Ухвала суду № 16590857, 14.02.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-8286/10/8/0170

14.02.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Іщенко Г.М. , Лядової Т.Р. секретар судового засідання Саматова М.А.

за участю сторін:

представник позивача, Дочірного підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим- Малишева Тетяна Володимирівна, довіреність № 11387/10/10-0 від 30.12.10

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О. ) від 26.08.10 у справі № 2а-8286/10/8/0170

за позовом Дочірного підприємства "Санаторій "Ударник" для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Урицького, буд. 7/3, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400)

до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим (вул. Дм. Ульянова, буд. 2/40, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97416)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.08.2010р. по справі № 2а-8286/10/8/0170 уточнені позовні вимоги Дочірнього підприємства “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також про визнання протиправним зменшення відповідачем позивачу відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн. задоволені в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим № 0001852302/0 від 27.11.2009р., № 0001852302/1 від 21.01.2010р., № 0001852302/2 від 07.04.2010р. та № 0001852302/3 від 22.06.2010р. про визначення Дочірньому підприємству “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 180542,00грн., в тому числі 116261,00грн. основного платежу і 64281,00грн. штрафних санкцій; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим №0000132302/1 від 21.01.2010р., № 0000132302/2 від 07.04.2010р. та №0000132302/3 від 22.06.2010р. в частині визначення Дочірньому підприємству “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 2658,27грн., в тому числі 1772,17грн. основного платежу та 886,10грн. штрафних санкцій, а також визнано протиправним зменшення Державною податкової інспекцією в м. Євпаторії АР Крим Дочірньому підприємству “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн., у тому числі по періодах: 2008р. на суму 107365,00грн., півріччя 2009р. на суму 4460,00грн. Постановлено також стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду мотивована тим, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать чинному податковому законодавству України та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Зокрема, висновки ДПІ в м. Євпаторії АР Крим про заниження позивачем валового доходу на 257937грн. по епізоду щодо наявності у позивача заборгованості за векселем суд визнав неправомірними, оскільки рішення суду про відмову ТОВ “Альянс КС”в позові про стягнення з позивача заборгованості за простим векселем № 613244859030 від 10.02.2004р. набрало законної сили 22.12.2009р., а отже відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку станом на 01.04.2008р. заборгованості за ним у розмірі 257937,42грн. є правомірним, оскільки підстави для віднесення цієї суми заборгованості до валового доходу як безповоротної фінансової допомоги виникли у позивача не раніше набрання рішенням суду законної сили, тобто не раніше 22.12.2009р. Разом з тим, вказаний період спірною перевіркою не охоплювався.

Щодо висновків про завищення ДП “Санаторій “Ударник”валових витрат на 246800грн. по сплаті юридичних послуг через не підтвердження первинними бухгалтерськими документами на придбання робіт (послуг) їх придбання та звязку з веденням фінансово-господарської діяльності з тих підстав, що за висновком ДПІ, акт приймання-передачі від 30.10.2006р. про надання юридичних послуг по договору б/н від 23.10.2006р. на суму 246800 грн. не підтверджує звязок з веденням фінансово-господарської діяльності санаторію, а свідчить про надання юридичних послуг по скарзі фізичної особи ОСОБА_4, який не мав відносин з позивачем за перевірений період, то судом вони також були визнані протиправними, оскільки з метою встановлення звязку понесених позивачем витрат з господарською діяльністю підприємства істотним є не встановлення відносин ОСОБА_4 з позивачем за перевірений період, а наявність звязку саме понесених витрат з господарською діяльністю підприємства.

З цього приводу судом першої інстанції було встановлено, що по справі № 2-1/5592-2006, за надання юридичних послуг по якій при розгляді касаційного подання прокурора Одеської області та касаційної скарги ОСОБА_4 у Вищому господарському суді України позивачем були перераховані ФОП ОСОБА_5 кошти в розмірі 246800грн., розглядався позов ТОВ “Альянс КС”до ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”про розірвання договору про спільну діяльність № 0102011/2003-29 від 29.07.2003р. та виділення на користь ТОВ “Альянс КС”частки в натурі, яка складає 69/100 у спільному майні ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”. При цьому, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по даній справі було прийнято нове рішення, яким в частині позовних вимог про розірвання договору про спільну діяльність провадження у справі припинено, а в решті позовних вимог ТОВ “Альянс КС”відмовлено, що свідчить про настання для позивача позитивного результату збереження права власності на частку в натурі, яка складає 69/100 у спільному майні ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”.

Проте, з вказаною постановою суду апеляційної інстанції не погодився ОСОБА_4, який є засновником ТОВ “Альянс КС”, та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у звязку з чим предметом договору на надання консультаційних та юридичних послуг від 23.10.2006р., укладеного між позивачем по справі (Довіритель) та СПД ОСОБА_5 (Повірений), було надання консультаційних та юридичних послуг з приводу захисту інтересів (представництво) Довірителя в державних органах, у Вищому господарському суді України з питання розгляду касаційного подання прокурора Одеської області та касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006, а позитивним результатом по справі визначено залишення без змін вищевказаної постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.

Судом було встановлено, що надання вказаних послуг у повному обсязі підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 30.10.2006р., а факт перерахування позивачем за вказаним договором коштів в розмірі 246800,00 грн. підтверджується банківськими виписками та відповідачем не заперечується, а отже вказані документи є первинними в розумінні чинного законодавства України, містять всі необхідні реквізити та є достатніми для відображення на їх підставі валових витрат. Як зауважив суд, рішення судів не є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, а тому і не повинні були надаватись позивачем до перевірки.

Відносно висновків ДПІ в м. Євпаторія про завищення валових витрат на 30312грн. по епізоду щодо витрат на будівельні матеріали суд зазначив, що за правилом першої події, визначеним п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, саме сума витрат в розмірі 122400грн., в тому числі 30312грн. витрат на будівельні матеріали, станом на момент її включення до валових витрат (за 2008р.) підтверджувалась актами виконаних робіт форми № КБ-2в за грудень 2008р. і підстав включати до складу валових витрат іншу суму, ніж підтверджена первинними документами (зокрема, 92088грн., на яку вказує відповідач) не існувало. Разом з тим, як було встановлено судом, після розрахунків з постачальниками у другому кварталі 2009р. та отримання підтверджуючих документів, до валових витрат 2 кварталу 2009р. вказані витрати віднесені не були, що свідчить про їх заниження на суму 30312грн. у 2 кварталі 2009р., однак відповідач вказану обставину не дослідив, та дійшовши висновку про завищення валових витрат у 2008р. на 30312грн. щодо будівельних матеріалів, він не встановив їх завищення у 2 кварталі 2009р., хоча і перевіряв цей період, що свідчить про порушення відповідачем абз. “б”п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами”№ 2181-ІІІ від 21.12.2000р., відповідно до якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Неправомірними визнав суд і висновки ДПІ про заниження позивачем валового доходу на суму 41820,17грн. (в т.ч. 37360грн. у 2008р. та 4460грн. у першому півріччі 2009р.) за рахунок грошових коштів, отриманих від ЗАТ “ХХІ Століття”. При цьому судом було встановлено, що рішенням Господарського суду АР Крим від 13.10.2006р. по справі № 2-25/12716-2006, залишеним без змін постановою ВГСУ від 13.03.2007р., за позовом ДП “Санаторій “Ударник”було розірвано договір підряду № 42 від 14.09.2003р. та стягнуто із ЗАТ “ХХІ Століття”збитки в сумі 914483грн., а під час виконавчого провадження на рахунок позивача було перераховано: 06.11.2008р. 196,97грн.; 01.12.2008р. 37162,72грн. (всього за 2008р. 37359,69грн.); 16.04.2009р. 4460,48грн., всього 41820,17грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та відображено в акті перевірки. У звязку з цим суд дійшов висновку про те, що вказана сума правомірно не була включена позивачем до валового доходу звітних періодів, адже відповідно до п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

Щодо позовних вимог про зменшення Державною податкової інспекцією в м. Євпаторії АР Крим Дочірньому підприємству “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн., у тому числі по періодах: 2008р. на суму 107365,00грн., півріччя 2009р. на суму 4460,00грн., то судом встановлено, що згідно з актом перевірки, ДПІ було встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 121334,00грн., у тому числі по періодах: 2008 рік завищення на суму 116874,00грн.; півріччя 2009р. завищення на суму 4460,00грн.

Однак, враховуючи, що такі висновки відповідача ґрунтуються на порушеннях податкового обліку вищенаведених господарських операцій, яким вже надана правова оцінка, а завищення валових витрат на суму амортизаційних відрахувань на суму 9509грн. у 2008р. не заперечувалось позивачем, суд дійшов висновку про безпідставність зменшення відповідачем позивачу відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн., у тому числі по періодах: 2008р. на суму 107365,00грн. (116874,00грн. 9509 грн.) та півріччя 2009р. на суму 4460,00грн.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту перевіреного періоду ПДВ в сумі 1032 грн. на підставі податкових накладних, виписаних раніше, тобто у попередніх податкових періодах. При цьому суд виходив з того, що п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, однак жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, Закон України “Про податок на додану вартість”не містить. Разом з тим, оскільки відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 даного Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, а згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), суд дійшов висновку про правильність формування позивачем податкового кредиту в сумі 1032 грн. на підставі належним чином оформлених та складених платниками ПДВ податкових накладних у тих звітних періодах, коли їх було фактично отримано підприємством, що підтверджується відповідними реєстрами отриманих податкових накладних.

Суд також визнав протиправними висновки ДПІ в м. Євпаторії АР Крим про завищення позивачем у травні 2008р. податкового кредиту на суму 356,58грн. ПДВ, яка на момент перевірки ніби-то не підтверджена належним чином оформленими податковими накладними (податкові накладні виписані на інших покупців - замість ДП “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”- на ТОВ “Ударник”), адже, дослідивши податкові накладні № 635 від 06.05.2008р. від ПП “Електроконтакт”(ПДВ 230,63грн.) та № 704 від 23.05.2008р. від ПП “Електроконтакт”(ПДВ 125,95грн.), суд встановив, що вони виписані на ДП “Санаторій “Ударник”, а не ТОВ “Ударник”, як стверджував відповідач.

Не погодившись з вказаною постановою суду, Державна податкова інспекція в м. Євпаторії АР Крим звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим по даній справі та прийняти нову постанову, якою відмовити ДП “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками ЗАТ ЛОУП України “Укрпрофоздоровниця”у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Апелянт вважає, що суд не повною мірою зясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, апелянт не погоджується з висновком Окружного адміністративного суду АР Крим про те, що згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, однак жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, Закон України “Про податок на додану вартість”не містить. На думку апелянта, такі висновки суперечать положенням п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкових зобовязань, а також положенням п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, яка визначає дату виникнення податкових зобовязань (правило першої події), а отже вважає, що до складу податкового кредиту позивачем неправомірно були включені суми, які не були підтверджені податковими накладними. До того ж, як вказує апелянт, позивач при цьому, у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 даного Закону, не звертався до ДПІ зі скаргами на постачальників за відмову надати накладну або за порушення порядку її заповнення. Апелянт, погоджуючись з висновками суду про те, що вказаною нормою передбачено право, а не обовязок платника податків отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою, разом з тим вважає, що таке право стосується випадку коли суми податкових накладних не були включені до складу податкового кредиту, в той час як в даному випадку позивач включав суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, про що свідчить акт перевірки № 01416/2302/02650736 від 29.07.2008р., а тому позивач зобовязаний був подати скаргу, яка була б підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. Апелянт також зауважив, що на момент перевірки йому не були представлені конверти, по яким були отримані податкові накладні пізніше строку виписки, а також вони відсутні при перевірці журналу вхідної документації позивача. До того ж, підприємством до складу податкового кредиту неправомірно включені податкові накладні, які виписані на інші підприємства, але зареєстровані у реєстрі отриманих податкових накладних 376,58 грн., а отже вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування ПДВ винесені ним законно та обгрунтовано.

Що стосується податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на прибуток, то їх винесення апелянт також вважає правомірним.

Так, по епізоду щодо віднесення заборгованості позивача по векселю до безповоротної фінансової допомоги станом на 01.04.2008р., апелянт зазначив, що оскільки до простого векселя застосовуються такі ж положення, як і до переказних векселів, у разі якщо вони є сумісними з природою цих документів, зокрема щодо строку позовної давності (ст. 77 Положення), то позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня терміну платежу відповідно до ст. 70 Положення, тому валові доходи підприємства збільшаться на суму заборгованості по векселю відповідно до п. 1.22 ст. 1 та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР тільки після закінчення трьох років з дня терміну платежу за наданими по зазначеній операції простими векселями. На думку апелянта, оскільки ДП “Санаторій “Ударник”було видано простий вексель, який частково погашений 20.08.2004р., але не був предявлений до платежу протягом одного року та не погашено після закінчення строку позовної давності (трьох років), станом на 01.04.2008р. обліковується заборгованість у сумі 257937,42 грн., яка є безповоротною фінансовою допомогою відповідно до п. 1.22 ст. 1 та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР та повинна була бути віднесена до валового доходу. На думку апелянта, строк позовної давності длґ погашення векселя сплинув 10.02.2008р.

Крім того, апелянт вважає правильними свої висновки про завищення ДП “Санаторій “Ударник”валових витрат на 246800грн. по сплаті юридичних послуг, оскільки такі витрати, повязані з юридичними послугами за 2006р. у сумі 246800 грн., були списані на збитки підприємства, в той чася як первинні бухгалтерські документи на придбання робіт (послуг), що підтверджують їх придбання та звязок з веденням фінансово-господарської діяльності у відповідному періоді, до перевірки не надані.

Безпідставними вважає апелянт і висновки Окружного адміністративного суду АР Крим про помилковість висновків ДПІ щодо завищення позивачем валових витрат на 30312грн. по епізоду щодо витрат на будівельні матеріали, оскільки сума витрат в розмірі 122400 грн. станом на момент її включення до валових витрат (за 2008р.) підтвнрджувалась актами виконаних робіт форми № КБ-2в за грудень 2008р. і підстав включати до складу валових витрат іншу суму, ніж підтвнрджена первинними документами, не існувало. При цьому апелянт пояснив, що згідно актів виконаних робіт загальна вартість робіт складала 92088 грн., в той час як позивач у грудні 2008р. оприбуткував витрати виконаних робіт на суму 122400,00 грн., тобто підприємством у загальну вартість робіт включено будівельні матеріали замовника на суму 30312грн., які не придбані та не підтверджені первинними документами, а також не сплачені, у звязку з чим необгрунтовано віднесені на валові витрати.

Щодо заниження валового доходу на суму 41820,17грн. (в т.ч. 37360грн. у 2008р. та 4460грн. у першому півріччі 2009р.) за рахунок грошових коштів, отриманих від ЗАТ “ХХІ Століття”, апелянт зауважив, що оскільки між позивачем та ЗАТ “ХХІ Століття”укладено договір про спільну діяльність, який обліковується окремо, то отримання від останнього грошових коштів на власний рахунок підприємства та їх використання у власній господарській діяльності свідчить про отримання з листопада 2008р. по квітень 2009р. безповоротної фінансової допомоги, яка підлягає віднесенню до валового доходу у тих звітних періодах, коли вона фактично отримана.

Правильним вважає апелянт і розрахунок штрафних санкцій, застосованих до позивача, адже відповідно до акту планової документальної перевірки ДП “Санаторій “Ударник”за період з 01.04.2008р. по 30.06.2009р. сума недоплати (заниження суми податкового зобовязання) складає 128562 грн., а отже при розрахунку штрафних санкцій ДПІ дотримані вимоги щодо максимального (50%) розміру штрафних (фінансових) санкцій та правильно нараховані штрафні санкції у сумі 64281 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2010 відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 року справа призначена до апеляційного розгляду.

При розгляді справи в порядку ст. 195 КАС України, судова колегія встановила наступне.

15.10-16.11.2009р. ДПІ в м. Євпаторії АР Крим проведена планова виїзна перевірка Дочірнього підприємства “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”(надалі ДП “Санаторій “Ударник”) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.06.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 2188/23-2/02650736 від 18.11.2009р.

Вказаною перевіркою встановлені наступні порушення позивачем податкового законодавства:

-п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№ 334/94-ВР від 28.12.1994р. в редакції закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 116261,00грн., у тому числі по періодах: півріччя 2008р. у сумі 65211грн., 3 квартали 2008р. у сумі 128562,00грн., 2008р. у сумі 116261,00грн.;

-п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 121334,00грн., у тому числі по періодах: 2008 рік завищення на суму 116874,00грн.; півріччя 2009р. завищення на суму 4460,00грн.;

-п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого завищено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4215,00грн., у тому числі: за квітень 2008р. завищення у сумі 167,00грн., за травень 2008р. завищення у сумі 528,00грн., за червень 2008р. завищення у сумі 1011,00грн., за липень 2008р. завищення в сумі 2509,00грн.

Висновки даного акту перевірки були покладені ДПІ в м. Євпаторії АР Крим в основу податкового повідомлення-рішення № 0001852302/0 від 27.11.2009р., яким ДП “Санаторій “Ударник”визначена сума податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 180542,00грн., в тому числі 116261,00грн. основного платежу і 64281,00грн. штрафних санкцій, а також податкового повідомлення-рішення №0001862302/0 від 27.11.2009р., яким ДП “Санаторій “Ударник”була визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6322,50грн., в тому числі 4215,00грн. основного платежу і 2107,50грн. штрафних санкцій.

Як свідчать матеріали справи, не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями (№ 0001852302/0 від 27.11.2009р. про донарахування податку на прибуток в повному обсязі та № 0001862302/0 від 27.11.2009р. в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 2658,27грн., в тому числі 1772,17грн. основного платежу та 886,10грн. штрафних санкцій), позивач оскаржив їх в порядку п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”№ 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, до ДПІ в м. Євпаторії АР Крим, за результатами розгляду якої рішенням ДПІ в м. Євпаторії скарга позивача була задоволена частково, податкове повідомлення-рішення № 0001852302/0 від 27.11.2009р. залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0001862302/0 від 27.11.2009р. скасовано в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 935,00грн. та застосування штрафних санкцій з ПДВ в сумі 468,00грн.

У звязку з цим, 21.01.2010р. ДПІ в м. Євпаторії були винесені податкові повідомлення-рішення № 0001852302/1 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 180542,00грн., в тому числі 116261,00грн. основного платежу і 64281,00грн. штрафних санкцій, та №0000132302/1 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 4919,50грн., в тому числі 3280,00грн. основного платежу та 1639,50грн. штрафних санкцій.

Судовою колегією встановлено, що вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до ДПА в АР Крим, за результатами розгляду якої Рішенням ДПА в АР Крим за вих. № 766/10/25-023 від 02.04.2010р. скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Євпаторії АР Крим від 27.11.2009р. № 0001852302/0 (від 21.01.2010р. № 0001852302/1) та від 21.01.2010р. № 0000132302/1, прийняті стосовно ДП “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”та рішення ДПІ в м. Євпаторії № 426/10/25-0 від 21.01.2010р., прийняте за розглядом первинної скарги заявника без змін.

У звязку з цим, 07.04.2010р. ДПІ в м. Євпаторії були винесені податкові повідомлення-рішення № 0001852302/2 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 180542,00грн., в тому числі 116261,00грн. основного платежу і 64281,00грн. штрафних санкцій, та №0000132302/2 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 4919,50грн., в тому числі 3280,00грн. основного платежу та 1639,50грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до ДПА України, за результатами розгляду якої ДПА України винесено рішення за вих. № 5675/6/25-0515 від 15.06.2010р, яким в задоволенні скарги позивачу також було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Євпаторії АР Крим від 27.11.2009р. № 0001852302/0 і № 0001862302/0, з урахуванням рішення ДПІ в м. Євпаторії від 21.01.2010р. № 426/10/25-0 від 21.01.2010р., прийнятого за розглядом первинної скарги заявника (податкові повідомлення-рішення від 21.01.2010р. № 0001852302/1 та №0000132302/1) та рішення ДПА в АР Крим від 02.04.2010р. № 766/10/25-023 від 02.04.2010р., прийняте за результатами повторної скарги (податкові повідомлення-рішення від 07.04.2010р. № 0001852302/2 та №0000132302/2 - залишено без змін.

У звязку з цим, 22.06.2010р. ДПІ в м. Євпаторії АР Крим винесені податкові повідомлення-рішення № 0001852302/3 та №0000132302/3.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м. Євпаторії АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст виниклих між сторонами правовідносин, судова колегія вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, оцінюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в оскарженій частині, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з відображеної на арк. 32 акту перевірки № 2188/23-2/02650736 від 18.11.2009р. таблиці “Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податку на прибуток”(рядок 4 стовпчик 8), в основу донарахування податку на прибуток підприємств в розмірі 116261грн. покладені висновки ДПІ про заниження позивачем обєкту оподаткування на суму 465044грн. (465044грн. х 25% = 116261грн.)

В свою чергу, як слідує з акту перевірки, а також наданих ДПІ в м. Євпаторії АР Крим пояснень, вказана сума заниження обєкту оподаткування в розмірі 465044грн. складається з наступних епізодів:

1) “+”257937грн. заниження валового доходу через не включення позивачем до його складу у 2 кв. 2008р. суми безповоротної фінансової допомоги, якою є заборгованість по зобовязаннях, за якою минув строк позовної давності (по простому векселю № 613244859030 від 10.02.2004р.) вказане порушення позивач заперечує;

2) “+”9509грн. завищення валових витрат на суму амортизаційних відрахувань вказане порушення позивач визнає та не заперечує;

3) “+”246800грн. завищення валових витрат в результаті включення суми витрат на юридичні послуги, які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами на придбання робіт (послуг), що підтверджують їх придбання та звязок з веденням фінансово-господарської діяльності вказане порушення позивач заперечує;

4) “+”30312грн. завищення валових витрат в результаті включення до їх складу суми витрат на будівельні матеріали, яка не підтверджена первинними бухгалтерськими документами на придбання робіт (послуг), що підтверджують їх придбання та звязок з веденням фінансово-господарської діяльності вказане порушення позивач заперечує;

5) “+”37360грн. заниження валового доходу за 2008р. в результаті не включення отриманих на свої банківські рахунки та використаних у господарській діяльності на власні потреби, а не у спільній діяльності, від ЗАТ “ХХІ Століття”грошових коштів на загальну суму 41820,17грн. (в т.ч. 37360грн. у 2008р. та 4460грн. у першому півріччя 2009р.) вказане порушення позивач заперечує;

6) ““116874грн. задекларовані у податковій декларації по податку на прибуток за 2008р. збитки.

Дослідивши матеріали справи та пояснення сторін, судова колегія встановила наступне.

1) По епізоду щодо заниження валового доходу на 257937грн. (заборгованість за векселем).

На стор. 12 акту перевірки вказано, що на порушення п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підприємством у 2 кв. 2008р. не віднесена до складу валового доходу з інших джерел сума заборгованості по зобовязаннях, за якою минув строк позовної давності, у розмірі 257937грн. по виданому простому векселю, в результаті чого валовий доход занижено на суму 257937грн.

Вказане порушення, на думку ДПІ, полягає в тому, що ДП “Санаторій “Ударник”за частково погашеним простим векселем № 613244859030 від 10.02.2004р., який не був предявлений до платежу протягом одного року та не був погашений після закінчення строку позовної давності (трьох років), безпідставно обліковує станом на 01.04.2008р. заборгованість за ним у розмірі 257937,42грн., адже вона є безповоротною фінансовою допомогою відповідно до п. 1.22 ст. 1 та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та повинна була бути включена до валового доходу.

Судова колегія вказані висновки ДПІ вважає необгрунтованими, виходячи з наступного.

П.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”визначає, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

При цьому, відповідно до п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 вказаного Закону безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Як свідчать матеріали справи та було встановлено перевіркою, на підставі акту звірки взаємних розрахунків щодо виконаних ремонтних робіт від 10.02.2004р. між позивачем та підприємством “Курортбуд”, з якого слідує, що сальдо на користь останнього складає 307958,28грн., позивач видав підприємству “Курортбуд”простий вексель №613244859030 від 10.02.2004р. на суму 307958,28грн., що підтверджується актом приймання-передачі векселя від 10.02.2004р. З векселя, а також вказаного акту слідує, що дата погашення векселя за предявленням.

12.02.2004р. між підприємством “Курортбуд”(Продавець) та ТОВ “Альянс КС”(Покупець) був укладений договір купівлі-продажу векселів, відповідно до умов якого Продавець передав у власність Покупця простий вексель №613244859030 від 10.02.2004р. на суму 307958,28грн. з дисконтом 35% від загальної вартості векселя. Отже, відповідно до п. 1.5 договору загальна сума договору 200172,88грн.

Ст. 21 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”визначає, що вексель це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

В силу ст. 77 Положення, до простого векселя застосовуються, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, постанови, які стосуються переказного векселя, зокрема: терміну платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42), позову у разі неакцепту або неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54) та позовної давності (статті 70 - 71).

Згідно зі ст. 34 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою КМУ і НБУ № 528 від 10.09.1992р., а також ст. 76 Уніфікованого Закону про переказний і простий вексель від 07.06.1930р. № 358, встановленого Женевською Конвенцією, вексель строком за предявленням оплачується при його предявленні. Він повинен бути предявленим до платежу протягом одного року від дня його складання. Векселедавець може скоротити цей строк або обумовити строк більш тривалий. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Враховуючи дату складання векселя - 10.02.2004р., судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк його предявлення до платежу 10.02.2005р.

Разом з тим, судова колегія вважає, що для зясування питання про те, чи закінчився строк позовної давності щодо заборгованості за простим векселем, слід виходити з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Постанови Пленуму ВСУ “Про деякі питання практики розгляду спорів, повязаних з обігом векселів”від 08.06.2007р. вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобовязання (ст. 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років з дня строку платежу, що визначено ст. 70 Положення. Відповідно до ст. 78 Положення, векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, враховуючи, що останній день платежу за спірним векселем 10.02.2005р., то відповідно строк позовної давності повинен обчислюватися саме з цієї дати, а отже він закінчувався 10.02.2008р.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ “Альянс КС”через несплату позивачем заборгованості по простому векселю, у 2006р. звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з позивача заборгованості, а відповідно до заяви про остаточне внесення уточнень та змін до позовної заяви вхід. № 40 від 04.02.2008р. просив також суд стягнути заборгованість за простим векселем № 613244859030 від 10.02.2004р.

В силу ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з цим, вказана норма законодавства ДПІ в м. Євпаторії АР Крим врахована не була, у звязку з чим апелянт помилково вважає, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за простим векселем закінчився 10.02.2008р. і тому облік позивачем станом на 01.04.2008р. суми заборгованості за ним в розмірі 257937,42грн. є безпідставним.

Як свідчать матеріали спрви, рішенням Господарського суду АР Крим від 14.10.2009р. по справі № 2-2/1272.2-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2010р., в позові ТОВ “Альянс КС”було відмовлено.

Таким чином, оскільки рішення суду про відмову ТОВ “Альянс КС”в позові про стягнення з позивача заборгованості за простим векселем № 613244859030 від 10.02.2004р. набрало законної сили 22.12.2009р., тобто з винесенням Севастопольським апеляційним господарським судом відповідної постанови по справі, судова колегія вважає правомірним відображення позивачем станом на 01.04.2008р. заборгованості за ним у розмірі 257937,42грн., адже підстави для віднесення цієї суми заборгованості до валового доходу виникли у позивача не раніше набрання рішенням суду законної сили, тобто не раніше 22.12.2009р., однак вказаний період спірною перевіркою не охоплювався.

2) По епізоду щодо завищення валових витрат на 246800грн. за рахуногк витрат на юридичні послуги.

На стор. 18 акту перевірки зазначено, що на порушення п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5. п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підприємством за перевірений період необґрунтовано віднесено до складу валових витрат оплату з надання юридичних послуг у розмірі 246800,00грн., яка не підтверджена первинними бухгалтерськими документами на придбання робіт (послуг), що підтверджують їх придбання та звязок з веденням фінансово-господарської діяльності, ведення та зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

За висновком ДПІ, акт приймання-передачі від 30.10.2006р. про надання юридичних послуг по договору б/н від 23.10.2006р. на суму 246800 грн. не підтверджує звязок з веденням фінансово-господарської діяльності санаторію, а свідчить про надання юридичних послуг по скарзі фізичної особи ОСОБА_4, який не мав відносин з позивачем за перевірений період.

Перевіряючи правомірність вказаних висновків відповідача, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як передбачено п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Крім того, п. 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вказує, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як свідчать матеріали справи, 23.10.2006р. між позивачем по справі (Довіритель) та СПД ОСОБА_5 (Повірений) був укладений договір на надання консультаційних та юридичних послуг, відповідно до п. 1 якого Повірений зобовязався надати Довірителю консультаційні та юридичні послуги з приводу захисту інтересів (представництво) Довірителя в державних органах, у Вищому господарському суді України з питання розгляду касаційного подання прокурора Одеської області та касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006 (том 1 а.с. 129-130).

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору ціна договору 248600грн. включала в себе надання таких юридичних послуг як: вивчення документації, участь у підготовці заперечень на касаційну скаргу та інших необхідних процесуальних документів по справі, участь у розгляді Вищим господарським судом України касаційної скарги, а також досягнення позитивного результату, при якому ВГСУ залишить без задоволення касаційну скаргу та касаційне подання, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006 залишить без змін.

При цьому, п. 2.1 договору було передбачено право Повіреного залучати для виконання даного доручення третіх осіб.

Надання вказаних послуг у повному обсязі, в тому числі і досягнення позитивного результату, при якому постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006 залишена без змін, підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 30.10.2006р.

Факт перерахування позивачем за вказаним договором коштів в розмірі 246800,00 грн. відповідачем не заперечується та відображений в акті перевірки.

Ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

При цьому, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що “первинні документи”це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Рішення ж судів не є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, у звязку з чим їх вимагання від позивача при проведенні перевірки законодавчо не обґрунтоване.

Таким чином, оскільки, як слідує з акту перевірки, позивачем були надані до перевірки первинні документи на підтвердження витрат, понесених на виконання договору з надання юридичних послуг, а саме: договір, рахунок до сплати послуг, акт виконаних робіт з переліком наданих юридичних послуг, докази перерахування коштів, судова колегія вважає, що оскільки податкові органи наділені повноваженнями перевіряти лише правильність нарахування та сплати податків, зборів (обовязкових платежів) на підставі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, то надані позивачем до перевірки документи є достатніми для визначення правомірності формування валових витрат.

При цьому, що стосується висновків ДПІ про те, що акт приймання-передачі від 30.10.2006р. про надання юридичних послуг по договору б/н від 23.10.2006р. на суму 246800 грн. не підтверджує звязок з веденням фінансово-господарської діяльності санаторію, а свідчить про надання юридичних послуг по скарзі фізичної особи ОСОБА_4, який не мав відносин з позивачем за перевірений період, то судова колегія вважає, що для визначення звязку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства слід виходити не з наявності чи відсутності відносин ОСОБА_4 з підприємством, а саме понесених витрат на юридичні послуги з господарською діяльністю позивача.

П. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР від 28.12.1994р. (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97) визначає, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як свідчать матеріали справи, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006, за позовом ТОВ “Альянс КС”до ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”про розірвання договору про спільну діяльність № 0102011/2003-29 від 29.07.2003р. та виділення на користь ТОВ “Альянс КС”частки в натурі, яка складає 69/100 у спільному майні ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”, була частково задоволена апеляційна скарга ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”, рішення Господарського суду АР Крим від 11.04.2006р. у справі № 2-1/5592-2006 скасовано та прийнято нове рішення, яким в частині позовних вимог про розірвання договору про спільну діяльність провадження у справі припинено, а в решті позовних вимог ТОВ “Альянс КС”відмовлено.

Таким чином, вказана постанова мала для позивача позитивний результат збереження права власності на частку в натурі, яка складає 69/100 у спільному майні ДП “Санаторій “Ударник”ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”.

Проте, як слідує з матеріалів справи, з вказаною постановою суду не погодився ОСОБА_4, який є засновником ТОВ “Альянс КС”, та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

З укладеного позивачем по справі (Довіритель) та СПД ОСОБА_5 (Повірений) договору на надання консультаційних та юридичних послуг від 23.10.2006р., який було надано позивачем до перевірки, слідує, що предметом даного договору є надання консультаційних та юридичних послуг з приводу захисту інтересів (представництво) Довірителя в державних органах, у Вищому господарському суді України з питання розгляду касаційного подання прокурора Одеської області та касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006. При цьому, договором обумовлений позитивний результат даних послуг залишення без задоволення касаційного подання прокурора Одеської області і касаційної скарги ОСОБА_4 та залишення без змін постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006.

З наявної в матеріалах справи копії постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2006р. по справі № 2-1/5592-2006 слідує, що касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду АР Крим від 21.07.2006р. по справі № 2-1/5592-2006 без змін.

Такий же результат відображений у наданому до перевірки акті приймання-передачі від 30.10.2006р. про надання юридичних послуг по договору б/н від 23.10.2006р. на суму 246800 грн., який був досліджений перевіряючими, але безпідставно не взятий до уваги.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав вважати недоведеним звязок понесених позивачем витрат з господарською діяльністю підприємства, а отже доводи апелянта про завищення позивачем валових витрат на суму 246800,00 грн. є безпідставними.

3) По епізоду щодо завищення валових витрат на 30312грн. за рахунок витрат на будівельні матеріали.

На стор. 23 акту перевірки ДПІ в м. Євпаторії АР Крим зазначила, що на порушення п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5. п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підприємство за перевірений період, у звязку з невірним розрахунком витрат на ремонт, необґрунтовано віднесло до складу валових витрат суму 30112грн. по рядку 04.10 Декларації “витрати на поліпшення основних фондів”(перевіряючі помилились на 200,00грн., адже фактично ці витрати складали 30312,00грн. і ця ж сума зазначена як “відхилення”у таблиці на стор. 23 акту перевірки), яка не підтверджена первинними бухгалтерськими документами на придбання будівельних матеріалів, які не сплачені, не отримані, не підтверджують звязок з веденням фінансово-господарської діяльності, ведення та зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

Таке порушення, як слідує з акту, встановлено за договором підряду в капітальному будівництві № б/н від 13.11.2008р., укладеним між ДП “Санаторій “Ударник”(Замовник) та ПП “Рапіт”(Підрядник), предметом якого було визначено виконання будівельно-ремонтних робіт з технічного переоснащення палат спальних корпусів № 1, 3 за адресою: м. Євпаторія, вул. Урицького, 7/3. Відповідач, підрахувавши вартість виконаних робіт по актам виконаних робіт, дійшов висновку, що їх загальна вартість складає 92088грн., але позивач у грудні 2008р. оприбуткував витрати виконаних робіт на суму 122400грн., тобто у загальну вартість робіт включив будівельні матеріали замовника на суму 30312,00 грн., які не придбані, не підтверджені первинними документами та не сплачені, а отже необґрунтовано віднесені на валові витрати.

Судова колегія вказані висновки ДПІ вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 13.11.2008р. між ДП “Санаторій “Ударник”(Замовник) та ПП “Рапіт”(Підрядник) був укладений договір підряду в капітальному будівництві № б/н, предметом якого є виконання будівельно-ремонтних робіт з технічного переоснащення палат спальних корпусів № 1, 3 за адресою: м. Євпаторія, вул. Урицького, 7/3, яка є юридичною адресою санаторію.

У п. 30 договору підряду зазначено, що забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням, за винятком передбачених у п. 31 договору, здійснює Підрядник. А в силу п. 31 договору Замовник зобовязався забезпечити постачання матеріалів, перелік яких визначено Додатком 2, та устаткування, перелік якого визначено Додатком 3, і передати їх Підряднику у строки, визначені графіком передачі.

Як зазначено в акті перевірки та підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в за грудень 2008р., ПП “Рапіт”були виконані підрядні роботи, з урахуванням будівельних матеріалів, на суму 122400грн. (в т.ч. 92088грн. вартість підрядних робіт та 30312,00 грн. вартість будівельних матеріалів замовника) (том 1 а.с. 32, 238-242, 245-249).

В акті перевірки на стор 22 довідково зазначено, що розрахунки з ПП “Рапіт”здійснені у другому кварталі 2009р. (том 1 а.с. 32).

Відповідно до п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються, зокрема, суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

В свою чергу, згідно з п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 даного Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Першою подією в даному випадку була дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) та підписання сторонами у грудні 2008р. актів виконаних робіт форми № КБ-2в, адже розрахунки з ПП “Рапіт”здійснені у другому кварталі 2009р., у звязку з чим судова колегія вважає, що саме сума витрат в розмірі 122400грн. станом на момент її включення до валових витрат (за 2008р.) підтверджувалась актами виконаних робіт форми № КБ-2в за грудень 2008р. і підстав включати до складу валових витрат іншу суму, ніж підтверджена первинними документами актами (зокрема 92088грн., на яку вказує відповідач) не існувало.

Разом з тим, як пояснив позивач та підтверджується матеріалами справи, після розрахунків з постачальниками у другому кварталі 2009р. та отримання підтверджуючих документів, до валових витрат 2 кварталу 2009р. вказані витрати позивачем віднесені не були, що свідчить про їх заниження на суму 30312грн. у 2 кварталі 2009р., однак відповідач вказану обставину не дослідив, та дійшовши висновку про завищення валових витрат у 2008р. на 30312грн. щодо будівельних матеріалів, він не встановив їх завищення у 2 кварталі 2009р., хоча і перевіряв цей період, що свідчить про порушення відповідачем абз. “б”п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами”№ 2181-ІІІ від 21.12.2000р., відповідно до якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Таким чином, висновки перевіряючих про не підтвердження понесених витрат первинними документами не відповідають дійсності і свідчать про відображення перевіряючими в акті перевірки необґрунтованих даних та суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, що не допускається в силу п.2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205.

4) По епізоду щодо заниження валового доходу на суму 41820,17грн. (в т.ч. 37360грн. у 2008р. та 4460грн. у першому півріччі 2009р.) за рахунок грошових коштів, отриманих від ЗАТ “ХХІ Століття”.

Як зазначено на стор. 13 акту перевірки, оскільки між позивачем та ЗАТ “ХХІ Століття”укладено договір про спільну діяльність, який обліковується окремо, то отримання від останнього грошових коштів на власний рахунок підприємства та їх використання у власній господарській діяльності свідчить про отримання з листопада 2008р. по квітень 2009р. безповоротної фінансової допомоги, яка підлягає віднесенню до валового доходу у тих звітних періодах, коли вона фактично отримана.

З вказаними висновками ДПІ судова колегія погодитись не може.

Так, як свідчать матеріали справи, 14.09.2003р. між ДП “Санаторій “Ударник”(Замовник) та ЗАТ “ХХІ Століття”(Підрядник) був укладений договір підряду № 42, відповідно до якого Підрядник прийняв на себе зобовязання виконати реконструкцію “Санаторій Ударник”з використанням власних матеріалів, орієнтовна вартість робіт, включаючи проектно-пошукові роботи, складання проектної документації 3100000,00грн.

Згідно з п. 2.3 Додаткової угоди № 1 до вказаного договору від 17.09.2003р. оплата здійснюється на умовах попередньої оплати.

В якості попередньої оплати, як зазначено в акті перевірки, позивачем було перераховано 1062000грн. на розрахунковий рахунок підрядника.

Однак, як слідує з наявної в матеріалах справи постанови Вищого господарського суду України від 13.03.2007р. по справі № 2-25/12716-2006, ДП “Санаторій “Ударник”звернулось до Господарського суду АРК з позовом про розірвання договору та стягнення 457241,50грн. зайво отриманих грошових коштів та 400000,00грн. моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 13.10.2006р. по справі № 2-25/12716-2006, залишеним без змін постановою ВГСУ від 13.03.2007р., позов було задоволено частково: розірвано договір підряду № 42 від 14.09.2003р. та стягнуто з ЗАТ “ХХІ Століття”збитки в сумі 914483грн., в решті позовних вимог відмовлено.

З наявних в матеріалах справи листів Другого ВДВС Київського РУЮ у м. Одесі слідує, що на виконанні у вказаному ВДВС знаходиться наказ Господарського суду АР Крим від 27.06.2007р. по справі № 2-25/12716-2006 про стягнення з ЗАТ “ХХІ Століття”на користь позивача збитків в сумі 914483грн.

Під час виконавчого провадження, з посиланням на відповідний наказ Господарського суду АР Крим, на рахунок позивача було перераховано: 06.11.2008р. 196,97грн.; 01.12.2008р. 37162,72грн. (всього за 2008р. 37359,69грн.); 16.04.2009р. 4460,48грн., всього 41820,17грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та відображено в акті перевірки.

Відповідно до п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що вказана сума правомірно не була включена позивачем до валового доходу звітних періодів, а висновки відповідача про зворотне безпідставні та нормативно не обгрунтовані.

Як слідує з наданого відповідачем розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача на підставі спірних податкових повідомлень-рішень, штрафні санкції в розмірі 64281,00 грн. застосовані на підставі п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Проте, враховуючи необґрунтоване донарахування відповідачем суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 116261,00 грн., нарахування штрафних санкцій також є неправомірним.

Щодо позовних вимог про зменшення Державною податкової інспекцією в м. Євпаторії АР Крим Дочірньому підприємству “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн., у тому числі по періодах: 2008р. на суму 107365,00грн., півріччя 2009р. на суму 4460,00грн., то як правильно було встановлено судом першої інстанції, згідно з актом перевірки, ДПІ було встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 121334,00грн., у тому числі по періодах: 2008 рік завищення на суму 116874,00грн.; півріччя 2009р. завищення на суму 4460,00грн.

Такі висновки відповідача ґрунтуються на порушеннях податкового обліку вищенаведених господарських операцій, яким вже надана правова оцінка, та про завищення валових витрат на суму амортизаційних відрахувань на суму 9509грн. у 2008р., що було визнано позивачем та не заперечувалось по суті.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність зменшення відповідачем позивачу відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 111825,00грн., у тому числі по періодах: 2008р. на суму 107365,00грн. (116874,00грн. 9509 грн.) та півріччя 2009р. на суму 4460,00грн.

Судова колегія, перевіряючи правомірність податкових повідомлень-рішень відповідача в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1388,58грн. основного платежу та застосування штрафних санкцій в розмірі 694,29грн., яка оскаржувалась позивачем, встановила наступне.

Як зазначено ДПІ в м. Євпаторії у поясненнях № 8301/10/10-0 від 30.07.2010р., а також в рішенні ДПІ в м. Євпаторії “Про результати розгляду первинної скарги”№426/10/25-0 від 21.01.2010р., сума донарахованого ПДВ в розмірі 3280грн. складається з:

- 1032грн. (по акту 1950грн. мінус по рішенню ДПІ в м. Євпаторії за результатами розгляду скарги позивача 918грн.) внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ по податковим накладним за перевірені періоди, які вже були охоплені плановою виїзною перевіркою (акт № 01416/2302/02650736 від 29.07.2008р.) позивач вказане порушення заперечує;

-376,58грн. (по акту 394,41грн. мінус по рішенню ДПІ в м. Євпаторії за результатами розгляду скарги позивача 17,83грн.) - внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ по податковим накладним, виписаним на інші підприємства (ТОВ “Ударник”замість ДП “Санаторій “Ударник”) позивач вказане порушення заперечує частково в сумі -356,58 грн.;

-1871,39грн. - внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ по податковим накладним, які вже були включені до складу податкового кредиту, але вдруге зареєстровані у реєстрі отриманих податкових накладних позивач вказане порушення визнає та не заперечує.

Так, у рішенні ДПІ в м. Євпаторії “Про результати розгляду первинної скарги”№ 426/10/25-0 від 21.01.2010р. вказано про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в розмірі 1032грн. (по акту 1950грн. мінус по рішенню ДПІ в м. Євпаторії за результатами розгляду скарги позивача 918грн.) по податковим накладним за перевірені періоди, які вже були охоплені плановою виїзною перевіркою (акт № 01416/2302/02650736 від 29.07.2008р.), тобто по тим податковим накладним, дата складання яких відноситься до вже перевіреного раніше періоду.

Як пояснив позивач, це стосується наступних податкових накладних:

1) № 171 від 29.02.2008р. на суму 57,35грн. (ПДВ 9,56грн.), № 269 від 31.03.2008р. на суму 248,51грн. (ПДВ 41,42грн.), № 8022606 від 26.02.2008р. на суму 528,00грн. (ПДВ 88,00грн.), № 13 від 06.02.2008р. (ПДВ 29,00грн.), ПДВ по яким в розмірі 160,02грн. включені до податкового кредиту за квітень 2008р.;

2) № 8032405 від 24.03.2008р. на суму 528,00грн. (ПДВ 88,00грн.), № 285 від 13.03.2008р. на суму 273,90грн. (ПДВ 45,65грн.), ПДВ по яким в розмірі 38,30грн. включені до податкового кредиту за травень 2008р.;

3) № 5 від 27.02.2008р. на суму 6067,40грн. (ПДВ 1011,23грн.), ПДВ по якій в розмірі 202,02грн. включений до податкового кредиту за червень 2008р.;

4) № 3 від 10.01.2007р. на суму 2668,66грн. (ПДВ 444,78грн.), № 4995/058 від 14.03.2008р. на суму 178,18грн. (ПДВ 29,70грн.), № 217 від 30.01.2008р. на суму 498,00грн. (ПДВ 83,00грн.), № 162 від 25.01.2008р. на суму 478,80грн. (ПДВ 79,80грн.), ПДВ по яким в розмірі 631,99грн. включені до податкового кредиту за липень 2008р.

Доводи апелянта про те, що позивач включав ці суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, про що свідчить акт перевірки №01416/2302/02650736 від 29.07.2008р., судова колегія вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки ці доводи суперечать висновкам ДПІ, викладеним в акті перевірки та в рішенні ДПІ в м. Євпаторії про результати розгляду первинної скарги за вих. № 426/10/25-0 від 21.01.2010р., у п. 2.1 якого, зокрема, зазначено, що суть виявленого порушення полягає у включенні позивачем у перевіреному періоді з 01.04.2008р. по 30.06.2009р. до складу податкового кредиту ПДВ за податковими накладними за вже перевірені періоди (січень 2007р., січень 2008р., лютий 2008р., березень 2008р.), які вже були охоплені плановою виїзною документальною перевіркою (акт №01416/2302/02650736 від 29.07.2008р.) При цьому, жодних даних про те, що ці ж накладні були відображені двічи - і у податкових періодах, коли вони були виписані, і у подактових періодах, коли вони були отримані позивачем, ані актом перевірки, ані під час розгляду скарг позивача встановлено не було.

Таким чином, як слідує з акту перевірки та вищевказаного рішення ДПІ, на підставі яких були винесені спірні податкові повідомлення-рішення, вищенаведені податкові накладні були досліджені перевіряючими, але не були прийняті до уваги у звязку тим, що звітні періоди, в яких вони були отримані позивачем та на їх підставі було сформовано податковий кредит, не співпадає зі звітними періодами, коли вони були складені.

Разом з тим, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, до податкового кредиту відповідні суми ПДВ позивачем не включалися, тобто подвійного включення сум до податкового кредиту різних звітних періодів не відбувалося, і доказів зворотного ДПІ не надано.

Дослідивши вказані податкові накладні, а також проаналізувавши положення Закону України “Про податок на додану вартість”№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, судова колегія встановила наступне.

У п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця, Закон України “Про податок на додану вартість”не містить.

Крім того, оцінивши доводи апелянта про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ в м. Євпаторії зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, судова колегія вважає їх необґрунтованими.

Так, ч. 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обовязок платника податків отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.

До того ж, виходячи з даної норми, вона подається до податкової декларації за той звітний податковий період, в якому покупець включив до податкового кредиту суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.

В даному ж випадку відповідачем не доведено, що ДП “Санаторій “Ударник”включав суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, коли податкові накладні були виписані, але фактично не отримані позивачем.

Навпаки, як свідчать матеріали справи, позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту тих звітних періодів, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджується реєстрами отриманих податкових накладних, у звязку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містять.

Закон України “Про податок на додану вартість”, а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В той же час, спірна сума податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими та складеними платниками ПДВ податковими накладними, які включено позивачем до податкового кредиту у тих звітних періодах, коли їх було фактично отримано підприємством, що підтверджується відповідними реєстрами отриманих податкових накладних.

Судова колегія вважає також необгрунтованими доводи апелянта про необхідність підтвердження дати отримання податкових накладних із запізненням конвертами та журналами вхідної кореспонденції, оскільки жодної норми законодавства, яка б зобовязувала платника податку підтверджувати вказану обставину саме таким чином, ДПІ в м. Євпаторії не наведено.

Крім того, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що таке неприйняття до уваги належно оформлених та отриманих позивачем податкових накладних фактично позбавляє позивача права на формування податкового кредиту на їх підставі, що не ґрунтується на чинному податковому законодавстві України.

Як свідчать матеріали справи, у п. 2.2 Рішення ДПІ в м. Євпаторії “Про результати розгляду первинної скарги”№ 426/10/25-0 від 21.01.2010р. також зазначено, що у порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у травні 2008р. до складу податкового кредиту позивачем була необгрунтовано включена сума ПДВ, яка на момент перевірки не підтверджена належним чином оформленими податковими накладними (податкові накладні виписані на інших покупців) на загальну суму 376,58грн., а саме - податкові накладні виписані на ТОВ “Ударник”замість ДП “Санаторій “Ударник”для дітей з батьками ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”.

Судова колегія вважає, що такі твердження відповідача є частково необгрунтованими, а саме - відносно податкових накладних № 635 від 06.05.2008р. від ПП “Електроконтакт”(ПДВ 230,63грн.) та № 704 від 23.05.2008р. від ПП “Електроконтакт”(ПДВ 125,95грн.), з яких слідує, що вони виписані на ДП “Санаторій “Ударник”, а не ТОВ “Ударник”, а тому висновки відповідача в частині неправильного формування податкового кредиту на суму 356,58грн. (230,63грн. + 125,95грн.) суперечать фактичним обставинам справи.

В іншій частині позивач донарахування йому ПДВ не заперечує, оскільки воно здійснено правомірно та обгрунтовано.

Таким чином, всього відповідачем протиправно донараховано ПДВ в розмірі 1388,58грн. (1032грн. + 356,58грн.), а оскільки згідно з наданим ДПІ в м. Євпаторії в АР Крим розрахунком штрафних санкцій за актом перевірки, штрафні санкції у спірних податкових повідомленнях-рішеннях з ПДВ застосовані в розмірі 50% від суми донарахування, то протиправним є також застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 694,29грн. (1388,58грн. х 50%).

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вказаним вимогам, доказів того, що донарахування позивачу податку на прибуток та ПДВ спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено обгрунтовано, ДПІ в м. Євпаторіїі суду не надано, у звязку з чим судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

В силу ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст..200, п.1 ч.1 ст.205, ст..ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.08.2010р. по справі № 2а-8286/10/8/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 лютого 2011 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Г.М. Іщенко підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко