Ухвала суду № 16577040, 30.06.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"30" червня 2011 р. Справа № 2а-9118/10/0670

номер рядка статистичного звіту 8.2.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Мацького Є.М.,

при секретарі Лабунській Ю.В. ,

за участю представника позивача Кулик Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу Лугинської міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступника ДПІ в Олевському районі) Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "22" березня 2011 р. у справі № 2а-9118/10/0670 за позовом Малого підприємства "Азалія" до Державна податкова інспекція в Олевському районі Житомирської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2010 року мале підприємство "Азалія" звернулося до суду з вказаним позовом, вимоги за яким уточнило (а.с.40), та просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення№ 0000222350/3 від 12 січня 2011 року, № 0000521601/2 від 01 листопада 2010 року, № 0000791601/2 від 01 листопада 2010 року, № 0000401501/3 від 12 січня 2011 року та № 0000811501/3 від 12 січня 2011 року.В обґрунтування вимог зазначало, що підприємство сформувало податковий кредит відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", а також законно сформувало валові витрати згідно вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000222350/3 від 12 січня 2011 року, № 0000521601/2 від 01 листопада 2010 року, № 0000791601/2 від 01 листопада 2010 року, № 0000401501/3 від 12 січня 2011 року та № 0000811501/3 від 12 січня 2011 року.

В апеляційній скарзі Лугинська міжрайонна державна податкова інспекція, яка є правонаступником ДПІ в Олевському районі, просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд не з"ясував всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема те, що акт перевірки є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення. Також, суд не врахував, що підприємство не надало товарно-транспортні накладні або подорожні листи, що свідчать про транспортування придбаного товару, доручення на отримання товару, угоди на зберігання товару, акти від зберігання, що свідчили б про реальність здійснюваних господарських операцій. Станом на 01.04.2010 року підприємство має кредиторську заборгованість за товари отримані від ТОВ "Резоніт Україна". Крім того, апелянт посилається на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги, що ТОВ "Резоніт Україна" не задекларувало своїх податкових зобов"язань за квітень 2010 року та відсутнє за своїм місцезнаходженням.

В судове засідання представник Лугинської МДПІ не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи направлене представником суд не приймає до уваги, оскільки причини неявки зазначені в ньому не є поважними та належним чином не підтверджені.

Представник позивача доводи апеляційної скарги не визнав.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 04 по 08 червня 2010 року представниками ДПІ в Олевському районі Житомирської області проведено позапланову виїзну додаткову перевірку малого підприємства "Азалія" з питань взаємовідносин з ТОВ "Резоніт Україна" щодо дотримання вимог податкового законодавства за березень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки, 08 червня 2010 року складено акт № 13/23-02/13549590, на підставі якого, 15 червня 2010 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000222350/0, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 120 334грн. і застосовано штрафні санкції у сумі 25 100 грн. (а.с. 13-15).

08 червня 2010 року працівниками відповідача була проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка з питань виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданій позивачем податковій деклараціїз податку на додану вартість за квітень 2010 року, про що складено акт № 16-17/92/13549590. На підставі вказаного акту, 22 червня 2010 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000521601/0, яким визначено суму податкового зобов"язання з податку на додану вартість у сумі 121 279грн. 47коп. (а.с. 17).

Позивачем оскаржувалися вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак ДПА у Житомирській області відмовила у задоволенні скарг та скасуванні спірних рішень.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення № 0000222350/3 від 12 січня 2011 року винесено податковим органом за результатами позапланової перевірки з питань взаємовідносин позивача з ТОВ "Резоніт Україна" щодо дотримання вимог податкового законодавства за березень 2010 року.

Зокрема, підставою для винесення зазначеного рішення були висновки податкового органу, які зазначені в п.3 акту перевірки № 13/23-02/13549590, а саме: безпідставне включення малим підприємством "Азалія" до складу податкового кредиту вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ "Резоніт Україна" на загальну суму ПДВ 120 334 грн. за березень 2010 року, оскільки не відбулася жодна із подій, що дає право платнику податку на виникнення податкового кредиту: або дата списання коштів з банківського рахунку платника на оплату товару, або дата оприбуткування товару, факт поставки товару документально не підтверджений.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно не погодився з такими висновками та прийшов до обґрунтованого висновку, що таке податкове повідомлення-рішення винесено протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Так, підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення права платника на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підтвердження дотримання підприємством вказаних вимог закону, позивачем надано договори купівлі-продажу, видаткові та податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних за березень 2010 року. Вказані документи були досліджені податковим органом під час перевірки, про що зазначено в акті (а.с. 14). Зауважень щодо належного оформлення податкових накладних ні при проведенні перевірки, ні при розгляді справи в суді першої інстанції представниками відповідача не зазначалося.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, підставою для включення до складу податкового кредиту МП "Азалія" вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ "Резоніт Україна" є дата отримання податкової накладної, що свідчить про придбання платником податку товарів. Крім того, вказаний товар був оплачений, що підтверджується платіжними дорученнями, які досліджені судом та не заперечуються податковим органом.

Доводи апелянта про те, що у позивача право на включення до податкового кредиту коштів за операціями з ТОВ "Резоніт Україна" виникає лише після сплати цим товариством податку на додану вартість є безпідставними, та не узгоджуються з вимогами, викладеними в Законі України "Про податок на додану вартість".

Недекларування контрагентами зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування, та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість, не ставить формування податкового кредиту в залежність від неналежного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань і сплати ними сум до державного бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особою.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, посилання податкового органу на відсутність ТОВ "Резоніт Україна" за місцезнаходження, оскільки, інформаційна довідка ДПІ у Подільському районі м. Києва про не встановлення місця знаходження вказаного товариства датована травнем 2010 року, тоді як господарська операція мала місце у березні 2010 року. Також, не надано суду доказів на підтвердження того, що ТОВ "Резоніт Україна" виключено з Єдиного реєстру як платник податку або його реєстрація скасована у встановленому законом порядку на час укладання договорів з малим підприємством "Азалія".

Обґрунтованим є і висновок суду щодо протиправності податкових повідомлень-рішень № 0000521601/2 та № 0000791601/2 від 01 листопада 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові повідомлення рішення були винесені за результатами невиїзної документальної (камеральної) перевірки з питання виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданій малим підприємством "Азалія" податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, яка проводилася 08 червня 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 16-17/92/13549590.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки він виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, яки призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання ( абзац "в" п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону).

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Визначення терміну " арифметична помилка або описка" надано в роз'ясненні Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20 березня 2001 року № 06-10/167. Зокрема, під терміном "арифметична помилка або описка" слід розуміти помилки або описки, допущені платником податків при заповненні декларації (розрахунків) або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичний дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка тощо).

Під методологічною помилкою слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

Зі змісту акту про результати документальної невиїзної перевірки № 16-17/92/13549590 від 08 червня 2010 року не вбачається, що такою перевіркою виявлено арифметичну або методологічну помилку, а як наслідок, відсутні законні підстави та повноваження у посадових осіб ДПІ в Олевському районі для здійснення будь-яких дій щодо коригування податкового обліку платника податку та винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Також, суд першої інстанції правильно задовольнив позов в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000401501/3 та № 0000811501/3 від 12 січня 2011 року з огляду на наступне.

Працівниками державної податкової інспекцій в Олевському районі, в період з 16 по 21 червня 2010 року, проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка податкової звітності з податку на прибуток з питань виявлення арифметичних та методологічних помилок у поданій платником податку на прибуток податковій декларації за період з 01 січня по 31 березня 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 15-17/110/13549590 від 21 червня 2010 року (а.с.25-26).

На підставі вказаного акту, 29 червня 2010 року, винесено податкове повідомлення-рішення № 0000401501/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 150 398 грн. та застосовано фінансові санкції у сумі 7519грн.90коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку, однак скарги залишені без задоволення, та 12 січня 2011 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0000401501/3 та № 0000811501/3.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, включаючи загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.1 ст.5 вказаного Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) /підпункт 11.2.1 п.11.2 ст.11 вищевказаного Закону/.

Виходячи з викладених норм, валові витрати у платника податку на прибуток виникають з настанням будь-якої з перелічених подій, а первинні документи є підтвердженням дати виникнення валових витрат.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що між позивачем та ТОВ "Резоніт Україна" укладено договори купівлі-продажу (а.с.65-68). Факт отримання товару підтверджується податковими та видатковими накладними, банківськими документами, яким суд надав належну оцінку.

Крім того, як вже було зазначено вище, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків. Оскільки в акті про результати документальної невиїзної перевірки № 15-17/110/13549590 не зазначено, що такою перевіркою виявлено арифметичну або методологічну помилку, а як наслідок, відсутні законні підстави та повноваження у посадових осіб ДПІ в Олевському районі Житомирської області для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апелянта про те, що право на відшкодування податкового кредиту, а також включення позивачем до складу валових витрат сум згідно спірних договорів відсутнє, оскільки позивачем не надані товарно-транспортні накладні або подорожні листи, є безпідставними.

Зі змісту умов додаткової угоди від 07.08.2009 року до договору №1 від 01.08.2009 року вбачається, що сторони домовилися про транспортування товару і вантажних робіт з/д транспортом в строки і на умовах постачання DDP (згідно Інкотермс-2004) за рахунок постачальника (а.с.66).

Також, є безпідставним посилання апелянта на кредиторську заборгованість малого підприємства "Азалія" перед ТОВ "Резоніт Україна", оскільки вказана заборгованість ніяким чином не вплинула на формування податкового кредиту.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.160,195,196,200,206,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лугинської міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступника ДПІ в Олевському районі) Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Є.М. Мацький

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Мале підприємство "Азалія" пров.Московський 65,м.Олевськ,Житомирська область,11000

3- відповідачу Державна податкова інспекція в Олевському районі Житомирської області вул. Свято-Миколаївська,2,м.Олевськ,Житомирська область,11000