Ухвала суду № 16567106, 15.06.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 р.Справа № 2-а-7784/10/1570 Категорія:8.2.9Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року по справі за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан»лікувально-санаторно восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0002141504/0 від 26.02.2010 року та №0002141504/1 від 21.05.2010 року, за якими визначено податкове зобовязання з земельного податку в розмірі 1520 563,50 грн. на підставі акту №8/23-4/03356074 від 11.01.2010 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення винесене на підставі акту перевірки №8/23-4/03356074 від 11.01.2010 року, але висновки цього акту не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідач протиправно здійснив перевірку ДП «Медисан», так як в направленнях на перевірку від 04.12.2009 року та від 21.12.2009 року зазначено про намір ДПІ здійснити позапланову документальну перевірку, проте такі перевірки п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу»не передбачено. Крім того, позапланова перевірка здійснена у відсутності рішення суду, наявність якого відповідно до вимог ст. 11-1 Закону є обовязковим. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував те, що ст. 7 Закону України «Про плату за землю»встановлено ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено в розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, а тому у нього немає підстав враховувати при розрахунку суми податкового зобовязання із сплати земельного податку ставку, видану Одеським міським управлінням земельних ресурсів. Позивач вважає необґрунтованим нарахування суми земельного податку, оскільки таке нарахування, відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про плату за землю», повинно здійснюватися платником зазначеного податку, якими є власники земельних ділянок та землекористувачі. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання відповідного документу та його державної реєстрації.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, наполягав на тому, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, винесені у відповідності до вимог чинного законодавства. Представник відповідача також зазначив, що позивач сплачував у 2007 році земельний податок не в повному обсязі, без урахування грошової оцінки землі, а у 2008, 2009 роках не тільки не платив земельний податок, а взагалі не надавав розрахунки земельного податку. За результатами перевірки, позивачу визначене податкове зобовязання, а також нараховані штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси №0002141504/0 від 26.02.2010 року та №0002141504/1 від 21.05.2010 року, за якими позивачу визначене податкове зобовязання з земельного податку на суму 1520 563,50 грн.

Відповідач з таким рішенням не погодився та звернувся з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати постанову від 20 грудня 2010 року та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ДП «Медисан»зареєстроване 04.03.1999 року, а остання реєстрація відбулась 16.02.2010 року. Відповідно до п.1.1 Статуту Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан»лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова»04.03.1999 року є правонаступником Підприємства «Санаторій Молдова»лікувально-санаторної асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова, що було зареєстроване Приморським РВК міста Одеси під №10 від 28.07.1994 року. Засновником підприємства є Державне головне підприємство «Медисан»лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова. Пунктом 4.4 визначено, що засновник надає майно Підприємству на праві повного господарського видання без переходу права власності, згідно з діючим законодавством України. На податковому обліку в органах податкової служби позивач перебуває з 16.03.1999 року.

11.01.2010 року ДПІ складений акт №8/23-4/03356074 «Про результати позапланової виїзної перевірки ДП «Санаторій «Молдова»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року. Згідно з висновками акту, встановлено порушення ДП «Санаторій «Молдова»статей 2,7,12,14,17,23 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 року №2535-ХП (далі Закон України №2535-ХП) - не справлявся земельний податок за 2008-2009 роки та невірно обчислений земельний податок за 2007 рік. На підставі наведеного Акту відповідачем 26.02.2010 року прийняло податкове повідомлення-рішення №0002141504/0, за яким визначене податкове зобовязання за платежем: земельний податок з юридичних осіб на суму 1520563,50 гривень (1013709,00гривень за основним платежем, 506854,50грн. штрафна (фінансова) санкція) за встановлені перевіркою порушення ст.14 Закону України №2535-ХП. Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення до ДПІ, яка прийняла рішення про результати розгляду первинної скарги №30331/10/25-012 від 21.05.2010 року, відповідно до якого залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0002141504/0 від 26.02.2010 року, а скарга без задоволення. За результатами вказаного рішення, ДПІ прийняло податкове повідомлення рішення №0002141504/1 від 21.05.2010 року, за якими визначене податкове зобовязання з земельного податку в розмірі 1520563,50гривень (1013709,0 за основним платежем, 506854,5 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Наведені рішення відповідача оскаржені позивачем до суду. З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Згідно з вимогами пп. 2.1.4 п. 2.1 ст.2 Закону України №2181, податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-ХІІ від 04.12.1990 визначено, що органи державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та в порядку, встановленим законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, додержання валютного законодавства.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів) передбачені ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу України». Однією з підстав для проведення позапланової перевірки є виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

В акті зазначено, що саме на цій підставі була здійснена позапланова перевірка позивача з посиланням на те, що ДПІ до ДП «Санаторій Молдова»були направлені листи від 02.11.2007 року №52973/10/15-05, від 12.05.2008 року №22293/10/15-04, від 06.06.2008 року №27631/10/15-4, від 28.09.2009 року №53498/10/15-4/150 про надання пояснень щодо заниження податкових зобовязань, неподання податкових розрахунків земельного податку за 2008-2009 р.р. та відповідно несплати земельного податку. Відповіді від ДП «Санаторій Молдова»до ДПІ не надходили. Судом встановлено, що той факт не спростовується відповідачем, що за 2008, 2009 р.р. позивач взагалі не надавав декларації щодо розрахунку земельного податку.

При таких обставинах, суд першої інстанції вірно вважає необґрунтованим посилання відповідача як на підставу проведення позапланової виїзної перевірки позивача на пункт 3 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу України», який не передбачає підставою проведення перевірки неподання декларації, навпаки, така декларація платником податку повинна бути подана, та, якщо в неї виявлена податковим органом недостовірна інформація, надається запит платнику податку щодо пояснень цієї інформації.

На думку судової колегії, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи позивача щодо неправомірності здійснення перевірки у звязку з відсутністю рішення суду, оскільки при наявності підстав, передбачених частиною 6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу України»рішення суду не потрібне.

В акті перевірки зазначено, що на підставі рішень виконкому ОМР від 28.04.1954р. №362 з доповненнями від 25.08.1956 р. №924 Управлінню справами ради Міністрів Молдавської РСР для будівництва санаторію відведено земельну ділянку загальною площею 4,5га, що знаходиться за адресою:м. Одеса, вул.Посмітного,2. Згідно з протоколом від 21.11.2003 року між Урядом Молдови і ФДМ України «Про правовий статус (права власності) Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан»лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова», Республіка Молдова набула право власності на Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан»лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова»з дати підписання протоколу.

ДП «Санаторій «Молдова»та його попередники надавали до ДПІ розрахунки земельного податку на дану земельну ділянку та здійснювали його сплату з 1993 по 2007 роки. Податкові розрахунки земельного податку за 2008-2009 р.р. до ДПІ не надані та земельний податок не сплачено. У 2007 році земельний податок санаторієм обчислювався за ставкою, яка не підтверджена землевпорядними органами. Посилаючись на грошову оцінку земельної ділянки, визначену листом №1279-ДР від 02.10.2006 року, перевіряючі розрахували позивачу заборгованість по земельному податку. При цьому площа земельної ділянки перевіряючими визначалась з рішення виконкому Одеської міської ради від 28.04.1954р. №362.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке рішення субєкта владних повноважень не ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про систему оподаткування»№1251 від 25.06.1991 року під податком і збором (обовязковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обовязковий внесок до бюджету відповідно рівня або державного цільового фонду, здійснений платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Порядок і умови земельного податку регулюються Законом України №2535-ХП, статтею 5 якого визначено, що обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно з вимогами ч.1 ст.15 Закону України №2535-ХІІ, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст.13 Закону України №2535-ХІІ, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно з пунктами 2,8 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України №15 від 12.01.1993 року, включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, облік кількості та якості земель, економічної та грошової оцінки земель. Облік кількості земель ведеться по власниках земель і землекористувачам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у позивача відсутні документи, які підтверджують право власності, користування або оренди земельною ділянкою площею 4,5 га за адресою м.Одеса, вул. Посмітного, 2. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача були відсутні передбачені законом умови та підстави для нарахування позивачу земельного податку та, відповідно, для прийняття податкових повідомлень-рішень №0002141504/0, №0002141504/1 за якими визначене податкове зобовязання з земельного податку на суму 1520563,50гривень.

Відповідно до вимог пп.4.2.2 «а»ст.4 Закону України №2181 контролюючій орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податку у разі неподання у встановлені строки податкової декларації. Таке податкове зобовязання може бути визначено або на підставі документальної перевірки, або непрямим методом відповідно до п.4.3 ст.4 Закону України №2181.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача обґрунтовані, що податкове зобовязання по земельному податку йому було нараховане фактично непрямим методом, оскільки відповідно до пп.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України №2181 такий метод повинен застосовуватись у звязку з відсутністю визначених законодавством первинних документів необхідних для визначення податкового зобовязання. Відсутність таких документів для визначення земельного податку позивачу була встановлена судом. При визначенні податковим органом податкового зобовязання позивачу по земельному податку за непрямим методом (навіть незважаючи на те, що на даний час в Україні не прийнято закону, яким затверджено методику визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, що передбачено пп. 4.3.3. п.4.3 Закону України №2181), відповідач не мав підстав для прийняття податкового повідомлення рішення про визначення податкового зобовязання, оскільки підпунктом 4.3.5 п.4.3 ст.4 цього Закону рішення про сплату таких податкових зобовязань приймається у судовому порядку за поданням керівника відповідного податкового органу.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДПІ прийняло податкові повідомлення рішення №0002141504/0 від 26.02.2010 року та №0002141504/1 від 21.05.2010 року, за якими визначене податкове зобовязання з земельного податку на суму 1520563,50гривень (1013709,0 за основним платежем, 506854,5 за штрафними (фінансовими) санкціями протиправно, а тому вони підлягають скасуванню.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 20.06.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький