Постанова № 16563645, 15.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011 № 37/635

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсакової Г.В.

суддів: Кондес Л.О.

Нєсвєтову Н.М.

при секретарі: Камінська Т.О.

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю

від відповідача: не зявились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р.

по справі№ 37/635 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовомПублічного акціонерного товариства «ЕКОСТАНДАРТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез»

про стягнення 31592,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2010 року Закрите акціонерне товариство ““ЕКОСТАНДАРТ” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “СИНТЕЗ” про стягнення 24709,93 грн. основного боргу, 5444,64 грн. інфляційних нарахувань та 1438,41 грн. - 3% відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по оплаті за поставлену теплову енергію за договором № 440552 від 01.11.2008 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. позовні вимоги задоволені частково. Провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 7751,00 грн. основного боргу припинено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» на користь Закритого акціонерного товариства «ЕКОСТАНДАРТ» 16958,93 грн. основного боргу, 4999,86 грн. інфляційної складової боргу, 1438,41 грн. 3% річних, 311,48 грн. державного мита, 232,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. по справі № 37/635 скасувати.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. прийнято з неповним зясуванням обставин, що мають істотне значення, а також з порушенням норм матеріального права.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р., згідно ст. ст. 53, 93, 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 08.04.2011р. відновлено строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження.

Заявою від 04.05.2011р. відповідач уточнив вимоги апеляційної скарги та просив прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Закритим акціонерним товариством «ЕКОСТАНДАРТ» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011 року у справі № 37/635 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою від 01.06.2011р. Київським апеляційним господарським судом замінено найменування позивача з Закритого акціонерного товариства «Екостандарт» на Публічне акціонерне товариство «Екостандарт».

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р., у звязку з виходом судді Нєсвєтової Н.М. з відпустки і зайнятістю судді Чорногуза М.Г., змінено склад судової колегії: головуючий по справі суддя Корсакова Г.В., судді Кондес Л.О., Нєсвєтова Н.М.

Представник відповідача в судове засідання 15.06.2011р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, явка якого в судове засідання обовязковою не визнавалась.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення має бути змінено, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 листопада 2008 року між Закритим акціонерним товариством “Енергогенеруюча компанія “ДАРтеплоцентраль” (енергопостачальна організація), правонаступником якого є позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “СИНТЕЗ”(покупець) був укладений договір № 440552 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно п.1.1, п.1.2 договору енергопостачальна організація зобовязувалась виробляти, систематично постачати та передавати покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01.11.2008р. по 31.10.2009р. 252,677 Гкал, а покупець зобовязався приймати товар та своєчасно здійснювати за нього оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п.5.1. договору облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності покупця та АК «Київенерго», у відповідності з Тимчасовими правилами обліку відпускання і споживання теплової енергії. Встановлення приладів обліку теплової енергії підтверджується актом постановки на комерційний облік приладів обліку спожитої теплової енергії покупцем.

Відповідно до п.5.2 договору у випадку встановлення приладів обліку не на межі балансової належності, до спожитої теплової енергії, що врахована приладами, додаються теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що тарифи на теплову енергію розраховуються по групах споживачів “Енергопостачальною організацією”, затверджуються у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадках зміни розмірів складових калькуляцій собівартості теплової енергії, а також в інших випадках, передбачених діючими нормативними документами.

Згідно п.6.2. договору покупець сплачує енергопостачальній організації за кожну прийняту Гкал теплової енергії, за теплові втрати на ділянці і в системі покупця.

Відповідно до п.6.3 договору всі розрахунки по договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від енергопостачальної організації, виключно у грошовій формі.

Пунктом 6.4 договору № 440552 від 01.11.2008 р. встановлено, що покупець щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць. Один примірник підписаного акту покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця

В пункті 6.5 даного договору зазначено, що покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно пункту 10.1. договору № 440552 від 01.11.2008 р., даний договір укладений на термін з 01.11.2008 до 31.10.2009 р. і вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну його дії.

Як вказує позивач, ним належним чином виконувалися зобовязання за договором № 440552 від 01.11.2008 р., тоді як відповідач свої зобовязання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого, за період з 01.12.2008 р. по 11.02.2009 р. у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.12.2010 р. становить 24709,93 грн., що підтверджується відомостями обліку теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача 24709,93 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, а також 5444,64 грн. інфляційних нарахувань та 1438,41 грн. - 3% річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 440552 від 01.11.2008 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на недійсність тарифів на підставі яких позивачем здійснювались нарахування вартості спожитої теплової енергії, а також на завищення позивачем обсягу теплових втрат на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

У відповідності до частини 1 статті 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

З матеріалів справи вбачається, що вартість поставленої на підставі спірного договору теплової енергії протягом грудня 2008-лютого 2009 років позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р.

Згідно з Указами Президента України, відповідно №№ 1199/2008 від 24 грудня 2008 р., №65/2009 від 3 лютого 2009 р., №76/2009 від 9 лютого 2009 р., зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обовязок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Зазначені обставини не були враховані місцевим господарським судом при прийнятті рішення у даній справі.

До 1 грудня 2008 р. тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 р. про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. скасоване.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009 р. з 10 лютого 2009 р. поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що нарахування плати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом грудня 2008-лютого 2009 років, необхідно здійснювати за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.(тариф 171,62 грн./Гкал).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що сторони при його виконанні зобовязуються керуватися Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування тепловою енергією, Тимчасовими правилами обліку відпускання і споживання теплової енергії та іншими обовязковими для виконання нормативними документами.

Згідно з п. 5.2 договору у разі встановлення приладів обліку не на межі балансової належності, до спожитої теплової енергії, що врахована приладами, додаються теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку, які (теплові втрати) відповідно до вимог п.6.2. договору відповідач повинен також оплачувати.

Позивач при визначенні кількості спожитої енергії (з урахуванням втрат) використовував Тимчасові правила обліку відпускання і споживання теплової енергії застосування яких передбачено п.8.2. договору.

Згідно з розрахунком теплової енергії (з втратами) за період з 01.12.2008р. по 11.02.2009р. відповідачем спожито 41,62 Гкал (розрахунок в матеріалах справи).

Таким чином, визначення кількості спожитої відповідачем теплової енергії здійснено позивачем відповідно до умов договору із застосуванням нарахування відповідачу втрат теплової енергії відповідно до методики, яка міститься у Тимчасових правилах обліку відпускання і споживання теплової енергії.

З огляду на зазначене, доводи відповідача про завищення позивачем обсягів теплових втрат, порівняно з даними Робочого проекту, не приймаються судовою колегією до уваги.

Згідно із здійсненим судом апеляційної інстанції перерахунком, вартість спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії (з втратами) на підставі чинних на час передачі тарифів на теплову енергію становить 8570,41 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію за період з 01.12.2008 р. по 11.02.2009 р. виконав частково на суму 7751,00 грн.

Оскільки основний борг у сумі 7751,00 грн. був погашений відповідачем 30.12.2010р., тобто після звернення позивача з даним позовом до суду, суд першої інстанції правомірно припинив провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 7751,00 грн. за відсутністю предмету спору на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Твердження відповідача про неможливість оплати за спожиту ним теплову енергію у спірний період через неотримання платіжних документів не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки спростовуються наданими позивачем витягами з реєстру отримання відповідачем під підпис розрахункових документів відповідно до умов п.п. 6.4.,6.5. договору.

Як свідчать матеріали справи, на початок спірного періоду (станом на 01.12.2008р.) у відповідача перед позивачем існувала переплата за спожиту у попередній період теплову енергію в розмірі 41,29 грн., а тому борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію становить 778,12 грн. (8570,41 грн. 7751,00 грн. 41,29 грн. ).

Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про стягнення з відповідача 778,12 грн. основного боргу.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково на суму 778,12 грн.

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача 5444,64 грн. інфляційних нарахувань та 1438,41 грн. 3% річних за період з січня 2009р. по грудень 2010р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення відповідачем виконання грошових зобовязань по оплаті спожитої теплової енергії підтверджується матеріалами справи.

Судова колегія здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої суми з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, дійшла висновку що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних та трьох відсотків річних підлягають задоволенню частково, а саме підлягають стягненню з відповідача 1873,64 грн. інфляційних та 495,96 грн. три відсотка річних. В решті суми інфляційних втрат та 3% річних позов залишається без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний борг по сплаті за теплову енергію в сумі 778,12 грн., 1873,64 грн. - інфляційних та 495,96 грн. - 3% річних. В решті позовних вимог позов залишається без задоволення.

Судові витрати, згідно зі ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2010р. підлягає зміні, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково- виробниче підприємство «Синтез» на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі № 37/635 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011 року у справі № 37/635 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Синтез» (01004, м.Київ, бульв. Т. Шевченка,6 к.5, ідентифікаційний код 32494139) на користь Публічного акціонерного товариства «ЕКОСТАНДАРТ» (м. 02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська,20, ідентифікаційний код 21661022) 778,12 грн. основного боргу, 1873,64 грн. інфляційних, 495,96 грн. 3% річних, 108,98 грн. державного мита, 80,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

3. В частині припинення провадження у справі про стягнення 7751,00 грн. основного боргу рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. залишити без змін.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи № 37/635 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяКорсакова Г.В.

СуддіКондес Л.О.

Нєсвєтова Н.М.