Ухвала суду № 16567528, 25.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2011 р. м. КиївК-54066/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Дунець О.Я., відповідача:Ярмак М.М.,

прокурора:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 р.

у справі № 22а-7150/08/9104 (2-а-114/2008 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»

до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області,

за участю Прокурора Івано-Франківської області,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2008 р. (суддя І.В.Шовгенюк), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя О.П.Стародуб, судді Р.М.Шавель, Д.М.Старунський), задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі відповідач). Визнано нечинними податкове повідомлення-рішення від 29.11.2007 р. №0002071500/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового звязку між правом позивача на формування податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано нормативні приписи Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР).

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками контролюючого органу було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування позивачем за серпень 2007 року з урахуванням акту невиїзної документальної перевірки від 17.07.2007 р. №643/23-00152230 акту невиїзної документальної перевірки від 10.10.2007 р. №886/23-00152230, акту невиїзної документальної перевірки від 19.10.2007 р. №913/15-00152230. За результатами вказаної перевірки було складено акт від 19.11.2007 р. №1091/15-00152230, яким встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом 29.11.2007 р. прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0002071500/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 15.777.136,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями підставою для зменшення позивачу суми заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість стало встановлення податковою інспекцією факту того, що позивачем неправомірно сформовано склад податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих за результатами господарської операції з придбання продукції у ТОВ «Рейнбоу ЛТД»на загальну суму 402.996.755,30 грн. (в т.ч. податок на додану вартість 80.599.351,07 грн.). Доводи контролюючого органу ґрунтуються на тому, що ТОВ «Рейнбоу ЛТД»не є виробником придбаних позивачем товарів, їх придбано у ПП «Детера», документальну перевірку якого провести неможливо у звязку з відсутністю керівних органів останнього. Зважаючи на зазначене контролюючий орган дійшов висновків щодо відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, а відтак відсутності у позивача права на відшкодування такого податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача та якими встановлено, що результати зустрічних перевірок постачальників позивача не можуть впливати на його право як платника податку на формування складу податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Положеннями пп.7.7.1 пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено правомірність виникнення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Невідповідність вказаних первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту, вимогам пп.7.4.5 Закону України №168/97-ВР відповідачем не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для зменшення позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 р. у справі №22а-7150/08/9104 (2-а-114/2008 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.