму валових витрат в частині страхового резерву під стандарту заборгованість у зв'язку з збільшенням валових витрат за рахунок страхового резерву під стандарту заборгованість у розмірах передбачених пп..12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону №334/94.

Відповідно до пп. 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону №334/94 розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати: для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду; для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 15 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду.

Таким чином, зазначений підпункт визначає лише розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат.

Однак, можливість створення страхового резерву за рахунок збільшення валових витрат та умови при яких здійснюється створення страхового резерву за рахунок збільшення валових витрат передбачені пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334/94, яким передбачено, що позивач має право формувати страховий резерв з відповідним віднесенням суми до складу валових витрат в податковому обліку лише під нестандарту заборгованість.

Матеріалами справи встановлено, що в порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп. 12.2.1, пп. 12.2,3 п.12.2 ст.12 Закону №334/94 позивачем завищено суму валових витрат в частині формування страхового резерву сформованого під вимоги і гарантійні зобов'язання позивача, що надані туристичним фірмам та іншим клієнтам, які обліковуються на рахунку №9020 "облік наданих гарантій" та зобов'язаннями по кредитним лініям, що обліковуються на рахунку № 9129 "облік наданих зобов'язань з кредитування" за півріччя 2006 року на суму 115 890,22 грн.

Відповідно до пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону №334/94 до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону №334/94, будь-який банк, а також: будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також: гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Згідно пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 зазначеного Закону, - з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також: за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Відповідно до п. 17 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджено постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 p. N 280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 р. за N 918/9518, у класі 9 обліковуються позабалансові операції...

Рахунки розділів 90 - 95 використовуються для обліку зобов'язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов'язання, зобов'язання за цінними паперами, оптові, форвардні контракти та договори з купівлі-продажу іноземної валюти й інших фінансових інструментів.

Позивач з метою виконання зобов'язань по наданим ним гарантіям резервував кошти на позабалансових рахунках 9020 „Гарантії, що надані клієнтам". Тобто його кошти, на момент формування страхового резерву по зазначеним операціям ним не виплачувались, грошового боргу перед позивачем не виникло.

Враховуючи вимоги законодавства суд зазначає, що для створення страхового резерву повинен існувати ризик неповернення боргу позивачу, метою створення страхового резерву є відшкодування втрат по основному боргу, втрати по боргу не можуть настати раніше, ніж виникне сам борг. За таких обставин, формування резерву з метою покриття втрат неповернення основного боргу за рахунок валових витрат повинно здійснюватись тоді, коли такий борг виникає, формування резерву на стадії існування лише зобов'язань позивач (навіть безвідкличних) є безпідставним, оскільки позивачем повинні бути перераховані кошти за такими зобов'язаннями та, як наслідок, виникне основний борг перед позивачем і лише після цього можуть виникнути втрати за таким боргом для відшкодування яких потрібний страховий резерв. Тому, позивач нічим не ризикує якщо створює страховий резерв не на стадії існування зобов'язання, а на стадії коли таке зобов'язання буде виконане ним та виникне заборгованість.

Вимога п. 1.11 ст. 1 Закону №334/94 передбачає, що кредит - кошти та матеріальні цінності які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під проценти.

Кредит в розумінні Закону №334/94-ВР - це надані кошти. Тобто, положення Закону №334/94, передбачає створення страхового резерву за рахунок валових витрат (в податковому обліку) можливе виключно у випадках наявності боргу (грошового) перед банківською установою.

Станом на момент формування позивачем страхових резервів за рахунок валових витрат (за рахунок податкового обліку) боргу перед ним фактично не існувало, а кошти були зарезервовані ним на позабалансових рахунках 9020 „Гарантії, що надані клієнтам" - позивачем не дотримано порядок, що передбачений ст. 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні страхового резерву з подальшим його віднесенням до складу валових витрат (тобто порядок формування страхового резерву за рахунок податкового обліку), то створення ним страхового резерву в періоді, що перевірявся з віднесенням його до складу валових витрат є безпідставним оскільки в даному випадку основний борг перед позивачем - відсутній, а були лише зобов'язання позивача перед клієнтами в межах укладених ним договорів з надання банківських гарантій.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведеної перевірки, тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 97, 160-167 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          У задоволенні позовних вимог відмовити.

2.          Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст. 185- 187 КАС України.

Суддя                                                                                 І.А. Качур