Постанова № 16573032, 05.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2011                                                                                           № 40/69

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева М.Л.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 05.07.2011 року по справі № 40/69 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 02.03.2011 року) по справі № 40/69 (суддя – Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод

«Павлоградспецмаш», м. Павлоград, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест»,

м. Київ

про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки за

неналежне виконання умов договору 136782,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест» про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки за неналежне виконання умов договору 136782,23 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року (підписаного 02.03.2011 року) позовні вимоги задоволені повністю, прийнято рішення з приводу стягнення з відповідача на користь позивача 64528,40 грн. боргу по орендній платі, 15195,28 грн. штрафу за несвоєчасне внесення орендних платежів, 1160,58 грн. 3% річних, 2982,77 грн. інфляційних, 52915,20 грн. неустойки за користування майном після припинення договору оренди та судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме судом не досліджено, що додаткова угода була укладена з боку відповідача під примусом та обманним шляхом, оскільки директор на час її укладення знаходився під впливом сильнодіючих медичних препаратів та не міг тверезо оцінювати ситуацію та наслідки підписання документів. До того ж, скаржник зазначає, що місцевий суд порушив норми процесуального права, не відклавши розгляд спору в зв’язку з неявкою відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011 року по справі № 40/69 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 05.07.2011 року.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив. З матеріалів справи вбачається, що ухвала про прийняття до провадження апеляційної скарги разом з конвертом, повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою відділення поштового зв’язку з зазначенням причини повернення, що адресат за зазначеною адресою не проживає.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. А тому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначкою «за зазначеною адресою не проживає» та з урахуванням наявності всіх необхідних матеріалів справи для розгляду, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення апеляційним судом процесуальних дій. А відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»). До того ж, відповідач є апелянтом, та в апеляційній скарзі зазначив саме цю адресу, на яку апеляційним судом було направлено ухвалу, якою повідомлялися час та місце засідання.

Представник позивача також не з’явився в судове засідання, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Позивач не скористався своїм правом, визначеним ст. 96 ГПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали місцевого суду.

Колегія суддів прийняла рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін, оскільки апеляційна інстанція обмежена строком розгляду апеляційної скарги, а також враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для здійснення повного та всебічного розгляду.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року по справі № 40/69 – частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 01/05 о.

Предметом даного договору є надання орендодавцем у строкове платне користування елементи риштування, що відповідає вимогам ТУ У В.2.8.-28.1-20303352-002-2002, а орендар, в свою чергу, зобов’язується прийняти майно в оренду. Перелік, кількість та вартість майна, що передається, вказана в додатку № 1 до договору та є його невід’ємною частиною.

Договором визначено, що загальна кількість майна, що передається в оренду складає 636 м2.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3.3 договору термін оренди складає 30 діб від дати підписання цього договору, однак п. 3.7 договору сторонами визначено, що термін оренди може бути продовжений за погодженням сторін шляхом укладення додаткової угоди.

На виконання умов договору оренди, сторонами підписано акт передачі майна в оренду № ЛА279, відповідно до якого орендодавець 19.11.2009 року передав, а орендар, в свою чергу, прийняв в оренду риштування в кількості 636 м2 (а.с. 25).

Розділом 3 договору встановлено розмір орендної плати та порядок здійснення розрахунків.

Відповідно до пп. 3.1, 3.2, 3.4 договору, за тимчасове користування майном. визначеним у специфікації (додаток № 1 до договору) орендар сплачує орендну плату із розрахунку 0,5 грн. за 1 м2, 318,00 грн. за 1 добу користування, при цьому сума орендної плати за весь термін оренди складає 9 540,00 грн.(в т.ч. ПДВ).

Орендар проводить оплату за весь термін оренди майна протягом 3-х календарних днів з моменту укладення договору (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 3.7 договору за погодженням сторін термін оренди може бути продовжений. За відсутності заперечень з боку орендодавця договір продовжується на термін, вказаний орендарем, але не менше 14 діб. Продовження договору повинне бути оформлене шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше ніж за два дні до дати закінчення попереднього терміну оренди.

На підставі зазначеного вище, додатковими угодами № 1 від 28.11.2009 року, № 2 від 31.01.2010 року, № 3 від 28.02.2010 року до договору оренди № 01/05-о від 30.10.2009 року, сторони у зв’язку з виробничою необхідністю неодноразово продовжували термін дії договору оренди № 01/05-о від 30.10.2009 року.

01.04.2010 року сторонами було підписано ще додаткову угоду № 4. За умовами додаткової угоди № 4 від 01.04.2010 року сторони дійшли згоди про продовження терміну дії договору оренди майна (елементів будівельних риштувань) за договором № 01/05-о від 30.10.2009 року до 31.12.2010 року, а також визначили, що орендар проводить оплату за оренду майна до п’ятого числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги орендодавцем орендарю по наданню майна в оренду. В разі, якщо п’яте число місяця, в якому необхідно сплачувати орендну плату, припадає на вихідний день, то орендна плата сплачується в перший робочий день, який слідує після п’ятого числа місяця. Крім того, згідно п. 1.2.1 додаткової угоди № 4 сторони дійшли згоди, що оплата за тимчасове користування майном, що перебуває в оренді складає 0,40 грн. на добу за 1 м2. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.

Пунктом 1.2.4. додаткової угоди сторони узгодили, що у зв’язку з тим, що в період дії цього договору можлива зміна переліку, вартості та кількості майна, яке передається в оренду, орендна плата за місяць фіксується в актах передачі виконаних послуг, які підписуються сторонами цього договору до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги орендодавцем орендарю по наданню майна в оренду.

Частинами 1 та 5 статті 762 цього Кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 5.1 договору, орендар зобов’язаний своєчасно на умовах п.3.5. договору перерахувати орендну плату орендодавцеві.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов’язання перед позивачем по сплаті орендної плати за користування орендованим, внаслідок чого у товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест» виникла заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш»в сумі 64528,40 грн.

Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач надав відповідачеві послуги з оренди майна на загальну суму 87 068,40 грн., а відповідач на виконання своїх зобов’язань за договором оренди № 01/05 о від 30.10.2009 року, частково сплатив на рахунок позивача орендну плату в сумі 22 540,00 грн. (платіжні доручення № 7 від 19.11.2009 року на суму 9 540,00 грн., № 16 від 09.12.2009 року на суму 13 000,00 грн. (а.с. 54-55)).

До того ж, в матеріалах справи наявні підписані сторонами та скріплені печатками сторін акти виконаних робіт: № 994 від 31.12.2009 року на суму 6 678,00 грн., № 38 від 31.12.2010 року на суму 6 678,00 грн., № 80 від 28.02.2010 року на суму 8 904,00 грн., № 149 від 31.03.2010 року на суму 9 858,00 грн., № 186 від 30.04.10 на суму 7 632,00 грн., № 270 від 31.05.2010 на суму 7 886,40 грн.

Крім того, акти виконаних робіт № 925 від 30.11.2009 року на суму 3 816,00 грн., № 305 від 30.06.2010 року на суму 7 632,00 грн., № 389 від 31.07.2010 року на суму 7 886,40 грн., № 422 від 31.08.2010 року на суму 7 886,40 грн., № 494 від 30.09.2010 року на суму 7 632,00 грн., № 631 від 18.10.2010 року на суму 4 579,20 грн. хоча й підписані в односторонньому порядку позивачем, однак надсилались на адресу відповідача разом з листом позивача від 27.10.2010 року № 461, що підтверджується фіскальним чеком № 0083.

Відповідно до п. 11.10 договору № 01/05 о від 30.10.2009 року, у випадку непідписання орендарем наданого орендодавцем акта приймання-здачі виконаних послуг і непред’явлення претензій до виконаних послуг по наданню в оренду майна, протягом 3 днів з моменту виконання послуги по наданню майна в оренду, вважаються виконаними (фактично наданими) в повному обсязі і належної якості, і підлягають сплаті орендарем. Доказів звернення відповідача з претензіями щодо надання позивачем послуг з оренди майна, останнім не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач належним чином зобов’язання по сплаті орендної плати за договором оренди № 01/05 о від 30.10.2009 року не виконав, що також підтверджується наявним в матеріалах справи гарантійним листом відповідача від 26.05.2010 року № 24 (а.с. 27). В зв’язку з викладеним вище, колегія апеляційного суду вважає висновок місцевого господарського суду з приводу задоволення позовної заяви в частині стягнення орендної плати в сумі 64528,40 грн. законним та обґрунтованим.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 8.1 договору оренди № 01/05 о від 30.10.2009 року, за порушення орендарем термінів перерахування орендної плати орендар виплачує штраф в розмірі 20% від простроченого платежу.

На підставі зазначеного пункту договору, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% від суми простроченого платежу по орендній платі, що складає 15 195,28 грн. Колегія апеляційного суду вважає, що вимоги позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 20% від суми простроченого платежу по орендній платі, правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З позовної заяви вбачається, що позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 160,58 грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 2 982,77 грн. В зв’язку з викладеним, а також доведенням позивачем та встановлення місцевим господарським судом факту несвоєчасного виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати орендної плати, позов в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 160,58 грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 2 982,77 грн. судом першої інстанції задоволено правомірно.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення законної неустойки за користування майном після припинення договору оренди з 19.10.2010 року по 31.01.2011 року в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач 11.10.2010 року на адресу відповідача направив повідомлення за № 432 про припинення договору оренди № 01/05 о від 30.10.2009 року, що підтверджується квитанцією відділу зв’язку та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 35, 36). З поштового повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що повідомлення про припинення договору отримане повноважним представником відповідача 18.10.2010 року.

Відповідно до п. 9.2. договору, орендодавець має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у випадку, зокрема, не внесення орендарем орендної плати впродовж 10 днів з моменту закінчення терміну платежу.

Факт розірвання договору оренди в односторонньому порядку також встановлений місцевим господарським судом в межах розгляду господарської справи № 16/461 та не заперечується сторонами (а.с. 81-83).

Пункт 1 ст. 216 Господарського кодексу України регламентує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 6.1. договору сторони узгодили, що після закінчення терміну оренди або при достроковому розірванні договору орендар зобов’язаний повернути орендоване майно орендодавцеві разом з упаковкою і технічною документацією (комплектно) по акту прийому-передачі в день закінчення терміну оренди.

Пункт 8.3. договору встановлює відповідальність орендаря за порушення термінів передачі майна, а саме, за порушення термінів передачі майна орендарем орендодавцеві після закінчення терміну договору оренди або при достроковому розірванні договору орендар виплачує орендодавцеві штраф в розмірі 20% від вартості предмету оренди.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Частина 2 статті, встановлює законну неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки, місцевий господарський суд виходив з того, що договір оренди, враховуючи пролонгацію на підставі додаткових угод, припинив свою дію з 18.10.2010 року у зв’язку з відмовою орендодавця від договору, однак орендар на день вирішення спору майно не повернув.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції визнав вимоги позивача про стягнення неустойки за користування майном за час припинення договору оренди в розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 52915,20 грн. обґрунтованими та законним.

Однак, колегія апеляційного господарського суду з таким висновком погодитися не може, виходячи з наступного.

Як вбачається із рішення господарського суду міста Києва по справі № 16/461, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу за порушення відповідачем термінів передачі майна у розмірі 51226,08 грн. і остання була задоволена місцевим господарським судом в повному обсязі.

При правовому аналізі пункту договору щодо відповідальності за порушення термінів повернення майна, яка передбачає нарахування штрафу, та ст. 785 ЦК України, що встановлює законну неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про неможливість застосування подвійної відповідальності за одне й те ж правопорушення, здійснене відповідачем.

В силу ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки позивачем в межах господарської справи № 16/461 обраний такий спосіб захисту свого порушеного права, як стягнення штрафу, що встановлений в договірному порядку, апеляційний суд вважає безпідставним задоволенням місцевим господарським судом при розгляді даної справи вимоги щодо стягнення законної неустойки за те ж саме порушення, тобто за несвоєчасне повернення наймачем речі.

Відтак, враховуючи встановлені у справі обставини, положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в порядку ст. 785 ЦК України, внаслідок чого рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню.

Що стосується твердження скаржника, що позивачем останнього введено в оману та використано, оскільки відповідач на момент підписання додаткової угоди № 4 від 01.04.2010 року не мав змоги тверезо оцінити ситуацію, не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги, так як в судовому порядку недійсність додаткової угоди № 4 з цих підстав не встановлена, а відтак це не може бути предметом розгляду в межах зазначеної справи і не може бути підставою для скасування рішення.

Твердження скаржника щодо порушення процесуальних прав останнього також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом ухвалу про порушення провадження у справі № 40/69 та ухвалу про відкладення розгляду справи відповідачу було направлено за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-а, яка вказана також і у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, і в договорі оренди та додаткових угодах.

Однак, представник відповідача в судові засідання місцевого господарського суду не з’явився.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року та 15.02.11 року було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та у витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – 03142 м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-А, До того ж зазначена адреса вказана відповідачем в апеляційній скарзі, а відтак, апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду, а тому судом першої інстанції правомірно здійснено розгляд справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Крім того, колегія апеляційного суду звертає увагу, що в тексті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд здійснює посилання на договір № 24/50-о, який не є предметом розгляду даного спору. Однак, колегія вважає зазначене посилання автоматичною помилкою, яке не може бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з переглядом рішення місцевого суду та прийняттям нового рішення, перегляду підлягають і судові витрати.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/69 – підлягає частковому скасуванню.

В зв’язку з частковим скасуванням рішення перегляду підлягають і судові витрати в порядку ст.. 49 ГПК України.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/69 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/69 скасувати частково. Прийняти нове рішення:

В частині стягнення 52915,20 грн. неустойки відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест» (03142 м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-А, код ЄДРПОУ 33999357) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51400 Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, буд. 9/3, код ЄДРПОУ 20303352) витрати по сплаті державного мита в сумі 838,67 грн. та 144,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест» (03142 м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-А, код ЄДРПОУ 33999357) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь державного бюджету 581,91 грн. недоплаченого державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51400 Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, буд. 9/3, код ЄДРПОУ 20303352) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Інвест» (03142 м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-А, код ЄДРПОУ 33999357) 264,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Видати накази.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 40/69 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

07.07.11 (відправлено)