Постанова № 16573030, 20.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2011 № 25/520

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сухового В.Г.

суддів:

при секретарі:

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ”

на рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011р.

у справі № 25/520 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Електродизайн”

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ”

3. Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотрейд ЛЛС”

про стягнення заборгованості в сумі 3 661 189,28 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” (далі позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Електродизайн” (далі відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ” (далі відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотрейд ЛЛС” (далі відповідач-3) про стягнення заборгованості по договору про надання овердрафту №2/ ОВ V/2008-980 в сумі 3 661 189,28 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року у справі №25/520 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електродизайн”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал Опт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотрейд ЛЛС” на користь Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” 3661189,28 грн. та судові витрати в розмірі 25736,00 грн. Рішення вмотивовано невиконанням відповідачем-1 та його поручителями відповідачами 2 та 3 своїх зобовязань за кредитним договором та договорами поруки і, як наслідок настання відповідальності.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року у справі №25/520 повністю. Прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема оскільки в силу ч.4 ст.559 порука у даній справі припинилася, а позивач своєчасно протягом 6 місяців вимоги до відповідачів не предявив, відповідно суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзивів на подану апеляційну скаргу від відповідачів не надійшло.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.05.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року розгляд справи відкладено на 07.06.2011р. у звязку з неявкою представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року розгляд справи відкладено на 20.06.2011р. у звязку з неявкою представників відповідача 1 та відповідача 3.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

06.03.2008 р. між позивачем та відповідачем-1 укладено договір про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980 (надалі Договір, Кредитний договір, а.с. 20-23).

Згідно з п.1.1 Договору позивач надає відповідачу овердрафт з лімітом 2 360 000,00 грн. та терміном користування з 06.03.2008 р. по 06.09.2008 р. та сплатою відсотків за користування овердрафтом в розмірі 21% річних.

16.09.2008р. між позивачем та відповідачем-1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою сторони погодили продовження терміну користування овердрафтом до 30.09.2008 р. (а.с.25).

30.09.2008р. між позивачем та відповідачем-1 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою сторони погодили продовження терміну користування овердрафтом до 31.10.2008 р. (а.с.26).

Згідно з випискою по особовому рахунку відповідача-1 (а.с.27-52), позивач свої зобовязання за Договором виконав, надавши відповідачу-1 кредит (овердрафт) у сумі 2312387,90 грн., зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Позивач заявляє про те, що відповідач-1 не здійснив повернення основного овердрафту та не повністю виплатив проценти за використання овердрафту і, таким чином, основна сума заборгованості відповідача-1 по овердрафту за Договором складає 2312 387,90 грн., а по сплаті відсотків за період з 06.03.2008р. по 31.03.2010р. - 608664,14 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено правову природу спірних правовідносин, та вірно застосовано норми, які регулюють ці правовідносини.

Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Приписами частини першої ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

06.03.2008р. в забезпечення зобовязань відповідача-1 за Договором, між позивачем і відповідачем-2 укладено Договір поруки № 2/П-V/2008-2 (надалі Договір поруки 1, а.с. 53-54), за яким відповідач-2 поручився перед позивачем за позивальника (відповідач-1) у випадку невиконання або неналежного виконання останнім взятих на себе зобовязань за кредитним договором (договір про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980).

Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки 1, відповідач-2 відповідає перед позивачем у повному обсязі та повинен виконати зобовязання у тому ж порядку, який встановлено для відповідача-1 за Кредитним договором. Відповідальність поручителя (відповідача-2) виникає як у випадку невиконання / неналежного виконання позичальником будь-якої частини зобовязання, так і при невиконанні позичальником зобовязання в цілому (п. 1.3 Договору поруки 1).

Крім того, 06.03.2008 р. в забезпечення зобовязань відповідача-1 за Договором між позивачем і відповідачем-3 було укладено Договір поруки № 2/П-V/2008-1 (надалі Договір поруки 2, разом Договори поруки, (а.с.57-58).

Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки 2 відповідач-3 відповідає перед позивачем у повному обсязі та повинен виконати зобовязання у тому ж порядку, який встановлено для відповідача-1 за Кредитним договором (договір про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980). Відповідальність поручителя (відповідача-3) виникає як у випадку невиконання / неналежного виконання Позичальником будь-якої частини зобовязання, так і при невиконанні Позичальником зобовязання в цілому (п. 1.3 Договору поруки-2).

При цьому, положеннями пунктів 2.1 Договорів поруки передбачено, що позивач набуває право вимагати від поручителів виконання зобовязання, що витікає із Кредитного договору при умові, якщо установлений Кредитним договором строк виконання позичальником зобовязання в цілому чи в частині не будуть виконані, а також при умові обовязкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобовязання позичальника в цілому (або в тій чи іншій частині).

24.06.2010р. позивач направив відповідачу-2 та відповідачу-3, як поручителям, повідомлення вимогу про сплату заборгованості за Кредитним договором на загальну суму 3661189,28 грн. Направлення позивачем вказаного повідомлення вимоги підтверджується поштовими фіскальними чеками № 9846 та № 9845 від 24.06.2010р. (а.с.127-157).

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання відповідачем-1 зобовязання за Кредитним договором щодо сплати суми овердрафту та відсотків за користування ним настав 31.10.2008р., а відповідачем-1 вказане зобовязання по сьогоднішній день не виконане.

Судом також встановлено, що 28.12.2009 р. між позивачем (Банк), громадянином ОСОБА_1 (Боржник), відповідачем-3 (Боржник-1), Товариством з обмеженою відповідальністю “Даді - Центр” (Боржник-2), відповідачем-1 (Боржник-3), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Горбушка ЛТД” (Поручитель) укладено договір про погашення кредитної заборгованості (надалі Договір від 28.12.2009, а.с.63-64).

Пунктом 1.2 Договору від 28.12.2009 передбачено, що цей договір укладався на погашення кредитної заборгованості серед інших і за Договором про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980 від 06.03.2008, укладений раніше між позивачем і відповідачем-1.

Відповідно до п. 2 Договору від 28.12.2009 Боржник ОСОБА_1) та Поручитель (ТОВ “Горбушка ЛТД”) зобовязалися за власний рахунок виконати всі свої зобовязання та зобовязання Боржника-1, Боржника-2 та Боржника-3 (відповідача-1) за Кредитними договорами, передбаченими п.п. 1.1 1.4 цього Договору, в повному обсязі, включаючи суму заборгованості за основним зобовязанням, суму нарахованих процентів, пеню, штрафні санкції та інші платежі, передбачені умовами Кредитних договорів.

Відповідач-2 у процесі розгляду справи стверджував, що укладенням Договору від 28.12.2009р. відбулася новація зобовязання відповідача-1 за Кредитним договором, оскільки було змінено порядок виконання зобовязання. А отже, зобовязання за Кредитним договором припинилося на підставі частини другої ст. 604 ЦК України, а порука також припинилася у звязку із припиненням забезпеченого нею зобовязання на підставі ст. 559 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилковості такого твердження відповідача-2 враховуючи положення діючого законодавства та матеріали справи з огляду на таке.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Приписами статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Виходячи із вказаної норми закону слід дійти висновку, що новація є можливою у випадку наявності таких її складових, як: наявність домовленості між тими ж сторонами, що і за основним зобовязанням; наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобовязання та щодо умов нового зобовязання; наявність умови про припинення попереднього зобовязання; припинення всіх додаткових зобовязань; виникнення між тими ж особами нового зобовязання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи інший спосіб виконання.

Водночас, зі змісту Договору від 28.12.2009р. вбачається, що він укладався не тільки між позивачем і відповідачем-1 (Боржником за Кредитним договором за основним зобовязанням), а також із іншими особами, які не мають відношення до виконання основного зобовязання.

Також, Договір від 28.12.2009р. не містить умов про припинення дії зобовязання відповідача-1 за Кредитним договором по сплаті суми овердрафту та відсотків та не містить умов нового зобовязання між тими ж сторонами основного зобовязання (між позивачем та відповідачем-1).

При цьому, Договір від 28.12.2009р. не містить і умов про припинення попереднього зобовязання за Кредитним договором, а також не містить жодного посилання на ст. 604 ЦК України чи на наявність новації.

Отже, Договір від 28.12.2009р. дає підстави дійти висновку, що між позивачем і відповідачем-1 не виникає нового зобовязання, оскільки виконання зобовязання за Кредитним договором фактично покладається на третіх осіб ОСОБА_1 та ТОВ “Горбушка ЛТД”, а не замінюється новим зобовязанням відповідача-1 перед позивачем з іншим предметом чи іншим способом виконання. Хоча таке виконання обовязку боржника третьою особою узгоджується із нормою ст. 528 ЦК України, воно не є заміною одного зобовязання іншим. При цьому, згідно із частиною другою ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Як було встановлено, предметом Договору про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980 від 06.03.2008 є отримання кредиту, на підставі якого у відповідача-1 виник обовязок повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування ним. Предметом же Договору від 28.12.2009 є заборгованість декількох позичальників перед позивачем, в тому числі і заборгованість відповідача-1 за Договором про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980 від 06.03.2008 та визначення порядку погашення цієї заборгованості.

Таким чином, враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність новації зобовязання відповідача-1 за Кредитним договором згідно із положеннями ст. 604 ЦК України є обґрунтованим, а посилання відповідача-2 на факт припинення зобовязання за Кредитним договором шляхом заміни його новацію є не приймається судом до уваги, оскільки не ґрунтуються ані на договорі, ані на нормах законодавства.

Колегія суддів також вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про неправомірність посилань відповідача-2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 02.12.2010р. у справі № 22Ц-8979/2010 щодо встановлення факту новації, оскільки в межах вказаної справи не досліджувалися умови Договору від 28.12.2009р. у його звязку з умовами Договору про надання овердрафту № 2/ОВ-V/2008-980 від 06.03.2008р. стосовно виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Електродизайн” зобовязання по сплаті овердрафту та відсотків за ним. Мотивація рішення у справі № 22Ц-8979/2010 є оцінкою наданих суду доказів та правозастосуванням, а не фактом, який не потребує доведення у цій справі. Надання ж відповідачем-2 преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи та ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою є помилковим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п.14 Договору про погашення кредитної заборгованості від 28.12.2009р. цей Договір набирає чинності з моменту надання дозволу Національним банком України на погашення заборгованості за Кредитними договорами відповідно до умов та порядку передбачених цим Договором. Однак, в матеріалах справи відсутній відповідний дозвіл НБУ.

Посилання відповідача-2 на лист електронної пошти (а.с.170) не можна вважати доказом надання відповідного дозволу Національним банком України, оскільки зі змісту названого листа НБУ не вбачається будь-якого посилання на Договір від 28.12.2009р., а також будь-якого дозволу взагалі.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими заперечення відповідача-2 щодо наявності повноважень у представника банку ОСОБА_2 на предявлення вимоги (а.с.127-128), оскільки зазначена повідомлення-вимога була надіслана відповідачам 24.06.2010р. (а.с.157), а в матеріалах справи наявна довіреність, видана банком на імя ОСОБА_2 16.04.2010р. (а.с.70), тобто, до надіслання повідомлення-вимоги.

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог до відповідачів 2 та 3, та вважає, що в цій частині суд помилково задовольнив позовні вимоги, не врахувавши умови договорів, укладених між сторонами.

Так, згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Приписами ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно, до ч.4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Таким чином, кредитор, відповідно до зазначеної норми, повинен був звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобовязання протягом шестимісячного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач пропустив строк предявлення вимоги до поручителів відповідача 2 та відповідача 3, оскільки строк виконання основного зобовязання настав 31.10.2008р., а повідомлення-вимога була надіслана поручителям (відповідачі 2 і 3) 24.06.2010р., тобто через рік і майже вісім місяців.

Зміст договору поруки свідчить про те, що в ньому не встановлено строк, після якого порука припиняється. При цьому умова, вказана у п.3.5 договору щодо дії поруки до повного виконання позичальником зобовязань перед позивачем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань, не можна вважати визначенням строку у розумінні ч.1 ст. 252 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд України у своїй ухвалі від 07.10.2009р. у справі 6-6486св09, зазначивши, що «умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України».

Отже, позивач не реалізував своє право на звернення до поручителів відповідачів 2 та 3 протягом 6 місяців, починаючи з 31.10.2008р. (строк виконання зобовязання за кредитним договором щодо сплати відсотків та суми овердрафту), з урахуванням того, що в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припинилась після закінчення шестимісячного строку, коли кредитор мав би предявити вимоги до поручителя.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2009р. у справі № 11/024-07/14, зокрема, зазначивши, що «кредитор (позивач по справі) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу про примусове виконання взятого на себе зобов'язання до поручителя (відповідача по справі), а відтак місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку щодо припинення договору поруки».

Отже, суд першої інстанції не врахував того, що договори поруки, укладені позивачем з відповідачами 2 та 3 припинилися на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, а також на те, позивач у встановлені законодавством строки свої вимоги до поручителів не предявив.

Так як контррозрахунку відповідачем 1 надано не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за овердрафтом в сумі 2312387,90 грн. та процентів за користування овердрафтом в сумі 608664,14 грн., зазначені кошти мають бути стягнуті з відповідача-1.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1 Договору за несвоєчасне повернення овердрафту та/або відсотків за ним Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Розрахунок суми пені здійснений позивачем та перевірений судом першої інстанції є правильним, контррозрахунок пені відповідачем-1 не подано, відповідно, вимога про стягнення пені в сумі 233772,91 грн. та за порушення строків сплати відсотків - в розмірі 14567,84 грн. підлягає задоволенню та має бути стягнута з відповідача-1.

Приписами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача-1 за порушення ним зобовязання за Договором щодо повернення овердрафту та сплати відсотків за користування ним, розрахунок інфляційних втрат від суми овердрафту в розмірі 457032,28 грн. та інфляційних втрат від суми несплачених відсотків в розмірі 34764,21 грн. є вірним та обґрунтованим, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, сума яка має бути стягнута з відповідача-1 становить 457032,28 грн. інфляційних втрат від суми овердрафту та інфляційних втрат від суми несплачених відсотків 34764,21 грн.

Таким чином, разом з відповідача-1 підлягають стягненню 3661189,28 грн.

З урахуванням викладеного, судові витрати у сумі 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України мають бути покладені на відповідача-1.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості з відповідачів 2 та 3, а відтак, рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011 у справі 25/520 у названій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 69, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ” задовольнити частково.

2.Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року у справі №25/520, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електродизайн” (код 30784339) на користь Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (код 20025456) 3661189,28 грн.

4.Відмовити Відкритому акціонерному товариству “Комерційний банк “Надра” в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотрейд ЛЛС”.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електродизайн” (код 30784339) на користь Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (код 20025456) судові витрати у сумі 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

6.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (код 20025456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал ОПТ” (код 31201689) судових витрат у сумі 8500 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

7.Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст складено та підписано:29.06.2011р

Головуючий суддя

Судді

30.06.11 (відправлено)