Ухвала суду № 16559409, 09.06.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2011 року справа №2а/0570/5043/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєвої І.А.

при секретарі Гудковій К.І., за участю представника позивача ОСОБА_2, за довіреністю від 31.03.2011 року, представника відповідача ОСОБА_3, за довіреністю від 06.10.2010 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/5043/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Донбас», м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень від 23 грудня 2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес-Донбас» звернулось Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень від 23 грудня 2010 року № 0003282340/0-33062/10/23-313 та № 0003292340/0-33063/10/23-3.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки у позивача були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року позовні вимоги задоволені, а саме визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 23 грудня 2010 року № 0003282340/0-33062/10/23-313, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 9725 грн., у тому числі за основним платежем 6483 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3242 грн. та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 23 грудня 2010 року № 0003292340/0-33063/10/23-3, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 12156 грн., у тому числі за основним платежем 8104 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4052 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168, п 5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 283, п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, п.п 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону №2181, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями, п.п. 4,5 ст.11,ст..86, ст..159 КАС України. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції скасуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що остання не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес-Донбас» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 34959781, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100026134 від 6 березня 2007 року. (а.с.12-14)

Відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» за січень, червень 2009 року та 1 квартал 2009 року, 1 півріччя 2009 року.

За результатами перевірки був складений акт перевірки від 13 грудня 2010 року № 9074/23-3/34959781.Відповідно до зазначеного акту позивачем порушено норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

На підставі акту перевірки відповідачем 23 грудня 2010 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин: № 0003282340/0-33062/10/23-313, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 9725 грн., у тому числі за основним платежем 6483 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3242 грн.; № 0003292340/0-33063/10/23-3, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 12156 грн., у тому числі за основним платежем 8104 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4052 грн.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що позивачем завищена загальна сума валових витрат на 32417 грн., в тому числі за 1 квартал 2009 року на суму 20417 грн., за 2 квартал 2009 року на 12000 грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток відповідачем встановлення його заниження позивачем на загальну суму 8104 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 року на суму 5104 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 3000 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах позивача з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» встановлено завищення на суму 6483 грн., а саме січень 2009 року на суму 4083 грн., червень 2009 року на суму 2400 грн., внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 6483 грн., в тому числі січень 2009 року в сумі 4083 грн., червень 2009 року в сумі 2400 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг», став акт Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя від 29 червня 2010 року № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року.

Відповідно до акту, ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя здійснений висновок, що оскільки підприємством до перевірки не надані документи, правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань не підтверджується, фінансово-господарська діяльність здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» та його контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, та всі правочини є нікчемними відповідно до частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, щодо реальності господарських операцій позивача з ПП «Азов Бізнес - Трейдінг» з огляду на наступне.

Приватне підприємство «Азов-Бізнес-Трейдінг» включене до ЄДРПОУ за номером 33504100, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Іллічівському

районі м. Маріуполя з 24 травня 2005 року. 26 травня 2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100162904. Податкова звітність з податку на додану вартість та податку на прибуток за спірній період 2009 року підприємством до податкового органу надавалася.

Між позивачем як замовником та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» як виконавцем був укладений договір про надання послуг від 12 січня 2009 року № 12, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику за плату послуги щодо комплектації фундаментних болтів та перевірки застосування калібрів згідно державних стандартів. Термін надання послуг починається з 12 січня 2009 року, строк дії договору закінчується 31 грудня 2009 року; сума за договором складає 150000 грн.(а.с.22)

На виконання умов зазначеного договору ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» був наданий позивачу рахунок-фактура від 30 січня 2009 року № 148 на суму 20416 грн. 67 коп., між сторонами складений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 січня 2009 року, та позивачем отримано податкова накладна від 30 січня 2009 року на суму 24500 грн., в тому числі податок на додану вартість 4083 грн. 33 коп.. Крім того на виконання договору від 12 січня 2009 року ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» був наданий позивачу рахунок-фактура від 29 червня 2009 року № 1164, між сторонами договору складений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29 червня 2009 року, також підтверджується отриманою податковою накладною від 29 червня 2009 року на суму 14400 грн., в тому числі податок на додану вартість 2400 грн.(а.с.23-28)

Оплата отриманих послуг позивачем здійснена у повному обсязі відповідно до рахунків-фактур, що підтверджується банківськими виписками.(а.с.29-30)

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображених у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ.

У відповідності до п. 1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР із змінами та доповненнями продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, що передбачено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При чому пп.7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки

відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на їх вимогу отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закон не містить норми, яка б ставила отримання платником бюджетного відшкодування з ПДВ в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника. Ст. 7 Закону передбачений лише обовязок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товару на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларації, яка підтверджує сплату ПДВ.

Закон також не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія судів встановила, що висновок відповідача стосовно виявлених порушень п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, п. 1.4 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР встановлених актом перевірки ДПІ, у податкового органу виник на підставі нікчемності правочину, укладеного позивачем з ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», посилаючись на акт зустрічної перевірки ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», але доведення факту існування нікчемного правочину відповідними доказами відповідачем не доведено. Ревльність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» підтверджено вищезазначеними доказами виконання умов укладеного договору.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія судів не приймає посилання відповідача на акт перевірки складеного по результатам позапланової невиїзної перевірки ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, яким встановлено, що ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі вилучило у ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» необхідні для проведення перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, у звязку із чим, неможливо підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту, оскільки ненадання документів зазначеним контрагентом взагалі не вказує на здійснення фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, тобто без наміру створення правових наслідків, оскільки первинні документи не досліджені та не співпоставлені в розрізі контрагентів, що не дає можливості зробити висновки про факти порушення, оскільки як зазначалось вище зазначеними нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника та Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг) за втрату первинних документів, їх ненадання або правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування та не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Окрім того колегія суддів зазначає, що зазначений акт перевірки контрагента складений на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» по взаємовідносинам з позивачем чи з іншими контрагентами податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемної угоди взагалі з контрагентом зроблений на підставі листа підприємства про неможливість надання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку для перевірки у зв'язку із їх вилученням податковою міліцією, що підтверджено копією протоколу вилучення від 28 листопада 2009 року.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що позивачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено наявними укладеними договорами між зазначеними субєктами господарювання, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, що стало підставами включення до складу податкового кредиту та валових витрат оспорюваного періоду.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшли свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення з викладених в даній ухвалі підстав.

Керуючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/5043/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/5043/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 14 червня 2011 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва