Ухвала суду № 16552274, 09.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Наумова К.Г.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2011 року справа №2а-13305/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Радіонової О.О.

суддів Нікуліна О.А. , Жаботинської С.В.

при секретарі судового засіданняІванченко О. В.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_2, представник за дов. від 02.06.10

відповідача: ОСОБА_3, представник за дов. від 14.09.10р.

ОСОБА_4, представник за дов. від 09.03.11р.

розглянувши у відкритому судовомуДержавної податкової інспекції

засіданні апеляційну скаргу у Куйбишевському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від14 січня 2011 року

по адміністративній справі № 2а-13305/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Інтербіс»

до Державної податкової інспекції

у Куйбишевському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 травня 2010 року № 0000122344/0/20335263/6988, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень квітень 2009 року та червень грудень 2009 року у розмірі 4920662 грн. та №0000122344/0/20335263/6989, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень-лютий 2010 року на суму 881222 грн. (т.1 арк. спр. 4-8).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (т. 1 арк. спр. 1).

Заявою про зміну предмету позову від 15 липня 2010 року позивач змінив позовні вимоги та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 травня 2010 року №0000122344/0/20335263/6988, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по декларації за березень-квітень 2009 року та червень-грудень 2009 року на 4920662 грн. та №0000112344/0/20335263/6989, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень-лютий 2010 року на суму 881222 грн. (т.2 арк. спр.169).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року позовні вимоги задоволені повністю. Скасовані податкові повідомлення-рішення від 05 травня 2010 року №0000122344/0/20335263/6988 про зменшення суми бюджетного відшкодування по декларації за березень-квітень 2009 року та червень-грудень 2009 року на 4920662 грн. та №0000112344/0/20335263/6989 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень-лютий 2010 року на суму 881222 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн. (т.12 арк. спр. 90-95).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з наведеними контрагентами та визначення бюджетного відшкодування здійснено у відповідності до вимог Закону, а тому висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи.

Також, суд першої інстанції зазначив, що Закон не місить норми, яка б ставила отримання платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в залежність від проведення або проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року та винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.12 арк. спр. 96-109).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права, а саме: пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 228, 236 Цивільного кодексу України та не враховані норми статті 2, пункту 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

На думку апелянта Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» включені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглетранссервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК-Трейдінг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-ТПВМ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю УФ «Восток-Уголь АГ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Будартель», Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ «Сервіс-Комлект», які не відносяться до складу податкового кредиту у звязку з нікчемними правочинами.

Також відповідач зазначає, що правочини з переліченими контрагентами не були направлені на настання правових наслідків отримання прибутку, а були направлені лише на отримання вигоди лише за рахунок відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України.

На думку скаржника, у наведених господарських операціях відсутнє розумне економічне обґрунтування даних операцій, самі господарські операції піддаються сумніву стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання господарської діяльності .

Також відповідач посилається на те, що контрагентами не були задекларовані зобовязання з податку на додану вартість за господарськими операціями з позивачем та судом першої інстанції не були взяті до уваги акти зустрічних перевірок по контрагентам позивача, які є відповідними доказами у справі.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Представники апелянта наполягали на задоволенні апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю є субєктом підприємницької діяльності, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи видано виконавчим комітетом Донецької міської ради, дата проведення державної реєстрації 26 жовтня 1993 року, є платником податку на додану вартість, з 29 січня 2009 року взято на облік в Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (т.1 арк. спр.79 ).

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька за період з травня 2009 року по березень 2010 року були проведені позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню згідно декларацій з податку на додану вартість за лютий грудень 2009 року та складені відповідні акти і довідки (т.1 арк. спр.63-116).

20 квітня 2010 року Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька була проведена невиїзна позапланова перевірка, за результатами якої складений акт №1831/23-313/20335263 про результати невиїзної позапланової перевірки позивача з питань відпрацювання ланцюгів постачання по залишкам невідшкодованих сум податку на додану вартість заявлених до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у березні грудні 2009 року (т.1 арк. спр.63-75 ).

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька у період з 06 квітня 2010 року по 19 квітня 2010 року була проведена виїзна перевірка, за результатами якої складений акт від 20 квітня 2010 року №1833/23-313/20335263 про результати позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень, лютий 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період жовтня, грудня 2009 року, січня 2010 року (т.1 арк. спр.78-106).

Актом перевірки від 20 квітня 2010 року №1831/23-313/20335263 встановлені порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які виразилися в завищенні заявленої суми податку на додану вартість до деклараціях 2009 року: березень 201295 грн., квітень 101950 грн., червень 87327 грн., липень 102599 грн., серпень 390000 грн., вересень 24499 грн., жовтень 274826 грн., листопад 2287122 грн., грудень 1451044 грн. Вказане порушення встановлено шляхом відпрацювання ланцюгів постачання підприємств-контрагентів, в процесі якого податковим органом отримані відповіді з інших податкових органів стосовно того, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглетранссервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК-Трейдінг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-ТПВМ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс-Сервіс» є нікчемними.

Актом перевірки від 20 квітня 2010 року №1833/23-313/20335263 встановлені порушення пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з проведенням нікчемних правочинів та відсутністю надмірної сплати до бюджету, що призвело до завищення заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за січень 2010 року у розмірі 377217 грн., за лютий на суму 504005 грн. Вказане порушення також встановлено шляхом відпрацювання ланцюгів постачання підприємств-контрагентів. За зазначений період суми податкових кредитів декларацій сформовані за рахунок постачальників позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю УФ «Восток-Уголь АГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-Трейд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Будартель», Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК-Трейдінг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглетранссервіс».

На підставі акту перевірки від 20 квітня 2010 року №1831/23-313/20335263 Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька прийняте податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2010 року №0000122344/0/20335263/6988, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по декларації за березень-квітень 2009 року та червень-грудень 2009 року на суму 4920662 грн.

На підставі акту перевірки від 20 квітні 2010 року Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька прийняте податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2010 року №0000112344/0/20335263/6989, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по декларації за січень-лютий 2010 року на суму 881222 грн.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по відповідним деклараціям з податку на додану вартість.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі Закон №168) та Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (надалі Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту буд-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку або не подання звітності продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Судова колегія не приймає посилання апелянта на пункт 1.8 статті 1 Закону №168, оскільки пунктом 1.8 статті 1 Закону №168 визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт надає загальне поняття «бюджетне відшкодування» та є відсилочною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З матеріалів справи вбачається, що реалізація придбаного протягом лютого, березня, квітня, травня, червня, липня, листопада 2009 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбассконтракт ЛТД» вугілля здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглетранссервіс» в адресу позивача за договором від 12 лютого 2009 року №01/02 та додаткових угод до нього.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбассконтракт ЛТД» з моменту існування був ОСОБА_5. ОСОБА_6 став засновником та керівником цього підприємства лише з 28 січня 2010 року. Спірні операції були здійснені протягом 2009 року, первинні документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбассконтракт ЛТД» були підписані ОСОБА_5 У 2009 році ОСОБА_6 не мав відношення до цього підприємства.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо підписання спірних документів належним керівником.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами у справі, позивачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглетранссервіс» (продавцем) був укладений договір постачання від 12 лютого 2009 року №01/02 (т.3 а.с.143-177), згідно якого позивач придбавав вугілля, що підтверджується наступними документами: видатковими накладними, актами прийому-передачі вугілля, квитанціями приймання вантажу, посвідченнями про якість вугілля, рахунками фактури, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, податковими накладними.

За придбаний товар було проведено оплату, що підтверджується банківськими виписками.

Судом першої інстанції також встановлено:

Позивачем (замовником) 25 червня 2009 року було укладено договір транспортного експедирування №04/06 з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК-Трейдинг» (експедитором) (т.2 а.с.44-47), якій регулює взаємовідносини сторін, пов`язані з організацією та здійсненням транспортного експедирування вантажів, які перевозяться залізничним транспортом по території України. Виконання цього договору підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, а саме: актами передавання-прийому робіт, звітами експедитора, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість.

Позивачем (замовником) 24 листопада 2008 року було укладено договір транспортного експедирування з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-ТПВМ» (експедитором), якій регулює взаємовідносини сторін, пов`язані з організацією та здійсненням транспортного експедирування вантажів, які перевозяться залізничним транспортом по території України. Виконання цього договору підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, а саме: актами передавання-прийому робіт, звітами експедитора, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість.

Колегія судді зазначає, що податковим органом під час розгляду справи судом першої інстанції та під час розгляду справи у апеляційному порядку не надано доказів в підтвердження своїх доводів щодо не відображення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-ТПВМ» зазначеної операції у податковому обліку та у складі податкових зобовязань, отриманих від позивача сум податку на додану вартість.

Також судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано доводами, викладеними у апеляційній скарзі, що позивачем (покупцем) 17 липня 2008 року було укладено договір №10/7 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс-Сервіс» (продавець), згідно якого позивач придбаває у власність вугілля (т.2 а.с.31-38). Виконання цього договору підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, а саме: видатковими накладними, актами прийому-передачі вугілля, квитанціями приймання вантажу, посвідченнями про якість вугілля, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість.

Позивачем (покупцем) 07 травня 2008 року було укладено договір №07/05-08 з Товариством з обмеженою відповідальністю «УФ «Восток-Уголь АГ» (продавець), згідно якого позивач придбаває у власність вугілля (т.2 а.с.21-30). Виконання цього договору підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, а саме: видатковими накладними, актами прийому-передачі вугілля, квитанціями приймання вантажу, посвідченнями про якість вугілля, рахунками-фактури, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість.

Позивачем (покупцем) 15 жовтня 2009 року було укладено договір №02/10 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будартель» (постачальником), згідно якого позивач придбаває у власність вугілля (т.2 а.с.39-43). Виконання цього договору підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, а саме: видатковими накладними, актами прийому-передачі вугілля, квитанціями приймання вантажу, посвідченнями про якість вугілля, рахунками-фактури, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що отримане вугілля від наведених постачальників позивачем було експортовано своїм контрагентам, що підтверджується контрактами з додатками від 09 липня 2009 року №01/07, від 25 лютого 2009 року №07/02, від 02 квітня 2007 року №INB-MC/01-04C (т.3 а.с.9-121), укладеними позивачем з Компанією «METCOAL TRADING S.A.», актами прийому-передачі вугільної продукції, квитанціями про приймання вантажу, вантажними митними деклараціями (т.2 арк. спр. 155-161; том 3 арк. спр. 192-205; том 4 арк. спр. 223-228, 232-237; том 6 арк. спр. 174-188; т.7 арк. спр. 164-178; том 8 арк. спр. 20-31, том 9 арк. спр. 113-133, том 11 арк. спр. 32-64, 164-187, том 12 арк. спр. 15,16,34,40-43).

Тобто, виконання сторонами своїх договірних обовязків свідчить про вчинення сторонами угоди дій, направлених на їх виконання.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про недослідженість судом першої інстанції укладених угод та операцій за цими угодами.

Також, судова колегія не приймає доводи апелянта щодо неправомірності включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду з підстав порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань, оскільки факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобовязань не підтверджуються наявними у справі доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу, викладених у скарзі.

Колегія суддів встановила, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порушення кримінальної справи відносно директорів вказаних підприємств в частині підроблення та використання завідомо підроблених документів або докази визнання недійсними податкових накладних в установленому законом порядку.

Отже, видаткові накладні, акти прийому-передачі вугілля, квитанції приймання вантажу, посвідченнями про якість вугілля, рахунки-фактури, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, банківські виписки, що підтверджують оплату наданих послуг, у тому числі податку на додану вартість, дійсні та повинні відображатися у податковому та бухгалтерському обліку у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вказані первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем товару.

Відповідач доводами викладеними в апеляційній скарзі не оскаржує факт встановлений судом першої інстанції щодо відповідності сум податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних, загальній сумі податкового кредиту, зазначеного у податкових деклараціях позивача у звітному періоді

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нікчемності правочинів, визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентами або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість саме на час господарських відносин із позивачем.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168).

Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальників послуг, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість та недекларування контрагентами своїх зобовязань не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення належної позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість або донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168, не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Судова колегія вважає, що неподання звітності до податкового органу контрагентами позивача не тягне за собою недійсність угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей податкової звітності.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству податкової звітності своїх контрагентів за угодами та господарськими операціями.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати всіма переліченими постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсними угод укладених між позивачем та його постачальниками, й між постачальниками за ланцюгом.

Податковий орган, посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надає до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про фактичне здійснення господарських операцій, за наслідками яких була включена до складу податкового кредиту відповідна сума податку на додану вартість, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем пункту 1.8, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року у адміністративній справі №2а-13305/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року у адміністративній справі №2а-13305/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 травня 2010 року № 0000122344/0/20335263/6988, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень квітень 2009 року та червень грудень 2009 року у розмірі 4920662 грн. та №0000122344/0/20335263/6989, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень-лютий 2010 року на суму 881222 грн. залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 09 березня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 11 березня 2011 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська