Ухвала суду № 16567660, 16.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2011 р. м. КиївК-24019/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

ГоловуючогоКонюшка К.В.

суддів:Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 року

у справі № 2а-44891/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»

доДержавної податкової інспекції Дзержинському районі м.Харкова

третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль»

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції Дзержинському районі м. Харкова, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль»про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004082305/0 від 09.12.2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено Акт № 6372/2305/33118582 від 26.11.2009 року (далі Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення 0004082305/0 від 09.12.2009 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1897,50 грн., у тому числі 1265,00 грн. основного платежу та 632,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

15.09.2008 року між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль»було укладено договір підряду № 1509.

Відповідно до умов вказаного договору замовник доручає, а виконавець виконує у відповідності з проектно-кошторисною документацією і умовами договору установку опор на обєкті.

Згідно з Актом виконаних робіт від 29.09.2008 року позивачем було прийнято роботи по установці опор на суму 7590,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1265,00 грн.) та виписано податкову накладну № 10023 від 02.10.2008 року. Платіжним дорученням № 2106 від 02.10.2008 року здійснено оплату робіт по договору підряду № 1509 від 15.09.2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем ані податковому органу під час проведення перевірки, ані судам під час розгляду справи не було надано проектно-кошторисної документації, як підстави виконання робіт по договору підряду. Зазначене свідчить про недосягнення сторонами під час укладання договору підряду істотних умов. Тобто, договір підряду не є укладеним, і по ньому є неможливою передача власності.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в порушення вказаних вимог норм процесуального права судами попередніх інстанцій не було перевірено доводів позивача щодо реальності спірної господарської операції, не витребувано доказів на підтвердження вказаних тверджень.

Але це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті.

Суд касаційної інстанції зазначає про те, що у разі підтвердження доводів позивача щодо реальності господарської операції, формування податкового кредиту може бути визнано правомірним при наявності податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів проведення розрахунків. Лише відсутність проектно-кошторисної документації, у даному випадку, не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обовязків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 року у даній справі скасувати, матеріали справи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.

ГоловуючийКонюшко К.В. Судді Бим М.Є. Гордійчук М.П. Гончар Л.Я. Харченко В.В.