Постанова № 16570624, 22.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.06.11Справа №2а-1800/11/2770

м. Севастополь

15 год. 16 хв.

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Мінько О.В.;

при секретарі - Трігуб Г. В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 - паспорт серії НОМЕР_2, виданий Балаклавським РВ УМВС України в м. Севастополі, 05.03.1996 року;

представника відповідача - ОСОБА_2 - довіреність б/н від 10.01.2011р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1доВійськової частини А 0235про визнання дій незаконними та стягнення грошової компенсації у розмірі 4705,22 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовомдовійськової частини А 0235 про визнання дій незаконними та стягнення грошової компенсації у розмірі 4705,22 грн., просить встановити порядок виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1, під час проходження військової служби, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення.

Ухвалою суду від 03.06.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 03.06.2011р. закінчено підготовче провадження і справа призначено до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення у обґрунтування позовних вимог, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судому засіданні проти адміністративного позову заперечував, надав суду пояснення, просив у задоволені позову відмовити з підстав вказаних в запереченні.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи та наявні у справі письмові докази, знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон № 2011), у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9-1 Закону № 2011, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011, в редакції, що діяла до 01.01.2007 р., військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за бажанням військовослужбовця, грошову компенсацію замість них.

3 11.03.2000р. Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000р. № 1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна.

Однак, частина перша статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.

Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону № 2011, нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов висновку, що відповідно до частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002р. № 5-рп/2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, згідно пункту 28 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2007 р., військовослужбовці, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в управлінні виховної та соціально - психологічної роботи Командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України та перебував на забезпечені речовим майном у військової частині А 0235. Відповідно до наказу Міністра оброни України № 1191 від 02.11.2010р., ОСОБА_1. був звільнений з військової служби у за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу.

Наказом Командувача Військово-морських Сил Збройних сил України № 231 від 08.12.2010р. позивач вважається таким, що 08.12.2010р. справи та посаду здав, виключений зі списків особового складу і всіх видів військового забезпечення (а.с. 9, 10).

При звільненні, відповідачем, не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме - не видано компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу на протязі військової служби в Збройних силах України, проте видано не було.

Сума грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі позивачу, згідно з довідкою військової частини А 0235 Міністерства оборони України № 11 яка видана10.02.2011р., складає 4705,22 грн. (а.с. 8).

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних розпоряджень покладено на військову частину А 0235.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих їм розпоряджень.

Враховуючи наведене, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги та доводи позивача про визнання бездіяльності, яка виразилася у порушення прав ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації замість речового майна, незаконною та стягнення грошової компенсації замість речового майна у розмірі 4705,22 грн., засновані на законі, підлягають задоволенню.

Позивач просить визнати бездіяльність відповідача незаконною.

Частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначений перелік вимог, яки може містити адміністративний позов.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Як визначено положеннями частки 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Згідно положень частки 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог.

Враховує зазначене, суд вважає, що право позивача підлягає захисту, тому бездіяльність відповідача яка виразилася у порушення прав ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації замість речового майна, протиправною.

Що стосується вимог щодо встановлення порядку виконання рішення, то дана вимога відноситься до стадії виконання рішення суду тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, повний текст постанови складено, та постанова підписана 29.06.2011р.

Керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1, задовольнити.

Визнати бездіяльність військової частини А 0235 яка виразилася у порушення прав ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації замість речового майна, протиправною.

Стягнути з Військової частини А 0235 (юридична адреса: вул. Соловьова, 1 в м. Севастополі, ЄДРПОУ 08373597) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) грошову компенсацію замість речового майна у розмірі 4705 (чотири тисячі сімсот п'ять) грн. 22 коп.

У решті вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (31113095700007, ГУДК в м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3(три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова не набрала законної сили.

СуддяпідписО.В. Мінько

З оригіналом згідно

СуддяО.В. Мінько