Ухвала суду № 16556437, 24.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2011 року справа №2а/0570/71/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Карпушової О.В.

суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.

при секретарі: Барабаш Л.О.,

за участю: представника позивача Ніколаєва О.О.,

представників відповідача Петрова А.Г., Шендрик К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріс» (далі ТОВ «Аріс») звернулося до суду першої інстанції з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004022340/1 від 24.12.2010 року, № 0004022340/0 від 08.10.2010 року. В обґрунтування позову ТОВ «Аріс» посилається на безпідставність донарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість, оскільки вважає висновки відповідача про нікчемність договору № 08/10-09пк від 08.10.2009 року, укладеного між ТОВ «Аріс» та ПП «Торез-Контракт», необґрунтованими. Також позивач вважає хибними висновки податкового органу про неправомірне включення до податкового кредиту у березні, квітні, травні, червні 2010 року сум ПДВ, сплачених в ціні товару за вказаним договором, внаслідок чого відбулося безпідставне завищення сум податкового кредиту, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму - 1012825 грн. Позивач зазначив, щовсі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача належним чином і підтверджуються первинними документами.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0004022340/1 від 24.12.2010 року, № 0004022340/0 від 08.10.2010 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено, що сторони договору № 08/10-09пк від 08.10.2009 року, укладаючи господарську угоду, мали умисел на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також що ця угода була безтоварною і фактично не виконувалась. Навпаки, досліджені докази і встановлені обставини по справі підтверджують дійсність вказаної угоди і фактичне її виконання, у звязку із чим податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню недійсними.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції не повно зясовано всі обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що підставою прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ПП «Торез-Контракт», що було виявлено в ході перевірки ТОВ «Аріс», а саме порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження суми податку на додану вартість у березні-червні 2010 року на загальну суму 1012825 грн. Підставою для таких висновків став акт документальної перевірки контрагента позивача - ПП «Торез-Контракт», проведеної ДПІ у м. Торезі, яким встановлено, що укладений договір № 08/10-09пк від 08.10.2009 року між позивачем та ПП «Торез-Контракт» є нікчемним, оскільки ПП «Торез-Контракт» не подано документи, що підтверджують факт здійснення господарської діяльності від постачальника ТОВ «ТК Діал Імпекс», а саме не надані товарні-транспортні накладні, товарно-транспортна документація, які засвідчують облік, приймання, передання, перевезення, здавання вантажу, взаємні рахунки між учасниками транспортного процесу, облік на шляху переміщення вантажу, складського та бухгалтерського обліку та обліку виконаних робіт. Крім того, на адресу ДПІ у м. Торезі надійшли матеріали перевірки ТОВ «ТК Діал Імпекс» щодо неможливості проведення його перевірки через відсутність юридичної особи і її посадових осіб за юридичною адресою. Податковий орган в апеляційній скарзі зауважив, що згідно податкової звітності у ТОВ «ТК Діал Імпекс» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, транспортне та торгівельне обладнання для здійснення основного виду діяльності. Крім того, частина первинних документів складена з порушенням вимог до бухгалтерських документів. На підставі зазначеного відповідач прийшов до висновку, що договір від 02.09.2009 року за № 02/09/01-1 укладений між ПП «Торез-Контракт» (Покупець) та ТОВ «ТК Діал Імпекс» (Продавець) та договір № 08/10-09пк від 08.10.2009 року між ПП «Торез-Контракт» (Продавець) та ТОВ «Аріс» (Покупець) не спричиняють реального настання правових наслідків і мають ознаки нікчемності.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечував проти її задоволення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Аріс» є юридичною особою, яка перебуває на обліку як платник податків в ДПІ в Ворошиловському районі м.Донецька і зареєстровано як платник податку на додану вартість.

В період з жовтня 2009 року по червень 2010 року позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ПП «Торез-Контракт», а саме предметом договору поставки № 08/10-09 пк від 08 жовтня 2009 року укладеного між ТОВ «Аріс» (Покупець) та ПП «Торез-Контракт» (Постачальник) стала поставка вугільної продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2010 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька було проведено документально перевірку ТОВ «Аріс» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Торез-Контракт» за період: жовтень-грудень 2009 року, січень-лютий, червень 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1579/23-2/30623536 від 17.09.2010 року, яким встановлені порушення ТОВ «Аріс» пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження суми податку на додану вартість у березні-червні 2010 року на загальну суму 1012825грн. в тому числі за березень 2010 року у сумі 185775 грн., за квітень 2010 року у сумі 708769 грн., за травень 2010 року у сумі 60509 грн., за червень 2010 року у сумі 57772 грн.

За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004022340/0 від 8 жовтня 2010 року, яким донараховано ПДВ у сумі 1519237,50 грн. у тому числі за основним платежем 1012825,00 грн., за штрафними санкціями 506412,50 грн.

На вказане податкове повідомлення-рішення позивачем подана скарга на адресу відповідача, яка за наслідками розгляду була залишена без задоволення.

У звязку з відмовою у задоволенні скарги ТОВ «Аріс», відповідачем 24 грудня 2010 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004022340/1, яким донараховано ПДВ у сумі 1519237,50 грн. у тому числі за основним платежем 1012825,00 грн., за штрафними санкціями 506412,5 грн.

Згідно з пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Частина 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у звязку із здійсненням господарської операції відповідно до умов зазначеного вище договору ПП «Торез-Контрак» видало позивачу видаткові та податкові накладні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що факт не зазначення позивачему накладних номеру та дати договору не може розцінюватись як неналежне їх оформлення і не свідчить про нікчемність або безтоварність угоди.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що фактично умови договору поставки з ПП «Торез-Контракт» виконувалися сторонами належним чином, що підтверджується договором поставки, специфікацією до договору, видатковими та податковими накладними, рахунками про сплату, актами приймання-передачі, квитанціями про приймання вантажу, платіжними дорученнями про сплату товару. Відповідно до п. 3.2 договору № 08/10-09пк від 08.10.2009 року, товар зазначений в договорі, поставляється покупцю залізничним транспортом по реквізитах, додатково вказаними покупцем. Фактична поставка товару позивачу підтверджується також залізничними накладними.

Здійснення фактичної поставки вугільної продукції позивачу підтверджується також, договорами, укладеними позивачем з третіми особами, щодо переробки чи поставки товару, а саме: ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» (договір № 34/09ч від 11 березня 2009 року), ТОВ «Енергоімпекс» (договір № 01-06-1 п/р), ЗАТ «Тепличний» (договір № 01/06-У).

На підставі вищезазначеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що наявні у позивача вище перелічені первинні документи, а саме: договір поставки, специфікація до договору, видаткові та податкові накладні, рахунки про сплату, акти приймання-передачі, квитанції про приймання вантажу, платіжні доручення про сплату товару, підтверджують фактичне виконання вищевказаного договору, що спростовує висновок податкового органу про нікчемність угоди та про те, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту витрати повязані з виконанням договору з ПП «Торез-Контракт».

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції пояснив, що розбіжностей між задекларованими ПП «Торез-Контракт» зобовязаннями з ПДВ та сумами, включеними до податкового кредиту позивачем за господарською операцією на підставі договору № 08/10-09пк між ними, не встановлено.

Колегія суддів вважає неспроможними посилання відповідача в апеляцій скарзі як на доказ нікчемності та безтоварності угоди на те, що в квитанції про приймання вантажу № 51901133 від 10.12.2009 року одержувачем визначено не належну особу: замість «ВАТ УК «Шахта Красноармійська Західна», вказано «ВАТ УК «Краснолиманська-Західна», оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, це є технічною опискою при заповненні квитанції, тому що в номері станції одержувача правильно вказаний номер станції саме - ВАТ УК «Красноармійська-Західна».

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту суми податку, які не задекларовані та не сплачені контрагентами по ланцюгу постачання, є безпідставними, оскільки добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів) вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Крім того, слід враховувати і те, що, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги про те, що отримання позивачем за господарськими операціями товарно-матеріальних цінностей не підтверджується товарно-транспортними накладними, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в судовому засіданні встановлено, що вугільна продукція за договором між ПП «Торез-Контракт» та позивачем транспортувалась від грузовідправника до грузоотримувача залізничним транспортом і це підтверджено залізничними квитанціями про приймання вантажу.

Посилання апелянта на відсутність документів про здійснення завантаження та розвантаження вугільної продукції також є неспроможними, оскільки і на підставі матеріалів справи, і на підставі пояснень позивача встановлено, що ТОВ «Аріс» фактично здійснює посередницьку діяльність і не є ані виробником товару, ані його кінцевим споживачем, тому вантажно-розвантажувальні роботи на етапі перебування товару у його власності не здійснюються.

Обґрунтовуючи свої висновки про безтоварність угоди позивача та ПП «Торез-Контракт», відповідач повязує їх з нікчемністю угоди між ПП «Торез-Контракт» та ТОВ «ТК Діал Імпекс», посилаючись на те, що товарно-матеріальні цінності по ній мали бути отримані ПП «Торез-Контракт» за угодою з ТОВ «ТК Діал Імпекс», але ця угода носила нікчемний характер, тому реальних наслідків за ціми угодами відбутися не могло.

Ці посилання колегія суддів до уваги не приймає, оскільки нікчемність або недійсність угоди створює юридичні наслідки лише для сторін цієї угоди і не може впливати на права та обовязки третьої сторони, а саме ТОВ «Аріс».

Доводи апелянта про відсутність сертифікатів якості на вугілля також не можуть бути сприйняті як доказ безтоварності або нікчемності угоди, оскільки вугілля не підлягає обовязковій сертифікації.

Натомість позивачем по кожні партії товару до справи долучені копії посвідчень про якість товару, в яких визначено номера залізничних вагонів та накладних, за якими доставлявся вантаж, а також його кінцевий отримувач, що підтверджує факт реального постачання товару і належність позивачу поставленого вугілля.

Крім того, податкове повідомлення-рішення приймалось відповідачем на підставі акту перевірки позивача, для проведення якої податковий орган не мав у своєму розпорядженні всіх первинних документів, тому висновки перевірки не можуть бути обєктивними та обґрунтованими. В той же час судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи по спірним господарським операціям і на підставі їх аналізу суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, які носять характер припущень, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Отже, податкові повідомлення-рішення № 0004022340/1 від 24.12.2010 року, № 0004022340/0 від 08.10.2010 року прийнято податковим органом безпідставно.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має.

Повний текст ухвали виготовлено 29 березня 2011 року.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.А. Василенко М.М. Гімон