Ухвала суду № 16556396, 24.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2011 року справа №2а/0570/704/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Ястребової Л.В.

суддів Ляшенка Д.В. , Чумака С.Ю.

при секретарі: Копиці С.В.

за участю:

представника позивача Шаламай О.М.

представника відповідача Ніколюкіної Н.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року по справі № 2а/0570/704/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультімодал Транспорт Систем» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.12.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 29.12.2010 року № 0000652310/0 та № 0000662310/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року позов ТОВ «Мультімодал Транспорт Систем» задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 29 грудня 2010 року № 0000652310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 870 грн., у тому числі за основним платежем 580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 290 грн. та податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2010 року № 0000662310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 942 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 725 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 217 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог «Мультімодал Транспорт Систем» відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультімодал Транспорт Систем» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 13489250, знаходиться на податковому обліку в Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 8741820.

З 15 по 17 грудня 2010 року відповідачем була здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань підтвердження отриманих від платника податків Приватного підприємства «Фірма Томь» відомостей за період з 1 березня по 31 березня 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 17 грудня 2010 року № 3333/23-4/13489250.

За висновками акту перевірки відповідачем 29 грудня 2010 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б», підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІП (надалі - Закон № 2181), чинний на час виникнення спірних правовідносин:

№ 0000652310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у

загальній сумі 870 грн., у тому числі за основним платежем 580 грн., за штрафними

(фінансовими) санкціями 290 грн.;

№ 0000662310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у

загальній сумі 942 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 725 грн., за

штрафними (фінансовими) санкціями 217 грн. 50 коп.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з висновків акту перевірки, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 580 грн. у березні 2010 року та занижено податок на прибуток в сумі 725 грн. за 1 квартал 2010 року у зв'язку із недодержанням вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання наслідків, здійсненого позивачем при придбанні товару, який, на думку відповідача, не був переданий, в порушення статей 662, 655, 656 Цивільного кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем як покупцем був придбаний у Приватного підприємства «Фірма Томь» товар, а саме автошини, що підтверджується товарною накладною від 30 березня 2010 року № 463, рахунком від 25 березня 2010 року № 463 на суму 3480 грн., податковою накладною від 26 березня 2010 року № 463 на суму 3480 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 580 грн. Оплата товару позивачем підтверджується банківською випискою (платіжне доручення від 29 березня 2010 року № 132 на суму 3480 грн. Дані обставини не є спірними між сторонами. Позивач наполягає на тому, що автошини, які придбані у ПП «Фірма Томь», використані для автомобіля «Ореї азіга», що належить позивачу. Дані обставини позивач підтверджує свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, розрахунком суми податку з власників транспортних засобів на 2010 рік, витягом з книги обліку довіреностей, актом списання від 31 березня 2010 року № С-00000005, пояснювальною запискою працівника підприємства (позивача).

Підставою для здійснення податковим органом висновку про нікчемність вчиненого між позивачем та його контрагентом правочину, а саме придбання позивачем автошин, було встановлення відповідачем за допомогою Автоматизованої бази даних співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту розбіжностей між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковими зобов'язаннями, які мали бути сформовані контрагентом позивача, а також висновків Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя, викладених в акті від 29 червня 2010 року № 290/23-1/22041152 про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Фірма Томь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна господарська операція відображена в бухгалтерському обліку позивачем, тобто з підтвердженням її здійснення по всіх необхідних рахунках. Суд першої інстанції вірно зазначив, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочину.

Суд не приймає посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемного правочину між позивачем та ПП «Фірма Томь» на акт Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя від 29 червня 2010 року з огляду на те, що даний акт фактично не є перевіркою господарської діяльності ПП «Фірма Томь» по взаємовідносинам з позивачем; та складені на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності даного підприємства по взаємовідносинам з позивачем податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод взагалі з усіма контрагентами даного підприємства зроблений на підставі надання останньої податкової звітності, відсутності основних фондів. Як вбачається з акту від 29 червня 2010 року, перевірка ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя була здійснена без відома директора підприємства, оскільки на запити податкового органу підприємство повідомляло про втрату первинних документів та тривання їх відновлення, що було сприйнято податковим органом як відмову у наданні первинних документів. Суд зазначає, що дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем.

Помилковим є висновок податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит та валові витрати з огляду на фактичну несплату податку на додану вартість до бюджету його контрагентом. Зазначені обставини самі по собі не призводять до нікчемності всіх правочинів та не позбавляють правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні; сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, що має місце у спірних правовідносинах і не спростовано відповідачем, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно перевірні всі обставини справи, судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасовано з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 195, 200, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року по справі № 2а/0570/704/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультімодал Транспорт Систем» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.12.2010 року залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлено 29.03.2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:Л.В. Ястребова

Судді:Д.В. Ляшенко

С.Ю. Чумак