Ухвала суду № 16575884, 08.06.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2011 р.Справа № 2-а-8829/09/1570 Категорія:8.2Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Чебан Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від14 вересня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

10 червня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області, та з урахуванням письмових змін до адміністративного позову, наданих 16 березня 2010 року, просив суд скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області №0003171702/0 від 12 лютого 2009 року та №0003171702/3 від 10 серпня 2009 року, якими йому визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у сумі 3298 500 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач, на його думку, порушив положення ст.19 Конституції України, вимоги пп.4.2.2.,4.3. ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп.18.6. ст.18, пп.1.9.1. ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, п.1,4 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу”, «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №327 від 10.08.2005р. та «Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків», затверджених наказом ДПА України №355 від 27.05.2008p., в звязку із чим, вважає, що акт перевірки був складений без фактичного проведення перевірки, за відсутності запрошення на перевірку та витребування необхідних документів, а також акт та податкове повідомлення-рішення не були вручені, а розміщення на дошці податкових об'яв було здійснено з порушенням норм закону.

Також позивач вважає, що висновки відповідача щодо заниження його доходів за 2007 рік є безпідставними та не правовими, адже з огляду на положення пп.1.21 ст.1, пп.9.6.2. та 9.6.6. ст.9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, ст.ст. 1087, 1088 ЦК України, ст.ст.З,4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, пп.7.6.2.,7.6.3. п.7.6 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, при придбанні акцій шляхом видачі векселя, вартість придбаних цінних паперів компенсується його продавцеві номінальною вартістю векселя, а тому ним правомірно було включено до складу витрат вартість векселя.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від14 вересня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області №0003171702/0 від 12.02.2009 р. та №0003171702/3 від 10.08.2009 р., якими визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 по податку з доходів найманих працівників у сумі 3298 500 гривень.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, начальник Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області 22.09.2010 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від14 вересня 2010 року, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, виступ представника позивача, який заперечував проти її задоволення та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами 1-ї та 2-ї інстанції встановлено, що 19.03.2007р. між позивачем (Покупець) та ТОВ “Паралелі”(Торговець), що діяло від імені та за дорученням, в інтересах Продавця - ТОВ “Фінансова компанія “Іпотека та інвестиції”, було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №К-83/01.

Відповідно до вимог п.п.1.1., 2.1. та 2.2. цього Договору, «Торговець»передає у власність «Покупцю», а «Покупець»приймає прості іменні акції, а саме: прості іменні акції у бездокументарній формі випуску ВАТ “Укрспеццемент” у кількості 19200000 шт. по загальній номінальній вартості 4800000 грн., вартість придбання пакету 14151790 грн.; прості іменні акції у бездокументарній формі випуску ВАТ “Укрспецшахтбуд”у кількості 10800000 шт. по загальній номінальній вартості 2700000 грн., вартість придбання пакету 7958210 грн. Договірна вартість купівлі, тобто сума договору, всіх цінних паперів складає 22110000 грн.

Згідно вимог п.3.4. Договору, зазначена в п. 2.2. сума договору, в строк до 31.12.2007 р. може бути сплачена трьома шляхами: - з розрахункового рахунку «Покупця»на розрахунковий рахунок «Продавця»; - готівкою в касу підприємства; - надання «продавцю»простих векселів виписаних «Покупцем»на суму договору. 20.03.2007 р. між ТОВ “Фінансова компанія “Іпотека та Інвестиції” (Продавець) та Позивачем (Покупець) підписано акт прийому-передачі векселів №1 до договору купівлі-продажу цінних паперів №83/01 від 19.03.2007р. Згідно п.1.1. вказаного акту прийому-передачі, «Покупець»зобов'язався погасити вартість цінних паперів вказаних в п.2.1. Договору купівлі-продажу цінних паперів №83/01 від 19.03.2007р. шляхом передачі «Продавцю»простого векселя серії АА №0138594 номінальною вартістю та ціною у 22110000 грн. з терміном погашення до 20.03.2027р. 21.03.2007р. вищевказані прості іменні акції перераховані на рахунок в цінних паперах Позивача.

20.03.2007р. між Позивачем (Продавець) та ТОВ “Паралелі” (Покупець) укладено другий договір купівлі-продажу цінних паперів №Т-23/01, згідно якою, «Продавець»зобов'язався передати у власність «Покупцю», а «Покупець»прийняти прості іменні акції, а саме: - прості іменні акції у бездокументарній формі випуску ВАТ “Укрспеццемент” у кількості 19200000 шт. по загальній номінальній вартості 4800000 грн., вартість придбання пакету 14073600 грн.; прості іменні акції у без документарній формі випуску ВАТ “Укрспецшахтбуд” у кількості 10800000 шт. по загальній номінальній вартості 2700000 грн., вартість придбання пакету 7916400 грн. Договірна вартість купівлі (сума договору) всіх цінних паперів - 21990000 грн. (п. 2.2. Договору). Позивачем отримано на розрахунковий рахунок за продаж цінних паперів від TOB “Паралелі” грошові кошти у розмірі 21990000 грн.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, Позивачем подано Відповідачу декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2007 року, де в розділі 1 п. 1.2. “доходи одержані не за місцем основної роботи” якої зазначено: реалізація акцій ВАТ “Укрспеццемент” та ВАТ “Укрспецшахтбуд”ТОВ “Паралелі” за договором №Т-23/01 на суму 21990000 грн., які були придбані у TOB “ІТІ”за договором № К-83/01 на суму 22110000 грн.; у графі “сума нарахованого доходу зазначено” п. 1.2 вказано (-120000).

Згідно листів Відповідача №1728/1717-252 від 24.09.2008р. та №9299/Г/17251 від 21.05.2008р. позивачеві запропоновано надати документи, що підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних паперів в 2007 році.

12.02.2009р. за результатами невиїзної документальної (камеральної) перевірки декларації про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2007 року фізичної особи ОСОБА_1 Відповідачем складено акт №391/17-2. Відповідно до висновків акту, перевіркою декларації про одержані доходи з 01 січня по 31 грудня 2007 року встановлено порушення вимог пп. 9.6.2, пп. 9.6.6 п. 9.6 ст. 9, п. 19.1 в. ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”та заниження доходу, одержаного за реалізацію акцій в 2007 році в результаті ненадання фізичною особою ОСОБА_1 необхідних документів підтверджуючих витрати на придбання цінних паперів. Нараховано податку з доходів фізичних осіб 3298500 грн.

Зазначені висновки акту ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 облік доходів не ведеться, книга не надана, чим порушено частину “а” пункту 19.1. ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. До розрахунку фінансового результату враховано дохід - 21990000 грн., витрати - 22110000 грн. (розрахунок іменним простим векселем), чим не дотримано вимоги ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” та порушено вимоги абз. 1 пп. 9.6.2 п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, згідно якого інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм пп. 9.6.4 цього пункту.

Отже, на підставі виявлених порушень, 12.02.2009р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення №0003171702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у сумі 3298500 грн.

Далі, як вбачається з матеріалів справи, листом відповідача №2255/1717251 від 13.02.2009р. зазначений акт перевірки та податкове повідомлення-рішення №0003181702/0 від 12.02.2009р. по пошті були направлені на адресу Позивача, але, відповідно до відмітки поштового відділення на конверті від 16.03.2009р., зазначений лист було повернуто на адресу ДПІ у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

На підставі цього, 18.03.2009р. співробітниками відповідача складено акт №45 щодо неможливості вручення податкового повідомлення, відповідно до якого, з огляду на те, що лист з податковим повідомленням-рішенням №000318170/0 від 12.02.2009р., відправлений на адресу позивача, повернувся по причині закінчення терміну зберігання, зазначене податкове повідомлення розміщено 18.03.2009 р. на дошці податкових об'яв.

Також, судовою колегією встановлено, що рішенням відповідача про результати розгляду первинної скарги №5501/10/10-007 від 09.04.2009р. було відмовлено у задоволенні скарги Позивача від 25.03.2009 р. на податкове повідомлення від 12.02.2009 р. №0003171702/0 ДПІ в Овідіопольському районі, а вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В подальшому, ДПА в Одеській області ухвалив рішення про результати розгляду повторної скарги №17775/1725-0008 від 15.05.2009р., яким також було відмовлено у задоволенні скарги позивача від 22.04.2009 р. на податкове повідомлення від 12.02.2009 р. №0003171702/0 ДПІ в Овідіопольському районі, а вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Крім того, 10.08.2009р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0003171702/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у сумі 3298500 грн.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, колегія суддів апеляційного суду приходить до аналогічного, що і суд першої інстанції висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 3.1. ст. 3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, об'єктом оподаткування резидента є, в тому числі, загальний місячний оподатковуваний дохід. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті (пп. 1.2.13. п. 4.2. ст. 4 вказаного Закону).

Згідно приписів ч.1 та 4 пп. 9.6.2. п. 9.6. ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми втрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту. Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю.

Положеннями пп.пп. 9.6.6. та 9.6.7. п. 9.6. ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” також встановлено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, то його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Для цілей цього пункту: а) під терміном “інвестиційний актив” розуміється пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу; б) під терміном “пакет цінних паперів” розуміється окремий цінний папір чи сукупність ідентичних цінних паперів; в) під терміном “ідентичний цінний папір” розуміються цінні папери, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положеннями Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” не розкривається зміст поняття “витрати”, але відповідно до п.1.21. ст.1 даного Закону, інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів. Відповідно ж до вимог пп. 7.6.3. п. 7 6. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, під терміном “витрати” слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

До того ж, слід зазначити, що згідно приписів ч.1 ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

При цьому, при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Відповідно до вимог ч.1 та 2 ст.1088 ЦК України, сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, цінні папери документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Положеннями ч.1 ст.14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” встановлено, що вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Окрім того, зі змісту ч.8 ст. 17 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” слідує, що фізичні та юридичні особи можуть проводити розрахунки з використанням векселів і дана діяльність не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами.

Статтею 3 Закону України “Про обіг векселів в Україні” передбачено, що зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Отже, судова колегія погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно включено до складу витрат, понесених у зв'язку з придбанням інвестиційного активу, грошове зобов'язання за векселем, який виданий у якості оплати цінних паперів придбаних у ТОВ “Фінансова компанія “Іпотека та інвестиції”, та вірно визначено в декларації про доходи одержані з 1 січня по 31 грудня 2007 року оподатковуваний інвестиційний прибуток у розмірі (-120000 грн.). Посилання ж відповідача на порушення позивачем ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” та абз. 1 пп. 9.6.2. п. 9.6. ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” вірно не було прийнято до уваги судом першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі невірного застосування положень чинного законодавства України, а саме неврахування вищевказаних вимог п. 1.21. ст. 1, ч.1 пп. 9.6.2. п. 9.6. ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та пп. 7.6.3. п. 7.6. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає до уваги наведені в апеляційній скарзі доводи і підстави про скасування постанови суду 1-ї інстанції.

Розглядаючи апеляційну скаргу та приймаючи остаточне рішення по справі, судова колегія також враховує і судову практику, відповідно до якої, виникнення у платника податків права на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів послуг за операціями з використанням векселів, регулюється зокрема пунктами 7.4 - 7.6 статті 7 зазначеного Закону. Наведене стосується також і дати виникнення права платника податку на податковий кредит у разі вексельних розрахунків під час придбання товарів (послуг). Окрім того, також слід зазначити, що оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку, тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг. Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг. При цьому, слід враховувати ще й те, що для визначення підстав виникнення права платника податків податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог Закону є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

Також, судова колегія, при прийнятті рішення враховує ще то й факт, що угоди між сторонами відбулися, вони реально виконані, тобто товарність наведених операцій не викликає сумніву, що, в свою чергу, є достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, в даному конкретному випадку, свою позицію суду не довів та належним чином її не обґрунтував.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу - без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від14 вересня 2010 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.