Постанова № 16569172, 20.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р. Справа № 5004/548/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Мельник О.В. суддів Огороднік К.М. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 11.05.11 р.

у справі № 5004/548/11 (суддя Сур'як Оксана Геннадіївна )

позивач Приватне підприємство "Ірома"

відповідач Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк"

про стягнення в сумі 1 583 362 грн. 00 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність №5232-19 від 14.12.2010р.).

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.05.2011 року у справі №5004/548/11 позов приватного підприємства "Ірома" до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про стягнення в сумі 1 583 362 грн. 00 коп. задоволено частково. Присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на користь приватного підприємства "Ірома" 280350,00 грн., одержаних на виконання договору купівлі-продажу від 04.12.1996р., укладеного між Комерційним банком "Західінкомбанк" та Малим підприємством "Інкомсервіс" у звязку із визнанням недійсним цього договору, а також 2803грн. 50коп. витрат по сплаті державного мита та 41грн. 79коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апелянт та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необгрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і, крім того, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, на думку скаржника, судом не взято до уваги положення ст.57 ЦК УРСР 1963 року, яка не передбачала застосування двосторонньої реституції, в тому значенні, яке описане в ст.216 ЦК України. Також, суд не зважив і на те, що саме ст.57 ЦК УРСР 1963 року застосована у рішенні господарського суду Волинської області по справі №06/31-92.

Крім того, апелянт вважає, що господарський суд Волинської області неправильно застосував до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Саме з рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року і виникло право власності Банку на приміщення за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича,9. Більше того, цим рішенням відновлено порушені права Банку і повернуто Банку його нерухоме майно, яке було незаконно відчужено.

В той же час, задовільняючи позов, господарський суд Волинської області не взяв до уваги положень ч.2,4 ст.35 ГПК, відповідно до яких факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Позивач - ПП "Ірома" у відзиві на апеляційну скаргу вважає останню безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому просить рішення місцевого господасрького суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. При цьому, 17 червня 2011 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату, в зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника позивача.

Клопотання судом відхилене як необгрунтоване, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки останній був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, місцевий господарський суд з огляду на положення п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України на підставі ст.ст. 11, 216, 232, 1212 ЦК України частково задоволив позовні вимоги приватного підприємства "Ірома", присудивши до стягнення з ПП "Ірома" 280 350,00 грн.

Натомість, з такими доводами і власне висновками місцевого господарського суду колегія апеляційного суду погодитись не може з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 грудня 1996 року між Комерційним банком "Західінкомбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк") та Малим підприємством "Інкомсервіс" (правонаступником якого є ПП "Ірома") був укладений договір купівлі-продажу №4/12 (а.с.23), відповідно до якого МП "Інкомсервіс" придбало у власність за 280350,00 грн. нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Пархоменко (Олега Ольжича), 9.

Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. (а.с.41-48), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2010 року (а.с. 55-58), у справі №06/31-92 позов ПАТ "Західінкомбанк" до ПП "Ірома" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у власність банку задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12, укладений 04.12.1996р. між КБ "Західінкомбанк" та МП "Інкомсервіс"; повернено у власність ПАТ "Західінкомбанк" нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м., що знаходиться у ПП "Ірома" за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича, 9.

Як вбачається, у вказаному рішенні та постанові суди керувалися нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року. При цьому, господарським судом Волинської області встановлено, що договір купівлі-продажу укладений на явно невигідних для КБ "Західінкомбанк" умовах, зокрема, голова правління банку ОСОБА_2 вступила у зловмисну домовленість з директором МП "Інкормсервіс" ОСОБА_3. і діяла при цьому у власних інтересах, а тому, відповідно до приписів ст. 57 ЦК УРСР договір визнаний недійсним та застосовано наслідки визнаного недійсним правочину у вигляді повернення у власність банку спірного майна.

Вищий господарський суд розглянувши матеріали справи № 06/31-92 та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права підтвердив правильність застосування в даному випадку норм Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.57 ЦК УРСР, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість.Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Як вбачається, вищевикладена норма не передбачає застосування двосторонньої реституції в тому значенні, яке описане в ст.216 ЦК України.

Таким чином, у банку відсутній обов'язок повертати ПП "Ірома" сплачені останнім кошти, оскільки при укладанні Договору купівлі-продажу № 4/12 саме ПП "Ірома" вступило в зловмисну угоду з представником ПАТ "Західінкомбанк", відповідно ПАТ "Західінкомбанк" є потерпілою стороною від такої угоди.

В той же час, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, що вимога позивача ПП "Ірома" щодо застосування наслідків недійсного правочину відповідно до ст.ст. 216, 232 Цивільного кодексу України є підставною з врахуванням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, на думку місцевого господарського суду, цивільні відносини, що виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.1996 року, згідно з частиною І пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, безперечно, регламентуються нормами ЦК УРСР 1963 року, тобто названою вище ст.57 ЦК УРСР, але права і обовязки, які виникли з цих же самих цивільних відносин після набрання чинності ЦК України 2003 року, регламентуються вже частиною 2 пункту 4 його Прикінцевих та Перехідних положень за нормами цього Кодексу, чинного на момент визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.12.1996р.

Натомість, апеляційний суд не погоджується з такими висновками та вважає, що права і обов'язки сторін за договором купівлі-продажу виникли, існували і, відповідно, припинили свою дію до набрання чинності Цивільного кодексу України, а відтак посилання позивача на те, що права та обов'язки сторін, що підпадають під дію Цивільного кодексу України виникли вже не з договору, а з рішення суду від 26.04.2010 року не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи це, місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.ст. 216, 232,1212 ЦК України.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 11.05.2011 року прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.

З огляду на це, апеляційну скаргу відповідача слід задоволити, а рішення господарського суду Волинської області - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 11.05.2011 року скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Ірома" (м. Луцьк, проспект Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 20124052) на користь Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" (м. Луцьк, проспект Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 19233095, МФО 303484) - 1401,75 грн. сплаченого державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Огороднік К.М.