Постанова № 16569170, 21.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р. Справа № 4/52/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Грязнов В.В. , судді Тимошенко О.М. при секретарі судового засідання Яковлєв Д.В.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник ОСОБА_1 дов.б/н., від 01.05.2011 року.

Від відповідача - представник ОСОБА_2. дов.б/н., від 20.04.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.04.11 р. у справі № 4/52/2011/5003 (суддя Білоус В.В. )

за позовом Приватне підприємство "Агропромислова фірма "Іззія"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал"

про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 02.04.2010 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 28 квітня 2011 року у справі №4/52/2011/5003 визнано недійсним договір про спільну діяльність від 02.04.2010р. укладеного між Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" (вул. Сонячна, 1, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330) (ідентифікаційний код 32148485) та Приватним підприємством "Агропромисловою фірмою "ІЗЗІЯ" (вул.50-річчя Жовтня, 12, с.Буди, Тростянецький район, Вінницька область, 24312) (ідентифікаційний код 32743603).

Зобов"язано Приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" (вул. Сонячна, 1, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330) (ідентифікаційний код 32148485) звільнити земельні ділянки площею 367 га з передачею Приватному підприємству "Агропромислова фірма "ІЗЗІЯ" (вул.50-річчя Жовтня, 12, с.Буди, Тростянецький район, Вінницька область, 24312) (ідентифікаційний код 32743603).

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал" (вул. Сонячна, 1, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330) (ідентифікаційний код 32148485) на користь Приватного підприємства "Агропромислова фірма "ІЗЗІЯ" (вул. 50- річчя Жовтня, 12, с. Буди, Тростянецький район, Вінницька область, 24312) (ідентифікаційний код 32743603) витрати на державне мито в сумі 85 грн., на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Відповідач приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, просить його скасувати, в позові відмовити з наступних підстав:

Суд не зважив на те, що договір про спільну діяльність від 02.04.2010 року укладений між ПП «АФ «Іззія»і ПСП «Кристал»відповідає всім вимогам чинного законодавства, а саме ст.ст. 1130-1131 ЦК України, цей договір містить всі необхідні істотні умови і його було взято на облік у Тростянецькій об'єднаній державній податковій інспекції.

Під час укладання договору про спільну діяльність обидві сторони виявили свою волю на укладання такого договору; обидві сторони мали на укладання такої угоди відповідні повноваження, оскільки угода була укладена безпосередньо директорами підприємств, і дану угоду було скріплено печатками двох підприємств. Відповідно до чинного законодавства директори підприємств діють від імені підприємств, в тому числі укладають угоди від імені цих підприємств. Тобто у ПСП «Кристал» не було і не могло бути ніяких сумнівів , щодо повноважень директора ПП «АФ «ІЗЗІЯ», тим більше ПСП «Кристал»не могло знати, що саме директор ПП «АФ «ІЗЗІЯ»наділений якимись обмеженими повноваженнями (в тому разі якщо повноваження дійсно були обмежені). Але, навіть якщо повноваження директора ПП «АФ «ІЗЗІЯ»були обмежені, то по-перше: про такі обмеження ПСП «Кристал»нічого не відомо, а по-друге: відповідно до абзацу п.3 ст.92 ЦК України: «у відносинах із третіми особами обмеження повноважень, щодо представництва юридичної особи не мають юридичної сили, крім випадків коли юридична особа доведе, що третя особа знала, чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження». Тобто не існує ніяких правових підстав для визнання договору про спільну діяльність від 04.10.2010 року не дійсним. Що стосується земельних ділянок, на яких здійснювалась спільна діяльність, то ПСП «Кристал»не брало землі у суборенду у ПП «Іззія», як стверджує суд, а лише мало спільно з ПП «Іззія»обробляти ці землі. Проте, на початок робіт ПП «Іззія» виявилось повністю не готовим до їх проведення, і весь тягар проведення цих робіт ліг на плечі ПСП «Кристал».

За період виконання договору про спільну діяльність від 02.04.2010 року ПСП «Кристал»затратило на виконання робіт на полях внесених у спільну діяльність 1499518 (один мільйон чотириста дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять гривень).

Відповідно до п.1 ст.216 ЦК України у разі не дійсності правочину кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості, такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто ПП «ІЗЗІЯ»ставлячи вимогу про визнання договору про спільну діяльність не дійсним і про повернення земельних ділянок , в свою чергу зобов'язано відшкодувати ПСП «Кристал»вартість всіх виконаних в рамках спільної діяльності робіт, або ж дати можливість ПСП «Кристал»зібрати посіяний і вирощений ним урожай в рамках чинної угоди. І відповідно суд, визнаючи договір не дійсним, також повинен врахувати наслідки такого рішення і роль кожної із сторін у такому договорі. Однак, Господарський суд Вінницької області визнаючи договір про спільну діяльність недійсним за позовом ПП «ІЗЗІЯ», на підставі порушень закону, що вчинило це ж таки ПП «ІЗЗІЯ»укладаючи договір, як вказав суд, з перевищенням повноважень та передаючи земельні ділянки без згоди орендодавців, всю відповідальність поклав на другу сторону, на ПСП «Кристал», яке не порушило жодного закону, а лише добросовісно виконувало дійсну укладену угоду витрачаючи при цьому свої власні кошти. Тобто, таке рішення суду не тільки не відповідає матеріалам справи та п.1 ст. 216 ЦК України, але й є несправедливим, що протирічить самим засадам судочинства.

В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду апелянт підтримує доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні заперечує доводи апеляційної скарги. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

02.04.2011 р. між відповідачем (в договорі «Сторона - 1») в особі директора Лозінського А.І. і позивачем (в договорі «Сторона - 2») в особі директора Козоріз А.М. в с.Ілляшівка, Тростянецького району, Вінницької області був укладений договір про спільну діяльність. В договорі сторони передбачили, що предметом договору є проведення спільної діяльності в галузі сільського господарства з метою покращення фінансових показників сторін, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і покращення організації виробництва. Спільна діяльність проводитиметься без створення юридичної особи. Сторони взяли зобов"язання діяти спільно, шляхом об"єднання майна, грошових коштів, зусиль з наданням одна одній фінансової та організаційної допомоги. Відповідач брав зобов"язання вести юридичний та бухгалтерський супровід спільної діяльності, зареєструвати договір в податковому органі, відкрити окремий поточний рахунок в банку, через який будуть здійснюватися фінансові операції по спільній діяльності, вести окремий податковий і бухгалтерський облік спільної діяльності; фінансувати в необхідному обсязі процес сільськогосподарського виробництва, яке буде проводитися в рамках спільної діяльності за цим договором; надавати необхідну сільськогосподарську техніку, залучати в необхідній кількості робітників та фахівців.

Позивач брав зобов"язання на протязі 15 днів з моменту підписання договору надати відповідачеві земельні площі для проведення сільськогосподарського виробництва в рамках спільної діяльності.

Внеском в спільну діяльність відповідача в п. 4.1.1 передбачено кошти в достатньому обсязі для належного сільськогосподарського виробництва в рамках спільної діяльності; сільськогосподарська техніка, робітники та фахівці.

Внеском позивача в спільну діяльність в п.4.2.1 вказано земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Будянської сільської ради Тростянецького району, Вінницької області в користуванні позивача та мають наступну нумерацію: поле № 6б площею: 75, 00 га., поле № 5б площею: 89, 00 га, поле № 2 СП площею: 10,00 га., поле № 2 б площею:8, 00 га., поле № 9 Д площею:30,00 га, поле № 8 Д площею: 72, 00 га., поле № 5 Д площею: 35, 00 га., поле № 4Д площею: 120 га., поле № 6Д площею 48, 00 га. Загальною площею 487, 00 га.

Частки сторін визначені в таких розмірах 95% відповідача, 5% позивача. Сторони домовилися і передбачили в договорі, що керівництво спільною діяльністю, а також ведення спільних справ сторін за договором покладається на відповідача і що відповідач є повноважним представником позивача щодо спільної діяльності і діє на підставі довіреності, яку позивач зобов"язувався видати протягом 7 днів з моменту підписання договору. Сторони передбачили, що усі доходи отримані за угодою внаслідок спільної діяльності використовуються для відшкодування матеріальних затрат. Прибуток підлягає розподілу згідно часток сторін 95 % відповідачеві, 5% позивачеві. Фактичний розподіл прибутку здійснюється відповідачем шляхом перерахування відповідної частки прибутку позивачеві щорічно, в кінці поточного року.

Копіями довідки відділу Держкомзему у Тростянецькому районі від 28.01.2011 р. № 58, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.03.2011 р. (а.с.31), припису № 241018 (а.с.44), листів відділу Держкомзему у Тростянецькому районі, Вінницької області від 12.04.2011 р. № 539 (а.с.42), головного управління Держкомзему у Вінницькій області від 12.04.2011 р. № 01-02-2/1987 (а.с.43), реєстру орендодавців, які здали в оренду земельні паї по Будянській сільській раді ПП «Агропромислова фірма «ІЗЗІЯ», скріпленого підписом і печаткою Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету з земельних ресурсів України стверджується знаходження в користуванні ПП АФ «Іззія»на умовах оренди 2013 га орних земель згідно договорів оренди, укладених із власниками паїв та Тростянецькою районною державною адміністрацією, з яких 1879, 76 га земельні частки (паї) громадян; 30 га землі запасу, 88, 12 га - землі резервного фонду і 15, 97 га - невитребувані земельні частки (паї). Органами земельних ресурсів у названих доказах вказано, що 02.04.2010 р. відповідачем і позивачем укладено договір про сумісну діяльність терміном на 3 роки 6 місяців згідно яким відповідачеві надаються земельні ділянки площею 487 га для ведення сільськогосподарського виробництва і на день перевірки ПСП «Кристал» використовує земельні ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 367 га без правоустановлювальних документів на земельну ділянку, що є порушенням ст.125, 126 Земельного кодексу України, оскільки договір про спільну діяльність не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, в зв"язку з чим контролюючим органом відповідачеві видано припис про усунення порушення земельного законодавства.

Зміст договору, взяті в ньому зобов"язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст.1130, 1131 ЦК України спільна діяльність.

Згідно вказаних норм законодавства за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Причиною виникнення спору стало на думку позивача недотримання вимог законодавства при укладенні договору про спільну діяльність і неправомірне використання відповідачем на підставі цього договору земельних ділянок, які належать позивачеві на правах оренди.

Згідно п.8.2.1, 1.2, 9.3 Статуту позивача зареєстрованого 31.03.2004 р., тобто в редакції чинній на момент укладення договору про спільну діяльність від 02.04.2010 р. до виключної компетенції засновника віднесено прийняття рішень про створення філій, представництв і спільних виробництв і підприємств. До компетенції директора позивача належали усі питання діяльності підприємства, крім тих, що згідно з чинним законодавством, цим статутом належать виключно до компетенції іншого органу підприємства. Засновником підприємства був громадянин Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_3, що мешкав за адресою: АДРЕСА_1. Із вказаного вбачається, що укладання договору про спільну діяльність з сільськогосподарського виробництва відноситься до виключної компетенції, повноважень власника позивача, а не директора.

Згідно ч.3 ст.92, ч.1, 2 ст.203 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

В ч.2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповнаваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Згідно ст.33, ч.2 ст.34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ні позивач, ні відповідач не надали суду рішення засновника позивача про створення спільної діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції. Позивач заперечує наявність такого рішення. Тому суд приходить до висновку про те, що договір про спільну діяльність від 02.04.2010 р. вчинений з боку позивача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а відтак вчинений на момент укладення з порушенням вимог земельного законодавства ч.2 ст.203, ч.3 ст.92, ч.2 ст.207 ЦК України. Згідно ч.1, 3 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов"язаний з предметом спору договір, який суперечить закону. З огляду на це суд при вирішенні спору про визнання недійсним правочину, не пов"язаний з підставами позовних вимог про визнання договору недійсним вказаним в позовній заяві.

Внеском позивача, згідно договору про сумісну діяльність, є надання позивачем відповідачу 9-ти земельних ділянок на території Будянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області із зазначенням номерів полів, розміру і загальною площею 487 га. Акт перевірки, припис, листи органу земельних ресурсів до компетенції якого законом віднесено здйснення контролю за дотриманням земельного законодавства, поясненнями представників стверджується, те що відповідач фактично користується з посиланням на договір про сумісну діяльність від 02.04.2010 р. земельними ділянками, якими позивач володіє на правах оренди. З огляду на це суд приходить до висновку про те, що договір про спільну діяльність, який у вигляді внеску позивача у спільну діяльність для проведення сільськогосподарського виробництва фактично є наданням позивачем відповідачу в суборенду земельних ділянок без дозволу, згоди на це власників земельних ділянок, без укладення договору суборенди земельних ділянок, зазначення в них істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», в тому рахунку орендної плати, додатків до договору оренди - плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акта приймання передачі об»єкта оренди.

Згідно ч.6, 7 ст.93, ч.4 ст.124, ст.125, ч.5 ст.126 Земельного кодексу України, ст.17, ст.20, ст.25, ст.27 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Передача земельних ділянок здійснюється за рішенням органу виконавчої влади місцевого самоврядування (державна або комунальна земля) або за договром оренди між власником земельної ділянки і орендарем (земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування, право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки має посвідчуватися договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Передача об"єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання передачі. Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов"язаний приступати до використання земельної ділянки в строки встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку. Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар має право в установленому законом порядку має право витребовувати орендовану земельну ділянку з будь якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею.

Із вказаних норм законодавства вбачається, що за виключенням того коли земельна ділянка придбана у власність, користуватися земельною ділянкою, передавати її у користування можна лише на підставі укладеного в установленому законом договору оренди, суборенди земельної ділянки, зареєстрованого в установленому законом порядку, після передачі земельної ділянки за актом приймання передачі, і визначення меж земельної ділянки в натурі, а при укладенні договору суборенди земельної ділянки при наявності згоди на це власників земельних ділянок.

Тому договір про спільну діяльність від 02.04.2010 р., який передбачає внеском земельні ділянки загальною площею 487 га, якими позивач користувався на правах оренди, з наданням їх повністю в користування відповідачеві, без укладення договору суборенди земельних ділянок, державної реєстрації, згоди власників на передачу земельних ділянок в суборенду без передачі земельних ділянок за актами приймання передачі суперечить ч.6, 7 ст.93, ч.4 ст.124, 125, ч.5 ст.126 Земельного кодексу України, ст.15, 17, 20 Закону України «Про оренду землі». В зв"язку з цим договір про спільну діяльність від 02.04.2010 р. підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.203, ст.215, 216 ЦК України з підстав суперечності його в момент укладення вимог названих норм земельного законодавства.

Відповідач без укладення договору суборенди земельних ділянок в установленому законом порядку, за відсутності згоди власників земельних ділянок на передачу позивачем земельних ділянок в суборенду, без державної реєстрації такого договору суборенди земельних ділянок , без передачі земельних ділянок йому за актом приймання передачі, визначення меж земельних ділянок в натурі не мав права приступати до використання земельних ділянок, оскільки договір про спільну діяльність не є правоустановлювальним документом для використання земельних ділянок, а таким документом згідно законодавства є договір оренди, суборенди укладений в установленому законом порядку.

Те що відповідач знав про те, що позивач не є власником земельних ділянок вбачається із змісту п.4.2.1 договору про спільну діяльність від 02.04.2010 р., а відтак не мав укладати з позивачем цей договір в якому передбачалося у якості внеску у спільну діяльність надання земельних ділянок відповідачеві і не мав приступати до використання земельних ділянок. Без положень про внесок у спільну діяльність з сільськогосподарського виробництва у вигляді земельних ділянок, договір про спільну діяльність не може бути.

Щодо доводів апелянта про те, що місцевим господарським судом не застосовано наслідків недійсності правочину.

Апелянт посилається на довідку про фінансові затрати та довідку про спільну діяльність.

Судова колегія не приймає до уваги такі доводи з наступних підстав.

З доказів, що знаходяться в матеріалах справи вбачається, що відповідно до п.п. 3.1.1. договору приватне підприємство «Агропромислова фірма «ІЗЗІЯ»на протязі 15 днів з моменту підписання договору надати стороні земельні площі для проведення сільськогосподарського виробництва в рамках спільної діяльності. П.п. 4.2.1. визначена загальна площа земельних ділянок площею 467 га.

Так акт прийому-передачі земельних ділянок не підписувався земельні ділянки відповідачу не передавались внаслідок чого відповідач без погодження із позивачем без належних на те підстав використовував на власний розсуд земельні ділянки, що перебувають в оренді у позивача, державними органами землельних ресурсів було складено акти та видано приписи щодо призупинення використання земельних ділянок, однак відповідач все одно продовжував їх використовувати. Навіть після постановлення судом ухвали про забезпечення позову позивач отримавши від державного виконавця акт та постанову продовжував використовувати земельні ділянки, з чого випливає, що підстав для застосування вимог ст.216 ЦК України наслідків недійсності правочину немає, оскільки використання земельних ділянок не було правомірним.

Не приймаються до уваги доводи апелянта, щодо обмеження повноважень у відносинах з третіми особами з наступних підстав.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про ці обмеження.

З огляду на те, що згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений за умови підписання його особами уповноваженими на це установчими документами, то відповідач мав можливість і зобов"язаний був ознайомитися у позивача зі змістом його статуту і тим самим переконатися в обмеженнях директора, обумовлених в п.8.2.1 статуту в редакції чинній на дату укладення договору. Оскільки в договорі в розділі «реквізити сторін»вказана інформація про код позивача, номер свідоцтва платника ПДВ інше, інші, то з огляду на це у відповідача не було перешкод в отримані інформації щодо змісту статуту позивача.

Також не береться до уваги заперечення відповідача, які полягають в тому, що п.8.2.1 статуту позивача не передбачає обмеження повноважень щодо спільної діяльності, оскільки вони спростовуються змістом п.2.1.2, 3.1.1, 4.1.1 договору в яких обумовлюється про спільну діяльність сторін для проведення сільськогосподарського виробництва. Оскільки відповідач за відсутності правових підстав, правоустановлювальних документів, передбачених законодавством, для користування земельною ділянкою, то законними є вимоги про звільнення ним земельних ділянок на користь позивача.

Таким чином підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Місцевим господарським судом повно з"ясовані обставини, що мають значення у справі. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Місцевим господарським судом правильно застосовані та не порушені норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал" на рішення господарського суду Вінницької області від 28 квітня 2011 року по справі №4/52/2011/5003 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 28 квітня 2011 року по справі №4/52/2011/5003 залишити без змін.

3. Матеріали справи №4/52/2011/5003 повернути в господарський суд Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Тимошенко О.М.