Ухвала суду № 16574809, 30.06.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2011 року справа №2а/0570/5054/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Ляшенка Д.В.

суддів Юрко І.В. , Чумака С.Ю.

при секретарі Левченко Г.О., за участі представників відповідача Блєднової О.В., Трофімчук Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 р. у справі №2а/0570/5054/2011 , за позовом Малого спільного підприємства “Біона” до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області, про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

01.04.2011р. МСП "Біона" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про скасування повністю, як незаконного та необгрунтованого повідомлення - рішення № 0002122350/0 від 06.10.2010р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов'язання і нарахування штрафних санкцій.

Після уточнення вимог позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення - рішення № 0002122350/2 від 15.02.2011р. Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про визначення податкового зобов'язання і нарахування штрафних санкцій.

Підприємство зазначило про безпідставність нарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 33 466,23 грн., у т. ч. основного платежу - 22 310,82 грн. та штрафних санкцій в сумі 11 155,41 грн., оскільки податковим органом помилково встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Висновки податкового органу, про встановлення ознак нікчемності правочинів на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що зроблені за результатами зустрічних перевірок ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранні" є безпідставними.

Під час перевірки були надані первинні документи, на підставі яких були проведені господарські операції - податкові накладні, виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні на придбання матеріалів.

Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає відповідальність платника податків за дії інших платників податків та не ставить в залежність право на податковий кредит і відшкодування ПДВ від результатів зустрічних перевірок.

Постановою суду 1 інстанції позов задоволений.

ДПІ вважаючи, що це судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду скасувати і прийняти нову постанову, якою у позові відмовити повністю.

Представники відповідача скаргу підтримали, а представник позивача за викликом до суду не прибув.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено наступне.

Мале спільне підприємство "Біона" зареєстроване як юридична особа Старобешівською райдержадміністрацією Донецької області 11.03.1993р., включене до ЄДРПОУ за номером 20399553, станом на 15.09.2010р. перебуває на податковому обліку у ДШ у Старобешівському районі, є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100014718 від 23.07.2007р. (арк. справи 29 - 31).

У період з 15.09.2010р. по 24.09.2010р. ДШ у Старобешівському районі здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Пандорра" за лютий 2010р., ТОВ "Шильда" за квітень 2010р., ТОВ "Фірма Гранш" за травень 2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 24.09.2010р. № 397/23-0/20399553 (арк. справи 10 -21).

За результатами перевірки керівником податкового органу 06.10.2010р. згідно із пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-Ш за порушення пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002122350/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 33 466,23 грн., у тому числі 22 310,82 грн. - за основним платежем та 11 155,41 грн. - за штрафними санкціями (арк. справи 9).

В результаті оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.10.2010р.№ 0002122350/0 в адміністративному порядку, рішенням ДШ у Старобешівському районі від 26.11.2010р. № 15576/10/25-013 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

За наслідками розгляду первинної скарги ДШ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2010р. № 0002122350/1 (арк. справи 60).

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ДПА в Донецькій області. Рішенням ДПА в Донецькій області від 31.01.2011р. № 1683/10/25-113-1 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

За наслідками розгляду повторної скарги ДШ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2011р. Хе 0002122350/2 (арк. справи 74), яке є предметом оскарження в даній справі.

Перевіркою встановлено наступне. Згідно довідки ДШ у Київському районі м. Донецька № 7672/7/15-1 від 27.07.2010р. про неможливість проведення перевірки ТОВ "Пандорра" (арк. справи 69, 70), підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Остання податкова звітність з ПДВ подана за лютий 2010р., останній розрахунок комунального податку наданий за 2010р., декларації з податку на прибуток за 2009р. та І квартал 2010р. відсутні. Основні засоби відсутні. Додаток К1 до декларації з податку на прибуток не надавався. Згідно довідки форми 1ДФ на підприємстві працює 1 людина, яка враховуючи обсяг декларуємих доходів, не могла здійснювати такий об'єм робіт.

Згідно листа ДШ у Київському районі м. Донецька від 12.11.2010р. № 11898/10/29-013 ТОВ "Пандорра" 01.09.2010р. виключено з реєстру платників ПДВ. Згідно електронних відомостей державного реєстратора 18.10.2010р. внесений запис про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом (арк. справи 63).

Згідно довідки ДШ у Кіровському районі м. Донецька від 22.07.2010р. № 423/15-213/36559791 про неможливість проведення перевірки ТОВ "Фірма Гранш" (арк. справи 67, 68) підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засобі, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні відомості про кількість працюючих.

До перевірки були надані первинні документи, що посвідчують взаємовідносини з ТОВ "Пандорра": податкова накладна за лютий 2010р., виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договір постачання б/н від 01.10.2009р.

Також до перевірки надані первинні документи, що посвідчують взаємовідносини з ТОВ "Фірма Гранш": податкова накладна за травень 2010р., виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договір постачання б/н від 04.05.2010р.

Зазначені документи містяться в матеріалах справи (арк. справи 93 - 103).

Судом встановлено, що позивач отримав за договором б/н від 01.10.2009р. від ТОВ "Пандорра" 17 т проволоки Ф5мм вартістю 93 840,00 грн., у т. ч. ПДВ - 15 640,00 грн., на підтвердження чого позивачем від ТОВ "Пандорра" було отримано видаткову накладну № 240215 від 24.02.2010р., податкову накладну від 24.02.2010р. № 240215 на суму 15 640,00 грн. ПДВ (арк. справи 99 - 100).

Позивач отримав за договором б/н від 04.05.2010р. від ТОВ "Фірма Гранш" 200 т краски - епоксі-поліефірної КАЬ 9016 та 75.м.кв пластику акр.Змм Б 8агіп загальною вартістю 40 042,92 грн., у т. ч. ПДВ - 6 670,82 грн., на підтвердження чого позивачем від ТОВ "Фірма Гранш" було отримано видаткову накладну № 45600 від 04.05.2010р., податкову накладну від 04.05.2010р. № 45600 на суму 6 670,82 грн. ПДВ (арк. справи 93 - 98).

Зазначені суми (всього - 22 310,82 грн.) по податковим накладним, виписаним ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" включені до податкового кредиту та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до декларації з ПДВ, що підтверджується матеріалами перевірки.

Розрахунки за отримані товари проведені позивачем у повному обсязі, що підтверджується випискою із банківського рахунку (арк. справи 145 - 160).

Приймання товару підтверджується актами про приймання матеріалів форми № 7 (арк. справи 177 - 184), товар оприбутковано книзі складського обліку (арк. справи 139 -142).

Відповідно до розділу 3 договорів з ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" (арк. справи 102, 103), передача товару проводиться на складі покупця (в с. Глінки) або за домовленістю. Товар вважається прийнятим по кількості відповідно до товарно-транспортних документів. Для отримання товару покупець направляє свого представника з довіреністю.

Отже, згідно умов договору отримання товару можливе силами покупця.

Між тим, в акті перевірки зазначено, що договори перевезення, товарно-транспортні накладні, довіреності до перевірки не надані у зв'язку з їх відсутністю.

На підприємстві ведеться журнал з реєстрації довіреностей (арк. справи 143 - 144), який свідчить про те, що матеріальні цінності від ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" на підставі довіреностей.

Порядок використання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей врегульовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318.

Відповідно до п.п. 3., 6., 13. цієї Інструкції бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Тобто, якщо покупець отримав від постачальника цінності він залишає довіреність постачальнику, при цьому сторони оформляють документ, який посвідчує передання цінностей.

Довіреності після фактичного отримання цінностей передаються постачальнику і не повинні зберігатися у покупця.

Товарно-транспортні накладні є обов'язковими лишу у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах, що встановлено п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, на який посилається відповідач в акті перевірки, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема "Товарно-транспортна накладна", ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 р. за № 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006 р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.

Крім того, в матеріалах справи міститься аудиторський висновок ТОВ "Аудиторська фірма "Міжнародний колегіум аудиту" за період з 01.02.2010р. по 31.05.2010р. (арк. справи 110), яким встановлено, що господарські операції з ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відображені у бухгалтерському обліку позивача та на їх підставі достовірно сформована податкова звітність.

З огляду на реальний характер операцій, за наслідками виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит, відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для позбавлення платника податків (позивача у справі) права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки наявність цих документів не пов'язано з датою виникнення права платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість, яка визначається пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що відсутність у ТОВ "Пандорра" і ТОВ "Фірма Гранш" трудових ресурсів, необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів свідчить про те, що угоди, укладені ними мають ознаки нікчемності відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 15, ст. 288 Цивільного кодексу України та не спричиняють реального настання правових наслідків відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання -господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

З довідок з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" (арк. справи 111 -119) вбачається, що зазначені підприємства під час здійснення операцій з постачання товарів та складення первинних документів були зареєстровані як юридичні особи.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Постачальники позивача - ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" на час здійснення господарських операцій були юридичними особами, а як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом, операції з постачання товару від ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, рахунками, актами про приймання матеріалів, журналом обліку довіреностей, податковими накладними. Оприбуткування товару підтверджується записами у книзі складського обліку матеріалів.

Доводи відповідача про те, що зустрічними перевірками (довідками) не встановлено наявність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності є безпідставними і ґрунтуються на припущеннях, оскільки з довідок не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджені висновки ДПІ про відсутність поставки товарів.

Наявність тієї обставини, що контрагенти позивача не надавали відповідну податкову звітність не є свідченням того, що ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранні" не мали достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів та виробничих потужностей. Інших доказів відсутності достатніх виробничих ресурсів відповідачем не надано.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що зазначені підприємства не могли здійснювати операції з постачання продукції та надання послуг.

Рішення уповноваженими державними органами, якими б було підтверджено укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства не приймались.

Виходячи із вимог ст. 215 ЦК України підстави, передбачені ст. 203 ЦК України, для визнання спірних правочинів недійсними відсутні.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш", як постачальниками послуг складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що підтверджується довідками ДПІ у Кіровському районі м. Донецька та ДПІ у Київському районі м. Донецька (арк. справи 67 - 70).

ТОВ "Пандорра" було виключено з реєстру платників ПДВ (19.10.2010р.) вже після надання позивачу податкових накладних (24.02.2010р.).

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач має право на формування податкового кредиту.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 22 310,82 грн. є неправомірним.

Відповідно до п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 11 155,41 грн. є безпідставним.

Таким чином судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 р. у справі №2а/0570/5054/2011 залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі.