Рішення № 16572002, 01.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.11                                                                                           Справа№ 5015/2205/11

Суддя Н.Березяк при секретарі О.Іванило розглянула матеріали справи

За позовом: ТзОВ «Дивосвіт», м.Львів

До відповідача: Дочірнє підприємство «Укрпол-2»ТзОВ «Укрпол ЛТД», м.Стрий

Про стягнення 1644,48 грн.

В судове засідання з’явились:

від позивача: Янішевський Б.Я. - представник

від відповідача: Яців В.Р. -представник

Представникам сторін роз’яснено права та обов‘язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов ТзОВ «Дивосвіт»до Дочірнього підприємства «Укрпол-2»ТзОВ «Укрпол ЛТД»про стягнення 1477,10 грн. основного боргу, 145,52 грн. пені, 21,85 грн. –три відсотки річних та судові витрати.

В судовому засіданні 05.05.2011 року оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалі суду від 25.05.2011 року .

08.06.2011 року позивачем було подано заяву ( клопотання ) про збільшення позовних вимог, в якому він крім заявлених в позовній заяві вимог, просить стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 736,20 грн., та три відсотки річних в сумі 149,94 грн.

В зв’язку із збільшенням позовних вимог, та неявкою в судове засідання відповідача, розгляд справи було відкладено на 01.07.2011 року.

В судовому засіданні 01.07.2011 року позивач збільшені позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

Представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення стягнення заборгованості за договором поставки №36-06 від 01.03.2006 року. Крім того, відповідач зазначає, що підписання акту звірки розрахунків та сплата ним 30.06.2009 року коштів в сумі 1000,00 грн. не є діями, які спрямовані на визнання боргу, є є діями по виконанню зобов’язання .

В судовому завданні 01.07.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

01.03.2006 року між ДП «Укрпол-2»ТзОВ «Укрпол ЛТД» та ТзОВ «Дивосвіт»було укладено договір поставки №36-06 відповідно до якого позивач зобов’язувався поставляти відповідачу продовольчі та непродовольчі товари, а відповідач зобов’язувався прийняти їх та своєчасно оплатити .

08.11.2007 року, на виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1802,18 грн. , що підтверджується видатковою накладною № 20742 від 08.11.2007 року, за який відповідач розрахувався частково.

Відповідно до п.4.2 Договору відповідач зобов’язувався здійснити розрахунки за кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 21 календарного дня з дати отримання товару, однак свої зобов’язання виконав частково.

Станом на 22.09.2009 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 1477,10 грн.

За порушення строків виконання зобов’язання, відповідно до п.5.3 Договору позивачем нарахована пеня в розмірі 145,52 грн. та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3 % річних в сумі 149,94 грн. та 736,20 грн. –інфляційних , які просить стягнути з відповідача.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно ст.ст. 526,530 Цивільного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №36-06 від 01.03.2006 року, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1802,18 грн. , що підтверджується видатковою накладною № 20742 від 08.11.2007 року.

Відповідно до п.4.2 Договору відповідач зобов’язувався здійснити розрахунки за кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 21 календарного дня з дати отримання товару, однак свої договірні зобов’язання виконав частково.

Станом на 22.09.2009 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 1477,10 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків.

Представник відповідача доказів оплати вартості поставленого товару по накладній №20742 від 08.11.2007 року суду не подав, проте проти позову заперечив з тих підстав, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення заборгованості.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося раніше, умовами п.4.2 договору передбачено, що оплата товару здійснюється Покупцем за прийнятий товар протягом двадцять одного календарного дня з моменту прийняття товару.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Під час розгляду справи по суті відповідач не надав належних і допустимих доказів оплати поставленого йому позивачем товару. Більше того, він не заперечив факт поставки йому товару та наявність у нього заборгованості за цей товар, проте просив застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову. Всі його заперечення зводились до пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукцію.

Проте, такі доводи відповідача необґрунтовані і спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження факту поставки продукції позивачем було подано на огляд суду оригінал і долучено до матеріалів справи належно завірену копію видаткової накладної№20742 від 08.11.2007 року.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, то вона не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Так статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов’язаною особою по відношенню до кредитора ( лист , ВГСУ від 07.04.2008 року № 01-8/211 ).

Як вбачається з матеріалів справи, впродовж 2008 року та в червні 2009 року відповідач розраховувався з позивачем за отриманий по договору товар, що підтверджується банківськими виписками( копії в матеріалах справи). Останній платіж за поставлений по договору товар на суму 1000,00 грн. був здійснений відповідачем 30.06.2009 року, що підтверджується платіжним дорученням №362 ( в матеріалах справи). Здійснення відповідачем платежів за отриманий від позивача товар впродовж 2008-2009 років є діями, які свідчать, що відповідач визнав себе зобов’язаною особою по відношенню до кредитора ( позивача) і переривають строк позовної давності.

Оскільки на виконання умов договору поставки впродовж 2007 року позивачем було здійснено ряд поставок товарів, розрахунки за які відповідач здійснював частково впродовж 2007-2008 років, між сторонами було підписано акт звірки розрахунків, згідно якого станом на 22.09.2010 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 1477,10 грн. Остання поставка товару на суму 1802,18 грн. не була відповідачем оплачена в повному обсязі.

Як з’ясовано в судовому засіданні, інших договорів на поставку товару, крім договору № 36-06 від 01.03.2006 року між сторонами укладено не було. Доказів здійснення позивачем поставок товарів у 2009 році відповідач не подав. Зазначений платіж позивачем було зараховано в рахунок погашення заборгованості за договором поставки від 01.03.2006 року, що підтверджується актом звірки розрахунків.

Таким чином, станом на 22.09.2010 року відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем . Акт звірки розрахунків не є доказом виникнення заборгованості, проте є доказом бухгалтерського обліку зазначеної заборгованості .

На підставі п.5.3 договору, за несвоєчасну оплату виконаних робіт за період з 30.11.07 року по 29.05.08 року позивачем нарахована пеня в розмірі 145,52 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          За несвоєчасне виконання договірних зобов’язань позивачем нараховані три відсотки річних в сумі 149,94 грн. та інфляційні в сумі 736,20 грн., підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

          Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, до вона підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Положеннями п.2 ст.258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) .

Відповідно до ч.3-4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення пені не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи відсутність доказів своєчасності погашення боргу, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних та трьох відсотків річних обґрунтовані та підлягають до задоволення .

Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог в розмірі 96,08 грн. державного мита та 222,31 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,82,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укрпол-2»ТзОВ «Укрпол ЛТД»(82400, Львівська область, м.Стрий, вул.Ю.Липи,6, код ЄДРПОУ 25240610) на користь ТзОВ «Дивосвіт»(79058, м.Львів, вул.Вербова,39, код ЄДРПОУ 22331743)–1477,10 грн. –основного боргу, 736,20 грн.–інфляційних втрат, 149,94 грн.– три відсотки річних, 96,08 грн. державного мита та 222,31 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В рештав частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 01.07.2011 року.

Суддя